Висновки

Теоретичний аналіз , експериментальні дані одержані в ході дослідження проблеми розвитку зв’язного мовлення молодших школярів на уроках української мови, дозволяють робити наступні висновки:

1. Розвиток навичок текстотворення у молодших школярів на уроках української мови має не тільки педагогічне, а й соціальне значення, служить засобом пізнання навколишнього світу, розвитку мислення, оволодіння мовою як засобом спілкування і пізнання.

2. Текстотворення – це найважливіший вид роботи з розвитку мовно – мовленнєвих умінь, що виконує дидактичні функції розвитку сприймання, уяви, мислення як основи словесної творчості, засвоєння молодшими школярами елементарних взаємопов’язаних знань мовно – мовленнєвого характеру.

3. У зміст роботи з розвитку монологічного мовлення входить робота над подоланням труднощів творення висловлювань, тобто, «упорядкування і видача » власних думок; створення сприятливого для творчості мікроклімату; усвідомлення причиново – наслідкових відношень, розвиток основних комунікативних умінь, розширення знань про текст як мовленнєву одиницю.

4. Етапи мовленнєвої творчості мають бути взаємопов’язані і взаємообумовлені : орієнтування у ситуації, аналіз умов і мотивів текстотворення; планування ходу думки; добір мовних засобів для вираження продукту розумової діяльності; забезпечення зворотного зв’язку .

5. Формування навичок зв’язного мовлення забезпечується доцільним керуванням розвитком спеціальних умінь – інформаційно–змістових, структурно-композиційних, умінь добирати мовні засоби для вираження думки, розвивати головну думку, вдосконалювати своє мовлення.

6. Рівень сформованості інформаційно-змістових умінь підвищується за рахунок творчої активності учнів, осмислення теми та загального спрямування думки утворюваного тексту, поетапного опрацювання структурно - смислових компонентів тексту.

7. Високий рівень вияву структурно-композиційних умінь під час творення тексту – свідчення значної уваги в експериментальному навчанні до усвідомлення внутрішньої організації різних типів текстів,їх призначення відповідно до мети і умов спілкування.

8. Комунікативно доцільному вживанню лексичних, граматичних та інтонаційних багатств рідної мови в учнів експериментальних класів сприяє використання мовно-мовленнєвих, пошуково-аналітичних вправ з елементами диференціації, обґрунтування вибору мовних засобів, словесне малювання; конструктивні (відновлення, поширення, зіставлення, редагування, переказ) та творчі вправи; організація колективних спостережень, ігрової та предметно – практичної діяльності, проведення уроків мислення серед природи, екскурсій; розвиток комунікативних і мовних умінь у взаємозв’язку.

9. Найефективнішими виявилися наступні прийоми активізації мовленнєвої творчості : проблемна постановка завдань, зорієнтована на механізм діяльності уяви, мислення; цілеспрямоване збагачення чуттєво-емоційного досвіду дітей, розширення їхнього кругозору; взаємозв’язок різних видів мовленнєї діяльності (аналіз, відтворення, побудова тексту); врахування ситуації текстотворення, яка повинна максимально наближатися до реальних умов.

10. Розвиток навичок текстотворення молодших школярів відбувається успішніше за умови планового систематичного наукового керівництва, в якому враховуються вікові та індивідуальні особливості школярів, їх запити та інтереси, забезпечується природна комунікативність мовлення.

11. Вироблення текстотворчих умінь має стати аспектом повсякденної навчальної роботи і пов’язувати з вивченням програмних тем. Прийоми активізації мовленнєвої творчості повинні застосовуватися на кожному уроці української мови у початкових класах.

12. Експериментальна робота засвідчила ефективність розвитку текстотворчих умінь учнів через спеціально організовані уроки творчості, засновані на ефективному керуванні їх мовно-мовленнєвою діяльністю, що зумовлене психолого педагогічною підготовкою вчителя, цілеспрямованим послідовним добором і використанням комплексних вправ, організацією чуттєвого сприймання.