Розділ 2.6. Тема «Релігійна ситуація в Україні»

Зміст

2.6.1. Дохристиянські вірування українського народу

2.6.2. Релігійне життя України до 17 ст.

2.6.3. Створення греко-католицької церкви.

2.6.4. Київська митрополія під юрисдикцією Московського патріархату.

2.6.5. Українська церква у період російських революцій.

2.6.6. Становлення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ).

2.6.7. Створення Української православної автокефальної церкви (УПАЦ.)

Відродження УАПЦ

Ключові поняття: автокефалія, унія, Священий синод, обновленці.

Цілі і завдання розділу:

• розглянути історію дохристиянських релігійних уявлень українського народу;

• ознайомитись з релігійним життям України, боротьбою за свободу віросповідання;

• отримати уявлення про створення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ);

• ознайомитись з організацією Української православної автокефальної церкви (УПАЦ).

Методичні рекомендації до розділу 2.6.

1. Прочитайте.

2. Складіть хронологічну таблицю основних подій в релігійному житті України

Навчальний матеріал.

1. Дохристиянські вірування українського народу

Предки сучасних українців серед усіх божеств визнавали наймогутнішого бога, який посилав блискавку, йому жертвували худобу. Вони не визнавали призначення й не вірили, що воно мало якусь силу над людьми, поклонялися річкам, німфам, божествам, жертвуючи їм усячину та ворожачи під час жертвопринесень.

Найвищий бог фігурує під різними назвами: Перун — бог грому і блискавок, Хоре — сонця, Сварог — вогню. Поклонялися наші предки також Велесові (Волосові) — богові достатку, опікунові багатства, торгівлі, худоби, Стрибогові — богові вітрів. Невідомо, які з них були власне слов'янські, а які слов'яни перейняли від інших народів. Так, Перун, можливо, давньогерманський Донар, що прийшов до слов'ян від варягів, а Хоре, мабуть, божество, перейняте від давніх іранців. Збереглися у народній пам'яті русалки, мавки, водяники, лісовики, домові та ін.

Жертви приносили у річках, болотах, колодязях, у гаях, під старими деревами, при вогнищах. Купці, переправляючись через дніпровські пороги, зупинялися на острові Хортиця і там під старезним дубом клали жертовні хліб і м'ясо, а деколи й птицю, причому жереб вирішував — зарізаною чи живою.

Окремих святинь не було. Небагато було й зображень богів. Наприклад, у Києві тільки перед княжим двором стояли статуї головних божеств (Володимирових богів). Слов'яни не мали жерців, кожний робив жертвопринесення сам. Але у великій шанобі були знахарі й чаклуни, які лікували людей і займалися ворожінням. Називали їх волхви, потворники, обавники, відуни, зілійники.

У багатьох народних обрядах збереглися елементи давніх слов'янських свят і пов'язаних з ними обрядів. Прихід весни вітали веснянками й весняними іграми, в яких прославляли розквіт природи. Це свято пізніше об'єднали з християнським Великоднем і зеленими святами. Русальний тиждень був присвячений русалкам, що виходили з води й гуляли на березі. Святкували також мертвецький Великдень, присвячений пам'яті померлих предків. Свято Купала, що злилося із днем св. Івана, — це ніч чар: коли цвіте папороть, можна побачити заховані скарби й зрозуміти мову звірів. Молодь плела вінки.