2.4.3. Хрещення киян.

Літопис містить досить барвисту розповідь про цю подію. Повернувшись з Корсуні з новоявленою княгинею і з групою «священиків корсунських з мощами святого Климента і Фіва», а також з іконами і з «судинами церковними», Володимир відразу розпорядився скинути всі ідоли — «одних порубати, а інших спалити». Дісталося і Перуну: його прив'язали до хвоста коня і поволочили до річки, причому дванадцять чоловік були до нього приставлені «бити його жезлами». Співчуття населення було, мабуть, на стороні зрадженого бога: «...оплакували його невірні, оскільки не прийняли ще вони святого хрещення». Колишнього бога скинули до Дніпра, а Володимир наказав, щоб за його маршрутом вниз по річці безперервно стежили з тим, щоб відпихати його від берега, якщо він приставатиме до нього, і щоб він був залишений у спокої тільки після того, як мине пороги.

Тут же було віддане розпорядження всьому населенню Києва зібратися в певний день і годину до берега Дніпра для хрещення: «Якщо не прийде хто завтра на річку — будь то багатий або бідний, або жебрак, або раб — так буде мені ворог». Люди покорялися цьому наказу, причому літописець стверджує, що вони «з радістю пішли». На річці ж нічого більше не залишалося, як робити те, що наказано: «Увійшли до води і стояли там одні до шиї, інші по груди, молоді ж біля берега по груди, деякі тримали немовлят, а вже дорослі бродили, попи ж здійснювали молитви, стоячи на місці. І була радість на небі і на землі з приводу стількох врятованих душ; а диявол говорив стенаючи: «Проганяють мене звідси!».

Масштаби заходу, проведеного Володимиром в Києві, сильно перебільшені літописцем, у вказаний день і годину хрестилися декілька сотень людина, але ця подія, послужила початком систематичної і послідовної християнізації населення всієї Київської Русі.

2.4.4. Хрещення Новгорода.

Після киян Володимиру треба було хрестити новгородців. Це завдання мало велике державне значення, оскільки Новгород був другим центром східного, слов'янства, що конкурував з Києвом і постійно проявляв сепаратистські тенденції. Незадовго до хрещення Володимир доручив своєму дядьку Добрині встановити в Новгороді київський культ Перуна, що йшло по тій же лінії політичного і ідеологічного підпорядкування Новгорода Києву. Християнізація Новгорода була ще складнішим завданням, ніж його «перунізація»; вона проходила впродовж тривалого часу, притому з чималими труднощами.

Далі слід було поширювати нову віру на периферію держави. Природними каналами її розповсюдження були водні шляхи — по Дніпру і Волхову і їх притокам. Особливі труднощі викликала християнізація неслов'янських племен і народностей, що населяли Київське князівство, — угро-фінських і тюркських. Але крім географічних і етнічних чинників, тут діяли і ознаки соціальної приналежності. Формально, можливо, і простий народ в Києві під страхом покарань від князя і його дружини хрестився відразу, але по суті зацікавленою в християнізації була саме знать, яка багато що вигравала в результаті того політико-ідеологічного перевороту, з яким було пов'язане встановлення християнства на Русі. Що ж до соціальних низів, те християнство завойовувало їх поступово, пригнічуючи їх часом наполегливий опір, в основі якого лежали не тільки і навіть не стільки релігійні чинники, скільки причини соціально-політичного порядку.

Немає сумніву, що введення нової віри супроводжувалося чималим хвилюванням в народі, що були відкриті опори і бунти, хоча ми і не знаємо про них ніяких подробиць. Про хрещення новгородців збереглося прислів'я, що «Путята хрестив їх мечем, а Добриня вогнем».

Історик XVIII ст. У. Н. Татіщєв мав можливість використовувати Іоакимовський літопис, що не дійшов до нашого часу, в якому християнізація Новгорода була описана у вельми драматичних фарбах.

З новим делікатним дорученням Володимир послав до Новгорода знову свого дядька Добриню разом з єпископом Іоакимом. Новгородці на віче вирішили не пускати в місто ні Добриню, ні єпископа і організували озброєний опір. Вуличні бої продовжувалися до тих пір, поки кияни не підпалили квартали, в яких жили основні маси повстанців. Ті кинулися гасити свої будинки, і це дозволило дружині Добрині взяти верх. Дерев'яні боги були спалені, а кам'яні кинуті у Волхов. Всім новгородцям наказали хреститися, а що ухиляються притягали до річки силою.

Протягом XI ст. у різних пунктах Київської Русі мали місце акти опору християнізації. Важливо відзначити, що в цих народних повстаннях зливалися воєдино мотиви соціально-економічної і релігійної боротьби. Народні маси виступали проти феодального пригноблення, а християнство утілювало в їх очах ті нові соціальні порядки, які були пов'язані з розвитком феодальних відносин. Стара ж віра була, навпаки, пов'язана і із старими, дофеодальними порядками.