План

Вступ…………………………………………………4

Розділ І. Система роботи із зв’язного мовлення

в 2-му класі, шляхи ефективного

формування……………………………….8

1. Зв’язне мовлення, суть його та

шляхи оволодіння молодшими школярами……………………………8

2. Розвиток сприймання, уяви,

мислення – основа словесної

творчості ……………………….…….…11

1.3. Формування узагальнених способів

сприймання, відтворення й побудови

тексту…………………………………….17

• Сутність процесу творення тексту ..........17

• Зміст роботи з розвитку

монологічного мовлення………………..19

• Формування умінь розкривати тему, головну думку висловлювання та спосіб його викладу …………………………… 23

Розділ ІІ. Дослідно-експериментальне формування

навичок текстотворення у молодших

школярів……………………………..……27

2.1. Вихідні основи дослідження.

• Розвиток комунікативних і мовних

умінь у їх взаємозв’язку………….……

• Взаємопов’язане навчання описів, роздумів, міркувань …………………..

• Диференціація навчання .......................

2.2. Результати досягнень навчання,

методичні рекомендації ......................55

Висновки…………………………………….…60

Література………………………………….......63

Додатки ………....…………………………......68

Вступ

Мовлення – важливий засіб спілкування, обміну думками і почуттями між людьми, передачі і засвоєння інформації. З перших днів шкільного життя у дитини виникає потреба у спілкуванні – вміння говорити правильно, красиво, логічно. Саме тому уроки розвитку зв’язного мовлення допомагають створити мовне середовище.

Розвиток зв’язного мовлення – провідний принцип навчання рідної мови в початкових класах. Він охоплює всі сторони мовленнєвої діяльності учнів. Ось як про це сказано у Пояснювальній записці до Програми з української мови: «Мовленнєва змістова лінія, яка є основною, передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, їхнє вміння користуватись мовою як засобом спілкування, пізнавання, впливу». [ 44. 12]

Програмою передбачається набуття учнями елементарних знань про мовлення: усне і писемне, діалогічне і монологічне; про особливості висловлювань, обумовлені їх комунікативними завданнями, ситуацією спілкування, однак значно важливішим завданням, на нашу думку, є розвиток уміння здійснювати всі види мовленнєвої діяльності, на що й наголошується в програмі. Причому, на уроки розвитку зв’язного мовлення в чистому вигляді відводиться досить мало годин, натомість зв’язне мовлення інтегрується у викладання всіх предметів, передбачених програмою, та в позакласну роботу з молодшими школярами. [44.14]

Свого часу проблемі розвитку зв’язного мовлення приділяв велику увагу К.Д.Ушинський, який справедливо стверджував, що «...бідність словника школяра породжує одноманітність мовлення і робить його незрозумілим для слухачів...».[36.51]

Ця тема не могла залишитись поза увагою психологів. Саме завдяки працям вчених – психологів: П.П.Богонського, Д.Б.Ельконіна, Л.С.Виготського, Л.Ф.Войтко, О.Р.Лурії, С.Л.Рубінштейна – утворилося психологічне підґрунтя навчання молодших школярів зв’язному мовленню.

Мета дослідження – розробити й обґрунтувати методику навчання, яка б сприяла формуванню текстотворчих умінь у другокласників.

Об’єктом дослідження є мовленнєва діяльність учнів другого класу.

Предмет дослідження – умови ефективного розвитку навичок текстотворення на уроках української мови в учнів 2-х класів.

Завдання :

• на основі аналізу наукової та навчально-методичної літератури з’ясувати стан досліджуваної проблеми в сучасній лінгводидактиці;

• проаналізувати стан роботи з формування в молодших школярів умінь і навичок в аспекті досліджуваної теми;

• обґрунтувати лінгводидактичні засади ефективного формування в молодших школярів умінь складати зв’язні висловлювання;

• опрацювати способи організації мовленнєвої діяльності учнів 2-х класів, що сприяють розвитку тукстотворчих умінь;

• експериментально перевірити ефективність методики розвитку текстотворчих умінь на основі комплексних мовно-мовленнєвих вправ;

• розробити методичні рекомендації використання методики в сучасній школі.

Гіпотеза - ефективність формування у другокласників умінь будувати зв’язні висловлювання значно підвищується, якщо в методиці навчання створювати текст, спиратись на спеціально розроблену систему вправ, що спрямована на осмислення, усвідомлення і поглиблення знань і умінь, необхідних для продукування висловлювань та удосконалення мовлення.

Для розв’язання поставлених завдань доцільно використовувати наступні методи дослідження:

• вивчення психолого-педагогічної та навчально-методичної літератури;

• спостереження за навчальним процесом, вивчення та узагальнення досвіду вчителів з досліджуваної проблеми;

• аналіз усних і письмових висловлювань учнів 2-х класів;

• індивідуальні бесіди з учнями і вчителями, анкетування вчителів;

• педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний);

• статистична обробка результатів, педагогічного експерименту (кількісний та якісний аналізи експериментальних даних).

Розділ І. Система роботи із зв’язного мовлення

в 2-му класі, шляхи ефективного

формування

1. Зв’язне мовлення, суть його та шляхи

оволодіння молодшими школярами

Розвиток мовлення розглядається як “основоположний, природний принцип, що пронизує і об’єднує всі без винятку сторони мовленнєвої діяльності учнів” (програма). [44.15]

Терміном “зв’язне мовлення” ще називають розділ методичної науки, завдання якого навчити дітей розуміти, будувати висловлювання з дотриманням норм літературної мови. [37.6]

У навчанні зв’язного мовлення треба дотримуватись таких методичних принципів:

• зв’язку роботи з розвитку мовлення і мислення;

• взаємозв’язку усного і писемного мовлення,

• зв’язку роботи розвитку мовлення з вивченням граматичного, орфографічного матеріалу та уроками читання. [36.24]

Найбільш перспективний шлях реалізації цих завдань – такий спосіб організації навчання зв’язного мовлення, коли матеріал засвоюється від загального до конкретного. Цей шлях враховує програма і визначає три етапи володіння способами мовленнєвої діяльності:

1) початкове ознайомлення із способами побудови зв’язних висловлювань при вивченні розділу “Текст”;

2) розвиток комунікативних умінь у їх взаємозв’язку під час вивчення граматичного і орфографічного матеріалу;

3) навчання розповідям, описам, міркуванням на спеціальних уроках розвитку зв’язного мовлення. [44.15]

Початковий курс рідної мови починається розділом “Текст”. На прикладах вчитель допомагає зрозуміти, як творити будь-яке зв’язне висловлювання. Ці уміння удосконалюються при вивченні інших розділів: “Речення”, “Слово”, “Звуки і букви”. Про розвиток мовлення вчитель мусить дбати протягом усього періоду навчання мови у початкових класах. [47.141]

Під час вивчення граматики, з метою розвитку зв’язного мовлення вчитель мусить використовувати комплексні вправи. Їх мета – поєднати два нерозривні процеси засвоєння теоретичних знань і використання їх при спілкуванні. [36. 40]

Комплексні вправи – це текст у поєднанні з картиною, малюнком, кадрами діафільму. Вони повинні бути насичені відповідними орфограмами і мати зміст, матеріал для бесіди. [36.41]

Отже, розвиток мовлення та шляхи його оволодіння молодшими школярами – фундамент для формування умінь сприймати, відтворювати і будувати зв’язні висловлювання різних типів і стилів.

1.2. Розвиток сприймання, уяви, мислення –

основа словесної творчості.

Сприймання — це відображення предметів та явищ об'єктивної дійсності в цілому, коли вони безпосередньо впливають на органи чуття. [12.123]

Сприймання, як і відчуття, пов'язане насамперед із аналізаторним апаратом, за допомогою якого світ впливає на нервову систему людини. Сприймання — сукупність відчуттів. Наприклад, сприймаючи свіже, кругле яблуко, людина відображає у відчуттях його колір, запах та інші властивості. Однак сприймання є високоорганізованим пізнавальним процесом, порівняно з відчуттям. Сприймаючи яблуко, людина знає, що це саме яблуко, воно має характерний смак. Людина завжди називає предмет, який сприймає, певним словом. [12.124]

Важливу функцію у процесі сприймання виконує мовлення, яке визначає сутність людського сприймання. Мовлення надає сприйманню людини довільного характеру, пов'язує сприймання з людською особистістю. Мовлення сприяє усвідомленню й осмисленню предметів, що відображаються, і регулює процес формування людського сприймання. [15.43]

У людини сприймання тісно пов'язано з мисленням, розумінням сутності предмета. Свідоме сприйняття предмета полягає в тому, що подумки потрібно його назвати, виокремити в певну групу, клас предметів, узагальнити у слові. [12.125]

Одна з функцій мовлення - полягає в оформленні думки, в її вираженості. На думку Л. Виготського, зовнішнє мовлення - це процес перетво­рення думки в слова, її матеріалізація. Психологічною основою мовлення служить думка, тому і умовою мовленнєвого розвитку є збагачення думки. Лише на основі сформованості системи понять і розвиненості розумових дій можливе успішне становлення мовлення. [35.28]

Проте і понятійне мислення не може успішно розвиватися без мовного матеріалу, без мовленнєвого оформлення і висловлювання. В абстракт­ному мисленні найважливіша роль належить поняттям. Поняття ж позна­чаються словами (або словосполученнями), отже, в слові поняття знаходить необхідну для спілкування оболонку.

Точне розуміння змісту слова, що позначає поняття, уміння швидко, в долі секунди вибрати потрібне слово, з'єднати його не тільки за змістом, але і граматично з іншими словами, дозволяє людині оперувати цим понят­тям, тобто мислити, здійснювати понятійне (мовленнєве) мислення.[45.76]

Спостерігається зворотна дія мовлення на думку. Мовленнєве оформ­лення думки сприяє більшій чіткості, ясності, послідовності самої думки. Оволодіння мовою - запасом слів і граматичною системою, яка дозволяє вибудувати ці слова в речення і тексти, - створює передумови для удоско­налення думки, для розвитку мислення.

Мислення ширше за мовлення, воно спирається не тільки на мову. Крім логічного, понятійного (мовленнєвого) мислення існує також наочно-образне і конкретно-дієве мислення. Останні два види найчастіше обхо­дяться без мовлення. [52.32]

З іншого боку, різноманітність форм мови, їх варіативність, синонімія дозволяють одну і ту ж думку висловити різними словами і структурами.

Мовлення служить основним засобом вивчення мислення ; рівень розвитку мовлення є найважливішим критерієм розумового розвитку.

Отже, мовлення невідривне від мислення, розвивається на основі мислення, оскільки з його допомогою оформляється, реалізується думка. Для розвитку мислення особливо важливо навчитись формувати поняття і робити умовисновки.

Уява – найважливіший пізнавальний процес, який входить до складу будь-якого творчого акту. На думку вчених, саме розвитком уяви можна пояснити появу творчої діяльності в шкільному віці, адже своєрідність її виявляється в тому, що виникає можливість її протікання від думки до ситуації, а не від ситуації до думки. Діти починають все більше уваги приділяти ідеї, тобто задуму свого твору, який відображає сюжет малюнка, гри чи казки. При цьому вони використовують у своїй творчій діяльності не тільки реальні предмети, але й казкові образи. [11.34]

Серед більше ніж сорока (за даними Дудецького О.Я.) визначень для нас найвагомішими є ті, що стосуються творчої (продуктивної) уяви, а також розуміння її специфіки як психологічного процесу. У психологічних дослідженнях зустрічаємо терміни “активна уява”, “творча уява”, “креативна уява”, які зіставляються саме з продуктивною уявою (термін, запропонований Гегелем Г.). У цьому понятті підкреслюється активність процесу уяви, спрямованість його на одержання визначеного результату, відкриття нових, суттєвих характеристик дійсності; акцентування новизни, оригінальності створених уявою образів (Дяченко О.М.). [12.43]

Проблема розвитку уяви і словесної творчості у вітчизняній науці досліджувалася у зв’язку з розвитком творчих здібностей у пізнавальній і емоційно-вольовій сфері (Венгер Л.А., Вовчик-Блакитна М.В., Волощук С.І., Дяченко О.М., Давидов В.В., Запорожець О.В., Костюк Г.С., Кулачківська С.Є., Поддьяков М.М.); в ігровій діяльності (Артемова Л.В., Жуковська Р.Й., Ельконін Д.Б., Іванкова Р.А., Корот¬кова Н.О., Леонтьєв О.М., Михайленко Н.Я., Проскура В.О.); формування словесної творчості в різних видах художньої діяльності (Акішев С.В., Бєлкіна Е.В., Ветлугіна Н.О., Дронова О.О., Казакова Т.Г., Киященко М.І., Кучерова В.М., Ласунова С.В., Мухіна В.С., Постоян Т.Г., Рибакова М.М., Ушакова О.С., Фесенко Л.І. та ін.).

Проблемним в усвідомленні природи уяви є питання про зв’язок уяви, що знаходить прояв у грі, малюванні, мовленнєвотворчій діяльності, з дійсністю. На противагу думки про первинну відсутність меж між реальністю і фантазією зарубіжних учених (Дилалл Л., Уотсон М.), вітчизняні науковці (Вовчик-Блакитна М.В., Запорожець О.В., Леонтьєв О.М., Рєпіна Т.О.) стверджують, що незалежно від яскравості і глибини емоційності образів дитина добре виокремлює реальне від уявленого. Навіть для того, щоб щось визначити, символізувати у своїх уявленнях, дитина повинна це щось виділити в дійсності, відштовхнутися від неї. [35.29]

Т.Рібо в аналізі продуктів дитячої словесної творчості (казок, історій, створених дітьми) виводить чотири основні стадії розвитку уяви в період дитинства. На першій стадії дитина стає здібною до перетворення уявлень (в одному предметі вона починає бачити інший). На другій стадії уява проявляється в анімізмі – оживленні іграшок. На третій – у перевтіленні в іграх у різні ролі і образи. І, нарешті, тільки на четвертій стадії починається власне художня творчість, сутність якої виявляється в перекомбінуванні образів.[38.44]

Природу зв’язку словесної творчості й уяви досліджував С.Л.Рубінштейн, який стверджував, що формування уяви відбувається саме у творчій діяльності, залежно від виду якої спеціалізується і сам процес уяви. Про силу і характер художньої уяви вчений писав, що уява створює в наочних образах, таких схожих і разом із тим відмінних від наших тьмяних і стертих у повсякденній буденності сприймання, чудово жвавий, перетворений і водночас більш реальний світ, ніж той, що був даний нам у повсякденному сприйманні. Автор підкреслював значну роль уяви як насамперед суттєвої передумови засвоєння знань, що вимагають умінь уявляти конкретні ситуації, що не мали місця в попередньому досвіді дитини, причому опанування мови і мовлення – запорука засвоєння дитиною різноманітного досвіду. [12.32]

Отже, роль сприймання,уяви , мислення у формуванні дитячої словесної творчості очевидна, оскільки здібність відтворювати, створювати різноманітні художні образи, описувати їх словесно, поширює, розвиває творчий потенціал дитини, формує естетичне ставлення до довкілля. Аналіз розвитку мовленнєвої творчості молодших школярів доводить, що сприймання, уява, мислення є основою мовленнєвої діяльності.