Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

ИДиТР / ИДиТР Книги (семестр 1) / Тимошик Технічне редагування 2012

.pdf
Скачиваний:
303
Добавлен:
29.03.2016
Размер:
106.62 Кб
Скачать

Редактор і технічні параметри верстки

Для видавців колишнього пострадянського простору тривалий час діяли стандарти, в яких подавалася єдина класифікація друкарських шрифтів та їх загальний асортимент. Згідно з цією класифікацією, шрифти поділятися на п’ять основних груп. Критеріями поділу ставали міра контрастності між основними та з’єднувальними штрихами, а також наявність і форми засічок. Таким чином, у цих групах подавалася характеристика різних гарнітур шрифтів із:

помірною контрастністю (літературна, таблична, заголовкова газетна, банниківська);

різко вираженою контрастністю (звичайна, єлизаветинська, бодоні-книжкова);

малою контрастністю (академічна, шкільна, журнальна, нова газетна, Балтика, словникова);

майже повною відсутністю контрастності (брускова газетна, рекламна);

повною відсутністю контрастності (газетна рублена, журнальна рублена, плакатна).

Щодо форми графічного накреслення, то кожна гарнітура шрифту має кілька варіантів, у залежності від мети застосування. Подаємо ці назви, які й характеризують наочно таку форму накреслення того чи іншого шрифту:

нормальний,

ñâ³òëèé,

св³тлий курсивний,

напівжирний,

ніпівжирний курсивний.

Розібравшись у гарнітурах шрифтів та варіантах їх графічного накреслення, для редакторів-початківців важливо навчитися правильно орієнтуватися в проблематиці розмірів шрифтів та випадках їх доцільного застосування при складанні різних видів видань та різних складових текстів.

11

Т е х н і ч н е р е д а г у в а н н я : т е о р е т и ч н і т а п р а к т и ч н і а с п е к т и

За кеглем (розміром) шрифти кожної гарнітури розділені у дві групи: текстові та заголовкові. Текстовими вважаються шрифти що мають величину кегля від 5 до 12 пунктів. Заголовкові (інша їх означення – титульні) – від 14 і більше пунктів.

Для чіткішої ідентифікації нижче подаємо зразки величини шрифтів різних пунктів.

Текстові:

Шрифт восьмого кеглю

Шрифт дев’ятого кеглю

Шрифт десятого кеглю

Шрифт одинадцятого кеглю

Шрифт дванадцятого кеглю

Заголовкові:

Шрифт шістнадцятого кеглю

Шрифт вісімнадцятого кеглю

Шрифт двадцятого кеглю

Коротко про практику застосування шрифтів різних розмірів.

Шрифти кеглю 5 у книжкових і періодичних виданнях практично відсутні, оскільки навіть для здорового зору букви такої величини важко розпізнаються. Їх можна зустріти хіба що на етикетках товарів не зовсім добросовісних виробників, які, виконуючи вимоги законодавства, вимушені повідомляти, скажімо, про всі складники продуктових (нерідко шкідливих для здоров’я) інгредієнтів, але тому й зацікавлені, щоб цю інформацію прочитали якомога менше покупців.

Кегль 6 також дуже малий і в книговиданні застосовується вкрай рідко, здебільшого у мініатюрних виданнях або надто компактних словничках кишенькового характеру.

12

Редактор і технічні параметри верстки

Для певної категорії словників-довідників та енциклопедій, у яких є потреба компактно розмістити значний за обсягом текст, більш придатний кегль 7. Вважається, що такими видами видань читачі, як правило, користуються не постійно, а лише у випадках необхідного пошуку конкретної інформації, застосовуючи принцип вибірковості. Тому очі не встигнуть стомитися від справді не зовсім комфортного читання.

Кеглем 8 здебільшого набираються зноски, примітки, покажчики, а також малоформатні поетичні збірки, окремі довідкові та офіційні видання.

У виданнях наукового і виробничо-практичного характеру традиційно витребуваний кегль 9.

Найпоширенішим для різних видів друкованих текстів, призначених дорослим читачам, вважається кегль 10. Його розмір є оптимальним для системного і тривалого в часі читання на відстані друкованого аркуша від очей 30-35 сантиметрів.

Навчальна література і читанки для учнів початкових і середніх класів, відповідно до вимог стандартів, складається кеглем, не меншим 12 пунктів. Для Букварів, різноманітних Азбуковників чи книг-розмальовок для дошкільнят зазвичай використовуються, як текстові, заголовкові шрифти

14 і 16 кеглів.

Поданий вище порядок застосування різновеликих кеглів шрифтів у виданнях різного типологічного та вікового призначення, за винятком літератури для дітей, не є кимось раз і назавжди узаконеним. Це традиція, вироблена багаторічною практикою побутування друкованих текстів, в основу ствердження якої були покладені зручність, комфортність, естетичність для читача і економічна доцільність та практичність для видавця. На практиці однак нерідко зустрічаємо багато випадків порушення такої традиції. Причин здебільшого дві.

По-перше, з метою здешевлення собівартості видання видавництво свідомо йде на зменшення його обсягу, невиправдано “заганяючи” більшу кількість тексту за рахунок вибору

13

Т е х н і ч н е р е д а г у в а н н я : т е о р е т и ч н і т а п р а к т и ч н і а с п е к т и

меншого за величиною кеглю. Для прикладу, таким способом на початку 90-х років минулого століття, в умовах суцільного дефіциту паперу в Україні, видавилися чи не всі томи популярних на той час міжвидавничих серій “Пам’ятки історичної думки України” та “Літературні пам’ятки України”. Якщо до цього додати, що для більшості з цих томів обирався ще й газетний або книжковий папір гіршої якості, то нині, коли папір такого ґатунку помітно потемнів від часу, без напруження зору довго читати такі наукові видання неможливо.

По-друге, видавництво свідомо йде на збільшення обсягу видання шляхом невиправданого з точки зору правил технічного редагування вибору для складання кеглю більшого розміру. Найчастіше на цьому наполягає такий автор, який хоче бачити свій скромний за обсягом і рівнем розробки твір із товстішим корінцем і який зазвичай виступає спонсором або по шукачем спонсора для такого видання.

І ще одна важлива деталь, пов’язана з вибором шрифтів. Незважаючи на різноманітні можливості шрифтового вибору, все ж зловживати надмірним застосуванням різновеликих шрифтів у межах одного видання не варто. Оптимальним є варіант, коли в одному виданні застосовано не більше трьох шрифтових гарнітур. Але це може бути виправданим лише у виданнях із складним текстом (для оформлення кількох складових тексту тут потрібні різні шрифти або конструкції рядків потребують різних форм) . Наприклад, у перекладних чи інших мовних словниках, у виданнях з використанням табличного, формульного ряду, драматичних творах з їхніми частими ремаркам, іменами героїв, описами картин, де відбувається дія тощо. У виданнях із суцільним простим текстом (твори художньої літератури, науково-популярні) краще брати за основу одну гарнітуру шрифту.

Такого підходу варто дотримуватися і при застосуванні виділень тексту. Різноманітні й часті набори окремих слів чи фраз одночасно курсивом, напівжиром, напівжирним

14

Редактор і технічні параметри верстки

курсивом, розривом, іншою гарнітурою чи накладанням растру складають враження так званої розхристаності верстки і ускладнюють сприйняття читачем цільності твору.

Формування обличчя шпальти

Формування обличчя будь-якої шпальти – це, образно кажучи, надання їй різноманітними технічними засобами і прийомами своєрідної душі, чогось такого, що вирізнятиме її з-поміж десятків і сотень шпальт у інших виданнях.

Припустімо, що кілька технічних редакторів отримали завдання розмітити для складання один і той самий простий текст, в якому переважає суцільна художня оповідь. Можна не сумніватися в тому, що, зважаючи на уподобання, досвід, творчі задатки кожного із цієї групи редакторів, окремо зверстана шпальта після індивідуально проведеної розмітки буде тією чи іншою мірою відрізнятися від іншої.

Чим саме? Передусім, форматом, шириною і кількістю рядків на сторінці, гарнітурою і кеглем шрифтів, абзацами та абзацними відступами. В одному випадку це буде грамотно набрана, поділена на абзаци сторінка, на якій максимально втиснутий суцільний текст, але немає так званого повітря, бракує місця, де б міг зір читача затриматися, сфокусуватися. Інший рівень подання сторінки – наявність заголовної літери (ініціалу) на початку тексту; спуску, позначеного цікавою художньою заставкою, що гармонійно доповнює зміст перших абзаців; кінцівки, яка в оформленні продовжує стилістику заставки. Ще на іншій сторінці, одночасно з колонцифрою, з’явився колонтитул.

Про ініціали, заставки та кінцівки вже йшлося в темі, присвяченій художньому редагуванню, а от про особливості застосування й редагування інших елементів технічного оформлення шпальти варто сказати детальніше.

Серед необхідних атрибутів сторінки, який допомагає читачеві орієнтуватися в структурі видання, просто і швидко

15

Т е х н і ч н е р е д а г у в а н н я : т е о р е т и ч н і т а п р а к т и ч н і а с п е к т и

знайти в ньому потрібне місце, слід виділити колонцифри і колонтитули.

Для колонцифри традиційно відводиться нижня частина сторінки. Відділяється від основного тексту шириною одного рядка і набирається таким же кеглем. Найоптимальнішим місцем для неї у цій частині вважається кінець правого краю нижнього рядка або з виходом вліво від цього краю на величину самих цифр. Проте є й недолік у такому розміщенні: у виданнях, якими користуються часто (скажімо, підручники, словники), цей кут сторінки нерідко настільки затирається пальцями, що на ньому зникає й позначення номера сторінки. Чи не з цієї причини колонцифра інколи переміщується до центру формату шпальти. Однак незручність такого розміщення читач відчуватиме тоді, коли доведеться дуже швидко шукати потрібну сторінку, загинаючи для цього лише краї книжкового блоку.

Організовують процес читання, виконуючи для користувача довідкову функцію, і клонтитули. Справді, назви окремих розділів чи параграфів, які супроводжують відповідні сторінки, стають йому в добрій пригоді. Особливо коли видання велике за обсягом або має складну рубрикацію (частини, які поділені на розділи, ті в свою чергу – на підрозділи, що мають окремі параграфи).

Місце для колонтитулів – верхня частина шпальти, яка відбивається однією (під назвою колонтитула) або двома (обрамлюючи назву) лінійками. Кегль цього елементу зазвичай є меншим від основного тексту, інколи (у довідкових виданнях) виділяється напівжиром.

Для уникнення повторів одних і тих же назв на суміжних сторінках доцільно оформляти два види клонтитулів: більш постійного і частіше перемінного.

Практично це виглядає так. На лівій сторінці розвороту з парною колонцифрою (більш постійний колонтитул) подається назва розділу, на правій сторінці з непарною колонцифорою (частіше перемінний колонтитул) – назва однієї з

16

Редактор і технічні параметри верстки

його складових підрозділу чи параграфа. Таким чином, назва колонтитулу на правих сторінках видання буде змінюватися частіше, ніж на лівій. Отож, обидва колонтитули є живими, оскільки “працюють” для читача.

Редакторові слід пам’ятати, що назва цього елементу оформлення сторінки має бути короткою, ємкою і займати не більше одного рядка. У цьому контексті може виникнути запитання: як бути, коли назва розділу, яку слід винести на колонтитул, є задовгою і виходить за межі рядка? У цих випадках редактор може подати скорочений варіант цієї назви, залишивши в ній найголовніше.

На практиці нерідко буває, що редактори не чітко розуміють практичне значення колонтитулів й ставляться до них як до формального елементу, що просто прикрашає сторінку. Тому й до формування тексту сюди підходять формально. Довідкова функція колонтитулів нівелюється, коли більш постійна його частина залишається незмінною до кінця книги, а частіше перемінна змінюється всього лиш один-два рази. Такі колонтитули справді нічого корисного не дають читачеві, тому й називаються “мертвими”.

Саме таким цей елемент оформлення сприймається, для прикладу, в книзі вибраних творів Григора Тютюнника “Облога”, що вийшла друком за державною програмою випуску соціально значущих видань у престижній серії “Бібліотека Шевченківського комітету” (Університетське видавництво “Пульсари”. К., 2004. 584 с.). Ліва частина розворотів видання після передмови й до самого кінця практично більш ніж на п’ятиста сторінках у колонтитулі повторює одну і ту ж назву: “Григір Тютюнник. Облога”. Колонтитул правої частини змінюється всього лиш двічі: “Оповідання та повісті” (с. 27-535) та “Оповідання для дітей” (с. 539-569). Натомість структура видання давала редакторові можливість зробити обидва колонтитули “живими”: в тексті твори письменника розміщені за назвами збірок, у яких вони друкувалися вперше. Тому

17

Т е х н і ч н е р е д а г у в а н н я : т е о р е т и ч н і т а п р а к т и ч н і а с п е к т и

доцільніше було б подавати ліворуч назви цих збірок, а праворуч – назви самих творів.

Приймаючи рішення про розміщення на сторінках і колоницифр, і колонтитулів, редакторові варто пам’ятати, що наявність цих двох елементів оформлення дещо збільшує обсяг самого видання, адже на кожній сторінці вміщуватиметься тексту на один-два рядки менше. Отож, за відсутності достатньої суми коштів на друк видання, колонтитули можуть вплинути на збільшення його собівартості. Деякі видавці виходять із ситуації таким чином: колонтитули розміщують не горизонтально, у верхній частині сторінки, а вертикально – по лівому берегу лівої сторінки розвороту і правому берегу – правого. Доречним є такий варіант оформлення і у великоформатних і в малоформатних виданнях. Подібного принципу дотримано, скажімо, в усіх виданнях канадськоукраїнського видавничого проекту “Запізніле вороття”, яке здійснює видавництво “Наша культура і наука”.

Практика книговидання виробила ще одне правило для розміщення колонцифр і колонтитулів: їх недоцільно зазначати на титульних аркушах, шмуц-титулах та сторінках, повністю заповнених ілюстраціями.

Не другорядного значення набуває технічна робота з абзацами. Йдеться тут і про дотримання певних правил щодо логічно вмотивованого поділу тексту на абзаци, і про їх відповідне оформлення.

Найголовнішим аргументом переведення того чи іншого фрагменту тексту в новий абзац є завершеність в останньому реченні попереднього абзацу думки, судження чи положення. Коли така вимога ігнорується під час редагування, нерідко в світ виходять видання з явними вадами: текст або поділений на численні, мало чи не в межах кожного речення, абзаци, або поданий суцільно на одну чи кілька сторінок без жодного абзацу.

Ініціатори частих, так званих штучних, абзаців, нерідко виступають самі автори чи видавці, які, за відсутності до-

18

Редактор і технічні параметри верстки

статнього обсягу тексту, явно хочуть побачити свій твір із товстішим корінцем. Логічно невмотивоване розтягування обсягу тексту здебільшого зустрічається в переліках визначень, понять, деталей, коли вони подаються один під одним з абзаців замість подання в підбір, тобто повними рядками.

Не поділений на абзаци занадто довгий суцільний текст (на сторінку, а то й більше), може бути виправданим хіба що

вхудожній літературі. Натомість у навчальних, науково-попу- лярних, дитячих виданнях, виданнях виробничо-практичного характеру редактор має подбати про абзацний поділ великих за обсягом фрагментів тексту, незважаючи на те, що такі фрагменти можуть перебувати у логічному взаємозв’язку.

Тепер про технічне оформлення абзаців. Тут принциповим є правило: у межах одного видання ширина абзацних відступів має бути сталою.

Технічні редактори по-різному підходять до визначення ширини відступу абзацу, на що впливає передусім формат та величина рядка. Деякі видавництва, шукаючи свій індивідуальний стиль оформлення книги, перестали користуватися абзацами. При складані тексту такі орієнтуються не на абзацні відступи, а на кінець останнього рядка абзацу, який має бути неповним. Тобто, читач бачить завершеність думки у фрагменті тексту не з двох боків, а лише з кінця абзацу. Такий прийом оформлення тексту українські видавці запозичили з Заходу. Однак запроваджувати його повсюдно нераціонально. Адже, для прикладу,

вкористувача навчальної літератури постійно виникає потреба повернутися до окремих фрагментів прочитаного. Без абзацних відступів орієнтуватися в такому тексті важко. А от при читанні художньої літератури таке нововведення може сприйматися як нове й оригінальне.

Інша крайність – ширина абзацних відступів у різних частинах книжкового видання є неоднаковою. Повний різнобій із таким важливим елементом технічного редагування

19

Т е х н і ч н е р е д а г у в а н н я : т е о р е т и ч н і т а п р а к т и ч н і а с п е к т и

зустрічаємо, для прикладу, в сучасному, київському, виданні творів відомого українського діаспорного письменника Ігоря Качуровського1. Книга містить три великі твори, поділені на своєрідні завершені новели, кожна з яких має свою назву. Абзаци перших новел кожного із трьох творів подаються з виключкою посередині, до того ж мають заставкові літери. Початки ж інших однорядних за підпорядкуванням новел починаються звичайними літерами і звичайними абзацами. Більше того, абзацні відступи двох матеріалів службової частини — передмови редактора та післямови автора також подаються по-різному: один – виключкою посередині, інший – як у звичайному тексті.

Якщо читач уважно листатиме будь-яке книжкове видання з метою вивчення усіх складових технічного оформлення, то він не може не звернути увагу, що на деяких сторінках, а саме — непарних, у нижньому правому боці, ближче до корінця, дрібним кеглем проставлені словами і цифрами якісь позначки. Повторюються вони із завидною періодичністю – через кожні 16 сторінок із зростанням першої цифри щоразу на одиницю і прочитуються здебільшого так.

Приклад перший: 2-55-1991.

Приклад другий: 4-Кобилянська.

Що це за позначки і навіщо вони потрібні?

Йдеться про добре відомі видавцям і поліграфістам такі поняття як норма і сигнатура.

Норма і сигнатура проставляються на початковій сторінці кожного нового друкованого аркуша з тією метою, аби до книжкового блоку, який формуватиметься, не міг потрапити аркуш іншого видання такого ж формату. За умов конвеєрного

1Качуроський І. Шлях невідомого. Проза. – К.: Видавничий дім КиєвоМогилянська академія”.

20