10.2.2. Мікрорівень. Прогнозування розвитку підприємств

Прогноз (від грец. — передбачення) — це спроба визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Процес складання (роз­робки) прогнозу називають прогнозуванням. Прогнозування розвит­ку або стану підприємства — це наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його стану, рівня розвитку в цілому, окремих напрямів діяльності в майбутньому, а також альтернатив­них способів і строків досягнення очікуваного стану.

Процес прогнозування завжди ґрунтується на певних принципах. Головні з них такі:

• цілеспрямованість — змістовний опис поставлених дослідниць­ких завдань;

• системність — побудова прогнозу на підставі системи методів і моделей, що характеризуються певною ієрархією та послідовністю;

• наукова обґрунтованість — усебічне врахування вимог об'єк­тивних законів розвитку суспільства, використання світового дос­віду;

• багаторівневий опис—опис об'єкта як цілісного явища і вод­ночас як елемента складнішої системи;

• інформаційна єдність — використання інформації на однако­вому рівні узагальнення й цілісності ознак;

• адекватність об'єктивним закономірностям розвитку — вияв­лення та оцінювання стійких взаємозв'язків і тенденцій розвитку об'єкта;

• послідовне вирішення невизначеності — поетапна процедура просування від виявлення цілей та умов, що склалися, до визна­чення можливих напрямів розвитку;

• альтернативність — виявлення можливості розвитку об'єкта за умови різних траєкторій, різноманітних взаємозв'язків і струк­турних співвідношень.

10.3. Принципи планування

10.3.1. Основні принципи

Згідно з визначенням А.Файоля, існує чотири основні принци­пи планування: єдність, безперервність, гнучкість, точність. Пізніше І.Ансофф сформулював ще один принцип — принцип участі.

Принцип єдності (системності) передбачає, що планування в організації повинне мати системний характер, тобто мати су­купність елементів, взаємозв'язок між ними, наявність єдиного напряму розвитку елементів системи, орієнтованого на загальні цілі бізнесу.

Ефективність і реальність планів значною мірою залежать від ступеня реалізації принципу системності. Цей принцип передба­чає, що планування охоплює всі сфери діяльності підприємства, усі тенденції, зміни та зворотні зв'язки в його системі управлін­ня. Цей принцип єдності реалізується шляхом координації та інтеграції.

Координація — це узгодження певних дій у часі і просторі.

Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів зводиться до наступного:

— діяльність жодної структурної одиниці організації неможли­во планувати ефективно, якщо таке планування не пов'яза­не з плануванням діяльності інших одиниць цього рівня;

— будь-які зміни в планах одного підрозділу повинні бути відображені б планах інших підрозділів.

Таким чином, взаємозв'язок і одночасність — основні складові координації планування на підприємстві.

Інтеграція передбачає, що в організації існує розмаїтість щодо підсистем планування, але кожна з підсистем діє, виходячи із за­гальної стратегії фірми, а кожний окремий план є частиною плану вищого рівня. Усі плани, розроблені в організації, — це не тільки сукупність, набір документів, а й взаємозалежна система.

Принцип участі передбачає, що кожний член організації стає учасником планової діяльності незалежно від посади і функції, яку він виконує; процес планування повинен залучати всіх тих, кого він безпосередньо стосується.

Основні переваги принципу участі:

— кожний з учасників організації одержує ширшу й об'єктивн­ішу інформацію про організацію;

— завдяки особистій участі всіх членів організації в процесі пла­нування плани організації стають особистими планами пра­цівників, а їх досягнення приносить особисте задоволення працівникам; це формує внутрішню культуру фірми і місію організації, розвиток командного духу організації;

— співробітники організації, беручи участь у процесі плануван­ня, розвиваються як особистості, у них з'являються нові на­вички, знання, розширюються особисті можливості, а отже, організація одержує додаткові ресурси для вирішення май­бутніх завдань;

— реалізація цього принципу дає змогу об'єднати дві супереч­ливі функції менеджменту — оперативне керування і плану­вання — шляхом здійснення безпосередніх контактів між керівниками фірми, плановиками і працівниками.

Безперервність планування полягає в наступному:

— процес планування на підприємстві повинен здійснюватися л постійно в рамках життєвого циклу проектів, що реалізуються, і продукції, що випускається;

— підтримується безперервна планова перспектива, формується та періодично змінюється горизонт планування (це взаємопогодження довго-, середньо- та короткострокових планів);

— розроблені плани повинні безперервно переходити на зміну один одному; необхідне систематичне перепланування, тоб­то це своєчасне коригування перспективних і поточних планів, виходячи із змін умов господарювання.

Безперервність планування здійснюється через такі причини:

— невизначеність зовнішнього середовища і наявність непередбачених змін потребують постійного коригування очікувань фірми щодо зовнішніх умов і відповідні зміни й уточнення планів;

— змінюються не тільки фактичні передумови, а й уявлення підприємства про свої внутрішні цінності і можливості.

Принцип гнучкості пов'язаний з безперервністю планування за можливості зміни цілей діяльності фірми або навіть її місії у зв'яз­ку з виникненням непередбачених обставин. Для здійснення прин­ципу гнучкості плани необхідно складати так, щоб у них можна було вносити зміни з огляду на мінливі внутрішні і зовнішні фактори. Тут доцільно вводити таке поняття, як резерви.

Принцип точності передбачає, що будь-який план може бути складений з такою мірою точності, яка є найбільше відповідає рівню визначеності зовнішнього середовища. Тобто плани повинні бути конкретизовані і деталізовані настільки, наскільки дозволяють внутрішні і зовнішні умови діяльності фірми.