3. Бюджетні повноваження України

Бюджетні повноваження України як суверенної держави визнача­ються насамперед Конституцією України. На основі норм Конституції бюджетні повноваження розподіляються між представницькими й ви­конавчими органами різних рівнів. Розподіл бюджетних повноважень між Верховною Радою України і Кабінетом Міністрів України, між представницькими і виконавчими органами місцевого самоврядування здійснюється залежно від розподілу компетенції між гілками влади нормами Конституції України, Закону України “Про місцеве само­врядування в Україні” і бюджетним законодавством (ст. 4 Бюджетного кодексу України).

Розмежування бюджетних повноважень по вертикалі між пред­ставницькими і виконавчими органами держави та органами місцевого

самоврядування грунтується на нормах Конституції України, за якими розподіляють повноваження між законодавчими і виконавчими ор­ганами державної влади та органами місцевого самоврядування і їх виконавчими органами.

Повноваження України як суверенної держави у сфері бюджету широкі. У Бюджетному кодексі вони конкретизуються через повно­важення органів державної влади, що виступають від імені держави. Відповідно до норм статей Конституції України і Бюджетного кодексу до повноважень України у галузі бюджету належать:

• визначення основних напрямів бюджетної політики (ст. 33 Бюд­жетного кодексу); встановлення загальних принципів організації і функціонування бюджетної системи України (ст. 92 Конституції України і статті 5-7 Бюджетного кодексу); визначення видів видатків, що вносяться до Державного бюджету і місцевих бюджетів. Ст. 95 Конституції України встановлює, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на суспільні потреби, розмір і цільова спрямованість цих витрат, а також критерії розмежування видатків між місцевими бюджетами (ст. 87 Бюджетного кодексу);

• визначення джерел доходів, за рахунок яких формуються держав­ний і місцеві бюджети, оскільки ст. 92 Конституції України встановлює, що система оподаткування, податки і збори визначаються виключно законами;

• розподіл джерел доходів між Державним і місцевими бюджетами (ст. 29, 64-68 Бюджетного кодексу);

• розмежування видатків між бюджетами, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів (ст. 88-90 Бюджетного кодексу); визначення дотації на вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів (ст. 99 Бюджетного кодексу) і коштів, що передаються до Державного бюджету з місцевих бюджетів (ст. 100 Бюджетного кодексу); визначення видів субвенцій, що передаються з Державного бюджету до місцевих бюджетів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 102, 103, 105 Бюджетного кодексу), і порядку надання міжбюджетних трансфертів (ст. 108 Бюджетного кодексу); затвердження єдиної бюджетної класифікації (ст. 8-12 Бюд­жетного кодексу); встановлення системи заходів щодо збалансування бюджетів усіх рівнів на підставі ст. 95 і 142 Конституції України та ст. 64-69, 73, 74 Бюджетного кодексу; встановлення основ бюджетних по-

вноважень органів місцевого самоврядування (ст. 142, 143 Конституції України, статті Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” і Бюджетного кодексу); встановлення принципів і основ бюджетного процесу для всіх рівнів бюджетів (ст. 19-21, 75-79 Бюджетного ко­дексу); складання зведеного бюджету і звіту про його виконання (ст. 6 Бюджетного кодексу); здійснення методичного керівництва в бюджетній діяльності і контролю за дотриманням бюджетного законодавства (ст. 109-115 Бюджетного кодексу).

Ці повноваження Україна має як держава, на території якої здійснюється єдина бюджетно-фінансова політика.

Друга група повноважень України пов'язана з тим, що головну роль у її бюджетній системі відіграє Державний бюджет. У сфері свого бюджету держава має такі повноваження: на затвердження Держав­ного бюджету України відповідно до ст. 85 Конституції України і ч.

5. ст. 44 Бюджетного кодексу; на складання Державного бюджету за загальним і спеціальним фондами (ст. 13 Бюджетного кодексу і За­кон про Державний бюджет на відповідний бюджетний період); на отримання закріплених за Державним бюджетом доходів відповідно до ст. 29 Бюджетного кодексу; на визначення напрямів використання бюджетних асигнувань (призначень) і їх розмірів за напрямами (ст. 95 Конституції України, ст. 87 Бюджетного кодексу); на створення в Державному бюджеті резервного фонду для здійснення непередбачених витрат, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету, розміром не більш як один відсоток обсягу витрат загального фонду бюджету (ст. 24 Бюджетного кодексу); на визначення видів видатків, які внесено до Державного бюджету і які забезпечують конституційний лад держави, державну цілісність і суверенітет, незалежне судочинство та інші витрати, що не переда­ються до місцевих бюджетів; на надання трансфертів з Державного бюджету у вигляді:

1. дотації вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, районним бюджетам і бюджетам міст республіканського значення Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;

2. субвенції на здійснення програм соціального захисту;

3. субвенції на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого са­моврядування на виконання власних повноважень унаслідок надання державою податкових пільг;

4. субвенції на виконання інвестиційних проектів;

5. інших субвенцій. Розміри цих міжбюджетних трансфертів за­тверджуються в Державному бюджеті окремо для кожного бюджету.

У межах повноважень, що встановлюються щорічними зако­нами про Державний бюджет. Кабінет Міністрів України в особі міністра фінансів може надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктами підприємницької діяльності на умовах платності, терміновості, майнового забезпечення і зустрічних гарантій, одержаних від інших суб’єктів (ст. 17 Бюджетного кодексу). Законом про Держав­ний бюджет України Верховна Рада України щорічно встановлює гра­ничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державного боргу, основна сума якого не повинна перевищувати 60% фактичного обсягу валового внутрішнього продукту України (ст. 18 Бюджетного кодексу).

Міністр фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України має право на здійснення внутрішніх і зовнішніх запозичень в межах і на умовах, передбачених Законом про Державний бюджет України (ст. 15 Бюджетного кодексу України).

Держава в особі Верховної Ради України та органів виконавчої влади наділена повноваженнями і щодо місцевих бюджетів. На підставі статей Конституції України, Закону “Про місцеве самовря­дування в Україні’' і Бюджетного кодексу між державою. Автоном­ною Республікою Крим і місцевим самоврядуванням встановлюються відносини з приводу забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на них функцій (ст. 142 Конституції України).

Держава зобов'язана:

• надавати фінансову підтримку органам місцевого самовряду­вання і брати участь у формуванні місцевих бюджетів (ст. 142 Конституції України);

• гарантувати органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (ст. 64 Бюджетного кодексу);

• затверджувати диференційовані і єдині нормативи відрахувань від загальнодержавних доходів і податків до місцевих бюджетів вищого рівня (ст. 65, 66, 68 Бюджетного кодексу);

• вилучати у місцевих бюджетів до Державного бюджету частину надлишку у разі перевищення прогнозованих показників доходів

місцевих бюджетів розрахункового обсягу витрат відповідного

бюджету (ст. 100 Бюджетного кодексу);

визначати розміри субвенцій і цільові напрями їх використання (ст. 102, 105 Бюджетного кодексу);

• здійснювати контроль за законним, доцільним, економним ви­користанням коштів і належним їх обліком.

4. Бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування

Конституція України (ст. 140) встановлює, що місцеве самовряду­вання є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування по­лягають у встановленні порядку проходження місцевих бюджетів (складання і розгляд проектів місцевих бюджетів, їх затвердження рішеннями про місцеві бюджети, їх виконання, здійснення контро­лю за їх виконанням і затвердження звітів про виконання місцевих бюджетів). Згідно зі ст. 75 Бюджетного кодексу особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний період Раді Міністрів АР Крим, місцевим державним адміністраціям і виконавчим органам відповідних рад доводить Міністерство фінансів України. Оскільки в Україні існує єдина бюджетна система і бюджетні відносини регулю­ються єдиним бюджетним законодавством (ст. 4 Бюджетного кодексу), органи місцевого самоврядування, самостійно вирішуючи питання місцевого значення, мають повноваження у сфері бюджетної діяльності, які можна поділити в три групи: 1) щодо Державного бюджету України;

2. щодо власного бюджету; 3) щодо бюджету нижчого рівня.

До першої групи належать:

• право отримувати з Державного бюджету України в повно­му обсязі фінансування для здійснення окремих повноважень органів виконавчої влади, які на підставі ст. 143 Конституції України передаються їм законами. Держава для здійснення цих повноважень передає органам місцевого самоврядуван­ня кошти Державного бюджету України або відносить до місцевого бюджету у встановленому законами порядку окремі загальнодержавні податки й передає їм об'єкти державної

власності, а органи місцевого самоврядування сприяють по­вному і своєчасному надходженню загальнодержавних податків і зборів на своїй території. У випадках неможливості покриття своїх першочергових потреб за рахунок власних, закріплених і регулюючих доходів вони мають право на отримання допомоги у вигляді дотацій і субвенцій (ст. 64-67, ч. 2 ст. 82, ч. 2 ст. 83, 99, 102-107 Бюджетного кодексу);

• право виконувати рішення органів державної влади, що призво­дить до додаткових витрат органів місцевого самоврядування, тільки в межах переданих їм ресурсів;

• право на поділ видатків місцевих бюджетів на такі, що пов'язані з виконанням (1) власних повноважень і (2) делегованих по­вноважень органів виконавчої влади (ст. 92 і 93 Бюджетного кодексу);

• право спрямовувати кошти загального фонду місцевого бюджету на фінансування установ і закладів, які утримуються за рахунок бюджетних асигнувань (ст. 88-90 Бюджетного кодексу);

• право на фінансування програм соціально-економічного розвит­ку своєї території, пов'язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також надання субвенцій, пов'язаних із розширеним відтворенням (ст. 91 Бюджетного кодексу);

• право на встановлення нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, географічного і економічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних потреб, установлених законом (ст. 67 Бюджетного кодексу);

• право на власні і закріплені законом за місцевими бюдже­тами на стабільній основі загальнодержавні доходи і визна­чення напрямів використання бюджетних коштів як гарантії самостійності (п. З ст. 7 Бюджетного кодексу);

• право на забезпечення збалансованості своїх бюджетів з боку центральних органів державної влади без урахування доходів від місцевих податків і зборів;

• право органів місцевого самоврядування одержувати компенсацію з державного бюджету у разі, коли держава не забезпечує заздалегідь їх видатки щодо виконання рішень дер­жавних органів;

• обов'язок органів місцевого самоврядування передавати з місцевого бюджету до державного бюджету частину надлиш­ку доходів над видатками у разі, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків і зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету.

До другої групи повноважень належать:

• право всіх представницьких органів місцевого самоврядуван­ня затверджувати свої бюджети (п. 4 ст. 138, 143 Бюджетного

кодексу);

право на гарантовану державну дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб, установленому законом.

Автономна Республіка Крим і місцеві ради можуть приймати бюд­жети з дефіцитом, але тільки в частині дефіциту бюджету розвитку. Дефіцит цих бюджетів покривається за рахунок запозичень.

Не допускається затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських і селищних бюджетів з дефіцитом (ст. 72 Бюджет­ного кодексу).

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністративні, виконавчі органи відповідних рад за рішенням відповідних представницьких органів можуть одержувати короткострокові позики у фінансово-кредитних установах на строк до трьох місяців, але в межах бюджетного періоду в порядку, визначеному Міністерством фінансів України (ст. 73 Бюджетного кодексу). В межах повноважень, установлених щорічними рішеннями про відповідні бюджети, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим і міські ради в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктів підприємництва лише на умовах платоспроможності, певного терміну, майнового забезпе­чення і зустрічних гарантій, одержаних від цих суб'єктів. Оскільки бюджетна система України побудована на принципі єдності. Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації і виконавчі органи відповідних рад зобов'язані надавати необхідну інформацію Міністерству фінансів України для проведення розрахунку розмірів міжбюджетних трансфертів та інших показників.

Місцеві фінансові органи розробляють інструкції щодо підготовки бюджетних запитів відповідно до Типової форми бюджетних запитів,

визначеної Міністерством фінансів України. Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів у стро­ки і в порядку, встановленому місцевими фінансовими органами.

Бюджетний кодекс містить окремі заборони відносно Державного і місцевих бюджетів. Так, п. 8 ст. 13 не допускає створення позабюд­жетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами.

Органам місцевого самоврядування Бюджетний кодекс України (ст. 85 ч. 2) забороняє планувати і здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів (ст. 86 Бюджетного кодексу), а також здійснювати впродовж бюджетного періоду витрати на фінансування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів.

Бюджетний кодекс забороняє надання позик з одного бюджету іншому (ст. 73 Бюджетного кодексу України).

Контрольні запитання

/. Що є предметом бюджетного права? Його особливості.

2. Які є бюджетно-правові норми і відносини?

3. Бюджетне законодавство.

4. Які особливості має інститут бюджетних прав?

5. Поняття й види бюджетних прав.

6. Якими є бюджетні повноваження нашої держави?

7. Які бюджетні повноваження мають органи місцевого самоврядування?

Завдання

1. На засіданні Верховної Ради України народні депутати не прийняли своєчасно рішення щодо затвердження Закону про Державний бюджет України на наступний рік , тобто до 1 грудня року, що передує плановому. Стосовно таких обставин Верховна Рада України ухвалила постанову про продовження бюджетного періоду для Державного бюджету України на строк 3 місяці. На підставі цього Кабінет Міністрів України прийняв рішення про скорочення фінансування будівництва цілісних майнових комплексів, що мали важливе значення для розвитку соціальної інфраструктури міст.

Які правові наслідки цієї ситуації? Чи передбачена відповідальність на­родних депутатів за несвоєчасне прийня гтя закону про Державний бюджет України ? За яких обставин Державний бюджет України може бути прийнятий на інший період, ніж один календарний рік?

2. На сесії Харківської обласної ради народних депутатів було ухвалено рішення про зарахування до бюджетів обласного значення 50% загального обсягу податку на доходи фізичних осіб, що справляється на території області. Ще 25% загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що справляється на цій території, мало бути перераховано до обласного бюджету на фінансування будівництва нового спортивного комплексу.

Визначте правомірність рішення обласної ради народних депутатів.

3. Під час розгляду проекту закону про Державний бюджет України на засіданні Кабінету Міністрів України міністр фінансів запропонував внести до законопроекту норму про можливість надання кредитів Національним банком України для фінансування поточного дефіциту на стадії виконання державного бюджету.

Чи може закон про Державний бюджет України містити таку норму? Які джерела фінансування дефіциту бюджетів передбачені чинним законодав­ством?

Нормативні акти і література

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. -Ст. 141.

Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р. // Там само. - 2001. -№37-38. -Ст.189.

Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 р. // Там само. - 1997. - №24. - Ст. 170.

Фінансове право України: Підручник / Г. В. Бех, О. О. Дмитрик, І. Є. Криниць- кий; За ред. М. П. Кучерявенка. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 320 с. Воронова Л. К. Фінансове право України: Підручник. - К.: Прецедент; Моя книга, 2006. - 448 с.

Научно-практический комментарий Бюджетного кодекса Украины / Г. В. Бех, Л. К. Воронова, Н. П. Кучерявенко и др.; Под общ. ред. д. ю. н., проф.

Н. П. Кучерявенко.- Харьков: Одиссей, 2005.- 600 с.

Бекерская Д. А. Бюджетное право и бюджетный процесс в Украине: Учеб.- метод. пособие. - Одесса: Юрид. лит., 2004. - 208 с.

ТЕМА 8

ПОНЯТТЯ БЮДЖЕТУ. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ

(лекції - 2 години, практичні заняття - З години, самостійна робота - 3 години)

План

1. Бюджет, його доходи і видатки. Бюджетна класифікація.

2. Складові бюджету. Співвідношення загально­го і спеціального фондів бюджету. Дефіцит і профіцит бюджету.

3. Бюджетна система України.

4. Державний бюджет України.

5. Місцеві бюджети.

Основні категорії: бюджетна система України; державний бюд­жет України; місцеві бюджети; бюджети місцевого самоврядування; зведений бюджет; бюджетний період; принципи бюджетної системи України; бюджетна класифікація; доходи бюджету; видатки бюджету; фінансування бюджету; борг; граничний обсяг боргу; загальний фонд бюджету; спеціальний фонд бюджету; дефіцит і профіцит бюджету; запозичення; гарантії щодо виконання боргових зобов’язань.

1. Бюджет, його доходи і видатки. Бюджетна класифікація

Центральною ланкою фінансової системи держави виступає бюджетна система, що складається із державного та місцевих бюджетів. Роль бюджетів у забезпеченні функціонування держави й територіальних громад важко переоцінити. Саме коштом бюджетних надходжень формуються відповідні фошові фонди, за рахунок яких фінансово забезпечується виконання державних завдань і функцій, функціонування органів державної влади.

Аналіз бюджетних відносин здійснюється за двома аспекта­ми - економічним і правовим. Як економічна категорія бюджет є

централізованим грошовим фондом, що акумулюється на рівні певного утворення (держави або територіальної громади) та яким розпоряджається відповідний орган державної влади. Визначення бюджету як сукупності економічних відносин зовсім не означає його сталості. Певні коригування є обов’язковими в бюджетних відносинах як на стадії розроблення проекту бюджету (річні зміни дохідної або видаткової частин бюджету), так і на стадії виконання (наприклад, під час секвестрації - пропорційного скорочення видатків у процесі виконання бюджету). Отже, як економічна категорія бюджет охоплює сукупність економічних відносин, що пов’язані з формуванням, розподілом та використанням певних централізованих грошових фондів для фінансування завдань державних та адміністративно- територіальних утворень і виконання функцій відповідних органів влади¹.

Як правова категорія бюджет є правовим актом, основ­ним фінансовим планом утворення, розподілу та використання централізованого грошового фонду держави або територіальної гро­мади. При цьому обов'язково потрібно розрізняти поняття бюджету (мається на увазі переважно економічна сторона цієї категорії) та за­кону (або акта) про бюджет (правова сторона бюджету). Як правова категорія бюджет має такі особливості:

а) затверджується відповідним представницьким органом державної влади²;

б) строк дії акта, що затверджує відповідний бюджет, дорівнює бюджетному періоду;

в) як фінансовий план закріплює юридичні права та обов’язки учасників бюджетних відносин.

Прикметно, що в XIX ст. видатний учений В. О. Лебедев визначав бюджет як розпис державних доходів і видатків на певний період, роз­глянутий законодавчими установами та затверджений вищою владою. Бюджет (на відміну від кошторису) має бути відображенням усього руху фінансового управління держави, тобто в ньому в чіткій системі мають бути зазначені всі потреби і всі кошти на їх покриття, чого до-

сягають поділом усіх доходів і видатків на рубрики. Нарешті, потрібне систематичне зведення їх у вигляді загальних підсумків. Якщо бюджет складений, розглянутий законодавчими установами і затверджений вищою владою, він стає законом фінансового господарства, який має силу на визначений сірок. З часу прийняття такого закону на фінансові органи покладається обов'язок збирати державні доходи у розмірах, визначених бюджетом, а на міністра фінансів - обов’язок давати всім містам і особам кошти, визначені для них у бюджеті¹.

Найпростіше і схематичне розуміння бюджету як плану фор­мування, розподілу та використання відповідних централізованих коштів передбачає аналіз двох його частин: дохідної й видаткової. Розрізняють чотири групи доходів бюджету: 1) податкові надходжен­ня; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом;

4. трансферти.

У ч. 2 ст. 9 Бюджетного кодексу визначено, що податкови­ми надходженнями є установлені податковими законами України загальнодержавні й місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. Зазначимо, що поняггя “податкові надходження” не притаманне по­датковому законодавству (де використовується термін “податко­ва система”, “система оподаткування”, “податки”, “збори” тощо) і застосовується винятково в Бюджетному кодексі. Вичерпний перелік загальнодержавних і місцевих податків, зборів, обов'язкових платежів дає Закон України “Про систему оподаткування” (ст. 14, 15), а вже справляння кожного податку чи збору здійснюють відповідно до окре­мого закону чи декрету Кабінету Міністрів України . Це стосується загальнодержавних податків і зборів (ст. 14 Закону України “Про си­стему оподаткування”).

Дещо інша ситуація складається з місцевими податками і зборами. Ст. 15 Закону України “Про систему оподаткування” дає вичерпний перелік подібних платежів, механізм яких деталізовано у відповідних статтях Декрету Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки та збори”, а кожний місцевий податок чи збір застосовують на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

Всі можливі доходи й видатки бюджетів відображають і закріплюють у бюджетній класифікації, яка є єдиним систематизо­ваним згрупуванням доходів, видатків (у тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за економічною

сутністю, функціональною діяльністю, організаційним устроєм та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Значення цього документа важко переоцінити. Насамперед він є основою для складання проектів і виконання бюджетів: на його підставі здійснюють розподіл доходів і видатків, фінансування бюджетів, визна­чають права та обов’язки розпорядників бюджетних коштів та ін. Окрім того, бюджетну класифікацію застосовують для здійснення фінансового контролю за своєчасністю та в повному обсязі надходження коштів до бюджетів, їх цільовим використанням; для загальнодержавного та міжнародного порівняння бюджетних показників; для адресного виділення коштів, економічного аналізу видатків, тобто зведення всіх витрат, незалежно від їх спрямування, в єдині економічні категорії.

Бюджетну класифікацію затверджує міністр фінансів України, про що обов'язково інформує Верховну Раду України (це забезпечує досяг­нення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків, взаємозв'язок між функціональними призначеннями та економічним характером видатків бюджету). Зміни до неї також затверджує міністр фінансів.

Складовими бюджетної класифікації є:

1. класифікація доходів бюджету;

2. класифікація видатків (у тому числі кредитування за вираху­ванням погашення) бюджету;

3. класифікація фінансування бюджету;

4. класифікація боргу.

Відповідно до розділу І Бюджетної класифікації “Класифікація доходів бюджету” до податкових надходжень належать:

• податки на доходи, прибуток, збільшення ринкової вартості (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств);

податки на власність (періодичні податки на чисту вартість майна; податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів);

• збори за спеціальне використання природних ресурсів (збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користуван­ня земельними ділянками лісового фонду; збір за спеціальне використання водних ресурсів; платежі за користування над­рами; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок

державного бюджету; плата за землю; плата за використання інших природних ресурсів);

• внутрішні податки на товари і послуги (податок на додану вартість; акцизний збір із вироблених в Україні товарів; ак­цизний збір із ввезених на територію України товарів; податки на окремі категорії послуг; плата за ліцензії на окремі види господарської діяльності; плата за торговий патент);

• податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне та вивізне мито; кошти, отримані за здійснення консульських дій; інші надходження);

• інші податки (місцеві податки та збори; плата за надання послуг з оформлення документів на право виїзду за кордон; податки, що не віднесені до інших категорій; фіксований сільськогосподарський податок; єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва; збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства).

Неподатковими надходженнями є такі:

• доходи від власності та підприємницької діяльності (над­ходження від перевищення валових доходів над витратами Національного банку України: надходження від грошово-речових лотерей; надходження від розміщення в установах банків тим­часово вільних бюджетних коштів; дивіденди, нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств; рентна плата; інші надходження; надходження коштів, отриманих від про­дажу акцій відкритих акціонерних товариств за компенсаційні сертифікати; надходження коштів від відшкодування збитків сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва);

• адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу (плата за утримання дітей у школах- інтернатах; плата за утримання вихованців шкіл, профтехучи­лищ соціальної реабілітації; плата за надання послуг службою дозвільної системи органів внутрішніх справ; плата за оренду цілісних майнових комплексів та іншого майна; державне мито; митні збори; єдиний збір, що стягується в пунктах пропуску через державний кордон України);

• надходження від штрафів і фінансових санкцій (суми, стягнуті з осіб, що винні за шкоду, завдану підприємству, установі, організації; перерахування підприємцями частини вартості

виготовленої нестандартної продукції за дозволом на тимчасове невиконання вимог відповідних стандартів; адміністративні штрафи та інші санкції; надходження сум штрафних санкцій за порушення правил пожежної безпеки);

• інші неподаткові надходження (суми різниці в ціні на природ­ний газ; відрахування від сум перевищення розрахункового розміру фонду оплати праці; пеня за порушення строків розра­хунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності та невиконання зобов'язань; доходи від операцій з кредитування та надання гарантій; власні надходження бюджетних установ; плата за послуги, що надаються бюджетними установами, інші джерела власних надходжень бюджетних установ; додаткові збори на сплату пенсій).

Доходи від операцій з капіталом визначають, акумулюючи:

• надходження від продажу основного капіталу (кошти від реалізації безгосподарного майна, скарбів тощо; надходжен­ня коштів від Державного фонду дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння; надходження від відчуження май­на, що належить Автономній Республіці Крим, перебуває в комунальній власності);

• надходження від реалізації державних запасів товарів (матеріальних цінностей державного резерву та розброньова- них матеріальних цінностей мобілізаційного резерву);

• надходження від продажу землі та нематеріальних активів;

• податки на фінансові операції та операції з капіталом.

До офіційних трансфертів Бюджетною класифікацією віднесено:

• офіційні трансферти від органів державного управління (кошти, що надходять з інших бюджетів; дотації; субвенції);

• кошти від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій (надходження від секретаріату ООН за участь українського контингенту в миротворчих операціях; гранти; дари);

• з іншої частини бюджету (із загального фонду бюджету в бюд­жет розвитку).

Класифікація видатків бюджету здійснюється за ознаками: функціональними; економічними; відомчими; програмними.

Класифікація видатків бюджету за функціональними ознаками дає змогу визначити пріоритети в діяльності держави; за допомогою бюд-

жетного фінансування забезпечити виконання державою всіх завдань

і функцій та має такі рівні деталізації:

• розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави. Автономної республіки Крим чи органів місцевого самоврядування;

• підрозділи і групи, в яких конкретизуються напрями витрачання бюджетних коштів на здійснення функцій держави. Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування.

Така класифікація передбачає видатки на:

• загальнодержавні функції (утримання вищих органів держав­ного управління, органів місцевої влади та місцевого само­врядування; фінансову й зовнішньоекономічну діяльність; економічну допомогу зарубіжним країнам; інші функції дер­жавного управління; фундаментальні дослідження; дослідження та розроблення в галузі державного управління; проведення виборів і референдумів; обслуговування боргу; міжбюджетні трансферти);

• оборону (військова й цивільна оборона; військова допомога зарубіжним країнам; військова освіта; дослідження й розро­блення в галузі оборони; інша діяльність у галузі оборони);

• громадський порядок і судову владу (діяльність, пов’язана із забезпеченням громадського порядку; боротьба зі хіочинністю та охорона державного кордону; протипожежний захист та рятування; судова влада; діяльність у сфері безпеки держави; утримання кримінально-виконавчої системи; представницькі функції в суді; дослідження та розроблення в галузі громадсь­кого порядку, безпеки і судової влади; інша діяльність у сфері громадського порядку, безпеки та судової влади);

• економічна діяльність (загальна економічна, торгова і тру­дова діяльність; лісове й сільське господарство, полювання, рибне господарство; паливно-енергетичний комплекс; інші види промисловості та будівництво; транспорт; зв’язок, телекомунікації та інформатика; інші галузі економіки; інша економічна діяльність);

• охорона навколишнього природного середовища (запобігання забрудненню навколишнього природного середовища та ліквідація його наслідків; збереження природно-заповідного фонду; дослідження й розроблення у сфері охорони навколиш-

нього природного середовища; інша діяльність у цій галузі);

• житлово-комунальне господарство (житлове господарство; комунальне господарство; дослідження та розроблення у сфері житлово-комунального господарства; інша діяльність у цій

галузі);

• охорона здоров’я (медична продукція і обладнання: поліклініки та амбулаторії, швидка допомога; лікарні й санаторно-курортні установи; санаторно-профілактичні та протиепідемічні дії та установи; дослідження і розроблення в галузі охорони здоров’я; інша діяльність у цій галузі);

• духовний і фізичний розвиток (фізична культура і спорт; куль­тура та мистецтво; засоби масової інформації; дослідження й розроблення у сфері духовного та фізичного розвитку; інша діяльність у цій галузі);

• освіта (дошкільна освіта; загальна середня освіта; професійно- технічна освіта; позашкільна освіта; програми матеріального забезпечення навчальних закладів; дослідження та розроблення у сфері освіти; інша діяльність у цій галузі);

• соціальний захист та соціальне забезпечення (соціальний захист на випадок непрацездатності; соціальний захист пенсіонерів; соціальний захист ветеранів війни і праці; соціальний захист сім’ї, дітей та молоді; соціальний захист безробітних; допо­мога у вирішенні житлових питань; соціальний захист інших категорій населення; дослідження та розроблення у сфері соціального захисту; інша діяльність у цій сфері).

Економічна класифікація видатків бюджету уточнює використан­ня бюджетних коштів за їх предметними ознаками (заробітна пла­та, оренда, капітальні витрати тощо), забезпечує єдиний підхід до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, дає змогу виділити захищені статті видатків бюджету. Видатки бюджету за такого типу класифікації групують в єдині блоки і визначають поточні видатки, нерозподілені видатки, кредитування за вирахуванням погашення.

До поточних видатків належать: витрати на товари та послуги; виплати відсотків (доходу) за зобов'язаннями; субсидії і поточні транс­ферти.

Капітальні видатки становлять: придбання основного капіталу; створення державних запасів та резервів; придбання землі та нематеріальних активів; капітальні трансферти.

Нерозподіленими є видатки з резервних фондів Державного бюд­жету України та місцевих бюджетів. Склад їх визначається Законом про Державний бюджет України або рішенням відповідної місцевої ради.

Перелік видатків, пов'язаних із кредитуванням за вирахуванням погашення, визначає Міністерство фінансів України. До них належать: внутрішні кредити за вирахуванням погашення; зовнішні кредити за вирахуванням погашення.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає розподіл бюджет­них призначень між головними розпорядниками бюджетних коштів, якими ст. 2 Бюджетного Кодексу визначає бюджетні установи в особі їх керівників, котрі відповідно до ст. 22 Кодексу набувають повноважень через установлення бюджетних призначень. На її підставі Держав­не казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр розпорядників бюджетних коштів.

До відомчої класифікації видатків Державного бюджету України на­лежать видатки на фінансування Управління справами Верховної Ради України, Державного управління справами, господарського управління, секретаріату Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України, Вищого господарського суду України, Конституційного Суду України, Генеральної прокуратури України, міністерств, державних комітетів, державних управлінь та комісій, обласних державних адміністрацій, тощо. Відомча класифікація видатків місцевих бюджетів визначається відповідно до рішення про місцевий бюджет (ч. З ст. 22 Бюджетного кодексу).

Програмна класифікація видатків бюджету передбачає розподіл бюджетних призначень за бюджетними програмами. Відповідно до ст.

2. Кодексу бюджетна програма є систематизованим переліком заходів щодо досягнення єдиної мети та виконання завдань, які пропонує і здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій. Розроблення, аналіз та відбір програм на стадії пла­нування, складання проекту здійснює головний розпорядник коштів, обгрунтовуючи свої пропозиції. Відповідно до загальних положень Концепції застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі, що схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.09.2002 р., метою його запровадження є встановлення безпо­середнього зв'язку між виділенням коштів та результатами їх вико­ристання.

основний РОЗДІЛ

Якщо функціональна класифікація бюджетних видатків лише визначає загальний тип видатків із бюджету, то кожна програма має чітко відповідати її цілям, що відображено в структурі кодування програмної класифікації видатків Державного бюджету. Код програмної класифікації складається із семи знаків, якими кодується інформація про головного розпорядника, бюджетну програму, інституційні та інвестиційні проекти, резервний фонд, капітальні вкладення, напрями виконання бюджетної програми. Код позначають цифрами від “1” до “9”.

2. Складові бюджету. Співвідношення загального і спеціального фондів бюджету. Дефіцит і профіцит бюджету

Ст. 13 Бюджетного кодексу передбачає загальні підстави структури бюджету (незалежно від його рівня), його вертикальний та горизон­тальний розподіл. Так, вертикальний розподіл бюджету дає змогу вирізнити у його складі загальний та спеціальний фонди, тоді як го­ризонтальний - визначає склад доходів (ст. 29 - за Державним бюд­жетом, ст. 64-69 - за місцевим) і видатків (ст. ЗО, 31 - за Державним бюджетом, ст. 70 - за місцевим).

Загальний фонд складається з фінансування видатків бюджету за рахунок усіх дохідних надходжень, крім призначених для зарахування до спеціального фонду. Цей фонд забезпечує фінансування виконання основних функцій і завдань держави, територіальних громад, які пев- ною мірою є узагальненими.

Спеціальний фонд передбачає предметно-цільове використан­ня бюджетних коштів за бюджетним призначенням (ст. 2 Бюджет­ного кодексу), яке виступає як повноваження, надане головному розпорядникові бюджетних коштів Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні й часові обмеження і дозволяє надавати бюджетні асигнування. Останні ще більше коригують мету використання коштів, оскільки означають повноваження, надане розпорядникові бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету. До спеціального фонду належать бюджетні призначення на видатки за

рахунок конкретно визначених джерел надходжень; гранти або дарунки (у вартісному виразі), одержані розпорядниками бюджетних коштів з конкретною метою; різниця між доходами й видатками спеціального фонду бюджету.

Поділ бюджету на загальний і спеціальний фонди, джерела фор­мування спеціального фонду, рішення про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету, передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету здійснюються виключно згідно із законами.

Створення спеціального фонду сприяє посиленню централізованого регулювання коштів бюджетних установ. Перелік їхніх власних над­ходжень визначає Кабінет Міністрів України, враховуючи плату за послуги, що надаються бюджетними установами (від господарської або виробничої діяльності, оренди майна тощо) та інші надходження (гранти й дарунки, отримані бюджетними установами; кошти, які от­римують бюджетні установи на виконання певних доручень). Впер­ше спеціальний фонд у складі Державного бюджету України було виділено у 2000 р. з метою запровадження казначейського обліку та використання коштів бюджетних установ, які раніше враховували та обліковували поза бюджетом.

У складі бюджету може бути сформований резервний фонд. Акумульовані в ньому грошові кошти використовують для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не мог­ли бути передбачені під час складання проекту бюджету. Порядок використання коштів резервного фонду бюджету визначає Кабінет Міністрів України. Рішення про виділення цих коштів приймають відповідно Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи місцевого самоврядування.

Законодавчо закріплений граничний розмір резервного фонду не може перевищувати 1% обсяг)' видатків загального фонду відповідного бюджету.

У Державному бюджеті України резервний фонд передбачається обов'язково. Рішення щодо створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада.

Збалансування доходів і бюджетних видатків на стадії планування забезпечує фактичне виконання бюджету. Ідеальне бюджетне пла­

нування можливе у разі збігу дохідної і видаткової частин бюджету, що є конституційною нормою (див. засади збалансованості бюджету, ст. 95 Конституції України). Однак зазвичай такого збігу не буває, а в бюджетному плануванні трапляються певні відхилення, переви­щення однієї частини бюджету над іншою. Це виявляється в дефіциті чи профіциті бюджету. Дефіцит бюджету визначається Бюджетним кодексом України (ст. 2) як перевищення видатків бюджету над його доходами, тоді як профіцит є перевищенням доходів бюджету над його видатками (ст. 2 Бюджетного кодексу).

Прийняття бюджетів з дефіцитом дозволяється тільки за наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюдже­ту. Слід враховувати, що, приймаючи бюджет з дефіцитом, мають на увазі не абсолютну суму дефіциту, а тільки граничну. Тобто, граничний розмір дефіциту означає таке перевищення видатків над доходами, під яке є обґрунтовані й дійсні канали покриття. Напрямами обмеження дефіциту є:

• установлення граничних розмірів дефіциту; використання механізму зовнішнього державного кредиту;

• застосування механізму внутрішнього державного кредиту;

• емісія грошей.

Якщо перші три напрями пов'язані із ситуацією, коли боржником виступає держава, яка має певні пов’язані з цим обов'язки, то емісія грошей перекладає тягар боротьби з дефіцитом шляхом зростання інфляції на громадян.

Профіцит бюджету в бюджетному законодавстві України є новим поняттям, якого не було до прийняття Бюджетного кодексу Традиційні напрями його подолання:

1. скасування певного податку чи збору або зменшення ставки податку (збору);

2. погашення основної суми боргу;

3. дострокове погашення відсотків за основною сумою боргу.

У ч. 2 ст. 14 Бюджетного Кодексу зазначено, що профіцит затверджується тільки з метою погашення основної суми боргу. Про­те він виникає і на стадії виконання бюджету, і кошти від нього можуть бути ширше використані.