5.6. Робота над оригіналами таблиць і виводів 5.6.1. Особливості складання таблиць і виводів

Таблицею називають текстовий та цифровий матеріал, згрупований у вигляді горизонтальних рядків і вертикальних колонок, розділених лінійками, що мають заголовки.

Виводи - текстовий та цифровий матеріал, згрупований у вигляді рядків і вертикальних колонок за допомогою пробілів без застосування лінійок. Лінійка може бути лише у підсумку.

Кожна таблиця складається із двох основних частин (рис. 21):

• головки, що містить заголовки всіх колонок (у свою чергу, головка може членуватися горизонтальними лінійками на яруси);

• основного текстового та цифрового матеріалу в рядках таблиці, які утворюють її хвостову частину - хвіст. друкованій продукції як засобу інформації. Оформлення сучасного видання має цілеспрямований характер, що виявляється у відшуканні найзручнішого варіанта подачі текстового повідомлення читачеві. У практиці оформлення видань видавництва прагнуть до розкриття художнього образу видання і його архітектоніки (побудови), забезпечення зручності читання тексту, користування виданням, доцільності вибору матеріалів, технологічних процесів. Не слід забувати немаловажний принцип -економічність видання, що забезпечується правильним вибором шрифтів, формату видання, а також виконанням технічних умов при виготовленні друкарських форм.

Редакційно-технічна підготовка інформації та розроблення проекту поліграфічного оформлення видання здійснюються у видавництві згідно з галузевими та державними стандартами [13,16,18]. У разі відхилень від норм цих стандартів оформлення видання необхідно узгодити з поліграфічним підприємством, що випускатиме його.

Мабуть, у жодній іншій сфері суспільної діяльності не співпрацює одночасно стільки фахівців найрізноманітніших сфер виробництва і надання послуг, як у видавничо-поліфафічний справі. До виходу у світ друковане видання готують автор твору, літературний чи науковий редактор, художник-оформлювач, технічний редактор, технологи поліграфічного виробництва, науковці, які працюють над розробленням нових технологій та матеріалів. Досконалий зміст і висока якість виконання віщання залежать від рівня їхньої кваліфікації, а також співпраці. Кожен із вищезгаданих спеціалістів повинен мати як комплексну підготовку із загальноосвітніх та прикладних дисциплін зі своєї спеціальності, так і певні знання про специфіку роботи інших фахівців, причетних до народження друкованого видання. Серед вищеназваних фахівців значну роль у створенні друкованої продукції відіграє технічний редактор, який проектує образ майбутнього видання та переводить його в систему умовних позначень, макетів, зрозумілих працівникам друкарні, які втілюють цей проект. Він стежить за поліграфічним виконанням видання на кожному етапі технологічного процесу, мусить не лише правильно оцінити якість роботи, й зрозуміло і грамотно висловити свої зауваження та дати вказівки щодо виправлення виявлених помилок.

Нині у видавничо-поліграфічній справі користуються терміном "типографіка" [23]. Цей термін увійшов у професійну справу непомітно із зростанням інтересів художників, дизайнерів, технічних редакторів до проблем технічного редагування друкованих видань. Барон Г.С. Моррісон в Англії ще в 1929 р. ввів цей термін, який став класичним і формулюються як ''мистецтво належного розташування складального матеріалу відповідно до конкретного призначення...". Надалі його трактування було доповнене: "Типографіка... має причетність до визначення зовнішності (лиця) друкованої сторінки" (Британська енциклопедія (США)); "'друкарське мистецтво" (Словник французької мови Літтре (Франція)); "манера, якою надруковано текст, стосовно шрифту, верстання і т. д." (Словник французької мови Роберта (Франція)); "художнє оформлення друкованих творів (Енщшюпедія "Великий Блокгауз" (Німеччина)). За минулий час цей термін розширився [23].

"Проста краса літер"-це словосполучення уперше було використано у передмові

до книги "Порадник з топографії" знаменитого італійського друкаря та словолитника Джамбаттисти Бодоні, ім'я якого часто згадують з благоговінням і вдячністю.

Типографіка -художня графіка, в якій використовуються поліграфічні засоби та оформлю вальні елементи: лінійки, орнаменти, знаки й, основне, складальні шрифти. Типографіка вирішує завдання оптимального сприйняття тексту читачем.

Типографіка як графічне оформлення друкованого тексту, проектування або безпосереднє моделювання лиця видання за останнє десятиліття знову починає займати своє за правом важливе місце в поліграфії.

Наприкінці XIX ст. машинна революція в поліграфії на ціле століття поділила друкарів на творців і механічних виконавців. Відбувшись на наших очах, комп'ютерна революція сприяє поверненню мислячого та відчуваючого друкаря до техніки. Так чи інакше до типографіки причетні друкарі й складальники, автори і редактори, художні та технічні редактори, художники-графіки й оформлювані, каліграфи і проектувальники шрифту, художники та дизайнери-графіки.

Як частина графічного дизайну типографіка автономна, насамперед, відносно ілюстрування - зображальної графіки. Вона є компонентом графічної діяльності і виступає як найважливіший чинник прикладної графіки. Більше того, від вирішення друкарського завдання неможливо відійти, навіть якщо графічна робота безслівна. З урахуванням ж того, що існування друкованої продукції без жодного слова досить проблематичне, а без картинки - більш як природне, значення типографіки у графічному дизайні важко переоцінити. Ось чому і на практиці, і в теорії поняття 'типографіка" та "графічний дизайн" усе більше зближуються майже до ототожнення.

Рис. 21. Будова таблиці

Здебільшого хвостова частина складається з боковика- лівої колонки, що містить дані про зміст кожного з рядків таблиці, та прографки, який є змістом таблиці.

В окремих випадках у хвостовій частині таблиці міститься підсумкова частина (підсумкова лінійка і підсумковий рядок), в якій подаються сумарні дані кожної колонки. Хвостова та заголовна частини таблиці розділяються між собою підзаголовною лінійкою. Кожна таблиця чи вивід мають надзаголовну частину, що складається з нумераційного і тематичного заголовків. Окремі таблиці мають примітки, їх складають безпосередньо за хвостовою частиною. По вертикалі таблицю можна поділити на кілька самостійних частин.

Таблиці, які є складовими книг та журналів, називають книжково-журнальними; таблиці, що є зразками форм обліку і звітності та складаються тільки із заголовної і надзаголовної частин, - проформами; таблиці з незаповненою прографкою, яку можна заповнювати вручну, - пустографками, або бланками.

Залежно від характеру заповнення граф таблиці поділяють на цифрові (всі колонки містять тільки цифрові дані та математичні знаки), текстові (всі колонки прографки містять тільки текст), мішані (одна частина колонок текстова, а інша - цифрова), математичні (одна колонка містить математичні або хімічні знаки чи формули) й ілюстративні (хоча б в одній колонці є ілюстрації).

Здебільшого застосовують таблиці, в яких лінійки є лише в заголовній частині, або таблиці, що мають тільки горизонтальні лінійки.

Таблиці, оформлені з чотирьох боків у рамку з лінійок, називають закритими, із трьох боків - напівзакритими, а якщо лінійка є тільки зверху - відкритими.

Таблиці, що займають усю площу сторінки видання, називають сторінковими, а ті, які займають лише частину сторінки, - клаптиковими. Якщо таблиці розташовані поздовж сторінки і читаються як основний текст, то їх називають поздовжніми, а якщо впоперек - поперечними.

За характером розміщення на сторінці видання можна виділити такі таблиці (див. дод. 19): клаптикові, заверстані в обклад (а) чи врозріз (б...г); клаптикові поперечні або

розгорнуті, заверстані в обклад (д) чи врозріз (є, є); сторінкові поздовжні (лс), поперечні (з), поздовжні та поперечні з клаптиком (и), розгорнуті поздовжні (ії), поперечні (к) та поперечні з обкладом на парній сторінці (л). Великі за обсягом таблиці можна поміщати на одному чи кількох розворотах з перенесенням або на окремих вклейках.

При складанні та верстанні в одному виданні таблиці й виводи мають бути подані однотипно за шрифтами, кеглями, товщиною лінійки, розмірами заголовків і колонок, оформленням заголовних та надзаголовних частин, розмірами абзацних відступів і втяжок, виключанням колонок, системами рубрикації в боковиках, характером вертикального розбиття рядків тощо. Недопустимо в одному виданні частину таблиць оформляти закритими, а решту - відкритими чи напіввідкритими.