1.3.4. Сучасна банківська система Франції

Банківська система Франції — одна з найстаріших у світі. Вона впли­нула на розвиток банківської системи Великобританії, на формування оригінальної банківської системи США, на розвиток банківських систем у багатьох європейських країнах. Французька банківська система є важ­ливою складовою частиною фінансової системи Європейського Союзу. Банки Франції активно виходять і на ринки країн Східної та Центральної Європи, СНД, у тому числі й України.

27

Череп А. В., Андросова О.Ф. Банківські операції

Я к фінансовий інститут, банки у Франції з'явилися в середні віки у пер­іод розпаду Римської імперії. Спочатку вони виконували роль міняльних контор у портових містах. Цікаво, що першими банкірами-мінялами, шо обмінювали гроші заморським купцям, мандрівникам і місцевим покуп­цям, були переважно греки. У Давній Греції банківська справа не прижила­ся, тому давні греки-міняли розповсюдили свою професію на інші країни.

Банківська діяльністьу Франції постійно перебувала під пильним оком традиційно сильного державного апарату. Тому між французькою істо­рією і банками існує дуже тісний зв'язок, оскільки королі, імператори, президенти Франції завжди використовували банки як важливе знаряддя для зміцнення позицій своєї держави у світі. У цьому плані історія банківської справи у Франції дуже схожа на розвиток бухгалтерського об­ліку, шо, за влучним зауваженням Коллінса і Пама, «виникає з тривалої дихотомії країни, що розвивається між еволюцією і революцією». Згадає­мо головні події цієї історії.

За часів одного з найбільш відомих королів Франції Л юдовіка XIV ве­ликий міністр Кольбер у Комерційному кодексі (1673) уперше запровадив регламент для банківських операцій. Подальший розвиток упорядкування банківської справи отримало в знаменитому Кодексі Наполеона, причому вплив його сягнув далеко за межі країни. Загальною особливістю згаданих документів є чітка спрямованість на розвиток конкуренції між французь­кими банками. Завдяки цій обставині і сьогодні французькі банки на міжна­родних ринках є одними з найбільш конкурентоспроможних.

Епоха президента де Голля в післявоєнний період є важливим етапом у розвитку банківської системи Франції. Де Голль відводив банкам одну з ключових ролей у створенні загальнонаціональної системи планування. У процесі планування прийнято виділяти три основні етапи:

Етап ресурсного планування (1945-1960), коли банки виконували важ­ливу роль у раціональному використанні фінансових ресурсів.

Етап індикативного планування (1961 -1980), на якому банки виконува­ли функцію координування діяльності державного й приватного секторів»

Етап стратегічного планування (після 1981 p.), протягом якого банки забезпечували реалізацію таких загальнодержавних пріоритетів, як зміцнення національної валюти, розвиток освіти, досягнення зайнятості, соціального захисту, упорядкування територій, зміцнення зв'язків між центрами й регіонами.

Усе це сприяло зростанню надійності французької банківської систе­ми. Серед 100 найкрупніших банків ряду країн на початку 90-х pp. найви­щий рейтинг мали банки Швейцарії та Японії (понад 94 бали). Рейтинг

28

Розділ І. Виникнення та розвиток банківських операцій

банків Франції становив 87,2 бала, шо перевищує відповідні показники банків Італії (80), Австрії (85), Канади (86,7), Швеції (81,3) та ін.

Французька банківська система є дворівневою. У Франції функціону­ють Національний банк і мережа комерційних банків.

Свою економічну функцію Центральний банк Франції виконує до­сить явно, особливо в кризові періоди. Так, повоєнне відновлення госпо­дарства Франції фінансувалося шляхом поєднання середньострокових кредитів з кількома «поверхами», шо слідували один за одним, та дору­чень обов'язкових взаємозаліків, на вершині яких обов'язково стояло рефінансування збоку Центрального банку. У наш час Центральний банк Франції виділяє кошти для надання пільгових кредитів на розвиток еко­номіки. Ці кредити складають основну частину активів балансу Цент­рального банку.

їх питома вага у Франції (як і в Німеччині та Японії) сягає 30-40%.

Керування Центральним банком Франціїє досить жорстким. Начолі Банку стоїть керуючий, якого обирає Національна кредитна рада Франції на 5 років. Саме Рада, яку очолює міністр фінансів, визначає грошову політику країни.

Найважливішою функцією Центрального банку є емісія банкнот. Монополія на емісію походить від стародавнього «права карбування мо­нети», яку за давніх часів поступово привласнили собі монархи, утому числі й у Франції, відібравши його у феодальних сеньйорів (іноді у жор­стокій боротьбі). Така монополія стала однією з основних ознакструкту-ри сучасної держави. У XVII ст. в умовах дефіциту дорогоцінних металів, що з часом все більше загострювався, унаслідок зростання обміну і вироб­ництва, спочатку ремісничого, а потім і промислового, деякі банки поча­ли випускати «білети», тобто банківські акцепти, або депозитні сертифі­кати на пред'явника, які пізніше отримали законну силу. Так народився банківський білет, або банкнота.

Як відомо, уперше справжні банківські білети з'явилися в 1656 р. у Швеції. Особам, що робили внески в монетах, банк видавав білети, що не приносили відсотків, але були придатні для використання, як платіжні кошти. Пізніше такі білети набули платіжної сили, як і монети. Переви­щення меж емісії в 1776р. призвело цей перший емісійний банк до банк­рутства. Однак нововведення в системі платежі в дістали поштовх для по­дальшого розвитку. У1697 р. Англійський банк одержав монопольне право на емісію в межах Лондона, а з 1844 - і по всій країні (Закон П иляючи). У другій половині XIX сторіччя Центральний банк Франції також здійсню­вав емісію на золотозлитковому стандарті, від якого незабаром, однак,

29

Череп А. В., Андросова О.Ф. Банківські операції

довелося відмовитися. Характерним для Франціїє те, що в умовах деваль­вації національної валюти золотий запас ніколи не використовувався. Таким чином, виразно проявляється «фетишизм» стосовно золота, що вважається гарним «засобом залякування» на додаток до ядерної зброї.

Специфічними інструментами формується у Франції обмінний курс національної валюти. Так, у 1936 р. було створено Фонд обмінного регу­лювання, який є, по суті, спеціальним рахунком Казначейства, через кот-рий здійснюється облік усіх валютних операцій. Французький Банк не передав своє золото в цей фонд. У залежності від ситуації Фонд звертаєть­ся до Центрального банку з проханням надати йому або золото, або валю­ту. В активі Французького банку відображається тільки сальдо по цих операціях( воно не публікується з метою запобігти спекуляції) під рубри­кою «авансів» у Фонд обмінного регулювання.

З жовтня 1985 р. діє угода між 7 провідними промислове розвиненими країнами про недопущення вільних коливань обмінних курсів, особливо стосовно долара. Ця угода є більш-менш дієвою. Протягом кількох ос­танніх років французька влада пропонує встановити таємні «цільові об­ласті» для різних країн, в яких допускатимуться вільні коливання об­мінних курсів, причому усередині таких областей країни повинні намага­тися підтримувати паритет курсів. Така позиція, у цілому, не відрізняється від позиції офіційної влади, однак зустрічає опір з боку лібералів з англо­саксонських країн.

Центральний банк Франції виконує функції головного банку країни. По-перше, кожен банк другого рівня має у своєму розпорядженні раху­нок у Центральному банку. По-друге, при таких взаєморозрахунках деякі банки відчувають потребу в рефінансуванні, і Центральний банк може за певних умов надати їм необхідні ресурси, тобто поповнити грошовий ри­нок, якщо виникає така потреба. І навпаки, Центральний банк може зни­зити ліквідність цього ринку, якщо коштів на ньому занадто багато. І, нарешті, по-третє, Центральний банк здійснює таку інтервенцією на ринку для контролю над грошовою масою і відсотковими ставками.

На даний момент 15 французьких банків мають у США 37 своїх відділень, їх активи зросли за 1986 — 1990 pp. з 20,2 до 33,2 млрд. дол. Іншим важливим показником активності французьких банків на світо­вому фінансовому ринку є обсяг міжнародних банківських вимог (нада­них кредитів). У 90-ті роки для французьких банків цей показник стано­вив 11 % і за цим показником вони посідали 2-4 місце нарівні збанками Німеччини і США після японських банків (28%). Зважену політику про­водять французькі банки й у сфері регіональних ризиків.

30

Розділ І. Виникнення та розвиток банківських операцій

У зв'язку з цим дуже показовим є відкриття в Україні відділень про­відних французьких банків зі 100%-им власним капіталом. 2 французь­ких банки мають в Україні свої відділення: «Креди Л іоні» і «Сосьєте Же-нераль». Важливим й те, що «Креди Ліоні» став першим іноземним бан­ком, який відкрив у нашій країні своє відділення 19 травня 1993 р.