14.4. Соціально-психологічні методи менеджменту

14.4.1. Види соціально-психологічних методів

Важливе місце в системі управління займають соціальні мето­ди управління. їх значення визначається суттєвою роллю соціаль­них факторів у функціонуванні і розвитку таких систем, як підприє­мство, галузь, народне господарство в цілому.

Здійснюючи виробництво, продаж продукції та надання послуг споживачам, ці системи одночасно відтворюють такі соціальні еле­менти: відношення до праці, систему соціально-культурних благ, естетичні уявлення, норми моралі і етики, громадську думку, пра­восвідомість та ін.

Крім цього, у сфері виробництва та споживання людина ре­ально усвідомлює міру досяжності соціальних благ (умови праці, оплачувана відпустка, організований відпочинок тощо) і міру соці­альних свобод (право критики, право організувати власну справу, участь у вирішенні корінних питань виробництва та розподілу). Тому соціальний фактор — це один з могутніх внутрішніх резервів виробництва, торгівлі, надання послуг, оскільки соціальні відноси­ни вплітаються в процес виробництва та реалізації.

Сфера застосування соціально-психологічних методів дуже широка. Вона включає регулювання міжгрупових і внутрішньогрупових відносин, управління груповою динамікою, управління ок­ремими явищами і сторонами колективного життя. Залежно від завдань управління формуються групові ролі, цілі і основні групові характеристики: солідарність, згуртованість, інтеграція, підприєм­ливість, груповий контроль, фактори організації та інші явища жит­тєдіяльності колективу.

Необхідно враховувати загальний інтелектуальний рівень роз­витку колективу, звернути увагу на такі фактори, як рівень занепо­коєння, конфліктність, тон взаємовідносин, груповий настрій.

У теорії менеджменту існують різні види соціальних методів. Розглянемо найважливіші з них.

1. Нормування та орієнтація визначає та закріплює відносини в трудових колективах, між ними і окремими робітниками, забезпечу­ючи їх сприятливими умовами для досягнення поставлених цілей.

Соціальні норми відображають, з одного боку, вимоги, які колек­тив (суспільство) пред'являє своїм членам (суспільні, колективні, індивідуальні); при цьому має забезпечуватись їх максимальна уз­годженість щодо вимог та інтересів.

Можна виділити три підгрупи норм:

а) правові (Закон про підприємство, правила внутрішнього роз­порядку та ін.);

б) моральні — вони підтримуються авторитетом суспільної, гро­мадської думки і обов'язку, власних переконань, відношенням до праці;

в) суспільні (неюридичні) норми — вони формуються суспіль­ством (громадськими організаціями). Це статут громадських органі­зацій, положення про орендний колектив, положення про бригаду.

Соціальне нормування впливає на поведінку людей і колекти­ви (групи) трьома основними способами: дозволом, приписом і забороною.

2. Виховання як спосіб соціального впливу є основним у діяль­ності суспільних організацій. Цей вплив проявляється у форму­ванні активної особистості.

3. Соціальне регулювання використовується для упорядкуван­ня соціальних відносин, взаємодії їх з іншими видами відносин шляхом виявлення, обліку і регулювання інтересів і цілей різних колективів, груп і особистостей.

До цих методів відносять розробку і реалізацію статутів суспіль­них організацій, договорів про творче співробітництво, встановлен­ня порядку розподілу благ, черговості їх отримання.

4. Активізація і новаторство. Вони орієнтовані на виявлення, розвиток і підтримання в колективі прогресивних соціальних норм, інтересів, потреб. Серед них найбільше розповсюдження отримали обмін досвідом, гласність, соціальна справедливість та ін.

Соціальна активність здійснює вплив не тільки на господарсь­ку (комерційну) діяльність, а й на суспільно-політичну, організац­ійно-управлінську, освітню, культурно-естетичну, етичну, релігійну, політичну, сімейну, спортивну діяльність.

5. Моральне стимулювання використовується для заохочення трудової і соціальної активності колективів, груп, окремих праців­ників. У господарській (комерційній) діяльності стимулювання — це не тільки метод впливу, а й найважливіший елемент механізму управління.

6. Соціальна спадковість спрямована на розвиток у колективах найбільш прогресивних норм і традицій. До них відносяться: вшану­вання ветеранів пращ, огляди, конкурси на кращого з професії тощо.

7. Соціальна справедливість забезпечує повагу до особистості, створення умов для її всебічного розвитку. Вона не сумісна з утри­манським настроєм, зрівнялівкою, отриманням нетрудових доходів. Соціальна справедливість — це такий стан:

а) коли в суспільстві, зокрема на підприємствах, не обмежують без підстав прав працівників;

б) коли всі дотримуються установлених у суспільстві і на підприємствах діючих законів, не дивлячись на посади;

в) коли всі мають рівні можливості для отримання освіти, про­фесії та зайняття підприємництвом тощо.

Це є основний перелік вимог для забезпечення соціальної спра­ведливості.