9.3. Антипозитивістський напрямок в українській соціології

§ 1. Соціологічне неокантіанство

Антипозитивістська течія обіймає різних представників соціоло­гічної науки.

Але спільним для них всіх є неокантианська традиція, пов'язана з чітким розподілом методів між гуманітарним і природничим знан­ням, антисцієнтизм, ціннісна парадигма, ідіографічний метод пізнан­ня суспільних явищ.

Добре репрезентує цей напрямок Микола Хлєбніков, професор Київського університету, який в 80-ті роки викладав в ньому.

В його теорії цивілізації відчувається вплив філософів Баденської школи. З ними вченого поєднує думка про світ людини як царину морально-релігійних та естетичних цінностей. Звідти М. Хлєбніков доходить двох висновків: пер­ший — про суто соціальні закони, які відрізняються відсутністю жорстокої необхідності в їх проявах, а скоріше мають характер тенденції. Вони не стиму­люють людську волю й являють собою розумові, моральні, естетичні ідеї.

Інший його висновок пов'язаний з тим, що пізнання соціальних явищ спирається на індивідуалізацію, на пошук духовних відміннос­тей між культурами різних народів.

В роботі «Исследования и характеристики» М. Хлєбніков пише: «Цивілізація і народність народжуються разом... Всесвітня історія — це ряд самобутніх діяльностей тих чи інших народів»¹.

¹ Хлебников М. Исследования и характеристика — Спб., 1872.

Не без впливу концепції соціокультурної динаміки П. Сорокіна та О. Шпенглера, М. Хлєбніков виділяє три типи цивілізації: чуттєвий, ути­літарно-реалістичний та ідеалістично-релігійний. Носієм кожного «іде­ального цивілізаційного типу» є певний народ. Більшість древніх куль­тур базуються на задоволенні чуттєвих потреб; східні цивілізації демон­струють панування державної моралі і морально-релігійних принципів.

Майбутнє Європи він вбачає в релігійному і моральному відрод­женні народів.

Неокантианська методологія спричинила появу не тільки культурологічних досліджень в межах української соціології. Ціннісна па­радигма присутня в роботах цілого ряду соціологів. Наприклад, дуже плідною і актуальною для українського сьогодення є наукова діяльність Михайла Тугана-Барановського.

Слід коротко вказати на основні риси його соціологічного вчення:

— критика економізму К. Маркса;

— протиставлення вищезгаданому принципові багатофакторного підходу;

— виділення морального ідеалу як головної мети розвитку сус­пільства;

— визначення ролі і місця економічного чинника (господарства) в соціальній системі. Йому вчений відводить роль засобу задоволення людських потреб, а також одного з видів соціальної діяльності.

Роботи М. Тугана-Барановського слід розглядати в аспекті еко­номічної соціології. її предметом є проблема співвідношення економ­ічних відносин з іншими видами відносин (політичними, культурни­ми, моральними).

Економічна соціологія також розглядає соціально-психологічні механізми поведінки людей в економічній сфері. Так, визначаючи ка­тегорію «господарство», вчений вважає, що її змістом є масова пове­дінка людей. їх дії дозволяють створити матеріальні умови для задо­волення матеріальних і нематеріальних потреб.

В методологічному плані важливою є думка дослідника про те, що виробництво не повинно бути самоціллю розвитку суспільства, що за економічними проблемами не слід забувати неекономічні, невиробничі сфери людського життя. Ми звертаємося до цих думок М. Тугана-Ба­рановського в наші дні. Перед новою українською державою проблема вибору напрямків і орієнтирів політики стала на повний зріст.

На жаль, сьогодні соціальні потреби населення принесені в жертву економічним потребам держави.

Якщо повернутися до думок М. Тугана-Барановського, то заслу­говують уваги наступні положення:

— з поступом історії духовний розвиток суспільства набуває все більшої незалежності від рівня економічного розвитку;

— протистояння класів з їх антагонізмом економічних інтересів згодом вичерпає себе;

— суспільне буття є продуктом людської свідомості.

Його соціальним ідеалом був «етичний» соціалізм, зміст якого не зводився до ідеї матеріальної рівності людей. Соціалізм він розумів як, перш за все, суспільство справедливості. Фактично, в його робо­тах мова йде не про реальне соціалістичне суспільство, а про певну ідеологію, яку почали створювати ще утопісти.

Критикуючи капіталізм, він вбачав його приреченість не в еконо­мічних протиріччях, а в тих бар'єрах, які це суспільство утворює для вільного розвитку особистості. Цей висновок стосується кожного політичного устрою, де ціннісне значення людини відступає на дру­гий план. Поза волею особистості неможлива цивілізація і культура. Людність, яка позбавлена волі, позбавляється всієї своєї вартості¹.

¹ Див.: Социализм как положительное учение // К лучшему будущему. – СПб., 1912. – С..

Відсутність етичного критерію в марксизмі Туган-Барановський пов'язує з відсутністю в цій теорії ціннісного аспекту.

Недооцінку морального чинника він вбачає і в моделі державного соціалізму як реального суспільства, яке більшовики збирались побу­дувати в Росії після революції. «В неподготовленной среде социализм, — пише вчений, — вместо того, чтобы стать царством свободы и всеобщего богатства, должен стать царством рабства и нищеты»².

² Там само

Розуміння того, що відсутність духовної свободи, моральна криза в суспільстві створять перепони на шляху здійснення ідеалу, дозволи­ло Тугану-Барановському сформулювати пророчі думки про суспіль­ство реального соціалізму.