ИДиТР / ИДиТР Книги (семестр 1) / Тимошик Технічне редагування 2012

Серія “Теорія та історія видавничої справи

та редагування” Заснована 2012 року Випуск 7

МИКОЛА ТИМОШИК

ТЕХНІЧНЕ РЕДАГУВАННЯ: теоретичні та практичні аспекти

Київ Наша культура і наука

2012

УДК 007:304:655.001 Т-41

РЕЦЕНЗЕНТИ:

А. І. Гурбанська – д-р філол. наук, проф., (Київський національний університет культури та мистецтв)

М. І. Женченко – канд. філол. наук, доц., (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка)

Тимошик М. С.

Т-41 Технічне редагування: теоретичні та практичні аспекти – К.: Наша культура і наука, 2012. – 32 с. (Серія “Теорія та історія видавничої справи і редагування”, вип. 7).

Розглядаються зміст, завдання, термінологічні аспекти технічного редагування, технічні параметри верстки та роль редактора у їх визначенні. Детально аналізуються типові помилки технічного редагування при складані окремих текстових одиниць.

Для викладачів, науковців, аспірантів. Серія може бути корисно для студентів, які навчаються на спеціальностях “Видавнича справа та редагування”, “Журналістика”, “Книгознавство”.

©Тимошик М. С., 2012

©“Наша культура і наука”, 2012

Т е х н і ч н е р е д а г у в а н н я : т е о р е т и ч н і т а п р а к т и ч н і а с п е к т и

ТЕХНІЧНЕ РЕДАГУВАННЯ: теоретичні та практичні аспекти

Зміст, завдання, термінологічні аспекти Редактор і технічні параметри верстки Типові помилки технічного редагування при складані окремих текстових одиниць

1. ЗМІСТ, ЗАВДАННЯ, ТЕРМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

Як і в художньому, потреба в технічному редагуванні виникає зазвичай після того, коли редактор (після ретельно проведеного редакторського аналізу авторського оригіналу із широким застосуванням методики реагування, технології й техніки правки) повністю закінчив ту частину роботи, яка пов’язана власне з редагуванням. Таким чином, відпрацьований на редакційному етапі авторський оригінал, що в електронному варіанті являє собою, як правило, звичайний вордівський документ (уточнити), отримує назву видавничого і стає придатним для верстання.

Саме з цього моменту й починається відповідальний етап роботи, пов’язаний із наданням видавничому оригіналу тих технічних параметрів, які незабаром перевтілять його із суцільного однотипного тексту в майбутні шпальти книжкового, журнального, газетного чи якогось іншого видання з усім його різноманітним набором технічних параметрів — заголовковим комплексом, шрифтовою та кольоровою гамами, виділеннями, спусками, відступами, заставами, кінцівками, зносками, зображальними елементами тощо. Цей етап роботи прийнято називати технічним редагуванням.

Технічне редагування – послідовні дії видавничих працівників, передусім технічного редактора й редактора, щодо

4

Зміст, завдання, термінологічні аспекти

визначення технічних характеристик розмітки видавничого оригіналу, комп’ютерного складання, верстання й оформлення різноманітних текстових та зображальних складових конкретного видавничого проекту, а також контролю за якістю його поліграфічного відтворення.

Зміст цього поняття складає процес підготовки відредагованого видання до виробництва і подальший контроль за втіленням технічних параметрів конкретного видання на всіх наступних стадіях редакційно-видавничого процесу.

Головне завдання цього виду редагування — забезпечення певної схеми технологічного втілення видавничого задуму щодо створення видання на високому художньому, структурному, змістовому та поліграфічному рівнях виконання.

Інші важливі завдання можна умовно окреслити в такій послідовності:

–підбір текстових та заголовкових шрифтів (гарнітура та розміри шрифтів);

–формування обличчя шпальти (колонцифри, колонтитули, абзаци, заставки, кінцівки, кількість рядків на сторінці);

–визначення порядку складання окремих текстових одиниць (переноси, цифри, зноски);

–контроль оригінал-макету, версток та сигнальних примірників (аналіз якості складання, якості відтворення тексту та ілюстрацій, якості фальцювання аркушів, палітурних та оздоблювальних процесів).

Весь перелік технічних параметрів складання тексту та верстання лежить в основі важливого видавничого документу, який називається “Технологічна специфікація”. Готує його саме технічний редактор за безпосередньої участі редактора видання. Разом із текстом видавничого оригіналу такий документ лягає на стіл верстальника або дизайнера.

Що ж міститься у змістовій частині технологічної специфікації в конкретиці технічного редагування? Перелік

цей охоплює практично всі дії редактора (технічного редак-

5

Т е х н і ч н е р е д а г у в а н н я : т е о р е т и ч н і т а п р а к т и ч н і а с п е к т и

тора) у цій частині роботи з оригіналом майбутнього видання. Тут немає жодного пункту, який би не потребував ретельної уваги редактора видання. Ось складові таких дій:

—вибір формату видання в цілому;

—вибір формату набору сторінок із зазначенням кількості рядків, гарнітури та розміру шрифтів, розміру пробілів між рядками; розмір спусків у початкових сторінках;

—визначення порядку оформлення та характеру верстання службової частини видання (титульного аркуша, передмов, післямов, додатків, покажчиків, бібліографічних списків, приміток, вихідних та випускних даних, анотації, каталожної картки);

—визначення мінімальної кількості рядків на кінцевих сторінках основних частин видання;

—обумовлення з верстальником чи дизайнером порядку оформлення зносок, переносів, виділень, цитат, цифр, способу заверстування зображального матеріалу.

Проблематика технічного редагування містить ряд специфічних термінів і понять, які в попередніх темах із редагування не зустрічалися. Скажімо, в процесі визначення обличчя шпальти та шрифтової гами видання часто зустрічатимуться такі терміни як гарнітура, кегль, колонцифра, колонтитул, норма, сигнатура. Тому доцільно засвоїти ти їх на початку, аби легше сприймати виклад наступного матеріалу.

Г а р н і т у р а – шрифти, що мають єдиний характер рисунка, але різні розміри та форми креслень.

К е г л ь – це розмір шрифту, який визначається відстанню від верхньої до нижньої стінками й вимірюється такою одиницею типометричної системи виміру як пункт (від нім. punkt, англ. point – крапка). Відповідно до американської системи вимірів один пункт дорівнює 0,352 мм., європейської — 0,376

мм.Для уникнення різночитань складальники або верстальники мають тепер можливості користуються функцією автоматизованого перетворення пунктів і поітів у міліметри і дюйми, що наявні в більшості видавничих програм.

6

Зміст, завдання, термінологічні аспекти

Ко л о н ц и ф р и – розміщені в нижній частині шпальти порядкові номери сторінок будь-якого видання.

Ко л о н т и т у л и – розміщені зверху шпальти і виділені лінійками змінні назви розділів або параграфів книжкового чи журнального видання.

Н о р м а – це скорочений варіант ідентифікації видання на підготовлених до зшивання чи склеювання друкованих аркушах, що визначається назвою книги за ключовим словом або прізвищем автора.

С и г н а т у р а – порядковий номер книжкового зошита, що має 16 сторінок.

Технічне редагування супроводжувало процес підготовки будь-якого тексту, призначеного для оприлюднення, ще від зорі виникнення рукописного книготворення. Тому є немало переконливих прикладів. Один із них варто навести. Історія зберегла для сьогоднішніх видавців і редакторів створений понад дві тисячі років тому на землях Палестини

йІзраїлю унікальний документ, який засвідчував, що вже на той час були вироблені певні правила писання й оформлення відповідними прикрасами книжкових текстів. Документ цей нині зберігається, як один із найцінніших експонатів, у Єрусалимському музеї “Книжкове святилище”. Доцільно навести із цього документа ті витяги, які стосуються саме розглядуваної теми:

“На кожному шматку пергаменту має знаходитися певна кількість

стовпчиків, однакова по всьому рукопису...

Довжина кожного стовпчика не повинна бути меншою 48 і більшою

60 рядків. Кожен рядок має мати 30 букв...

Всі слова в рукописі мають розміщуватись по лінійці, і якщо три

слова написані нерівно, то рукопис вважається непридатним...

Між будь-якими двома буквами має залишатися пробіл, рівний

товщині волосини або нитки.

7

Т е х н і ч н е р е д а г у в а н н я : т е о р е т и ч н і т а п р а к т и ч н і а с п е к т и

Між будь-якими двома абзацами має залишатися пробіл шириною

вдев’ять приголосних. А між книгами (частинами – авт.) – шириною

втри рядки...”1

П о д і б н і п р а в и л а т а в и м о г и р о з р о б л я л и с я найдосвідченішими каліграфами, засновниками рукописних, а згодом друкарських гуртків практично в усіх центрах світового рукописання й були обов’язковими для всіх їх членів. Уже в наші часи таку практику своєрідного супроводу рукопису вказівками передусім технічного характеру застосовували й ті, для кого видавнича справа не була професійним заняттям. Скажімо, автори, які часто здавали свої рукописи для складання у видавництва, висловлювали цим своє бачення способу перевтілення власного рукопису в конкретну матеріальну конструкцію. Промовистим у цьому плані є один із документів, віднайденим автором цих рядків у канадському архіві митрополита Іларіона (Огієнка). Цей діяч написав і видав за своє життя десятки різних за обсягом, тематикою та формою книг та брошур. Кожен свій рукопис до видавця він супроводжував, виловлюючись сучасною професійною термінологією, технічною специфікацією щодо складання та технічного редагування. Ось, для прикладу, перелік таких вказівок видавцеві до рукопису “Розп’ятий Мазепа”:

1.Складати так, як складали “Вікові наші рани”.

2.Мої зазначення: підкреслене чорною лінією складати чорним.

3.Новий рядок – відступ управо.

4.Усе, зазначене зліва червоним олівцем, складається вісімкою.

5.Стор. 1–14 складається десяткою.

6.Усі вірші складати десяткою.

7.Наголоси (акценти) поставити скрізь, де є моєму рукописі”2

1 Цит. за: Тимошик М. Історія видавничої справи: Підручник. – К.: Наша культура і нука, 2007. — С. 40–41.

2Домашній архів автора. Архів Митрополита Іларіона (Огієнка) у Вінніпезі). — Кор. 1. — Папка “Розп’ятий Мазепа”.

8

Редактор і технічні параметри верстки

Незалежно від того, хто ігнорував вимогами технічного редагування – редактори-видавці чи друкарі – їхні огріхи в усі часи негативно сприймалися і читачами, і рецензентами. Варто погортати, скажімо, примірники одного із найцікавіших і найавторитетніших фахових періодичних друкованих органів початку ХХ століття часопис “Книгарь”, аби пересвідчитися в цьому. Ось витяги з деяких рецензій-оглядів тогочасних новинок:

“Коректа, як повелось тепер по українських виданнях, виблискує недбальством” (С. Єфремов про оповідання А. Кащенка “За що?”;

“Книжку видано не досить чепурно” (Олександр Олесь про збірку “Творів” П. Гулака-Артемовського;

“Одно бажано – ще поменше похибок, а то вони є навіть і в поправках” (П. Богацький про “Приказки Є Гребінки);

“На жаль, з технічного боку… видання “Сіяча” не зовсім чепурні. Зустрічаються друкарські помилки і не ясний шрифт” (М. Івченко про оповідання А. Кащенка “За що?”).

Із плином часу і нині, в епоху інтенсивного розвитку комп’ютерних технологій, зміст та завдання технічного редагування фактично не змінилися.

2. РЕДАКТОР І ТЕХНІЧНІ ПАРАМЕТРИ ВЕРСТКИ

Серед значної кількості технічних параметрів складання тексту та верстки, про які йшлося вище, виділимо два найважливіші, які найбільше потребуватимуть уваги саме редактора на етапі опрацювання версток і доведення їх до оригінал-макету.

Це, зокрема:

—підбір текстових та заголовкових шрифтів;

—формування обличчя шпальти.

Розглянемо цей обсяг редакторської роботи детальніше.

9

Т е х н і ч н е р е д а г у в а н н я : т е о р е т и ч н і т а п р а к т и ч н і а с п е к т и

Підбір текстових та заголовкових шрифтів

Видавці нової генерації мають для складання й оформлення текстів багатющий вибір різноманітної шрифтової гами, яку завдяки сучасним комп’ютерним програмам можна, за бажанням, змінювати і вдосконалювати, широко застосовуючи математично обраховані еквіваленти графічних зображень тих шрифтів. Так, електронний каталог своєрідної бібліотеки шрифтів Para Type містить близько 200 назв їх гарнітур. Незважаючи на таке різноманіття, стилістика й закономірності креслень найпоширеніших нині стандартних шрифтів базується на їхніх давніх попередниках. Безумовно, що реактор має мати бодай елементарне уявлення про

історію шрифтів.

Перші друкарські шрифти, на виготовлення яких ішли місяці, а то й роки, були зорієнтовані на максимальне відтворення рисунків рукописних літер. Такий підхід на той час був виправданий, адже читачі більше звикли до рукописних текстів. Еволюція шрифтової графіки була викликана передусім удосконаленням технічних засобів тиражування текстів та зміною естетичних смаків споживачів друкованої продукції. Як відомо, знаменита Біблія світового першодрукаря Й. Гутенберга, та й наступні його видання, були надруковані специфічним готичним шрифтом. В епоху Відродження на зміну готичному письму приходить гуманістичне, яке стає основою для набору книг світського характеру. Пізніше ці шрифти сформували групу, яка отримала назву романської. Шрифти вдосконалювалися і в наступні епохи, задовольняючи вимоги видавничої практики. Головними з них ставали: зручність для читання, художньо-естетичні якості, здатність якісного відтворення під час багаторазового друку, економічність щодо співвідношення кількості паперу і обсягу задрукованого тексту.

В залежності від алфавітів кожного народу європейське книгодрукування започаткувало формування двох основних колоній шрифтів: латинську і кириличну.

10