Тема 2 фінансове право як галузь права

2. свобода певного суб'єкта в межах делегованих державою прав припиняти правовідносини (наприклад, залік сум податкової застави в рахунок податкового зобов'язання);

3. свобода зобов'язаних осіб при використанні специфічних прав (наприклад, права на застосування податкових пільг, податко­вого кредиту).

Основним методом фінансово-правового регулювання є імперативний. Він припускає нерівність суб’єктів відносин для за­безпечення особливого стану і ролі держави і виявляється у владних приписах, наказах одних суб'єктів іншим, що представляють державу, органи самоврядування. Може скластися враження, що цей метод повторює метод регулювання адміністративно-правових відносин, який також мас владний, імперативний характер. Проте, на відміну від останнього, метод фінансового права має певну галузеву специфіку:

• не грунтується на вертикальній субординації, співпідпо- рядкованості суб'єктів, тоді як владні вказівки виходять від фінансових органів, з якими інші суб'єкти відносин не пере­бувають в адміністративній залежності;

• більшість владних розпоряджень виходить від органів, спеціально створених державою для фінансової діяльності;

• не передбачає повного підпорядкування і залежності одного суб’єкта від іншого, а стосується тільки економічного змісту фінансової норми;

• передбачає чітку імперативність на всіх рівнях законодавчого регулювання, яка не змінюється і не знижується залежно від типу законодавчого акта (закону, інструкції тощо);

• регулювання здійснюється щодо специфічного об'єкта - публічних грошових фондів.

Владність як зміст методу фінансово-правового регулювання має свої особливості, які й реалізуються в імперативних приписах у сфері фінансової діяльності держави¹, а саме:

а) переважають позитивні зобов’язання. Держава, видаючи владні розпорядження, зобов'язує суб’єктів виконувати їх (причому, нерідко в однозначній формі);

' Див.: Финансовое право Российской Федерации: Учебник / Отв. ред. М. В. Карасева М.: Юристь. 2002. - С. 39-42.

б) суб'єкти фінансового права чітко виконують обов'язки відповідно до приписів законів і підзаконних актів. Права при цьому є похідними від обов'язків;

в) підстави виникнення правовідносин регулюються на основі того, що за наявності певного юридичного факту суб'єкт права зобов'язаний вступити в ці правовідносини відповідно до за­кону, а не волі вибору;

г) виявляється юридична нерівність суб'єктів, коли одні з них мають однобічні юридично-владні повноваження щодо інших суб'єктів, тоді як останні не мають адекватних повноважень щодо владних суб'єктів. На цьому грунтується иравосуб'єктність: у владних суб’єктів вона складається переважно з прав, а в зобов'язаних - з обов’язків і похідних від них прав. Може скла­стися враження, що у фінансовому праві, поряд з імперативним методом, застосовують також елементи диспозитивного методу. Приміром, у сфері регулювання відносин з формування гро­шових ресурсів добровільного характеру (облігації державної внутрішньої позики, казначейські сертифікати, лотереї тощо) поряд з видимістю диспозитивності основою регулювання залишаються владні розпорядження. Справді, державні цінні папери придбавають добровільно, проте всі відносини, що ви­пливають з цього факту, регулюються державними, однобічними роспорядженнями (терміни позики, відсотки, порядок погашен­ня заборгованості не можуть бути предметом договору, вони закріплені законодавчо).

Імперативний метод фінансово-правового регулювання передбачає застосування рекомендацій, погоджень. Дійсно, узгодження між суб'єктами фінансово-правових відносин можливі, але з приводу більш зручного, точного, своєчасного виконання імперативного обов'язку, тобто погоджують не саму природу обов'язку, а порядок, особливості його виконання. Рекомендації також доречні у фінансовому праві, проте вони або гарантуються, підкріплюються імперативними розпо­рядженнями, або уточнюють їх.

При застосуванні імперативного методу можливе також використан­ня рекомендацій, погоджень, що передбачає право вибору в поведінці підлеглого суб'єкта. Так, податкові органи можуть надати підприємствам податковий кредит (відстрочку платежу) на підставі спеціальної угоди. Крім того, часткова диспозитивність поведінки підлеглої сторони -

платника податків - може виявлятися й у можливості податкового пла­нування. Однак усі ці особливості в кінцевому підсумку підпорядковані методу владних приписів.