1.4. Банківська система України та її становлення

У перші роки державної незалежності бюджетна система України, ус­падкована від бюджетної системи СРСР, базувалася на банківській сис­темі касового поповнення (виконання) бюджету. В межах цієї системи на галузеві спеціалізовані банки було покладено виконання всіх облікових і контрольних функцій тому, що саме Міністерство фінансів, цілком по-кладаючись на банки, обліком державних витрат не займалося. Спочатку на базі відділень державних банків почали виникати комерційні банки, що продовжували здійснювати функції контролю за виконанням держав­ного бюджету, хоча це суперечило їх завданням і принципам роботи. Ана­логічна система банківського контролю за виконанням бюджету діяла у всіх постсоціалістичних державах на території колишнього СРСР.

З —7-1405

33

Череп А.В., Андросова О.Ф. Банківські операції

Безготівкові гроші у фінансовій системі тих років уже перестали бути умовною обліковою одиницею, а схема руху, що діяла (Міністерство фінансів — галузеві міністерства — державний банк — рахунки бюджетних організацій у комерційних банках), не давала змоги контролювати реаль­не перебування і використання коштів.

У 1992 р. в Україні було створено бюджетне управління Міністерства фінансів, а з червня 1993 р. введено в дію нову систему фінансування витрат бюджету в межах доходів, шо надійшли. Практику обліку витрат бюджетних організацій комерційними банками було ліквідовано, ним почали займатися структури Міністерства фінансів, а Національний банк України (НБУ) став єдиним емісійним центром. Ужовтні 1993 р. в Ук­раїні на рівні обласних фінансових управлінь було створено систему сек­торів з виконання державного бюджету.

Створення і розвиток банківської системи України відбувалися поетапно:

1. 1988-1990 pp. -створення, прототипу системи українських комер­ційних банків у складі банківської системи СРСР;

2. 1991 р. - перше півріччя 1992 р. - перереєстрація українських ко­мерційних банків і початок формування банківськоїсистеми України, як незалежної держави;

3. друге півріччя 1992 р. — 1993 р. - розвиток банківської системи України на етапі становлення економічного й політичного суверенітету держави;

4. 1994 - 1996 pp. - розвиток банківської системи України на першо­му етапі реалізації курсу радикальних економічних реформ монетарними методами в період зміцнення економічного суверенітету держави;

5. з 1997 р. -розвиток банківської системи України в умовах фінан­сово-економічної кризи, поступовий перехід до поєднання монетарних методів управління економікою з її структурним реформуванням.

Перший етап в історії створення українських комерційних банків по­в'язаний зі спробою державного (директивного) реформування банківсь­коїсистеми колишнього СРСР за здійснення курсу на перебудову еконо­міки, проголошеного урядом Радянського Союзу. На цьому українські комерційні банки реєструвалися в Москві як:

— комерційні банки, створені на основі установ державного банку СРСР, що продовжу вали діяти зі статусом державних банків («Промінве- стбанк», «Україна», «Укрсоцбанк», Ощадбанк! «Укрексімбанк»);

— галузеві й відомчі комерційні банки чи банки міністерств («Мон- тажспецбанк» - Мінмонтаж УРСР, «Укрпостачбанк»—Держпостач УРСР, «Трансбанк» - Мінтрансбудтаін., усього — понад 15 банків);

34

Розділ /. Виникнення та розвиток банківських операцій

• філії великих російських комерційних банків («Інкомбанк», «Сто­личний» та ін.);

• державні й кооперативні комерційні установи, шо мали право здійснювати банківську діяльність (понад 20 установ і організацій).

Другий етап почався у 1991 p., незабаром після проголошення неза­лежності України, — перереєстрація комерційних банків в Українській книзі реєстрації банків. При цьому в більшості комерційних банків відбу­лися істотні зміни складу їх засновників. Державні комерційні банки (у тому числі «Промінвестбанк», АКБ «Україна», «Укрсоцбанк»та ін.) були акціоновані їх персоналом і окремими клієнтами.

Третій етап пов'язаний зі створенням нових банків, шо залучають значний приватний капітал, капітал спільних і малих підприємств, акці­онерних товариств тощо. Цей період в історії України як незалежної дер­жави пов'язаний з появою і подоланням об'єктивних економічних труд­нощів перших кроків на шляху до створення ринкової економіки в умо­вах несприятливої зовнішньої економіко-політичної ситуації, крім того, із затримками на рівні уряду в прийнятті рішень і втіленні непопулярних макроекономічних рішень, непослідовністю в проведенні економічних реформ та ін. У цей час на тлі розвитку "жорстокої" інфляції з ознаками гіперінфляції та обвального скорочення обсягів виробництва в Україні було створено значну кількість дрібних комерційних банків, орієнтова­них на обслуговування попиту на короткотермінові кредити для торгівлі та здатних отримувати прибуток від гри на інфляційних процесах в еко­номіці. Протягом 1993 р. в Україні було створено до сотні дрібних, так званих «кишенькових» комерційних банків такого типу.

На четвертому етапі формування банківської системи значною мірою був використаний досвід перших трьох років розвитку економіки неза­лежної України. Початок цього етапу — проголошення курсу на радикал-ізацію і прискорення проведення економічних реформ адміністрацією знов обраного Президента України. Початковий період проведення ради­кальної економічної реформи був пов'язаний із застосуванням монетар­них методів управління економікою і зумовив злам у розвитку найнебез-печніших негативних явищ національної економіки. Протягом 1994- і 996 pp. НБУ встановив і ввів у практику єдині правила діяльності комерцій­них банків країни.

Завдяки діям НБУ й уряду вдалося призупинити інфляцію, неприй­нятне швидке зростання цін і обвальне падіння виробництва. Факт фінан­сової стабілізації в економіці Україні вдругій половині 1996р. визнаний і зарубіжними експертами. Підтвердженням стабілізації є грошова рефор-

35

Череп А.В., Андросова О.Ф. Банківські операції

ма, успішно проведена в Україні восени 1996 р. Іншою позитивною озна­кою стало підвищення інтересу до української економіки збоку зарубіж­них фінансових організацій. У період з 1994 по 1996 р. в Україні було зареєстровано 14 представництв іноземних банків і банків за участю іно­земного капіталу. За цей же час іноземні інвестиції в економіку України зросли майже в чотири рази - з 366,9 млн. дол. США до 1 млрд. 223 млн. Проте результати, досягнуті у фінансовій сфері монетарними метода­ми, не були підкріплені стабілізацією виробництва і супроводжувалися нагромадженням істотних проблем в інфраструктурі:

1. усіченою і непослідовною виявилася реформа системи державного управління;

2. із запізненням було започатковано і недостатньо ефективно здійсне­но реформу податкової системи, що є однією з основних передумов еко­номічних реформ;

3. запізніле затвердження державного бюджету. Прорахуйки у форму­ванні держбюджету на 1996 р. призвели до нагромадження неприйнятно високої бюджетної заборгованості. Затримка із затвердженням його на 1997 р. зумовила багато негативних процесів у бюджетній сфері;

4. уряд не зміг достатньою мірою використати можливості фіскальної політики і результатів фінансової стабілізації для припинення триваючо­го спаду виробництва;

5. темпи розвитку ринку цінних паперів значно нижчі, ніж у країнах ближнього зарубіжжя, насамперед у Росії. Причинами цьогоє відсутність національного досвіду (культури) роботи на ринку цінних паперів, зне­вага інтересів пересічних вкладників з боку системи державного банку СРСР протягом життя декількох поколінь, низька інвестиційна культу­ра більшості громадян України та ін. Але найбільше значення у форму­ванні українського вторинного ринку цінних паперів мали незадовільне національне фінансове законодавство й відсутність дієвого державного контролю за його виконанням;

6. не вдалося у визначений термін не тільки провести сертифікатну приватизацію, а й організувати одержання приватизаційних сертифікатів громадянами України. Недовіра більшості населення до програм прива­тизації, пасивність і небажання визнати економічну доцільність і перс­пективність участі в приватизаційних заходах пригальмували економічні реформи в Україні;

7. рівень інфляції в Україні в 1994-1996 pp. виявився вищим від розра­хункового, що негативно позначилося на ефективності програм віднов­лення довіри до кредитних і депозитних інститутів і, відповідно, на перс-

36

Розділ 1. Виникнення та розвиток банківських операцій

пективах відновлення кредитного потоку й забезпечення розрахунково­го зростання інвестицій резидентів у реальний виробничий сектор націо­нальної економіки.

На першому етапі економічної реформи за підвищення рівня вимог з боку Н БУ до діяльності комерційних банків виявилася одна з основних проблем українських комерційних банків — низький професійний рівень банківського менеджменту. Помилки менеджерів комерційних банків спричиняли банківські кризи і банкрутства: 12 комерційних банків у 1994 p., 20 — у 1995 р. і понад 100 — у 1996 р, (у тому числі 45 комерційних банків було визнано прямими банкрутами, а до 60 — прихованими). Серед основних прорахунків менеджерів, шо призвели до кризи банківських установ, — недостатньо професійний підхід до аналізу кредитного ризику й прорахуйки у створенні філій банків.

На межі 1996 — 1997 pp. в Україні розпочався другий етап економічної реформи, на якому до пріоритетного завдання забезпечення фінансової ста­білізації в державі додалося проведення структурної реформи й реформи відносин власності. Правове підґрунтя цього етапу було закладене найваж­ливішими юридичними актами, прийнятими в 1991-996 pp., утому числі прийняттям Конституції України й визнанням рівноправності різних форм власності, зурахуванням власності на землю. Основною метою на цьому етапі було проголошено проведення структурної перебудови державної еко­номіки, спрямованої на відродження повнокровного інвестиційного про­цесу на основі зниження податкового тиску на виробника товарів /послуг, звільнення державного бюджету від невиправданих витрат.

Перехід до новоїсистеми економічних відносин, заснованої на принципах ринковоїекономіки,зумовивдокорінну перебудову банківської системи.

Банківська система в сучасній Україні є дворівневою структурою уп­равління фінансовими ресурсами, представленою: 1) Н БУ і його структу­рами, 2) комерційними банками різних форм власності, спеціалізації й територіального рівня.

Національний банк України (Н БУ). Дворівнева структура банківської системи України визначена чинним фінансовим законодавством 1999 — 2000 pp. Національний банк у банківській системі належить до верхнього рівня і здійснює функції, типові для центрального державного банку роз­винутих європейських держав, є емісійним і розрахунковим органом дер-жавної влади, банком банків і банкіром уряду України.

Н БУ регулює діяльність банківської системи в межах законодавчої й нормативної баз, несе відповідальність перед суспільством за функціону­вання банківської системи загалом.

37

Череп А.В., Андросова О.Ф. Банківські операції

За Н БУ закріплено виконання низки функцій (згідно з Законом «Про Національний банк України» — 19 функцій), ключовими з яких є:

• функція центрального банку країни;

• функція емісійного центру;

• функція валютного органу;

• функція органу банківського нагляду;

• функція банку банків;

• функція банку уряду;

• функція організатора міжбанківських розрахунків;

• функція центру грошово-кредитного регулювання економіки. Основною функцією Н БУ є забезпечення стабільності національної

грошової одиниці.

Для реалізації своїх функцій НБУ здійснює такі види операцій:

• надання кредитів комерційним банкам для підтримки їх ліквідності;

• дисконтні операції з векселями й чеками;

• купівля-продаж на вторинному ринку цінних паперів;

• відкриття власних кореспондентських рахунків у зарубіжних бан­ках і ведення рахунків іноземних банків-кореспондентів;

• ведення рахунків українських комерційних банків;

• купівля-продаж валютних цінностей з метою монетарного регулю­вання;

• збереження, а також купівля-продаж банківських металів, дорого­цінних каменів та інших цінностей без ліцензування й квотування;

• розміщення золотовалютних резервів країни;

• прийняття на збереження й в управління державних цінних паперів та інших цінностей;

• надання гарантій і поручительств у встановленому порядку;

• ведення рахунків Державного казначейства;

• операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщен­ням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу по них;

• ведення рахунків міжнародних організацій;

• інші операції, необхідні для виконання покладених функцій.

Комерційні банки є основною ланкою фінансової системи України.

Класифікація комерційних банків. У сучасній банківській практиці ви­діляють значну кількість різноманітних ознак, за якими класифікують банки. Відповідно до умов розвитку вітчизняноїекономічноїсистеми бан­ки можуть бути класифіковані:

1) за формою власності: в Україні банки створюються і функціону­ють у статусі державних установ (Ощадбанк, «Укрексімбанк»), акціонер-

ок

Розділ І. Виникнення та розвиток банківських операцій

них товариств (переважна більшість банків), товариств з обмеженою відпо­відальністю, спільних підприємств (ПУМ Б, «Інвест-Банк-Україна»та ін.). Виключається перебування будь-якого банку у власності однієї особи (юри­дичної або фізичної), оскільки за чинним законодавством комерційний банк може бути створений за участю не менш трьох засновників;

2. за територіальним характером діяльності: регіональні —банки, що діють на окремій території; республіканські — банки, що здійснюють опе­рації в багатьох регіонах через мережу філій; міжнародні — банки, що ак­тивно працюють на світових ринках і мають філії та представництва за кордоном;

3. за розміром: найбільші, великі, середні та малі банки. До групи, найбільших належать банки, сукупні акти від яких перевищують 1 млрд. грн., великі — банки з активами понад 10 млн. грн., середні — банки з активами понад 50 млн. грн., малі —до 50 млн грн.;

4. за наявністю мережі філій: банки, що відкрили філії та територі­альне відокремлені підрозділи; безфіліальні банки;

5. за сферою діяльності: універсальні — банки, що здійснюють різно­манітні операції та надають комплексні послуги; спеціалізовані — банки, що виконують певні специфічні операції та обслуговують окремі галузі економіки, функціонуючи в означеному сегменті ринку. На сучасному етапі найпоширенішими є такі види спеціалізованих банків: іпотечні, інве­стиційні, ощадні, зовнішньоекономічні, клірингові.

Спеціалізованими в Україні є два банки — Державний експортно-імпортний банк України та Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України. Чітка спеціалізація цих банків, тобто здійснення операцій у вузьких секторах ринку, пов'язана зі слабкою диверсифіка­цією їх діяльності, а відтак зі збільшенням відповідних ризиків, вірогідність яких зростає, особливо в умовах нестабільної економіки. Тому державний статус дає змогу цим банкам зберігати свою спеціалізацію в кризових умовах, оскільки держава виступає своєрідним гарантом їх ста­більності та фінансової стійкості.