1.4.2. Релігія або етична система?

Якщо ґрунтуватися на знаменитій бенарезької проповіді Будди в її канонічному викладі, яка вважається найфундаментальнішим віросповідним документом буддизму, то на перший погляд перед нами дійсно ідеологічне явище, що не має відношення до релігії. «Чотири шляхетні істини», проголошені Буддою, такі:

життя в світі повне страждань; є причина цих страждань – це наші бажання; можна припинити страждання, позбавившись бажань і прив’язаностей; є шлях, що веде до припинення страждань Щоб цього досягти, треба слідувати «благородному вісімковому шляху». Вісім елементів його полягають в правильних поглядах правильної рішучості правильної мови правильній поведінці правильному способі життя правильному зусиллі правильному напрямі думки правильному зосередженні.

В цілому проповідь направлена до повчання людей в якихось правилах поведінки або, як з'ясується далі, в прагненні до відмови від всякої поведінки. Інакше кажучи, буддизм є етичним ученням у власному сенсі цього слова. Етика в ньому має релігійну основу, оскільки її норми санкціоновані веліннями надприродних сил. Досить вказати тут на те, як в священних книгах зображаються надприродні події, що супроводжували згадувану вище бенарезьку проповідь. Коли вона була вимовлена, «боги землі вигукнули: «У Бенаресі, в гаю Мігадайському, верховне колесо царства правди пущене в хід благословенним, те колесо, яке ніколи не може бути повернене назад ніяким шаманом або брахманом, ні яким-небудь богом, ні Брамою, ні Марою, ні ким би то не було у всесвіті». Почули цей клич богів землі божественна варта чотирьох сторін світу і повторили його, а услід за ними — і боги кожної з небесних сфер, аж до вищого неба... І так, в одну секунду, в одну мить звук цих вітань досяг до світу самого Брахми, і вся велика система космосу здригнулася невимовно яскраве світло розлилося по Всесвіту, силою своїй перевершуючи всі можливості могутності самих богів». Чи може етична система, проголошена при таких ознаках її божественної гідності, вважатися не пов'язаною з релігією?

На відміну від тих авторів, які, визнають буддизм, зокрема ранній, релігією, деякі вважають в цілому дану релігію атеїстичною або навіть не визнають її на цій підставі релігією. Ось що пише буддолог Е. Леманн: «Хоча буддизм і населяє небо незліченними богами, проте ця релігія в своїй основній ідеї абсолютно атеїстична». Підставою до такого парадоксального висновку служить та обставина, що буддійські боги (деви) — «такі ж істоти, як і все інші; вони схильні до загальної зміни речей, і на них слід дивитися тільки як на додаткові фігури, які своєю згодою і підпорядкуванням повинні ще більш прославляти чудовість Будди і його здійснених...».

Нарешті, як довід на користь визнання буддизму атеїстичною релігією або навіть антирелігійним світоглядом служить той факт, що його боги не є в очах віруючих творцями і управителями миру.

У соціальному вченні раннього буддизму яскраво виражена демократична тенденція, що знайшла свій вираз перш за все в індиферентному відношенні до кастової і професійної приналежності людини.

У 550 своїх колишніх втіленнях (до того, як він народився в Гаутамі) Будда побував і в царях, і в раджах, брахманах, богах, але, крім того, 12 разів був шудрой, 10 — пастухом, по одному разу — каменярем, різьбярем, танцівником. Бував він, правда, і твариною, а це свідчить про те, що особливого значення для гідності Гаутами характер його колишніх втілень в очах буддистів не представляв.

Буддизм вперше в історії індійських релігій поставив релігійну гідність людини в залежність не від його народження у визначеній варні, расі, національності або племені, а від його індивідуальності, від його особистої поведінки

У сангху мали право вступити всі люди, незалежно від походження і від приналежності до тієї або іншої варни (соціальні групи). Носити благородне найменування брахмана може той, хто цього заслуговує. «Я не називаю людину брахманом тільки за його народження або за його матір... Брахманом стають не із-за сплутаного волосся, родоводу або народження. У кому істина і дхарма, той щасливий і той брахман». Релігійне значення приналежності до тієї або іншої варни буддизм заперечував.

Проте ні буддизм, ні сам Будда не виступали проти кастового устрою суспільства в цілому. Учні його повинні були бути однаково ласкаві і прихильні і по відношенню до високонародженого брахмана і до низьконарожденного шудри.

Будда заборонив приймати в сангху рабів, щоб не порушувати інтереси рабовласників, він закрив доступ в неї для несправних боржників, щоб не кривдити їх кредиторів, заборонив приймати людей, що перебувають на державній службі, бо це завдавало б збитку функціонуванню державного апарату і озброєних сил. У. О. Кожевников робить правильний висновок, що «Будда не тільки не був тим сміливим реформатором соціальних відносин в своїй країні, яким його нерідко помилково зображають, але, напроти того, дуже старанно уникав порушення сталих суспільних звичаїв і порядків».

Такий характер соціального учення, буддиста, і гнучкість тактики сангхи спонукали пануючі класи відноситися до «нової» релігії (нової її можна називати лише в умовному сенсі) прихильно. Цьому сприяла і буддійська мораль.

Багато учених надають моральній стороні буддизму особливе значення; вважається навіть, що етика є мало не головним змістом даної релігії.

10 заповідей буддизму: 1) не руйнуй нічийого життя; 2) не віднімай чужої власності; 3) не бреши; 4)не пий п'янких напоїв; 5) утримуйся від незаконних статевих стосунків; 6) не їж не вчасно; 7) не носи вінка і не умащуй себе пахощами; 8) спи на жорсткому ліжку; 9) уникай танцю, музики і видовищ; 10) не май ні золота, ні срібла.

Перші шість вимог не виходять за межі норм доброчесної поведінки будь-якого мирянина, інші є кроком до норм поведінки ченця.

Реальний світ є сансара — круговорот народжень, смертей і нових народжень. Суттю цього круговороту є страждання. Весь сенс буддійського учення полягає в тому, що воно указує шлях до порятунку від страждання, до виходу з «колеса» сансари. Добитися такого виходу можна, лише досягнувши нірвани, що доступно тільки тому, хто переміг свої бажання і життєві прагнення, що звільнився від суєти миру.

Будда задовго до свого прозріння відмовився від аскетичного убивання плоті. З іншого боку, він засуджував надмірності, догоджання своєї плоті. І для себе, і для неофітів він вибрав «середній шлях» між практикою брахманістичних ченців-аскетів і пропалюванням життя.