2.3.4. Стимули залучення депозитів

У фінансових банківських рішеннях слід враховувати, що залежно від характеру рахунків, на якому зберігаються кошти клієнтів, можлива ди­ференціація зазначених нижче стимулів (на прикладі найістотніших груп рахунків):

• кількість і якість банківських послуг;

• ціна послуг у цьому банку та інших фінансово-кредитних установах;

• швидкість проведення операцій;

• чи клієнт користувався послугами цього банку раніше?

Характер рахунка		Стимул для клієнта
Депозитні рахунки	1.	Процентна ставка
	2.	Режим виплати процентів
	3.	Можливість капіталізації нарахованих процентів
	4.	Умови зміни процентної ставки
Поточні рахунки	1.	Швидкість проходження платежів
	2.	Комісія за розрахунково-касове обслуговування
	3.	Вимоги банку до оформлення платіжних документів

89

Череп А. В., Андросова О.Ф. Банківські операції

Сучасна банківська практика в Україні свідчить, що можлива мотива­ція клієнтів банку не вичерпується наведеною вище системою і є можли­вості вдосконалення структури залучених коштів.

Виходячи з зазначеного, можна вважати, що у фінансовій стратегії ко­мерційного банку, що спрямована на мотивацію суб'єктів ринку і збере­ження коштів у банку, слід застосовувати комплексний підхід. Тобто банк має створювати конкурентно здатні умови залучення коштів не лише для клієнта, а й забезпечити максимально можливий перелік послуг для тих суб'єктів ринку, з якими клієнт здійснює операції в процесі своєї діяль­ності. Акумуляція коштів кредиторів на строкових рахунках, яка змен­шує частку грошових ресурсів, сконцентрованих на рахунках «до запи­тання» сприяє поліпшенню показників ліквідності та через них — фінан­сової стійкості банку.

Отже, потрібним є відповідне законодавче забезпечення нормального функціонування Фонду страхування вкладів населення, оскільки чинне законодавство не передбачає повернення вкладів клієнтам у разі банк­рутства банку. Одним із інструментів, що застосовується для страхування вкладів клієнтів є використання обов'язкових резервних вимог. Ступінь впливу цього виду монетарних інструментів на стан і розвиток ринку заз­вичай розглядається як слабкий і не значний, а от такі непрямі монетарні інструменти, як наприклад, операції на відкритому ринку, аукціони рефі­нансування, валютні свопи, вважаються такими, що мають значний сту­пень впливу. Тому в багатьох західних країнах резервні вимоги розгляда­ються частіше як пасивний інструмент.

Вимоги максимальних резервів використовуються практично в усіх промислово-розвинутих країнах. Проте в застосуванні цього методу ре­гулювання у різних країнах спостерігаються істотні відмінності, пов'я­зані з національними особливостями економіки кожної країни, наприк­лад, найвищий рівень спостерігається в Італії, Австралії (25%) та Іспанії (17%). В Японії, навпаки, норма мінімальних резервів за останні роки становила від 2,5 до 0,125%. Банк Англії, що практично не використовує цього інструменту грошово-кредитної політики, встановлює норму на рівні 0,45% обсягу зобов'язань комерційних банків.

Слід зазначити, що чинне положення "Про порядок формування бан­ківською системою України обов'язкових ресурсів" є, безумовно, про­гресивним і відповідає меті банківського нагляду. Проте, розвиток банк­івської системи потребує вдосконалення й переоцінки системи економіч­них нормативів, шо з часом приведе до подальшого зменшення резервних вимог узагалі.

90

Розділ 2. Формування ресурсної бази комерційного банку

НБУ, відповідно до Положення про порядок формування обов'язко­вих резервів для банків України, використовує норматив обов'язкового резервування як один із інструментів реалізації грошово-кредитної політи­ки з метою контролю за грошовими інструментами шляхом зниження (збільшення) грошового мультиплікатора.

Зобов'язання виконувати резервні вимоги виникає у комерційного банку з моменту отримання ліцензії Н БУ на право здійснення відповід­них банківських операцій. Обов'язковому резервуванню підлягають усі залучені та обліковані на балансі комерційного банку кошти юридичних та фізичних осіб яку національній, так і в іноземній валюті, за винятком коштів, залучених від інших банків та іноземних інвестицій, отриманих від міжнародних фінансових установ.

НБУ встановлює для різних видів зобов'язань диференційовані нор­мативи обов'язкового резервування залежно від природи зобов'язань (де­позити, ощадні вклади, поточні рахунки клієнтів та ін.), а також строку зобов'язаньчи пасивів (короткострокові пасиви, довгострокові пасиви).

Н БУ здійснює контроль за дотриманням комерційними банками нор­мативу обов'язкового резервування, порівнюючи суму, що визначена на підставі встановленого нормативу, з фактичною середньоарифметичною сумою залишків коштів на кореспондентському рахунку банку. За недо­триманням комерційним банком нормативу резервування до комерцій­ного банку можуть застосовуватися такі заходи впливу:

• за один випадок — письмове застереження щодо необхідності безу­мовного дотримання нормативу обов'язкового резервування;

• за другий випадок — штраф у розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду.

В Україні політика мінімальних резервних вимог застосовується НБУ з 1992 року. За цей період норматив резервування змінювався досить час­то (табл. 2.1). До того ж, часто змінювалися види залучених коштів, які підлягали обов'язковому резервуванню, що вкрай негативно позначило­ся на діяльності комерційних банків.

Таблиця 2.1 Норматив обов'язкового резервування коштів комерційних банків у НБУ, %

, Показник	2000	2001	2002	2003	2004
Норматив обов'язкових резервів (на кінець періоду)	15	14	13	11	9

91

Череп А.В., Андросова О.Ф. Банківські операції

Як зазначалося вище, мінімальні резерви є інструментом монетарного регулювання, який придатніший для вирішення довготермінових завдань грошово-кредитної політики. Часті зміни цього інструмента не сприяють стабілізації роботи банківської системи зокрема та економіки країни у цілому. І ось чому:

• підвищення норми резервування призводить до зростання бездо-ходних активів, а отже, до зниження прибутковості комерційних банків. Намагаючись компенсувати втрачений прибуток, комерційні банки підви­щують вартість кредитів, що надаються, знижують процентні ставки за депозитами, здійснюють реструктизацію банківських пасивів, що в свою чергу призводить до зниження ефективності використання залучених ресурсів;

• оскільки обов'язкове резервування є прихованою формою опо­даткування, то часта зміна його норми не сприяє тому, щоб комерційні банки розробляли довгострокові стратегії розвитку. Якщо Н БУ часто змінює резервні вимоги, банки втрачають бажання надавати кредити на тривалий строк; навпаки, вони намагаються збільшити надлишкові ре­зерви як гарантію проти ймовірної втрати ліквідності, спричиненої підвищенням резервних вимог. Збільшення (у загальній масі) частки короткострокових кредитів у перспективі негативно вплине на економі­ку, оскільки не вистачатиме інвестицій в обладнання та виробничі по­тужності.

Починаючи з 2001 року Н БУ, враховуючи ситуацію у грошово-кре­дитній сфері, значно лібералізував механізм формування комерційними банками обов'язкових резервних вимог, а саме:

• норма мінімальних резервів застосовується диференційовано, за­лежно від характеру і строку вкладу (табл. 2.2);

• збільшився звітний період резервування від 15-ти днів до одного місяця;

• заходи впливу за порушення комерційними банками нормативу резервування стали більш поміркованими.

Знизилися з 1 березня 2002 року норми резервування за короткостро­ковими депозитами фізичних осіб у національній валюті до 6%, за дов­гостроковими депозитами у національній валюті до 2% (для фізичних осіб) та 4% (для юридичних осіб) (табл. 2.2). НБУ створив хороші пере­думови для комерційних банків шодо залучення коштів у національній валюті до банківськоїсистеми, особливо строкових коштів громадян (за­ощаджень).

02

Розділ 2. Формування ресурсної бази комерційного банку

Таблиця 2.2 Норми формування комерційними банками обов'язкових резервів залежно від