5. Консолідовані податки

Єдиний податок. Особливості застосування спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності закріплені Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 р. (в ред. від 28.06.1999 р ).

На сплату єдиного податку може перейти платник, що здійснює будь-які види підприємницької діяльності, під якою розуміють безпосе­редню, самостійну, систематичну, на власний ризик діяльність з вироб­ництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яку здійснюють фізичні і юридичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ст. 1 зазначеного указу спрощена система опо­даткування, обліку і звітності вводиться для суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, і юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційної форми і форми власності. При цьому спрощена система не поширюється на:

1. суб'єктів підприємницької діяльності, які проводять діяльність у сфері грального бізнесу (в тому числі діяльність, пов'язану із влаш­туванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (у тому числі державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі), здійснюють обмін іноземної валюти; 2) суб'єктів підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, проводять господарську діяльність, пов'язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів, оптовим га роздрібним продажем підакцизних пально-мастильних матеріалів; 3) суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють операції у сфері обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України “Про ліцензування пев­них видів господарської діяльності"; 4) фізичних осіб підприємців,

які займаються діяльністю у сферах торгівлі лікарськими засобами та виробами медичного призначення, архітектури, наданням консультацій та роз'яснень з юридичних питань, аудиту, діяльністю з надання в оренду нерухомого майна та ріелторською діяльністю.

Перейти на спрощену систему оподаткування можуть підприємства, на яких працює до 50 осіб і розмір виручки від реалізації яких стано­вить до 1 млн. грн. на рік. Вважати себе платниками єдиного податку можуть також фізичні особи - підприємці, які мають не більш як 10 найманих робітників і оборот до 500 тис. грн. на рік.

В указі розкривається поняття “виручка від реалізації”. Такою ви­ручкою вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або/та в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг), і прибуток від реалізації основних фондів.

Конкретні ставки єдиного податку встановлені указом тільки для юридичних осіб, а саме:

• 6% - у разі сплати податку на додану вартість відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість”;

• 10% - у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Для фізичних осіб платників єдиного податку ставки встановлю­ються місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності в межах від 20 до 200 грн. на місяць.

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, звільняється від сплати податків та зборів, вичерпний перелік яких закріплено указом.

Єдиний (фіксований) податок на сільськогосподарських товаровиробників. На початку 1998 р. в Україні з'явився специфічний податок - єдиний (фіксований) податок для сільськогосподарських товаровиробників, який закріплений Законом України “Про фіксований сільськогосподарський податок” від 17.12.1998 р. Цей Закон визначає механізм стягування єдиного (фіксованого) податку, що сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками в грошовій формі¹.

Загальнодержавний єдиний (фіксований) податок є сукупністю податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів, а саме:

• податку на прибуток підприємств;

• плати (податку) за землю;

податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

• комунального податку;

збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

• збору на обов'язкове соціальне страхування;

• збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

• збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

• плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності;

• збору за спеціальне використання природних ресурсів (щодо використання води для потреб сільського господарства).

Платниками єдиного податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, селянські та інші господар­ства, які займаються виробництвом (вирощуванням), перероблен­ням та збутом сільськогосподарської продукції, а також рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства, які займаються розведен­ням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озе­рах, ставках та водосховищах), у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75% загальної суми валового доходу.

Об'єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).

Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках їх

грошової оцінки, відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Єдиний податок сплачується щомісяця протягом ЗО календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного періоду, у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку.

5. Мито

Мито. Це вид митного платежу, що справляється з товарів, які переміщуються через митний кордон держави (ввезених, вивезених або тих, що перевозяться транзитом). Поряд із суто фіскальною функцією мито виконує як стимулювальну, так і захисну функцію. Остання припускає формування бар'єрів, що перешкоджають проникненню на територію держави товарів, більш конкурентоздатних порівняно з національними, або в яких держава не зацікавлена.

Платниками мита є особи, які ввозять (вивозять) чи переміщують товари через митний кордон держави. Специфікою платника є те, що ним може бути як власник товару, так і уповноважена особа (декла­рант). На відміну від податкового регулювання, тут можлива передача обов'язку щодо сплати митних платежів іншій особі, яка не стосується товару. При характеристиці платника мито поділяють на:

а) те, що сплачується юридичними особами;

б) те, що сплачується фізичними особами. У цьому разі значно різняться ставки мита залежно від мети використання ввезеного товару: для особистого користування (ставки відносно невеликі) чи виробни­чого (рівень ставок вищий).

Об'єкт мита - митна вартість переміщуваних товарів, щодо яких має нараховуватися мито. Митну вартість перераховують на національну валюту за курсом Національного банку України, що діє на день подання митної декларації.

Ставки мита єдині на всій території держави. Це, однак, не виключає їх різноманіття¹ :

а) адвалорна - ставка, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів, які обкладаються митом;

Козырин А. Н. Налоговое право зарубежных стран: вопросы теории и практики. С.48.

б) специфічна - ставка, що нараховується у встановленому розмірі на одиницю виміру ввезеного товару (кілограм, метр тощо). Вона припускає специфічну характеристику товару, тоді як адвалорна припускає знеособлений предмет обкладання;

в) комбінована (змішана) - ставка, що поєднує обидва названі вище види мита. Змішані мита використовуються як доповнення до специфічних або за їх недостатньої ефективності. Застосовуються, наприклад, в Австралії. У США митна ставка на імпорт годинників установлюється залежно як від їх ціни, так і від кількості каменів у годиннику;

г) сезонні - ставки, за допомогою яких можна оперативно реагувати на ввезення і вивезення на територію держави сезонних товарів. Як правило, термін їх введення не може перевищувати шести місяців;

д) особливі - ставки, що реалізують захисні функції мита.

Механізми застосування пільг щодо сплати мита досить різні, зо­крема:

1. звільнення від сплати мита визначених категорій платників;

2. зменшення ставок мита;

3. повернення раніше сплачених сум мита;

4. звільнення від мита певних предметів.

Порядок сплати і ставки мита визначаються Єдиним митним та­рифом України, що є системою ставок мита, які застосовуються щодо товарів, котрі переміщуються через митний кордон.

Державне мито. Це плата, що справляється за здійснення юри­дично значущих дій в інтересах юридичних і фізичних осіб уповно­важеними на це компетентними органами, і видача їм відповідних документів, що мають правове значення. Особливості застосування механізму державного мита визначено в декреті Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р.

Платниками державного мита виступають юридичні й фізичні особи, які звертаються до відповідних органів і в інтересах яких останні здійснюють юридично значущі дії і видають документи, що підтверджують це. Об'єктом оподаткування виступають певні дії, з яких справляється державне мито (із позовних заяв, касаційних скарг, вчинення нотаріальних дій, реєстрації актів громадянського стану, оформлення документів на право виїзду за кордон і запрошення в Україну осіб з інших країн, видачі паспортів, прописки тощо).

Державне мито справляється:

1. із позовних заяв, заяв з переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження і скарг на рішення, прийняті щодо релігійних організацій, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій документів;

2. із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подаються до господарських судів та апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами;

3. за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними кон­торами і виконавчими комітетами, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;

4. за реєстрацію актів громадянського стану, а також видачу грома­дянам повторних свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану і свідоцтв у зв'язку зі зміною, доповненням, виправленням і поновленням записів актів громадянського стану;

5. за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошен­ня в Україну осіб з інших країн, за продовження строку їх дії і за внесення змін до цих документів; за продовження строку дії візи для в'їзду в Україну, транзитного проїзду через її територію (перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства); за видачу або продовження строку дії посвідки на проживання в Україні іноземцям та особам без громадянства; за оформлення віз для в'їзду в Україну, транзитного проїзду через її територію, а також із заяв про прийняття до громадянства України або про вихід з громадянства України;

6. за видачу зразка нового паспорта громадянина України (крім обміну нині чинного паспорта на паспорт нового зразка); за оформлення зразка нового паспорта громадянина України для поїздки за кордон; за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон або продовження строку його дії;

7. за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;

8. за видачу дозволів на право полювання та рибальства;

9. за операції з випуску (емісії) цінних паперів, крім облігацій дер­жавних га місцевих позик, іпотечних цінних паперів (іпотечних сертифікатів та іпотечних облігацій), сертифікатів фондів операцій з нерухомістю та з видачі приватизаційних паперів;

10. за операції з об'єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних біржах, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;

11. за проведення прилюдних торгів (аукціону, тендера) об’єктами нерухомого майна, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;

12. за видачу охоронних документів (патентів і свідоцтв) на об'єкти інтелектуальної власності, а також за дії, пов'язані з підтриманням чинності патентів на сорти рослин;

13. за подання до Кабінету Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи.

Перелік ставок державного мита досить великий, оскільки встановлюється щодо конкретних видів об'єктів обкладання (вчине­них дій).

Досить широко представлена система пільг як для юридичних, так і для фізичних осіб (позивачів при подачі позову про стягнення аліментів; посвідчення заповітів і договорів дарування майна на ко­ристь держави; інваліди 1 і II групи, Пенсійний фонд України тощо).

Державне мито сплачується за місцем розгляду й оформлення документів і зараховується до бюджету місцевого самоврядування, крім мита, що стягується з позовних заяв, які подаються до господарського суду, із заяв про перевірку рішень, визначень і постанов господарських судів у порядку нагляду, а також за дії, пов'язані з одержанням патентів на сорти рослин, підтриманням їх чинності, і за подання до Кабінету Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи, що зараховується до Державного бюджету України.