Готування розведеної слини

Рот обполіскують 2 – 3 рази водою для видалення залишків їжі. Відміряють циліндром 50 мл дистильованої води і обполіскують нею рот протягом 3 – 5 хвилин в декілька прийомів. Зібрану рідину (приблизно 50 – 60 мл) фільтрують через вату і фільтрат використовують для роботи.

Хід визначення

В чотири пронумеровані пробірки наливають по 2 мл розчину крохмалю. Пробірку №1 вміщують у киплячу водяну баню, пробірку № 2 – у водяний термостат при 37 ^оС, пробірку № 3 залишають при кімнатній температурі, а пробірку № 4 занурюють у лід. Через 10 хвилин в усі пробірки додають по 0,5 мл розведеної слини, перемішують за допомогою скляної палички і залишають при тих же умовах. Спостерігають за гідролізом крохмалю за реакцією з йодом. Для цього наносять на фарфорову пластину кілька крапель розчину йоду в калій йодиді і змішують їх з краплями суміші , що гідролізується в кожній пробірці, беручи проби через 1, 2, 4, 6, 8, 10 і 12 хвилин. За зміною кольору розчину визначають ступінь гідролізу крохмалю в кожній пробірці. Результати спостережень заносять у таблицю 15.

Таблиця 15

Результат впливу температури

на гідроліз крохмалю

№ про­бірки	Температура реакції, оС	Час реакції, хвилини
		1	2	4	6	8	10	12
1	100
2	40
3	15 – 20
4	0

В таблиці 15 результати спостережень відмічають таким чином:

літерою "с" – позитивну пробу з йодом на крохмаль (синій колір);

літерою "ч" – позитивну пробу на декстрини (червоний колір);

літерою "ж" – негативну пробу (жовтий колір).

За отриманими даними роблять висновок про вплив температури на активність α-амілази слини і визначають величину температурного оптимуму ферменту.

Клініко-діагностичне значення визначення активності α-амілази у біологічних рідинах

Активність α–амілази в крові та сечі протягом дня (а також від одного дня до іншого) піддається значним змінам. Відзначено істотні індивідуальні розходження цих показників у обстежуваних без патології органів травлення. Коливання виділення амілази викликають необхідність її дослідження в сечі, зібраної за добу. На показниках активності цього ферменту позначається характер харчування: при збільшенні утилізації глюкози вміст амілази в крові знижується. Емоційні, стресові стани призводять до гіперамілаземії.

Значне зростання активності амілази зустрічається при захворюваннях підшлункової залози. При гострому панк­реатиті активність ферменту в крові і сечі збільшується в 10 – 30 разів. Гіперамілаземія наступає на початку захворювання, досягає максимуму за 12 – 24 години після розвитку, потім швидко знижується і приходить до норми на 2 – 6 день. Гіперамілазурія триває довше. Амілазна актив­ність підвищена у 3 – 5 рази при гострому апендициті, перитоніті, перфоративній виразці шлунку та дванадцятипалої кишки. У хворих на перитоніти збільшується амілазна активність, як наслідок розвитку утворюючих амілазу бактерій. У цілому причинами гіперамілаземії є порушення відтоку секретів із залоз (продуцентів амілази), некрози тканини. Гіперамілаземію викликають багато фармакологічних і деяких інших речовин: кортикостероїдні препарати, адреналін, фуросемід, гістамін, саліцилати, анти­коагулянти, морфін, кодеїн, тетрациклін, а також алкоголь. У більшості випадків це пояснюється впливом препаратів на відтік секрету із залози і стимуляцією його продукції.

Гіпоамілаземія в клінічній практиці зустрічається рідко і свідчить про недостатність екзокринної функції підшлункової залози.

Майже завжди амілаземія супроводжується амілазурі­єю, але визначення активності амілази сечі не завжди є показником діагностики. Дослідження амілази в добовій сечі є надійним біохімічним тестом діагностики захворювання підшлункової залози.

Коефіцієнт відношення активності α–амілази крові до активності α–амілази сечі служить показником функціо­нальної повноцінності ниркового фільтра.

Захворюваннями, при яких спостерігається значне підвищення активності α-амілази в крові, є паротити. У хворих із захворюваннями печінки (гепатитами, цирозами, інтоксикаціями, злоякісними пухлинами й їхніми метастазами у печінку) спостерігається зниження амілазної активності крові. Гіпоамілаземія відзначається також у хворих із великими опіками шкіри, цукровим діабетом, із загальним розладом харчування і падінням ваги.