Тема 15

ПРАВОВІ ОСНОВИ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ

(лекції- 2 години, практичні заняття - 1 година, самостійна робота - 2 години)

План

1. Грошова система України.

2. Поняття і зміст грошового обороту.

3. Правове регулювання готівкового обігу.

4. Правове регулювання безготівкових розрахунків.

Основні категорії: грошова система України; тип грошової систе­ми; елемент грошової системи; грошова одиниця України; масштаб цін; види державних грошових знаків; банкноти; монети; платіжність; готівковий обіг; касові операції; обіг готівки; безготівкові розрахун­ки.

1. Грошова система України

Категорію “грошова система” слід розглядати у двох аспектах, які мають відповідний зміст. По-перше, досліджувана категорія - це конкретно-історичний тип організації грошових відносин; вона відображає стан еволюції організаційно-правової форми грошового обороту. Тип грошової системи залежить від того, які метали викону­ють роль загального еквівалента, які гроші функціонують як засоби обігу і платежу, а також тим, який зв'язок існує між паперовими й повноцінними грошима¹. Залежно від цього розрізняють такі типи грошових систем: а) система металевого обігу, за якої грошовий то­вар безпосередньо перебуває в обігу й виконує всі функції грошей, а кредитні гроші розмінні на метал; б) система обігу кредитних і папе­рових грошей, за якої повноцінні гроші витиснуті з обігу².

Тип грошової системи визначається характером зв'язку між за­гальним еквівалентом і грошима, що перебувають в обігу, який спо­чатку складається стихійно, а пізніше закріплюється законодавчим рішенням.

У правовій науці склалося досить однотипне бачення змісту категорії “грошова система". Це дає підставу для висновку, що гро­шова система держави є результатом державно-правового впливу на процес руху грошей, який виступає об’єктом цього впливу.

Грошова система - особлива категорія. Її особливість полягає втому що вона одночасно належить і до економічного базису і до політичної надбудови. Як базисна категорія грошова система є сукупністю економічних відносин, що складаються в процесі функціонування грошового обороту іиіж його суб’єктами на території держави. Буду­чи надбудовним явищем, ця система є державно-правовою формою організації грошового обороту, включаючи сукупність державних органів, які здійснюють управління грошовим оборотом і наділені для цього відповідним правовим статусом. Отже, грошова система в першому випадку є об'єктивною економічною категорією, а в друго­му - правовою.

Єдність економічного і правового аспектів організації грошового обороту є визначальним моментом сутності грошової системи держа­ви. Виокремлення різних аспектів грошової системи є певною мірою результатом використання методу наукової абстракції. Насправді ж економічний і правовий аспекти грошової системи нерозривно взаємопов’язані. Тому за своєю природою розглядувана категорія є економіко-правовою. На думку А. С. Гальчинського, інституційне регулювання грошових відносин у межах чинної в тій чи іншій країні грошової системи є однією з головних функцій держави. Законодав­чими актами закріплюються основні функціональні ланки грошової системи: грошові знаки, які держава наділяє законною платіжною силою; форми безготівкового обігу; порядок емісійного процесу й ха­рактер його кредитного забезпечення; механізм організації регулювання грошового обігу, нормативних валютних відносин. Законодавчими нормами визначаються також структура й функціональні обов'язки грошово-кредитних інститутів держави, способи їх взаємодії, основні принципи, напрями й механізм реалізації грошової політики, яку вони здійснюють.

Отже, з урахуванням викладених підходів під грошовою системою України слід розуміти організаційно-правову форму грошового обо­роту на її території.

Зміст грошової системи слід розглядати як внутрішню форму організації грошового обороту. Подальший аналіз слід проводити на основі методологічних посилань з урахуванням ключових моментів, закладених у визначенні грошової системи. Використання терміна “організація'’ передбачає внутрішню впорядкованість змісту певного системного об’єкта.

Важливим моментом теоретичного аналізу змісту грошової си­стеми є визначення поняття “елемент грошової системи”. Зміст вирізнення елемента системи полягає насамперед не в його “фізичній”, матеріальній інтерпретації, а саме у визначенні його співвідношення з усією системою, у з'ясуванні тієї “ролі”, яку' він відіграє у створенні глобального ефекту, але з іншого боку, саме матеріальна конкретність елемента дає змогу окреслити ‘ конструктивні”, морфологічні контури системи¹.

Методологічна важливість дослідження структури грошової си­стеми полягає в тому, що саме таким чином створюється теоретична організаційно-правова модель функціонування грошового обороту на території окремої держави, зокрема в Україні. Перш ніж перейти до детального розгляду структури грошової системи, зауважимо, що специфіка елементного складу будь-якої національної грошової систе­ми зумовлена її типом. Відповідно й особливості правового режиму грошової системи залежать від типу останньої. У цьому виявляється прояв історичного чинника.

Л.А. Лунц зазначав, що формальне завершення регулюючої діяльності держави у сфері грошового обігу виявляється в тому, що всі грошові знаки, які випускаються урядом чи з його дозволу, об'єднуються в грошову систему країни, котра, з юридичного погляду, визначається як сукупність різних видів грошових знаків, вираже­них в одній і тій самій грошовій одиниці, що визначає їхню відносну платіжну силу².

Можна виділити два основні підходи до визначення змісту терміна “грошова система”: а) у вузькому розумінні - це сукупність державних

¹ Карташев В. А. Система систем. Очерки общей теории и методологии. - М.: Прогресс- Академия, 1995. С. 296.

• ДивЛунц Л.А. Деньги и денежные обязательства в гражданском праве. - С. 57.

грошових знаків та організація їх обігу; б) в широкому сенсі сукупний процес функціонування грошового обороту на території держави, тобто за сферою охоплення економічних відносин грошова система явище надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому обороту¹. Як бачимо, структура грошової системи є похідною від її змісту, що має безпосереднє значення для законотворчої діяльності.

Значення системи правового регулювання зумовлює потребу в осмисленні її місця в структурі грошової системи. Очевидно, систе­му правового регулювання не можна розглядати як однопорядковий елемент національної грошової системи, оскільки грошова система будь-якої держави є об'єктом правового регулювання². Правове ре­гулювання грошового обороту слід розглядати не тільки як спосіб упорядкування процесу руху грошей. Роль права в цьому регулюванні полягає в тому, що воно є формою суспільних відносин, нерозривно пов’язаною зі змістом, зумовленою ним і такою, що безпосередньо впливає на нього”¹. Тому грошова система держави повинна розгля­датися саме як правова форма організації грошового обороту.

Першим елементом грошової системи, її, так би мовити, лицем є грошова одиниця (чи одиниця рахунку), яка встановлюється зако­нодавством про грошову систему. В ній виражається вартість (ціна) товарів, робіт, послуг. У національних грошових одиницях здійснюють облік вартості майна, в них позначають номінал грошей, які випускає (емітує) певна держава². В Україні, відповідно до ст. 99 Конституції, грошовою одиницею є гривня.

Сучасну сторінку в історії гривні відкрито на початку останньо­го десятиліття XX ст. Приводом до цього був процес національно- державного відродження України. Національні гроші і грошова система традиційно розглядаються як найважливіші атрибути державності. Тому вже на первинному етапі побудови незалежної Української держави була висловлена ідея введення власної грошової одиниці і створення самостійної грошової системи.

У розділі VI Декларації про державний суверенітет України про­голошено, що Українська PCP самостійно створює банківську, цінову.

фінансову, митну, податкову системи, формує Державний бюджет, а при необхідності вводить свою грошову одиницю. Закон УРСР “Про економічну самостійність Української PCP” від 3.08.1990 р. (ст. 6) закріпив право республіки на самостійну організацію грошового обігу на її території.

У другій половині 1991 р. Україна взяла курс на побудову незалежної держави. Введення національної валюти і побудова самостійної грошової системи стали одним з основних пріоритетів трансформації в економічній сфері. З розпадом СРСР подальше існування єдиної грошової системи в межах міждержавного простору стало неможливим, і кожна з колишніх союзних республік зіткнулася з потребою будувати власну грошову систему.

Гривню як повноцінну національну валюту було введено в процесі проведення грошової реформи у вересні 1996 р. Однак цьому пере­дувала низка подій, які внесли кардинальні зміни в чинну грошову систему. Кожну з проведених трансформацій у системі організації грошових відносин за своїм значенням можна назвати грошовою ре­формою. Проте, як справедливо зазначають фахівці, з огляду на суть і внутрішню логіку здійснених заходів, слід визнати, що було проведено одну грошову реформу, яка тривала майже п’ять років¹.

У процесі проведення грошової реформи можна виділити три ета­пи: 1 ) введення в готівковий обіг тимчасової валюти - українського карбованця (купона багаторазового використання) з 10 січня 1992 p.;

2. введення в листопаді того ж року в безготівковий обіг карбованця;

3. випуск в обіг у вересні 1996 р. іривні - повноцінної національної української валюти.

Наступним після національної грошової одиниці елементом грошової системи України є масштаб цін. З’ясувати його сутність як невід’ємного, але досить специфічного елемента грошової системи, можна при розгляді його генезису. За доби існування примітивних грошових форм функцію масштабу цін у різних соціальних колективах виконували речі, використовувані як загальноприйняті мінові посеред­ники. Згодом, коли золото стало виконувати грошові функції, сфор­мувався ваговий масштаб цін, оскільки в обігу було золото у вигляді зливків різної ваги. Цей історичний чинник зберігає своє значення й

сьогодні: грошовою одиницею у Великій Британії є фунт стерлінгів. Зі зміною типу грошової системи, з переходом від золотозливкового до золотодевізного стандарту суттєво змінюється природа масштабу цін

• він набуває чітко вираженого державно-правового змісту, оскільки нормативно закріплює зв’язок між грошима в обороті й дорогоцінним металом, який вони представляли, що дістало вираження у формуванні державою правового механізму забезпечення кредитних грошей.

Будучи величиною ірошової одинці, масштаб цін змінюється під впливом дії низки об’єктивних чинників. Серед них можна виокремити такі: а) установлений державою і нормативно закріплений ваговий вміст дорогоцінного металу в грошовій одиниці; б) правовий механізм ціноутворення в державі; в) інфляція; г) проведення деномінації як одного з видів грошових реформ. Масштаб цін змінюється під впливом як одного з цих чинників, так і різних їх сукупностей. Особливістю цих чинників є те, що вони виступають як система, при цьому лише інфляція має виключно економічну природу. Тому з'ясування сутності цього елемента грошової системи передбачає аналіз нормативно- правових актів, на підставі яких відбувалися його зміни.

Третім елементом у запропонованій структурі грошової систе­ми України є види державних грошових знаків. Грошові знаки, або готівка, є таким елементом, який “можна потримати в руках". Готівка

• найбільш простий і сприйнятий елемент грошової системи. До того ж він одночасно є найдавнішим з них, оскільки виникнувши, натуральні форми грошей мали вираження саме грошових знаків. Значення готівкових коштів на сучасному етапі розвитку економічних відносин пов'язане з тим тривалим періодом, коли саме вони були єдиною грошовою формою. Незважаючи на стрімкий розвиток і вдо­сконалення системи безготівкових розрахунків, грошові знаки не втрачають власної актуальності, виконують усі грошові функції, за­лишаючись найліквіднішою формою ірошей та важливим складником національних грошових систем.

В Україні види державних грошових знаків мають подвійне за­конодавче закріплення: по-перше, в ч.2 ст. 34 Закону України “Про Національний банк України" від 20.05.1999 р. встановлено, що “готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків - банкнот (паперових) і монет (металевих)"; по-друге, у п.3.2. ст. З Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" 05.04.2001 р. передба­чено, що “грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що

мають зазначену на них номінальну вартість”. Це означає, що законо­давцем встановлено вичерпний перелік державних грошових знаків, які можуть перебувати в обігу на території України. Будь-які документи у вигляді грошових знаків, що відрізняються від грошової одиниці України, випущені не Національним банком України і виготовлені з метою здійснення платежів у господарському обороті, визначено в ст.

1 Закону “Про Національний банк України” як грошові сурогати.

Казначейські білети перебували в грошовому обігу на території СРСР після проведення грошової реформи 1960 р. Статус казначейсь­ких білетів мали грошові знаки номіналом І, 3 і 5 карбованців. Інші паперові грошові знаки номіналом 10, 25, 50 і 100 карбованців мали статус білетів Державного банку СРСР. Між банкнотами та казна­чейськими білетами існувала формальна відмінність. Вона полягала в різному їх забезпеченні. Білети Держбанку СРСР забезпечувалися золотом, іншими дорогоцінними металами та іншими активами Держ­банку СРСР, а казначейські білети - всім надбанням Союзу PCP.

За ч. З ст. 34 Закону “Про Національний банк України”, банк­ноти і монети є безумовними зобов'язаннями Національного банку України і забезпечуються всіма його активами. У цьому формулюванні слід вирізнити два конститутивних елементи, що визначають право­ву природу вітчизняної готівки: банкноти і монети є безумовними зобов'язаннями Національного банку України, а також порядок їх забезпечення.

Банкноти і монети, за визначенням ст. 35 Закону України “Про Національний банк України”, мають однакову правову природу, оскільки є єдиним законним платіжним засобом на території України, їх приймають усі фізичні та юридичні особи без будь-яких обмежень за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вкла­ди, акредитиви й для переказів. Отже, між банкнотами і монетами немає суто юридичних відмінностей. Про це свідчить застосування єднального сполучника “ і ” при викладенні норм, що визначають статус цих грошових знаків. Відмінність між ними полягає лише в різних фізичних властивостях: банкноти - це паперові грошові знаки, а монети - металеві.

Про банкноту як про зобов'язання емісійного банку можна гово­рити лише тоді, коли існує двосторонній цивільно-правовий зв’язок між суб’єктами такого зобов’язання. Цей зв’язок існує лише за умови вільного розміну банківських білетів на дорогоцінний метал.

Правову природу державних грошових знаків в Україні визначає не зобов'язальний приватноправовий, а публічний державно-правовий елемент. Законодавче положення про визнання банкнот і монет безумов­ними зобов'язаннями Національного банку України та їх забезпечення всіма його активами слід розглядати не з цивільно-правової точки зору, а саме а з огляду на реалізацію покладеної на Національний банк України конституційної функції - забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Крім зазначених вище елементів у структурі грошової системи слід виокремити Національний банк України, який є емісійним центром та спеціальним органом, що здійснює регулювання грошового обороту в Україні, а також дві підсистеми: готівкового обігу та безготівкового обороту.

2. Поняття і зміст грошового обороту

Грошовий оборот як правова категорія є врегульованою правовими нормами сукупністю суспільних відносин, у межах яких відбувається безперервний процес руху ірошей у готівковій і безготівковій формах. Запропоноване визначення категорії “грошовий оборот’' передбачає необхідність аналізу його змісту та структури. Розглядаючи специфіку руху грошей на різних стадіях суспільного відтворення й у різних формах, слід підкреслити його головну особливість - єдність грошо­вого обороту. Безумовно, це не означає, що принципові особливості руху грошей у готівковій і безготівковій формах відходять на другий план. Єдність грошового обороту потрібно розглядати як одну з го­ловних методологічних засад і економічного, і правового дослідження цього суспільного явища. Щодо співвідношення готівкового обігу і безготівкового обороту, то розходження є усередині єдності. Пи­тання про співвідношення - це не тільки проблема їх зв'язку у сфері обігу. Взаємозв’язок готівкового і безготівкового грошових оборотів відображає єдність усієї економіки, єдність соціальної природи госпо­дарства, єдність грошей¹.

З урахуванням економічних особливостей руху грошових коштів слід визначити зміст грошового обороту як правової категорії. Голов-

ним елементом цієї категорії є суспільні відносини між учасниками грошового обороту з приводу руху грошових коштів у готівковій та безготівковій формах.

При визначенні структури грошового обороту слід виділити й основні критерії. Такими взаємопов’язаними критеріями є юридичні особливості правовідносин, об’єктом яких виступають гроші, а також сфера реалізації цих правовідносин.

Одним із секторів грошового обороту є горизонтальний сектор. Його становлять обмінні відносини у сфері господарської діяльності при здійсненні товарно-грошових і нетоварних операцій. Рівність суб’єктів цих відносин - специфічна ознака горизонтального сектора грошового обороту. За юридичною характеристикою ці відносини диспозитивні, оскільки виникають відповідно до волевиявлення суб’єктів.

Інший сектор включає сукупність відносин, що опосередковують безеквівалентний і безповоротний рух грошей. Цей сектор можна назвати бюджетно-податковим, одним із суб’єктів правовідносин у якому обов’язково виступає держава в особі уповноваженого органу. Це правовідносини “влад-підпорядкування”, вони виникають у зв’язку з виконанням одним із суб’єктів обов’язку, встановленого імперативними правовими нормами. Наприклад, виконання податкового обов’язку зумовлює безеквівалентний і безповоротний рух грошових коштів від платника податків до відповідного бюджету чи державного цільового фонду. У самому понятті податку закладено ознаки, ідентичні особливо­стям цього сектора грошового обороту. Рух грошових коштів у процесі бюджетного фінансування також позбавлений ознаки еквівалентності й поворотності. Особливості бюджетно-податкового сектора грошо­вого обороту зумовлює сфера його реалізації - фінансова діяльність держави.

Значними у структурі грошового обороту є розрахункові відносини, що виникають між їх учасниками з приводу передачі (перерахуван­ня) певних грошових сум. Визначення термінів “безготівкові роз­рахунки" та “готівкові розрахунки” дають нормативно-правові акти Національного банку України.

Так, Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. №22, установлено, що “безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з

рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перераху­вання банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, уне­сених ними готівкою в касу банку, на рахунки одержувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді”. Слід звернути увагу на те, що в Положенні про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637, так трактується термін “готівкові розрахунки”: це “платежі готівкою підприємств, підприємців і фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані по­слуги) і за операціями, що безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна".

Таким чином, розрахункові правовідносини виникають щоразу, коли законом чи договором встановлюється обов'язок конкретного суб’єкта щодо здійснення грошового платежу Такий обов'язок може виникати на підставі: а) закону (сплата податків, зборів, інших обов'язкових платежів); б) рішення державного органу (наприклад, справляння адміністративного штрафу, пені у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання); в) договору (перерахування грошової суми контрагента в цивільно-правових зобов’язаннях або виплата заробітної плати працівникові відповідно до умов трудового договору). Водночас підставою виникнення розрахункових правовідносин може бути й во­левиявлення одного із суб’єктів, спрямоване на перерахування певної грошової суми на користь іншого суб’єкта.

Розрахункові відносини охоплюють дві сфери фошового обороту: готівкову і сферу безготівкових розрахунків. Підтвердженням цієї позиції може бути конструкція розрахункових правовідносин, наведе­на у п. 2.2. Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637: “Підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за раху­нок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів”. Отже, розглядаючи розрахункові правовідносини, варто підкреслити, що ці правовідносини виникають не тільки при здійсненні безготівкових розрахунків. Визначальним

моментом для констатації розрахункових правовідносин є наявність зв'язку між його суб'єктами - платником і одержувачем із приводу пере­рахування визначеної грошової суми. Наявність у суб'єктному складі цих правовідносин установи банку варто розглядати як специфічну і конститутивну ознаки системи безготівкових розрахунків, як підсистеми розрахункових правовідносин.

Готівковий обіг не можна зводити лише до готівкових розрахунків. За поняттям готівкового обігу, наведеним в Інструкції про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України, це обіг у готівковій формі законних платіжних засобів (банкнот та розмінної мо­нети), які обслуговують потреби економіки країни. Отже, обсяг поняття “готівковий обіг” охоплює відносини, прямо не пов'язані зі здійсненням готівкових розрахунків. Приміром, виготовлення, інкасація, переве­зення, зберігання грошових знаків передбачає їх рух, але при цьому готівка не виконує функції засобу платежу, тому ці відносини не є розрахунковими.

3. Правове регулювання готівкового обігу

Однією з найважливіших функцій Національного банку України є монопольне здійснення емісії національної валюти України та організація її обігу. Конституційною нормою (ст. 99) закріплено, що грошовою одиницею України є гривня. Відповідно до п.3.1 ст. З За­кону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5.04.2001 р. гроші в Україні існують у готівковій (грошові знаки) або безготівковій формі (записи на рахунках у банках). Грошові знаки перебувають в обігу у вигляді банкнот (паперових) і монет (металевих). Банкноти і монети є безумовними зобов’язаннями Національного банку України та забезпечуються всіма його активами. Гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій територій України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акре­дитиви та для переказів.

Правове положення державних грошових знаків визначається та­кими публічно-правовими характеристиками:

• вони виражені в грошовій одиниці України (національній валюті);

• банкноти і монети мають статус єдиного законного платіжного засобу на території України;

• виключне право їх емісії належить єдиному державному емісійному центру - Національному банку України;

• вони є безумовними зобов’язаннями Національного банку України і забезпечуються всіма його активами.

Спеціальним державним органом, який здійснює управління гро­шовим обігом, є Національний банк України. Відповідно до ст. 33 За­кону “Про Національний банк України”, для забезпечення організації готівкового обігу Національний банк України здійснює:

1. виготовлення та зберігання банкнот і монет;

2. створення резервних фондів банкнот і монет;

3. встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків;

4. встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;

5. встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки;

6. визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств і організацій;

7. визначення вимог до технічного стану та організації охорони приміщень банківських установ.

У контексті розгляду правової природи вітчизняних банкнот і монет слід звернути увагу на таку важливу їх характеристику, як платіжність, яка зумовлена тим, що грошові знаки поєднують у собі грошову оди­ницю та матеріальний носій (паперовий або металевий). Єдність цих складників означає, що кожен із них безпосередньо впливає на правове положення банкнот і монет.

Відповідно до Правил визначення платіжності та обміну банк­нот і монет Національного банку України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 17.11.2004 р. №547 р., банкноти та монети, що перебувають в обігу і виготовлені на замов­лення Національного банку України, залежно від зовнішнього вигляду внаслідок зношення можуть бути платіжними (придатними та непри­датними до обігу) і неплатіжними.

Платіжними є справжні банкноти (монети), які за встановлени­ми Національним банком критеріями можуть використовуватися для

розрахунків за всіма видами готівкових операцій або прийматись бан­ками до обміну та інших банківських операцій.

За зовнішнім виглядом і ступенем зношення платіжні банкноти (монети) поділяються на придатні й непридатні до обігу. Придатні до обігу такі банкноти і монети, що не мають ознак зношення, пошкод­ження та дефектів, визначених Національним банком. Непридатними до обігу є такі банкноти і монети, які в процесі обігу набули ознак зношення та пошкодження, що встановлені Національним банком, а також такі, що мають дефекти виробника, і мають бути вилучені бан­ками з обігу. Відповідно до п. 2.7 Правил визначення платіжності та обміну банкнот і монет Національного банку України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 17.11.2004р. № 547 р, банкам забороняється використовувати непридатні до обігу банкноти і монети для розрахунків, обміну, видачі клієнтам (юридич­ним і фізичним особам), а згідно з п. 2.5 цих Правил “ банки мають приймати без обмеження від юридичних і фізичних осіб для обміну не придатні до обігу банкноти, а також для зарахування на рахунки, вкла­ди, акредитиви, для готівкових платежів тощо пошкоджені банкноти без ознак підроблення, які: зберегли цілу частину площею не менш ніж 55% своєї початкової площі; розірвані (розрізані) на дві частини, на яких збереглись обидва однакові номери та серія, і загальна площа цих частин є не меншою, ніж 55% початкової площі банкноти. Усі інші пошкоджені банкноти, які складені з двох або більше частин, банки мають вилучати як сумнівні щодо платіжності та в установле­ному порядку надсилати для проведення досліджень до відповідних територіальних управлінь Національного банку. За результатами цих досліджень експерт Національного банку оформляє відповідний акт, на підставі якого банкноти (монети) можуть бути визнані платіжними, неплатіжними чи підробленими”.

Неплатіжними є справжні банкноти (монети), які не можна викори­стовувати як засіб платежу (для взаєморозрахунків за готівковими пла­тежами і переказами, для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви тощо) у зв’язку з набуттям у процесі обігу ознак зношення та пошкод­ження, які перевищують установлені Національним банком критерії, а також підроблені банкноти (монети) і такі, що виведені Національним банком з обігу, та зразки банкнот. Ключовою особливістю неплатіжних банкнот і монет є те, що вони не приймаються до платежів жодним підприємством, установою або організацією, а установами банків — і

до інших операцій з готівкою та обміну на придатні до обігу банкноти і монети.

Отже, платіжність як характеристика фізичного стану матеріального носія грошового знаку безпосередньо впливає на потенційну реалізацію банкнотами і монетами в сфері готівкового обігу їх законодавчо вста­новленого статусу єдиного законного платіжного засобу на території України.

4. Правове регулювання безготівкових