1.5.2.Чи бог Будда

Вищим богом в буддизмі є Будда (Будда переводиться як просвітлений, пробуджений, що досяг прояснення). Це відноситься не тільки до пізнішого, але і до первинного буддизму. Таку точку зору захищає, зокрема, Д.Регамей. Він аналізує легенду про зустріч Будди з п'ятьма учнями, що стали його першими послідовниками. Вони зустріли Будду не дуже доброзичливо, але незабаром прониклися симпатією до нього і стали з ним залицятися, називаючи його «друг Гаутама». Будда заборонив їм так називати себе, мотивуючи тим, що відтепер він «став Татхагатой, святим, безумовним Самбуддой». Це справило на учнів таке враження, що вони миттєво «звернулися». Сенс слова Татхагата сходить до доарійського періоду, аналогічний словам «месія» і «логос» в християнстві.

Як божество Будда і на первинній стадії розвитку даної релігії не претендував на багато, на відміну від поняття бога в інших «вищих» релігіях. Він не вважався творцем миру і його управителем. Він не брав на себе функції зміни, а тим більше відміни вічного закону карми, він не брався навіть відпускати людям гріхи, бо і це було б втручанням в світову закономірність явищ, пов'язаних з кармою. Це не позбавляло його, проте, ореолу божества, що видно з його самооцінки, яка фігурує в легендах: «Я всемудрий, вільний від яких-небудь забруднень... Немає у мене вчителя; немає рівного мені ні в світі людей, ні в областях богів. Я святий в цьому світі, я вищий вчитель, я єдиний Самбудда». Йдеться, таким чином, і в ранньому буддизмі не про людину, а про бога.

Будда не просто бог, а найбільший з богів, цар богів. З його народженням решта богів відійшла в тінь — «блиск сонця і місяця, блиск Шахри, Брахми і вартових миру став невидимий». Не всі індійські боги наділялися безсмертям, Будда ж міг жити і померти в терміни, їм самим встановлені. Найближчий його апостол, Ананда, звинувачувався сангхой після смерті вчителі в тому, що він не прохав його жити ще кальпу (4 млрд. 320 млн. років). На небесах Будда, по переказах, наставляє богів в дійсній вірі, читає їм священні книги. Решта богів стоїть настільки нижче за нього, що навіть негідні доїдати залишки його їжі. Після того, як він з'їв у коваля Чунди фатальне пригощання (сушене кабаняче м'ясо), що звело його потім в могилу, Будда говорить господарю: «Що залишилося м'ясо вепра, Чунда, то зарий в печеру. Я нікого не бачу, Чунда, ні на землі, ні в небесах, ні в сферах Брами і Мари, ні серед самих саман і брахман, ні між людьми і богами, хто б був гідний скуштувати від залишків тієї їжі, окрім здійсненого». Так високо «здійснений» оцінював власну гідність.

Вже у момент виникнення буддизму його засновник представлявся богом вищого рангу, «вчителем богів і людей», царем богів і Всесвіту («чакравартином»), що очолив весь пантеон. Істотно при цьому, що очолив він не який-небудь знов створений пантеон, а успадкований від ведичної і брахманістської релігії. Але і тут справа не дійшла до монотеїзму, обмежившись супремотеизмом.

У Суттах, як і в інших священних книгах, канонічних і неканонічних, мовиться про богів в множині, згадуються їх власні імена, указується на те місце, яке вони займають в божественній ієрархії. Не слід шукати тут якої-небудь послідовності: світ богів іменується то «світом Брахмы», то «владикою богів» виявляється Сакка (санскритська форма — Шакри). Але і цей владика богів ловить думки, що зародилися «в серці царя царів» (Будди), з тим щоб наказати іншому богу, наприклад Віссакамі, негайно виконати його задум.

Множинність богів в буддизмі пояснюється не тільки тим, що разом з Буддою збереглося в цій релігії величезне число добуддийских богів і демонів, а і тим, що в ході подальшого розвитку до них приєднувалися боги тих народів, серед яких буддизм знаходив розповсюдження; істотне значення в даному зв'язку має множинність самого Будди.