10. Планування як функція менеджменту

10.1. Основні положення планування.

10.2. Планування на макро- та мікрорівні.

10.3. Принципи планування.

10.4. Види планування.

10.5. Методологічні і методичні основи планування.

10.6. Поняття про «Системи планів компанії».

10.7. Особливості вітчизняного планування.

10.1. Основні положення планування

Планування як функція управління підприємством — об'єктив­но необхідний процес визначення цілей діяльності на визначений період, а також засобів, способів і умов їхнього досягнення. Саме планування поєднує структурні підрозділи підприємства (органі­зації) загальною метою діяльності, надає всім процесам однієї спря­мованості і координації, завдяки чому найбільш повно й ефектив­но використовуються наявні ресурси, професійно вирішуються різноманітні управлінські завдання.

Функція планування передбачає ухвалення рішення про те, якими повинні бути цілі організації і що мають робити члени орга­нізації для їх досягнення.

Функція планування відповідає на такі питання:

1. Де знаходиться організація в даний час? Керівники повинні оцінювати сильні і слабкі сторони організації в таких важливих сферах діяльності, як:

— фінанси;

— маркетинг;

— виробництво;

— наукові дослідження і розробки;

— трудові ресурси.

Це здійснюється з метою визначення того, що може бути реаль­но досягнуто організацією.

2. Як планує розвиватися організація (напрям розвитку)? Оці­нюючи можливості і загрози, що виникають у зовнішньому середо­вищі, керівництво визначає, якими повинні бути цілі організації і які фактори можуть негативно впливати на досягнення визначених цілей.

3. Як організація намагається досягти визначених цілей? Керів­ники повинні вирішити, що повинні робити члени організації для того, щоб досягти визначених цілей як у загальних, так і в конкрет­них напрямах.

За допомогою планування керівництво може установити ос­новні напрями зусиль організації і прийняти рішення, що забезпе­чать єдність мети для всіх членів організації.

Планування в організації — ця не окрема одноразова дія, оскільки:

— виникає необхідність визначити переглянуті цілі організації після реалізації раніше установлених цілей, щоб продовжи­ти термін існування організації (внутрішнє середовище);

— існує постійна невизначеність майбутнього (зовнішнє сере­довище).

Основні переваги планування:

— дає можливість підготуватися до використання майбутніх сприятливих умов;

— пояснює проблеми, що виникли;

— стимулює менеджерів до реалізації своїх рішень у подальшій роботі;

— поліпшує координацію дій в організації;

— створює передумови для підвищення кваліфікації менеджерів;

— збільшує можливості в забезпеченні фірми необхідною інфор­мацією;

— сприяє більш раціональному розподілу ресурсів;

— поліпшує контроль в організації.

Межі планування визначаються низкою об'єктивних і суб'єктив­них причин, до яких належать:

• невизначеність ринкової сфери. Усунення невизначеності — це усунення самого ринку;

• свідоме регулювання ринкових відносин, що частково може здійснюватися такими способами: вертикальна інтеграція, контроль над попитом, контрактні відносини, створення підприємницьких мереж.

Вертикальна інтеграція — це приєднання шляхом злиття і по­глинання фірми-постачальника і (або) фірми-клієнта. Тобто об'єдну­ють фірми, що входять до складу логістичного ланцюга. Таким чи­ном, зовнішні угоди перетворюються на внутрішні. Як результат фірма одержує елементарну гарантію постійних і стабільних поста­чань сировини, капіталу, робочої сили, а також регулює витрати на придбання необхідних економічних ресурсів.

Контроль над попитом — передбачає, що фірма має можливість контролювати обсяг продукції, яка реалізується, шляхом впливу на попит. Один з варіантів контролю над попитом — установлення монопольного впливу на ринку. Інше ефективне і стійке джерело впливу на попит — маркетингова діяльність фірми.

Контрактні відносини — найбільш надійний спосіб усунення невизначеності й одержання можливостей планування своєї діяль­ності. Сутність контрактних відносин полягає в тому, що потен­ційний виробник спочатку знаходить покупця продукції, яку він здатний виробити, а потім, після відповідної підготовки, виробляє товар. Між потенційним покупцем і продавцем оформляється на­лежним чином угода, в якій обов'язково зазначається ціна, обсяг продукції, термін дії контракту.

До переваг контракту відносять:

— зменшення ризику виробника під час реалізації продукції;

— можливість складання попередніх планів виробництва і за­безпечення його всіма необхідними ресурсами;

— можливість точніше враховувати потреби споживачів;

— у випадку заміни масового виробництва на одиничне врахо­вується можливість індивідуальних особливостей замовлен­ня і його виробництво із застосуванням високих технологій.

Проте, контракти не є безумовним, абсолютним і універсальним засобом усунення ризику, пов'язаного з невиконанням зобов'язань однієї зі сторін, що зумовлені впливом факторів зовнішнього сере­довища.

Підприємницькі мережі — це об'єднання фірм, які економічно зацікавлені одна в одній, на основі гнучких взаємин і співробітниц­тва, що ґрунтуються на довірі. Від вертикальної інтеграції підприє­мницькі мережі відрізняються незалежністю і волею дії кожного з учасників мережі. Фірми-учасники зберігають свою економічну і юридичну самостійність як юридичні особи.

Від звичайних ринкових угод відносини в рамках мережі відрізняються тим, що вони регулюються не законодавчою базою, а морально-етичними нормами, відносинами довіри і зацікавленості. Попередньою основою для створення мережі є єдиний технологіч­ний або комерційний ланцюг, який об'єднує фірми.

До переваг мережі належать:

— швидке поширення і створення нової, необхідної для фірми інформації;

— застосування нововведень;

• розподіл ризику між учасниками мережі.

Недоліки планування:

— необхідність додаткових витрат на дослідження, інформацію, організацію відділу планування і залучення додаткового пер­соналу;

— необхідність значних витрат часу — найбільш обмеженого і дефіцитного ресурсу.

Змістова характеристика планів передбачає виокремлювання за певними ознаками показників, за якими встановлюються планові завдання, визначається міра їхнього виконання, оцінюється діяльність підприємства взагалі.

За економічним змістом показники поділяють на натуральні та вартісні. Натуральні показники необхідні для матеріально-речово­го виразу та обґрунтування плану. Це кількість продукції, що ви­робляється, необхідні матеріали, устаткування та ін. Вартісні показ­ники використовуються для характеристики загальних обсягів виробництва, темпів його розвитку, розмірів витрат, доходів тощо. Між натуральними та вартісними показниками існує тісний зв'я­зок та взаємозалежність. Вартісні показники розраховуються на підставі натуральних. Водночас, виходячи з узагальненої вартісної оцінки витрат та результатів, вони стимулюють раціональне вико­ристання ресурсів, зростання ефективності виробництва.

За економічним призначенням показники поділяють на кількісні та якісні. Перші характеризують абсолютні обсяги виробництва та ресурсів, що споживаються, а саме: обсяг продукції, матеріалів, ви­робничі фонди, кількість працівників тощо. Другі показують ефек­тивність використання виробничих ресурсів і всього процесу виробництва: продуктивність праці, матеріалоємність продукції, фондовіддачу, собівартість продукції тощо.

Розрізняють також абсолютні й відносні показники. Перші харак­теризують певне явище абсолютно, без порівнювання з іншими показниками. Таке порівняння робиться за відносними показника­ми. Наприклад, кількість працівників як абсолютний показник дає інформацію про міру використання фактора живої праці. Але якщо цей показник співвіднести з обсягом виробництва чи порівняти ^; обсяг виробництва з кількістю працівників, то матимемо відносний показник трудомісткості одиниці продукції (продуктивності праці ' одного працівника).