Висновок

Визнання і виконання даного Кодексу є обов'язковими для всіх членів Соціологічної асоціації України протягом усього періоду їхньої соціологічної діяльності. Необхідними умовами прийому нових членів САУ є знання Кодексу професійної етики соціолога і готовність дотримувати викладених у ньому вимог до професійної діяльності соціолога.

8.3. Українська соціологічна асоціація: радянський період діяльності

В статье сквозь призму деятельности Украинской социологической ассоциации рассматривается советский период развития украинской социологии (60-80-е гг.). Непосредственно УСА рассматривается как вполне самостоятельная структура (насколько это было возможно в системе советской науки), сыгравшая весомую роль в становлении современной украинской социологической общности и признании ее за рубежом.

This article deals with the Soviet period of Ukrainian sociology (1960-80th). Ukrainian Sociology Association becomes independent organization (as far as that could have been possible during the existence of the system of the Soviet science), which figured prominently in establishment of original Ukrainian sociology community and it's public acknowledgement.

Відновивши в середині 60-х pp. минулого століття свої позиції, українська радянська, соціологія зіштовхнулась з комплексом серйозних проблем та протиріч, шо часто перешкоджали її подальшому розвиткові. Втрата наукових традицій, відсутність наукових шкіл та брак професійних щ кадрів, нав'язування українцям комплексів провінційності, закритість спеціалізації, заборона досліджувати окремі проблеми, переважно прикладний характер науки в комплексі з відсутністю теоретичних розробок (вони були винесені у сферу історичного матеріалізму), відсутність доступу до класичних та сучасних зарубіжних надбань [1] - це далеко не повний перелік тих трудностей, що були на заваді успішної діяльності українських соціологів 2-ї половини XX ст.

Зокрема, ще в 1966р. Постановою бюро Відділу суспільних наук. ("Про стан і перспективи конкретно-соціологічних дослідженнях в установах Відділу" від 22 червня 1966 р.) відмічено наступні недоліки вітчизняної соціології: розмах, методика і техніка конкретно-соціологічних досліджень не відповідають назрілим завданням комуністичного будівництва; дослідження і проводяться ще розрізнено та кустарно; наукова система програмування, організації, проведення та і обробки конкретно-соціологічних досліджень; комплексні соціологічні дослідження майже не проводяться; відсутній координаційний центр для проведення таких досліджень [2].

З-поміж інших постала й проблема координації та налагодження співробітництва між соціологами різних наукових центрів республіки. Поступово визрівала необхідність створення центру, який виконував би координаційну функцію в українській радянській соціології. В 1968 р. таким центром стала Українська Соціологічна Асоціація, яка на момент утворення отримала назву Київське відділення Радянської Соціологічної Асоціації.

Проте процес становлення цієї організації був досить складним і суперечливим.

На кінець 50-х pp. у радянській науці існувала практика закріплення координаційних функцій за академічними інститутами, які були повністю підконтрольні владним та партійним установам. Прикладом є діяльність координаційної ради при Інституті філософії АН УРСР. яка через скликання Всеукраїнської наради філософів контролювала діяльність вузівських філософів

[3]. Аналогічні функції покладались на діяльність структурних підрозділів інститутів. Так. відділ історії філософської та соціологічної думки на Україні при Інституті філософії був координаційним центром по проблемі "Історія філософської та соціологічної думки", до його координаційної ради входили представники Київського, Львівського, Харківською університетів. Київського педагогічного інституту, кафедри філософії АН УРСР [4]. Тож не дивно, що при утворенні координаційного органу українських соціологів до складу його Правління увійшло 28 киян проти лише 17 регіоналів [5]. Документально фіксується й державно-партійна "підтримка" і "спрямування" новоствореної асоціації: з 17 чоловік робочої президії установчого засідання членів Радянської соціологічної асоціації УРСР (19 листопада 1968р.) 4 - представники влади [6].

Українська асоціація відразу ж декларується як дочірній підрозділ Радянської Соціологічної Асоціації (РСА), аналогічно тому, як українська соціологічна наука того періоду була складовою ; радянської соціології. За таких умов, будучи частково позбавленою самостійності у своїй діяльності, українська асоціація була підзвітною та підконтрольною РСА. Одночасно вона переймала віл РСА організаційну структуру (Загальне зібрання, Президіум Асоціації, Бюро та Ревізійна комісія, науково-дослідницькі секції і відділення), основні завдання та форми діяльності.

Окремо слід відмітити, що на момент утворення власної асоціації українські соціологи мали досить значне представництво в союзній асоціації - 133 індивідуальних та 6 колективних членів, з яких і 110 осіб та 4 колективи були присутні на установчому зібранні в Києві [8], що засвідчує про потенційну дієздатність новоутвореної структури.

З-поміж інших моментів, певний інтерес становить перша назва української асоціації - Київське відділення Радянської соціологічної асоціації. На вищезгаданому установчому зібранні розгорілась дискусія - чому Київське відділення, а не Республіканське? Ось яке обгрунтування навів член правління В. Кардобовський: "Когда организовывалась Советская социологическая ассоциация и планировалось открытие отделений, решался вопрос: по какому принципу открывать отделения: по принципу республиканскому или промышленных центров. И решили пойти по принципу промышленных центров. Киевское отделение - это не только Украина, но и примыкающие южные области РСФСР и Молдавии. Остальные республики пока еще не готовы к тому, чтобы там открыть отделения. А если мы откроем Украинское отделение, то республики Средней Азии и Кавказа скажут: давайте и нам отделения. Мы считали это нецелесообразным. Никто не ущемляет достоинств такой республики, как Украина, и Киевское отделение - это южное большое отделение, которое будет включать южные области РСФСР - Ростовскую, Краснодарский край и Молдавию" [9]. Таким чином отримуємо ще одну вказівку на суперечливий та неоднозначний характер процесу становлення не лише окремої інституції, а й всієї вітчизняної соціальної науки.

Незважаючи на певні труднощі, спричинені об'єктивними умовами - реаліями тоталітарної держави, слід відмітити й ряд позитивних факторів, що посприяли організації протягом кількох десятиліть бути достатньо дієздатною і спроможною виконувати свою основну функцію -координувати соціологічні дослідження в Україні. Перш за все, це чіткі напрями роботи, які закріплювались за окремими науково-дослідними секціями асоціації, та вдалий підбір наукових кадрів для керівництва цими секціями:

1. Секція методології соціологічних досліджень та загальної соціологічної теорії (керівник -доцент Київського університету Н.В. Гончаренко);

2. Проблем соціальної структури суспільства (Ширяева);

3. Секція соціальних проблем управління (Л.В. Сохань);

4. Соціальних проблем науково-технічного прогресу (Войтко В.І. - проф. Київського політехнічного інституту);

5. Соціальних проблем права (Лановенко з Сектору держави та права);

6. Соціальних проблем архітектури (зам. Директора інституту проблем архітектури Коломісць);

7. Соціальних проблем сім'ї та побуту;

8. Соціальних проблем освіти (доцент Одеського університету І.М. Попова);

9. оціальних проблем психології (співробітник Інституту філософії С.Г. Москвичов);

10. Соціальних проблем демографії (В.П. Горелик);

11. Соціальних проблем молоді (доцент Київського университету І.Ф. Надольний);

12. Методики та техніки соціальних досліджень (співробітник Інституту філософії Ю.Ф. Сікорский):

13. Культури (М.В. Гончаренко);

14. Вивчення суспільної активності (доцент Харківського університету О.О. Якуба);

15. Соціального планування на промислових підприємствах (Л.А. Олесневич);

16. Проблем релігії (проф. Київського університету В.К. Танчер);

17. Проблем національних відносин (докт. іст. наук, зав. відділом інтернаціонального виховання Макаренко);

Соціальних проблем науки (докт. економ, наук, проф. Г.М. Добров) [10].

Як бачимо, спектр назв охоплює фактично все коло проблем, якими реально займалися (ато й лише планували займатися) українські соціологи, а на чолі ряду секцій опинилися дійсно талановиті науковці, як то Л.В. Сохань, І.М. Попова, О.О. Якуба.

Очолює організацію (до 1978р.) завідувач відділом філософських проблем психології Інституту філософії Л.В. Сохань, з 1978 р. головою стає В.Ф. Черноволенко (завідуючий відділом конкретно-соціологічних досліджень цього ж інституту).

Вже в перші роки свого існування Асоціація довела свою дієздатність. На 1972 р. кількість її членів становила 209 індивідуальних та 40 колективних, і протягом наступних років її чисельність постійно зростала: у 1976 - 228 окремих науковців та 56 колективів [11], в 1977 р. це співвідношення становить 270 та 60 [12], у 1980 р. - 307 та 93 [13]. Детальніше динаміку чисельності членів УСА в її радянський період доцільно розглянути за допомогою таблиці 1.

Таблиця 1.

Рік	Кількість індивідуальних членів	Кількість колективних
1968	133
1972	209	40
1974	145	40
1975	170	45
1976	228	56
1977	270	60
1978	273	71
1979	287	83
1980	307	93
1982	320	109
1984	126	102
1985	142	106
1986	253	91

Як бачимо з таблиці, протягом 1970-х - поч. 1980-х pp. спостерігається тенденція до зростання чисельності організації. Часткове зменшення кількості індивідуальних членів після 1982 р. пов'язане з персональним впорядкуванням організації через обмін індивідуальних та оформлення колективних посвідчень членів УВ РСА [14].

Щоправда, об'єктивне бачення динаміки процесів формування організації можливе лише з врахуванням процесів виходу та виключення з асоціації. На жаль, на момент написання статті наявна лише уривчаста, неповна інформація про такі процеси, що не дозволяє показати повну і об'єктивну картину наповнення організації. Так, у 1973 р. з організації було відраховано 35 індивідуальних та 7 колективних членів, в 1978 р. - 9 колективних, причиною чого вказано несплата членських внесків, що розцінено як втрату зв'язків з асоціацією [15]. Очевидно, що й в інші роки подібна практика використовувалась.

Основною формою діяльності, як і планувалось, стає науково-координаційна робота через дослідницькі секції. Серед найбільш успішно діючих слід відмітити секцію соціального регулювання та управління (керівник - І.М. Попова), яка на перших порах займається проблемами соціального регулювання на підприємствах промисловості та транспорту; секцію соціального планування колективу промислового підприємства (діяла на базі Львівського відділення Інституту економіки АН УРСР, керівник - Л.А. Олесневич), представники якої розробили і реалізували широко відомий в подальшому проект соціального управління на промисловому підприємстві "Пульсар"; секцію соціальної активності (діяла на базі лабораторії конкретно-соціологічних досліджень кафедри філософії ХДУ, керівник - О.О. Якуба), яка одразу ж розпочала наукову діяльність в кількох напрямках: "Соціальна роль керівника", ,,Регулювання відносин трудової дисципліни", "Стимулювання суспільної активності", "Ціннісні орієнтації членів виробничого колективу", "Правові і моральні форми регулювання суспільної активності". Дослідницька секція соціології та демографії під керівництвом В. С. Стешенка з Інституту демографії АН УРСР проводила велику координаційну роботу по розробці проблем соціальної демографії: соціально-економічних і соціально-біологічних проблем відтворення населення (перш за все активно працюючого), проблем розселення та містобудування, сім'ї та шлюбу, використання жіночої праці тощо. Секція соціальної психології займалась проблемами мотивації трудової діяльності, відношення до праці, соціально-психологічних основ пропаганди, міжособистісних відносин у процесі виробництва. паралельно удосконалювалась методика соціально-психологічного дослідження [16]. В процесі своєї роботи члени усіх секцій на протязі 1970-1974 pp. провели близько 50 конкретно-соціологічних досліджень [17].

Використовувались і інші форми діяльності, як то участь членів KB РСА у міжнародних, союзних та республіканських симпозіумах, конгресах та конференціях, організація та проведення навчально-методичних соціологічних семінарів, в тому числі й у регіональних центрах, видавнича діяльність, а також звітно-консультативна співпраця з директивними органами. Так, лише протягом 1971-1972 pp. українські соціологи брали участь у роботі IX Міжнародного Конгресу геронтологів (Київ. 1972р.), Всесоюзній конференції по проблемах соціальної структури (Свердловськ, 1972), IV З'їзді товариства психологів (Тбілісі, 1971), Всесоюзній конференції по проблемах управління І.Москва. 1972), організували зональну конференцію по соціальному плануванню для західних областей України (Ужгород, 1971) та три республіканські наради по профорієнтації та соціальній психології; проведено 7 навчально-методичних семінарів для заводських,'вузівських соціологів та партактиву Києва, Харкова, Львова, Одеси, Донецька. Членами асоціації видано ряд індивідуальних іа колективних брошур та монографій, зокрема, збірник "Социальные проблемы производственного коллектива", колективно впорядковану "Библиографию по сельской социологии", колективні монографії "Влияние социально-экономического фактора на демографические процессы" і "Социологические проблемы советского общества", індивідуальні праці B.I. Куценка "Социальная задача как категория истмата" та В.В. Тихоновича "Мотивы трудовой активности личности". Крім того, українські науковці були залучені до підготовки союзного збірника "Проблемы демографической политики" [18]. Загалом протягом 1970-1974 pp. число індивідуальних та колективних збірників і монографій перевищило 30 [19].

На середину 70-х pp. вже чітко сформувалося коло колективів, що стали базовими для розвитку соціологічної науки Радянської України, розпочалося формування перших повоєнних наукових шкіл. У звіті про роботу KB РСА за 1973-74 pp. опорними називаються: Інститут філософії АН УРСР та його відділи - конкретних соціальних досліджень (зав. відділом В.Ф. Черноволенко, замісник голови Бюро KB РСА) і філософських проблем психології (зав. відділом - Л.В. Сохань, голова Бюро KB РСА), Інститут економіки АН УРСР і його структурні підрозділи - відділ демографії (зав відділом B.C. Стешенко), лабораторія профорієнтації та профвідбору (зав. лабораторією Н.І. Назімов), відділення Інституту у Львові (відділ соціологічних проблем управління під керівництвом члена Бюро KB РСА ЛА. Олесневича) та Одесі (відділ соціологічних проблем управління під керівництвом члена Бюро KB РСА І.М. Попової), Інститут економіки промисловості АН УРСР в м. Донецьку (зам. директора Інституту - член Бюро KB РСА В.К. Мамутов), Харківський держуніверситет (лабораторія конкретно-соціологічних досліджень, очолювана членом Бюро KB РСА О.О. Якубою). ЕНДІ Держплану УРСР (відділ соціально-економічних проблем і ріння життя під керівництвом О.І. Образцова) та ін. [20].

Головні напрямки досліджень в цей період - соціальне планування промислових і сільськогосподарських підприємств та окремих регіонів, проблеми соціального управління та регулювання, соціальні та соціально-психологічні проблеми створення та запровадження автоматичних систем управління (АСУ), дослідження соціалістичного способу життя, соціальної активності різних соціально-професійних груп, соціально-професійної орієнтації молоді, дослідження проблем соціології освіти, спорту, вивчення демографічних та етнографічних проблем, а також розробка методологічних та методичних питань [21].

Вже в цей час українські соціологи значну частину своєї уваги приділяють співпраці з директивними органами, узгоджуючи власні дослідження та готуючи для них практичні рекомендації і доповідні записки. Так, для ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР подається доповідна записка ,,Шляхи підвищення ефективності профорієнтації та профвідбору в сучасних умовах", для Президиуму АН УРСР - наукова доповідь "Відтворення населення УРСР і демографічна політика", для ЦК КПУ - доповідна записка ,,Досвід комплексного економічного і соціального планування та пропозиції по його подальшому розвитку в УРСР" тощо [22].

Друга половина 70-х pp. стає періодом відновлення владного тиску на радянську соціологію. Про це вказують сучасники того періоду у своїх спогадах [23], про це ж свідчать і документи [24]. Здавалося б, аналогічно процесам 30-40-х pp. репресії мають охопити усіх, проте в Україні кардинальних змін не спостерігається. Певні новації звісно ж простежуються, наприклад, у 1976 р. українська соціологічна асоціація перейменовується з Київського відділення в Українське, скорочується кількість науково-дослідних секцій (у 1976 р. їх кількість становить лише 9). чітко регламентується перелік дослідницьких тем [25]. Разом з тим, дослідницька тематика змінюється не набагато, так, у 1977-78 pp. основними напрямками досліджень стають:

• загальносоціологічні та соціологічно-психологічні закономірності функціонування і розвитку соціалістичного способу життя;

• проблеми удосконалення соціальної та соціально-професійної соціалістичного суспільства;

• планування, регулювання та управління соціальними процесами в виробничих коллективах та територіальних регіонах;

• формування соціальної активності молодих робітників, учнів та студентів;

• соціальні та соціально-психологічні проблеми комуністичного виховання;

• соціологічні дослідження ідеологічних процесів [26].

Як бачимо, спостерігається певна тенденція до укрупнення проблем, то вивчаються, шо не дивно за умов скорочення кількості дослідницьких секцій (очевидно, також шляхом укрупнення). 3-поміж нових проблем слід відмітити "вивчення ідеологічних процесів", що є, на відміну від загальноприйнятої думки, свідченням достатньо серйозного відношення директивних органів до результатів соціологічних досліджень. Так. у 1978 р. соціологи лише Інституту філософії АН УРСР на вимогу директивних органів провели 3 окремі емпіричні дослідження і підготували 4 доповідні записки, а секція демографії - 8 записок [27].

В травні цього ж таки 1978 р. відбувається зміна керівництва асоціації. Головою бюро УВ РСА стає завідувач відділом конкретних соціологічних досліджень Інституту філософії АН УРСР В.Ф. Черноволенко, його замісниками В.Л. Оссовський та О.І. Образцов, вченим секретарем - В.А. Матусевич. Частково змінюється не лише персональний склад бюро, але коригується й зміст функціональних обов'язків його членів, що чітко видно з двох наступних таблиць.

Таблиця 2.

Бюро KB РСА станом на 23.10.1974р. (Оп. 1, спр.1128, ст.1-2)

№	Прізвище	Займана посада в бюро
1	Сохань Л.В.	Голова KB РСА
2	Черноволенко В.Ф.	Перший заступник голови, відповідальний секретар за роботу
3	Якуба О.О.	Заступник голови, відповідальний за пропаганду соціологічних
4	Воловин В.І.	Відповідальний секретар KB РСА
5	Гончаренко М.В.	Координаційна робота в галузі досліджень соціології культури
6	Гончаренко М.П.	Пропаганда соціологічних знань і робота з вузівськими
7	Дашкевич В.І.	Відп. за зв'язки з виробничими колективами та колективними
8	Войтко В І.	Координація робіт в області досліджень соціальних проблем і
9	КуценкоВ.І.	Координація досліджень соціальних проблем прогнозування
10	Калитич Г.І.	Зв'язки з виробничими колективами регіону
11	Круглов С.М.	Загальні питання роботи KB РСА
12	Москвічов С.Г.	Пропагандистська та організаційна робота
13	Назімов І.Н.	Відп. за роботу в області досліджень профорієнтації та
14	Образцов О.І.	Відп. за координацію робіт по розробці методик галузевого
15	Олесневич Л.А.	Відп. за роботу дослідницької секції соціального планування
16	Оссовський В.Л.	Відп. за роботу секції соціології освіти та координаційну роботу
17	Орлов О.В.	Відп. за зв'язки з молодіжними організаціями та координацію
18	Онищенко О.С.		Координація робіт в області соціологічних досліджень
19	Попова І.М.		Відп. за роботу дослідницьких секцій соціального управління і
20	Спаришев Б.К.		Відп. за зв' язки з виробничими колективами по питаннях
21	Стешенко B.C.	Відп. за роботу дослідницької секції соціальних проблем

Таблиця 3. Бюро УВ РСА станом на 10.05.1978р. (Оп. 1, спр.1288, ст.1-2)

№ п/п	Прізвище науковця	Займана посада в бюро
1	Черноволенко В.Ф.	Голова УВ РСА
2	Оссовський В.Л.	Заступник голови, відповідальний за координацію соціологічних досліджень в академічних НДІ та вузах республіки
3	Образцов О.І.	Заступник голови, відповідальний за координацію соціологічних досліджень в галузевих НДІ та центрах НОП міністерств
4	Матусевич В.А.	Вчений секретар УВ РСА
5	Сохань Л.В.	Відп. за видавничу діяльність KB РСА
6	Куненко В.І.	Відп. за видавничу діяльність KB РСА
7	Гончаренко М.В.	Міжнародні зв'язки KB РСА, координація досліджень в галузі соціології культури
8	Надольний І.Ф.	Організація соціологічного навчання
9	Гончаренко М.П.	Пропаганда соціологічних знань
10	Воловин В.І.	Організація методичної допомоги соціологам-практикам
11	Хмелько B.C.	Організація методичної допомоги соціологам-практикам
12	Назімов І.М.	Координація досліджень профорієнтації та профвідбору
13	Орлов О.В.	Зв'язки з молодіжними організаціями, координація етносоціологічних досліджень
14	Стешенко В.С.	Координація досліджень соціально-економічних проблем демографії
15	Онищенко О.С.	Координація соціологічних досліджень атеїзму та релігійності
16	Якуба О.О.	Організація і координація соціологічних досліджень в м. Харкові
17	Попова І.М.	Організація і координація соціологічних досліджень в м. Одесі
18	Олесневич Л.А.	Організація і координація соціологічних досліджень в м. Львові
19	Полторак В.А.	Організація і координація соціологічних досліджень в м. Дніпропетровську
20	Тоцький І.М.	Організація і координація соціологічних досліджень в м. Запоріжжі
21	Фінагін В.В.	Організація і координація соціологічних досліджень в м. Донецьку

Судячи з якісних змін в діяльності керівництва асоціації, можна зробити висновок, що і в інших її сферах мають спостерігатися елементи впорядкування та позитивного розвитку.

Дійсно, на цьому фоні спостерігається цілий набір позитивних тенденцій, зокрема, у видавничій діяльності асоціації. У 1978 р. за результатами практичної та науково-дослідницької діяльності членами УВ РСА опубліковано більше 20 монографій, збірників та методичних посібників, велику кількість брошур та статей (в 1975 р. - 14, 1976 - 10). В цьому році вийшли монографії Л. Ази, В. Піддубного, А. Ручки, І. Назімова, Г. Слезінгера, В. Воробйова, В. Стеценка, О. Онищенка, М. Шульги, ряд колективних праць. В 1979 р. кількість монографій зростає до 30.

Іншим позитивним моментом стало усвідомлення методико-технічного відставання під час проведення конкретно-соціологічних досліджень, а особливо в процесі обробки емпіричної інформації, і пошук шляхів вирішення цієї проблеми. З цією метою у 1979 р. створюється секція методики та техніки соціологічних досліджень, яка відразу ж розпочала розробку пакетів уніфікованих програм. Характерно, що в процесі роботи секція активно співпрацювала з рядом допоміжних організацій, як то Інститутами кібернетики та економіки АН УРСР, ОЦ Білоруського університету тощо [28].

Розширюється коло соціологічних підрозділів базових установ KB РСА, а, відповідно, іі коло науковців, що серйозно займаються соціологією. В Інституті філософії, крім діючого з 1967 р. відділу конкретно-соціологічних досліджень (з 1980 р. - відділ соціологічних досліджень), що на 1979 р. нараховував 10 штатних працівників (з них 5 - кандидати наук), формуються відділ соціально-професійних орієнтацій (1979 p.; 10 співробітників, з них 5 - кандидати наук), відділ філософських проблем соціальної психології (1971 p.; 9 співробітників, з них І доктор та 4 кандидати наук), відділ соціально-психологічних проблем управління (1979 p.; 9 співробітників, з них 4 кандидати наук) [29]. Активно проводить соціологічні дослідження й інші підрозділи Інституту, зокрема, Івано-Франківський відділ наукового атеїзму. З-поміж інших академічних інститутів, що регулярно проводять в цей період соціологічні дослідження (хоча й не мають при цьому спеціальних соціологічних відділів), слід виділити Інститут держави та права та Інститут суспільних наук.

Початок 80-х pp. стає періодом подальшого розквіту асоціації. Вона продовжує кількісно зростати, довівши кількість своїх членів до 320 індивідуальних та 109 колективних в 1982 р. Крім столичних соціологів, це, звісно ж, представники й регіонів - як зазначається у звіті УВ РСА за 1982 р. - 27 міст республіки [ЗО]. Змін у керівництві не відбувається, асоціацію продовжує очолювати Бюро під керівництвом В.Ф. Черноволенка, яке, поряд з організаторською та координаційною, виконує дослідницьку, науково-методичну та пропагандистську функції.

З розвитком соціологічної науки асоціація теж змушена розширювати коло своїх інтересів, тож з'являються нові секції та нові дослідницькі проблеми. Так, у травні та липні 1982 р. створюються секції соціальних проблем засобів масової інформації, соціології особистості, математичного моделювання та статистичної обробки інформації. Основними науково-дослідними проблемами цього періоду є: соціологія праці та трудових колективів, соціальне планування, соціологія молоді та освіти, дослідження способу житія, проблеми комуністичного виховання. Досить багато уваги приділяється демографічним дослідженням, за результатами яких в жовтні 1982 р. в Києві провели навіть Міжнародну конференцію "Проблеми демографічної політики соціалістичного суспільства".

У лютому 1984 р. при Інституті філософії АН УРСР створюється Відділення соціології, яке розпочинає комплексне дослідження українського суспільства. Соціологи відділення, закінчивши дослідження динаміки престижності професій в масовій свідомості і проблему формування засобами масової інформації трудової орієнтації молоді, проводили вивчення соціально-психологічних факторів оптимізації управлінської діяльності, використання соціальних резервів на колективних підприємствах і об'єднаннях, що працювали в рамках економічного експерименту, вплив цінностей і норм виробничого колективу на формування молодого робітника, соціальних проблем різних груп молоді, соціально-психологічних проблем викорінення явищ алкоголізму. Основними тематичними напрямами відділення були:

• соціальні фактори підвищення суспільного престижу праці в сфері науки (керівник теми - В.Ф. Черноволенко);

• соціальні фактори взаємодії господарського механізму і соціалістичного змагання (К.К. Грищенко);

• вплив цінностей і норм соціалістичного виробничого колективу на виховання молодих робітників в умовах бригадної організації праці (Є.І. Суїменко);

• вплив НТП на формування нової людини (Л.В. Сохань);

• соціальні проблеми різних груп молоді республіки (М.М. Чурилов);

• прийоми визначення та оцінки соціальної ефективності рішень (СБ. Кримський);

• роль ЗМІ в формуванні соціальних орієнтацій та громадської думки молоді республіки (В.Л. Оссовський) [ЗІ].

З 1984 р. науково-дослідницька діяльність членів УВ УСА спрямовується також на виконання різнорівневих комплексних цілевих програм. Зокрема, соціологічна лабораторія Одеського політехнічного інституту була задіяна до реалізації всесоюзної програми "Вища школа як фактор поліпшення соціальної структури соціалістичного суспільства", Відділення соціології Інституту філософії - до республіканської цілевої програми "Праця", соціологічна лабораторія Одеського держуніверситету - до розробки методичних рекомендацій по організації оперативної соціологічної роботи на підприємствах галузі, Одеська філія УВ РСА - до вивчення та аналізу соціальних процесів і розробки планів соціально-економічного розвитку трудових колективів промислових підприємств і колгоспів, Харківська філія брала участь у всесоюзному дослідженні проблем виховання студентської молоді "Початок шляху". Високим залишається рівень видавничої активності членів асоціації - кількість опублікованих у і 982 р. монографій, збірників та методичних посібників знов перевищує 20 [32]. За 1981-1986 pp. соціологи тільки Одеського держуніверситету опублікували більше 50 робіт загальним об'ємом близько 60 др. арк. [33].

Досить впливовою Українська асоціація стає на загальносоюзному рівні. Свідченням цього стає кількість всесоюзних конференцій, організаторами та співорганізаторами яких стають українські соціологи. Так, за 1981-1986 pp. за ініціативи УВ РСА в Україні проведено 10 всесоюзних та 17 республіканських науково-практичних конференцій [34]. Крім вже відміченої конференції по демографічній політиці, в квітні 1982 р. в Донецьку проходить Всесоюзна галузева науково-практична конференція по збільшенню ефективності праці, в 1983 р. в Києві -республіканський семінар (з залученням представників РСА) "Теорія та практика організації соціально-психологічної служби на промисловому підприємстві", 20-21 листопада 1983 р. в Києві -союзна науково-практична нарада по питаннях розвитку соціологічних досліджень. В 1984 р.: у Львові - всесоюзна конференція "Соціально-економічні проблеми здоров'я людини", в Харкові -республіканська науково-практична конференція "Соціальні резерви розвиненого соціалізму та умови їх ефективного використання (досвід соціологічного дослідження)", в Києві - республіканські конференції "Соціальна активність кіномистецтва" та "Проблеми та досвід соціально-психологічного забезпечення системних досліджень", республіканські семінари "Методичне і програмне забезпечення соціологічних досліджень" та "Посилення трудової дисципліни на промислових підприємствах"; в 1985 p.: всесоюзна нарада в Дніпропетровську "Актуальні проблеми розвитку соціологічних досліджень в сфері промислового виробництва", республіканські конференції в Запоріжжі "Економічні та організаційні проблеми професійної орієнтації молоді та її розподілення в сфері матеріального виробництва" та Києві "Психологічна діагностика в профвідборі та профорієнтації".

Маючи певні об'єктивні труднощі з налагодженням міжнародних зв'язків, українська радянська соціологія, проте, не була повністю ізольованою галуззю. Українські науковці брали участь в міжнародних конференціях, в тому числі в діяльності Міжнародних соціологічних конгресів, іноді Україну відвідувати запрошені до Радянського Союзу західні соціологи. Наприклад, ще в 1958 р. до Інституту філософії приїздив президент Міжнародної асоціації соціологів професор Г.Фрідман, в травні 1964 р. - Т.Парсонс, в 1979 р. - віце-президент МСА професор Р. Тьорнер, в травні 1984 - президент Міжнародної асоціації дослідників майбутнього, професор Римського університету Е.Мазіні [35]. Проте робочі контакти обмежувалися в основному співпрацею з представниками наукових інститутів держав-членів соціалістичного блоку. Лабораторія Одеського політехнічного інституту, наприклад, в середині 80-х pp. проводила дослідження соціальних проблем освіти спільно з Варненським вищим електротехнічним інститутом (Болгарія) та Вищим технічним інститутом Син-Фуегоса (Куба), соціологи Київського політехнічного інституту разом з ВМЕ1 м. Габрово (Болгарія) вивчали проблеми удосконалення колективних форм організації праці. Поступово УВ РСА налагоджувало відносини з науковими установами Польщі, Чехословаччини, Угорщини: видавались спільні монографії (наприклад, радяно-угорська "Тенденції соціального розвитку в соціалістичних країнах"), українці публікувались у фахових іноземних виданнях (зокрема, в польському "Діалектика та гуманізм"). Відбувалась співпраця й на рівні окремих секцій. Так. секція соціології спорту налагодила контакти з Польською Академією фізичного виховання. Інститутом фізичної культури м. Димитрова (Болгарія), НІФК м. Лейпціга; секція соціальної демографії - з Міжнародним Союзом по вивченню народонаселення, Міжнародним центром по координації демографічних досліджень, Міжнародним статистичним інститутом, Відділом народонаселення Секретаріату ООН, Міжнародним Союзом сімейних організацій, ЦСУ УНР та ПНР. Головною школою планування і статистики (Варшава, ПНР), кафедрою географії Гумбольдського університету (Берлін, НДР), Інститутом соціології УАН (Будапешт, УНР) [36].

Важливою ділянкою діяльності асоціації стало удосконалення науково-методичного забезпечення досліджень, а також сприяння підвищенню професійного рівня соціологів-практиків. З цією метою як в Києві, так і в регіонах організовуються курси, школи, постійно діючі семінари, на яких читаються цикли лекцій по методиці та техніці соціологічних досліджень, розглядаються питання їх організації та проведення. Так, лише у 1980 р. діяло 11 таких курсів та шкіл у 9 містах республіки, а в 1982 р. кількість шкіл зростає до 14 [37]. Паралельно на базі соціологічних підрозділів НДІ та вузів існували консультативні пункти, які за потреби також надавали кваліфіковану методичну допомогу.

Розділ 1.Теорія та методологія соціології

Достатньо значимим є практичний результат реалізованих структурними підрозділами УСА проектів. Результати досліджень соціологічної лабораторії Одеського університету запроваджувались у формі методичних рекомендацій управлінням Мінфлоту, Мінсуднобудівельної промисловості, Мінрибгоспу. Методики соціальної паспортизації та дослідження плинності кадрів, розроблені Одеською філією Інституту економіки АН УРСР, використовувались як вихідні у Держкомпраці. Найбільш вагомими практичними проектами львівських соціологів стали "Методичні рекомендації по удосконаленню розробки плану соціального розвитку виробничого колективу" (використовувались на регіональному рівні в Львові, Івано-Франківську, Тернополі) та "Методика удосконалення та підбору кадрів ІТР", яку за посередництва Держкомпраці запроваджено на Тернопільському комбайновому та Луцькому автомобільному заводах. Рекомендації, розроблені за результатами соціологічних досліджень на Дніпропетровщині, використовувались на Харцизькому сталепроволочноканатному, Баглейському та Криворізькому коксо-хімічних заводах, ВО "Дніпрошина" [38].

Звісно ж, не обходилося й без проблем. Зміст трудностей, що поставали перед УВ РСА, та й перед всією українською соціологією рубежу 70-80-х pp. достатньо чітко висвітлюють дебати, їло відбулись 27 січня 1982 року в ході звітно-виборчого зібрання УВ РСА [39]. Так, завідуюча кафедрою соціології ХДУ О.О. Якуба, аналізуючи досвід проведення широкомасштабних соціологічних досліджень, зокрема, вивчення проблем студентської молоді, відмітила відсутність навиків та організаційних форм співробітництва в процесі розробки програм та проведення таких досліджень. З-поміж іншого нею також відмічена необхідність систематичної підготовки та перепідготовки професійних соціологів, у тому числі й через запровадження соціологічних курсів та спецкурсів на гуманітарних факультетах вузів. Цю ж думку підтримала завідуюча кафедрою філософії Одеського держуніверситету І.М. Попова: "Необхідно підвищувати професійний рівень соціологічних досліджень. Дієвим засобом тут є розширення соціологічної освіти через курси соціології на всіх гуманітарних факультетах, курси підвищення кваліфікації і систему наукової атестації соціологів-практиків". Завідувач сектору соціальних нормативів ЕНДІ Держплану УРСР О.І. Образцов відмітив диспропорцію в розроблених та реально запроваджених планах соціально-економічного розвитку. Проблема видавалася на той момент достатньо серйозною, адже частка соціального планування була однією з найбільш значимих у комплексі проблем, над якими працювали вітчизняні соціологи 2-ї пол. 70-х - поч. 80-х pp., а за таких умов виявлялось, що науковці "штовхали сізіфів камінь". Л.В. Сохань, завідуюча відділом соціальної психології Інституту філософії АН УРСР, вказавши на основні напрямки дослідженнь українських соціологів, а саме - вивчення проблем управління трудовими колективами, вивчення проблем способу життя і розробка системи його показників, розробка соціальних проблем трудових ресурсів і соціології вищої школи, - відзначила необхідність міждисциплінарних зв'язків в процесі цієї роботи, зокрема, з демографами та містобудівниками. Також вона окреслила цілий ряд організаційно-технічних недоліків, що поставали перед вітчизняними науковцями - в сфері підготовки кадрів, організації праці соціологічних колективів та окремих соціологів, планування дослідницької роботи тощо. На окремих труднощах роботи регіональних філій та центрів зупинився керівник лабораторії соціологічних досліджень Дніпропетровського хіміко-технологічного університету В.А. Полторак: недостатньо координаційної уваги з боку УВ РСА та певні труднощі щодо налагодження контактів з громадськими та державними організаціями. Досить важливе питання відмітив завідуючий кафедрою соціології Київського університету Гончаренко М.П., а саме - недостатній теоретичний та методичний рівень більшості досліджень, що'проводяться. Як механізм вирішення цієї проблеми пропонується облік асоціацією усіх досліджень в республіці. Цілий комплекс проблем виділив завідуючий відділом соціологічних досліджень соціально-професійних орієнтацій Інституту філософії АН УРСР В.Л. Оссовський: І), виділено ряд галузей, шо ставали дедалі актуальнішими і потребували вивчення, як то соціологія села, соціологія засобів масової інформації тощо; 2) відзначено, що рекомендації соціологів дуже часто не використовуються в практиці управлінської діяльності через соціологічну некомпетентність управлінців, в зв'язку з чим необхідно налагодити їхню освіту; 3) ще одна проблема, піднята В. Оссовським, є актуальною й на сьогодні - це питання взаємозв'язку між фундаментальними та прикладними дослідженнями.

Як бачимо, проблем вистачало, і, що характерно, значна їх частина не втратила актуальності по сьогоднішній день. Звісно, за нових історичних умов їх контекст багато в чому різниться, протее завдання вирішення подібних проблем не знімається. Тож слід, напевне, враховувати й ті пропозиції та механізми вирішення недоліків, що пропонувалися ще декілька десятиліть тому.

Роки перебудови стали останнім періодом існування Асоціації радянських соціологів і радянської соціології взагалі. З розпадом Радянського Союзу відбудуться кардинальні політичні, економічні, соціальні зміни, що змусять науку пристосовувсггись - внести корективи у тематику досліджень, кардинально оновити сферу замовників цих досліджень, відкоригувати формат відносин з замовниками, відрихтувати внутрішню систему та налагодити зовнішні відносини, спричинять, накінепь, структурно-організаційні трансформації. Але все це буде в майбутньому. Друга половина 80-х pp. - це все ще період функціонування УВ РСА - з її характерними рисами та особливостями.

Структура організації змінюється мало. Керується Асоціація бюро, персональні члени якого після звітно-виборного зібрання 1986 р. фактично не змінюються. Основними структурними підрозділами залишаються науково-дослідні секції, яких у 1987-1988 pp. нараховується 14: соціальної структури, соціальної психології, соціальних проблем демографії, етносоціальних досліджень, соціології спорту, соціальної активності, планування соціального розвитку колективу підприємства, соціальних проблем управління, регіонального соціального планування, методики і методології соціологічних досліджень, промислової соціології, математичного моделювання та статистичної обробки інформації, соціальних проблем засобів масової інформації та громадської думки, військової соціології. У звіті за 1987 р. [40] найбільш активно діючими названі секція промислової соціології (очолює Воробйов В.М.), секція соціальних проблем ЗМІ та громадської думки (Оссовський В.Л.), секція математичного моделювання та статистичної обробки інформації (Паніотто В.І.), секція соціальної активності (Якуба О.О.), секція соціальних проблем управління (Попова І.М.). Регіональними підрозділами Асоціації є 9 філій (Київська, Дніпропетровська, Донецька. Харківська, Одеська, Львівська Кримська, Севастопольська, Запорізька) та 1 науковий центр - Ворошиловградський.

Форми діяльності організації залишаються ще незмінними. Поряд з науково-дослідною роботою її члени організовують та беруть участь в роботі всесоюзних, республіканських та регіональних конференцій, семінарів, нарад, беруть участь у підготовці та перепідготовці нових наукових кадрів, надають методичну та консультативну допомогу соціологам-практикам, співпрацюють з директивними органами.

Все ще потужною залишається видавнича діяльність українських соціологів. Лише за 1987 р. кияни публікують 2 колективні та 4 індивідуальні монографії (Є.І. Суїменка, Є.А. Донченка, А.О. Ручки та М.О. Сакади), більше 50 статей та брошур; харьківчани - близько 60 статей та тезисів; львів'яни - колективну монографію та збірник статей [41].

Проте наприкінці 80-х pp. вже з'являються "перші ластівки" нових часів. Першою з них стало прагнення соціологами здобути власну незалежність, в тому числі й фінансову. З пропозицій УВ РСА до всіх філій:

• Дозволити Радянській Соціологічній Асоціації вести госпрозрахункову роботу (внести це до Статуту РСА):

• До пакету постанов, положень, інструкцій, що визначають та регламентують госпрозрахункову діяльність тимчасових молодіжних творчих колективів, внести Радянську Соціологічну Асоціацію.

Пройде зовсім небагато часу і кількість таких "ластівок" збільшиться. Та, незважаючи на всі зміни в державі, суспільстві, науці, вітчизняна соціологічна асоціація, частково реорганізувавшись та оновившись відповідно до вимог часу, зуміла зберегти свої головні позиції - координатора соціологічних досліджень в республіці.

Загалом же, увесь радянський період діяльності асоціації українських соціологів є своєрідним відображенням тих процесів, що відбувались у вітчизняній та загальнорадянській соціології. Разом з тим. аналіз діяльності УСА в радянські часи показав, що процеси розвитку радянської соціологічної науки багато в чому співпадали з процесами світовими. Це й пошуки оптимальних методологічних стандартів, і спроби удосконалення методичното інструментарію, і кризова ситуація у теоретичній сфері. Фактично, радянський період (60-80-ті pp.) став не лише часом формування Української соціологічної асоціації, а й періодом реінкарнації української соціологічної науки (як відгалуження загал ьнорадянської), її організаційного становлення та влиття

Розділ 1.Теорія та методологія соціології

у світову соціологічну спільноту.

ЛІТЕРАТУРА: 1. Танчер В. Українська соціологія сьогодні - нелегкий шлях до теорії// Філософська і соціологічна думка. - 1993. -№11-12. - С.77-87; Степаненко В. Українська соціологія в пошуках себе // Філософська і соціологічна думка. - 1993. - №11-12. - С. 88-98. 2. Документи архіву Інституту філософії НАН України (далі ДАІФ). - Оп.1. - Спр.593. - Арк.14-17. 3. ДАІФ. - Оп.1. - Спр.226. 4. ДАІФ. - Оп.1. -Спр.533. - Арк.5. 5. ДАІФ. - Оп.1. - Спр.706. - Арк.95. 6. ДАІФ. - Оп.1. - Спр.706. - Арк.2-3. 7. ДАІФ. -Оп.І. - Спр.706. - Арк.1; Социология и власть. 1950-1990: Документы и материалы / Под ред. Г.В. Осипова: В 2 сб. / РАН; Институт социально-политических исследований; Федеральная архивная служба Рос. Центр, хран. совр. док. - СбЛ: Документы и материалы. 1953-1968. / Под ред. Л.Н. Москвичева. - М.: Academia, 1997. - С.40-43. 8. ДАІФ. - Оп.1. - Спр.706. - Арк.1. 9. ДАІФ. - Оп.1. - Спр.706. - Арк.95. 10. ДАІФ. - Оп.1. - Спр.706. - Арк.89-90. 11. ДАІФ. - Оп.1. - Спр.1205. - Арк.1. 12. ДАІФ. - Оп.1. - Спр.1243. -Арк.1. 13. ДАІФ. - Оп.1. - Спр.1369. - Арк.1. 14. ДАІФ. - Оп.1. - Спр.1468. - Арк.11. 15. ДАІФ. - Оп.1. -Спр.994. - Арк.21-23; Спр.1288. - Арк.7-8. 16. ДАІФ. - Оп.1. - Спр.995. - Арк.1-11. 17. ДАІФ. - Оп.1. -Спр.1167. - Аркі 1.18. ДАІФ. - Оп.1. - Спр.1167. - Арк.11-15. 19. ДАІФ. - Оп.1. - Спр.1167. - Арк.11; Советская социологическая ассоциация АН СССР (Краткая информация) // Социологические исследования. - 1977. - №4. - С.172-175. 20. ДАІФ. - Оп.1. -Спр.1077. - Арк.1. 21. ДАІФ. - Оп.1. -Спр.1167. - Арк.2-5; Сохань Л.В., Матусевич В.А. О работе Украинского отделения ССА в 1974-1976 гг. // Социологические исследования. - 1977. "С.131-136; Еуткевич М.Н. Итоги пятилетней деятельности Советской социологической ассоциации. Отчетный доклад правлення ССА /7 Социологические исследования. - 1977. - N3. - С.9-21. 22. ДАІФ. - Оп.1. - Спр.1167. - Арк.11. 23. Российская социология 60-х гг. в воспоминаниях и документах / РАН, Институт социологии / Отв. ред. Г.С. Батыгин - СПб.: Изд-во Русского Христианского гуманитарного института, 1999; Фирсов Б.М. История советской социологии 1950-1980-х гг.: Курс лекций. - СПб, 2001: Осипов Г.В. Возрождение российской социологии (60-90 гг. XX в.): страницы истории // Социологические исследования. - 2004. -№2; Раппопорт С.С. Социология времен тоталитаризма: компединиум для нынешних // Социологический журнал. - 1998. - №1-2. - С.244-266. 24. Социология и власть. 1950-1990: Документы и материалы / Под ред. Г.В. Осипова: В 2 сб. / РАН; Институт социально-политических исследований; Федеральная архивная служба Рос. Центр, хран. совр. док. - Сб.2: Документы. 1969-1972. / Под ред. Л.Н. Москвичева. - М.: Academia, 2001; Сб.З: Документы. 973-1984. - М.: Academia, 2003. 25. ДАІФ. - On. I. - Спр.1205. -Арк.1-2. 26. ДАІФ. - Оп.1. - Спр.1243. - Арк.2-3. 27. ДАІФ. - Оп.1. - Спр.1289. - Арк.4. 28. ДАІФ. - On. 1. -Спр.1328. - Арк.1. 29. ДАІФ. - Оп.1. - Спр.1468. - Арк.19-22. ЗО. ДАІФ. - On. 1. - Спр.1469. - Арк.1. 31. ДАІФ. - Оп.1. - Спр.1468. - Арк.76. 32. ДАІФ. - On. 1. - Спр.1468. - Арк.З. 33. ДАІФ. - Оп.1. - Спр.1468. -Арк.86. 34. ДАІФ.- Оп.1. - Спр.1468. - Арк.81. 35. ДАІФ. - Оп.І. - Спр.26І; Спр.506. - Арк.2. 36. ДАІФ. -Оп.1. -Спр.1468. - Арк.98-99. 37. ДАІФ. - Оп.1. - Спр.1369. - Арк.5; Спр.1469. - Арк.З. 38. ДАІФ. - Оп.1. -Спр.1476. - Арк.90-92. 39. ДАІФ- - Оп.1. - Спр.1467. - Арк.2-14. 40. ДАІФ. - On. 1. - Спр.1750. 41. ДАІФ. -On. 1.-Спр.1750.-Арк.8-9.