3. Взаємозв’язок «людина –суспільство» як закономірність розвитку соціального.

Серед множини зв’язків, у які приходиться вступати людині, слід виділити «людина-природа» і «людина-суспільство», що виступають джерелом становлення і розвитку соціального, антропосоціогенеза, невід’ємними сторонами якого виступають становлення людини (антропогенез) і становлення суспільства (соціогенез).

Відіграючи найважливішу роль у становленні і розвитку соціального, зазначені зв’язки мають багато спільного. Як перший, так і другий зв'язок має об’єктивний характер, тобто їх виникнення не залежить від волі і свідомості не лише окремої людини, а й людства в цілому. Кожний із зазначених зв’язків належить до числа суспільних відносин, тобто таких, яких не було , немає і не могло виникнути у природі. І перший, і другий зв'язок, як уже відзначалося, слугують джерелами становлення людини і суспільства – найважливіших структуроутворюючих системи соціального. Обидва вони не є, так би мовити, раз і назавжди даними, а постійно змінюються, перебувають у розвитку.

У той же час кожен із зазначених зв’язків відрізняється своїми особливостями, має свою специфіку.

Зв'язок «людина-природа», а точніше «природа-людина», оскільки сама людина виривалася з природи, а не навпаки, слід віднести до історично початкового. «Перші ознаки соціальності, - як вважають дослідники цієї проблеми, - виявляються у первісної людини в епоху палеоліту, яка почалася приблизно 2 млн. років тому назад і закінчилася 10-20 тис. років до нової ери. Протягом цього величезного періоду поступово затихала біологічна еволюція тієї істоти, яку називають Homo Sapiens – людина розумна (час її появи не пізніше 40 тис. років тому назад), і все сильніше давала про себе знати соціальна еволюція».¹⁸

Це було зв’язане з вітальними потребами, що підсилювались, оскільки первісне суспільство ґрунтувалося на збиральництві, присвоєнні продуктів природи, обмеженість, а нерідко й нестача яких обумовлювали необхідність зміни помешкання людиноподібних істот або пошуку інших шляхів відтворення їжі, одягу, що з часом і призвело до виготовлення знарядь праці і зародження трудової діяльності.

Друга особливість зв’язку «людина-природа» полягає у тому, що він належить до суб’єкт-об’єктних зв’язків. Природа, звичайно ж, відповідає на насильство над нею, що носить назву перетворюючої діяльності, і навіть відповідає жорсткою помстою їй, як це все сильніше і сильніше відчувають покоління людей, що живуть тепер. Але відбувається це не зразу, не раптом і не тому, що в природі нібито пробудилася свідомість, почуття власної гідності, яких вона, звичайно ж, не має, а тому, що людина, частіше за все не усвідомлюючи цього, ставить природу, а разом із нею усе живе, і себе у тому числі, на межу існування, що спрацьовують об’єктивно закладені в природі важелі самозбереження.

Третя особливість зв’язку «людина-природа» полягає у тому, що вона є зв’язком одного з структурних елементів системи соціального з елементами, що не входять у цю систему, які у своїй сукупності утворюють природну систему, а тому є менш міцною, ніж зв’язки структурних елементів, що входять у соціальну систему, один з одним. Створення людиною штучного середовища помешкання постійно і невідворотно сприяє наступу на природне середовище помешкання, так би мовити, поглинанню його штучним середовищем, а отже послабленню зв’язку людини з «першою природою». При цьому не можна не враховувати того, що природне середовище помешкання, природа – це не лише матеріальні умови життєдіяльності людини, але й об’єкт певного естетичного і морального відношення.

Четверта особливість зв’язку «людина-природа» полягає у тому, що він є базою, фундаментом для становлення самого соціального як системи, а отже і всіх інших зв’язків, притаманних їй, у тому числі і зв’язку «людина - суспільство».

Що ж стосується зв’язку «людина - суспільство», то його першою особливістю є обумовленість зв’язком «людина-природа». Поза цього зв’язку він не міг би ані виникнути, ані розвиватися.

Другою особливістю зв’язку «людина - суспільство» є те, що він належить до категорії найбільш складних соціальних зв’язків, а саме – суб’єкт-об’єкт-суб’єктних, тобто взаємозв’язків. З одного боку, людина є суб’єкт, що взаємодіє з іншими собі подібними суб’єктами, формує зовсім інше, якісно відмінне від раніше існувавших утворень, яким є суспільство, а з іншого боку, саме суспільство, що складається з окремих, взаємозв’язаних між собою людей, наділене суспільною свідомістю, яка ввібрала в себе попередній соціальний досвід практичної діяльності, обумовлює формування наступних поколінь людей, представників людини майбутнього.

Третя особливість взаємозв’язку «людина - суспільство» полягає у тому, що він є суттєвим і необхідним. Адже існування як людини, так і суспільства, а разом із ними і соціального було б просто неможливим. Без нього не змогли б сформуватися соціальна структура суспільства, його політична система, а також соціальна і духовна сфери.

Четверта особливість розглядуваного взаємозв’язку «людина - суспільство» полягає у тому, що, незалежно від волі і свідомості як окремої людини, так і конкретного суспільства, а також і людства в цілому, він незмінно повторюється з покоління в покоління, набуваючи характер повторюваного, стійкого.

Усе викладене свідчить про те, що взаємозв’язок «людина - суспільство», виступаючи суттєвим, усталеним, таким, що повторюється, об’єктивним і необхідним, постає у якості закономірності, якій підпорядковано у своєму становленні і розвитку соціальне. Свій найбільш яскравий прояв ця закономірність одержує у становленні і розвитку такого соціального феномена, яким є влада.