- •1.1. Оригінали для поліграфічних видань
- •13. Авторські текстові оригінали
- •13.1. Склад авторського текстового оригіналу
- •1.5. Видавничі текстові оригінали
- •1.7. Видавничо-поліграфічне оформлення і розмітка видавничих текстових оригіналів
- •2.1. Формати паперу і формати віщань
- •23.1. Короткі історичні відомості про розвиток шрифтів
- •23.5. Вибір шрифту
- •2.4.4. Обліково-видавничий аркуш
- •3.1.2. Основні етапи оформлення та опрацювання тексту
- •3.2.2. Оформлення обкладинок і палітурок
- •3.23. Розмітка складної обкладинки (палітурки)
- •33. Робота над оригіналами титулів
- •5.3.4. Шрифтове оформлення заголовків
- •5.3.6. Розмітка заголовків
- •5.5. Робота над додатковими текстами
- •5.5.1. Анотація
- •5.5.2. Посвята
- •5.53. Епіграф
- •5.5.4. Передмови
- •5.5.6. Післямова та заключна стаття
- •5.5.7. Покажчики
- •5.5.8. Бібліографічні списки
- •5.5.9. Додатки
- •5.5.10. Зміст
- •5.5.11. Випускні дані
- •5.6. Робота над оригіналами таблиць і виводів 5.6.1. Особливості складання таблиць і виводів
- •5.6.2. Складання заголовної частини таблиці та виводу
- •5.63. Складання боковика таблиці та виводу
- •5.6.4. Складання прографки таблиці та виводу
- •5.7.2. Вимоги до написання математичних і хімічних формул в авторських та видавничих текстових оригіналах
- •5.7.4. Складання індексів і показників степеня
- •5.7.7. Складання структурних хімічних формул
- •5.8. Формульні тексти
- •5.9. Акцидентне складання
- •5.10. Оформлення текстів довідкового призначення
- •5.10.1. Зміст
- •5.10.2. Колонцифри
- •5.103. Колонтитули, колонлінійки
- •5.10.4. Сигнатура
- •5.10.5. Норма
- •5.11. Способи оформлення і правила розмітки віршового тексту
- •5.11.1. Вибір сторінки складання віршового тексту
- •5.11.2. Розташування віршів на сторінках складання
- •5.11.3. Верстання віршових текстів
- •5.11.4. Складання і композиція заголовків, колонцифр та додаткових текстів у віршових вішаннях
- •5.11.5. Особливості розмітки віршових текстів
- •5.12. Драматичний текст
- •5.13. Технологічна специфікація для верстання книг і журналів. Видавнича специфікація
- •Розділ 6. Робота над пробними відбитками
- •6.1. Робота над гранками та ілюстративними відбитками
- •6.2. Робота над версткою, звіркою, чистими аркушами, сигнальним примірником та оцінювання якості випущеного видання
- •6.2.1. Робота над версткою
- •6.2.2. Робота над звіркою
- •6.2.3. Підпис видання до друку
- •6.2.4. Робота над чистими аркушами і сигнальним примірником
- •6.2.5. Оцінювання якості випущеного видання
- •Розділ 7. Технічне редагування журналу та газети
- •7.1. Технічне редагування журналу
- •7.1.2. Загальні технічні вимоги
- •11.60X90/8 (220 x290 мм)
- •Для книжкового видання форматом 84x108/32 за другим варіантом його оформлення
- •(Вертикальний книжковий варіант)
- •Прийми Любомира Володимировича
- •06Л.-вид. Арк. 11,45. Тираж 2000 пр. Замовлення 2344.
- •280015. М. Хмельницький, пр. Миру, 59.
- •Тлумачний словник термінів видавничої поліграфічної галузі
- •Книжкові новинки для видавців, книготорговців, поліграфістів і пакувальників
- •Норми української наукової технічної мови і тлумачний словник з видавничої, поліграфічної та пакувальної справи
- •Видавничо-поліграфічні технології та обладнання (загальний курс)
- •Етикетка
5.3.6. Розмітка заголовків
Розмітка заголовків полягає в тому, що їх за допомогою буквоміра поділяють на логічно закінчені рядки і біля кожного вказують гарнітуру, кегль та накреслення шрифту. Одночасно розмічають відбивки між рядками всередині заголовків і кожного заголовка від попереднього й наступного текстів.
Розміри відбивок вибирають однакові для заголовків одного ступеня з одинаковою кількістю рядків; сума рядків заголовка з відоивками має дорівнювати цілому числу рядків основного тексту (табл. 16).
о
Заголовки впідбір до тексту підкреслюють, розшифровуючи підкреслюванняв ; полях видавничого текстового оригіналу. Для їх оформлення використовую! виділення (напівжирне, курсивне, врозрядку). Між заголовками впідбір також моя бути певна супідрядність, і, виражаючи її, враховують, що напівжирний шриф "старший" від курсивного, а курсивний — за розрядку.
У деяких виданнях заголовки великих розділів розміщують "шапкою", з лінійки або без неї. Такий заголовок є своєрідною заставкою. Біля нього слід написати: "навер сторінки" і задати розмір спуску, включивши в нього цей заголовок.
Якщо у виданні заголовки розділів виносяться на шмуцтитул, то на оригінаї останнього пишуть: "на чергову непарну сторінку, зворот порожній", а на останні текстовій сторінці вказують: "почати з чергової непарної сторінки". Іноді шмуцтитули розміщують на парних сторінках видання. У цьому випадку слід писаш "шмуцтитул на чергову сторінку", а в наступному тексті: "на чергову настущ сторінку".
5.4. Робота над виділеннями в тексті
Виділення в тексті - спеціальне оформлення його елементів (літер, слів, речень), щоб спростити читання, активізувати запам'ятовування термінів або інших текстовя елементів, прискорити їх пошук, виділити значення деяких із них.
За роллю у виданні розрізняють приховані в тексті заголовки, логічні підсиленні мнемічно-довідкові виділення, структурні та технічні виділення;за способом оформлення - шрифтові й нешрифтові виділення.
Для того щоб допомогти читачеві правильно зорієнтуватися в тексті та кращі засвоїти його зміст, часто вдаються до виділень й акцентувань окремих його частин.
У різних виданнях об'єкти внутрітекстових виділень можуть буті найрізноманітнішими. Це можуть бути акцентування основних думок автора я інтонаційно-логічних підсилень у тексті: виділення правил і визначень, нових терміни назв, імен учених тощо.
У лінгвістичних виданнях виділення не тільки слова або групи слів, а й частин слів та окремих літер полегшують сприйняття тексту. У виданнях словниково-довідкового типу виділення допомагають систематизувати текст й організувати спрямовай прочитування його. У деяких виданнях зустрічаються й особливі види акцентувань коли виділюваному тексту надаються графічно зображальні характеристики, Ш° створюють у читача певні зорові образи.
Щоб звернути увагу читача на виділювані елементи тексту, необхідно зробити Й зримо іншими, ніж решти тексту. Це завдання вирішує використанням низки видільнй" способів, які змінюють графічно звичний вигляд тексту, створюючи на сторінці місЯ* іншої насиченості, кольорового контрасту, пробіли-паузи, й організовують нові вертикалі початку читання.
Усі основні засоби і способи виділення для зручності розгляду можна розбити на Дві групи:
шрифту. До них належать використання капітелі курсивного, напівжирного, жирного накреслень великих кеглів, зміни кегля і гарнітури шрифту;
• нешрифтові видіпення. Сюди належать композиційні способи (розрядка, втяжка,зміна формату складання), виділення за допомогою складально-графічних елементів(відкреслювальних та підкреслю вальних лінійок, рамок, графічних символів), а також застосування кольору.
Для підсилення дії виділень і побудови особливих шрифтових конструкцій використовуються мішані варіанти виділень.
Розглянемо послідовно обидві групи видільних засобів, починаючи з найслабших - шрифтових. Капітельний шрифт характеризується тим, що малі літери в ньому такі самі за рисунком, як і великі. На фоні звичайного шрифту капітель виділяється слабко, він має вигляд великого варіанта зменшеного кегля. Використовується капітель дуже рідко і тільки у виданнях для кваліфікованого читача (наприклад, у науковій літературі, для складання власних імен або латинських термінів). Більш помітний капітель у складанні окремих рядків або абзаців.
Курсивний світлий шрифт завдяки нахиленому накресленню добре виділяється на фоні прямого шрифту і водночас майже не порушує структури складання. Курсивне накреслення шрифту дуже широко застосовується як засіб виділення майже у всіх видах літератури. Таким шрифтом можуть акцентуватися основні думки автора, інтонаційно-логічні підсилення в тексті, визначення, терміни тощо. Дуже часто курсивний шрифт використовується для імітації рукописного тексту (наприклад, при складанні посвят, підписів, дат листів, документів і т.д.).
Напівжирний прямий шрифт створює на сторінці складання сильний кольоровий контраст між основним текстом та видільними елементами. Літери, слова і рядки, складені напівжирним шрифтом, ніби підвищуються над рештою тексту та якоюсь мірою руйнують площину сторінки. Такий шрифт доцільний тоді, коли потрібне особливо сильне виділення або коли у виданні є слабкіші засоби акцентувань.
Напівжирний прямий шрифт найчастіше застосовується в навчальній літературі для виділення правил та визначень, в агітаційно-пропагандистських виданнях для акцентування основних думок і формулювань, у словниково-довідникових виданнях для виділення слів, у лінгвістичній літературі, де через велику кількість видільних об'єктів різної значущості використовуються майже всі види шрифтових засобів.
Напівжирний курсивний шрифт виділяється на сторінці не тільки своєю насиченістю, а й нахиленим накресленням літер. Найчастіше він застосовується як засіб підсилення світлого курсивного шрифту або для виділення особливо значущих частин тексту.
Великий варіант цього шрифту дуже різко виділяється своїми розмірами на фоні основного тексту. Велика різниця в розмірах шрифту основного складання та виділешгх елементів, а також часткове зменшення міжрядкових пробілів (у великих літер немає верхніх заплечиків) роблять його незручним для внутрітекстових виділень.
Великий варіант напівжирного курсивного шрифту використовується або за необхідності різко виділити слова на початку абзаца, або в окремих рядках (наприклад, вокабули в енциклопедіях чи імена дійових осіб у п'єсах). Ним користуються також для імітації текстів оголошень, лозунгів тощо.
Шрифт іншого рисунка (гарнітури) може бути одним із найсильніших засобів акцентування, якщо гарнітури для видільних частин тексту вибирати за принципом контрасту до основного тексту. Цей засіб застосовується здебільшого для виділення цілих рядків або абзаців, коли напівжирний шрифт своєї гарнітури здається недостатнім.
Шрифти іншої гарнітури часто використовуються разом з нешрифтовими засобами для побудови шрифтових композицій, які імітують різні документи або створюють певні зорові образи.
Відступ - найчастіше вживаний спосіб нешрифтового виділення. Він не змінює характер основного шрифту, а лише трохи освітлює його та уповільнює ритм читання через збільшену відстань між літерами.
Незначний відступ майже не змінює ні забарвлення, ні фактуру сторінки складання. Виділення відступом великої кількості рядків підряд створює на сторінці сильно освітлені місця, читання яких утруднюється через строкатість і "дірчатість" тексту, що дратує око та заважає відчувати чітку лінію рядків. Тому відступ використвують тільки для виділення окремих слів і невеликої кількості рядків (термінів, власних імен, логічних підсилень тощо).
Малокваліфіковані читачі відступ майже не відчувають, через це у виданнях для дошкільного та молодшого шкільного віку застосовувати його недоцільно.
Одно- і двобічні відступи зменшують формат складання по ширині, створюючи на сторінці додаткові пробіли з одного або двох боків видільного тексту. Додатковий пробіл і нова вертикаль початку читання тексту фіксують увагу читача.
Відступ слугує для виділення абзаців або окремих рядків (висновків, визначень, щггаттощо).
Слід відзначити, що велика кількість подібних виділень на сторінці, особливо при різних відступах, руйнує прямокутність сторінки складання та утруднює сприйняття тексту.
Відкреслювальнілінійки в межах формату сторінки підсилюють відступ і водночас підкреслюють межі сторінки складання, зберігаючи її чітку прямокутність. Змінюючи відступ та інтенсивність лінійки, можна одержати виділення різної активності.
Відкреслювальні лінійки на полях - також графічно наочна форма акцентування тексту; особливо допомагає вона читачеві при повторенні або конспектуванні.
Підкреслювальнілінійки використовуються здебільшого для виділення цілих рядків або при складанні на шпонах. Тільки в складних текстах з великою кількістю пробілів між рядками вони можуть застосовуватися для виділення окремих частин рядка, слів і навіть частин слова (лінгвістичні, формульні тексти).
Рамки сприймаються як один із найактивніших засобів нешрифтового виділення. Однак часте повторення їх у тексті не тільки знижує ефективність такого виділення, а
128
129
й створює надмірну графічну строкатість, що заважає сприйняттю тексту. Крім того, використання великої різноманітності форматів рамок призводить до руйнування чіткої прямокутності сторінок та розворотів. Тому рамки застосовуються тільки для виділення особливо важливих частин тексту (наприклад, основних правил у підручниках) і для імітації різних документів. Рамки, як правило, даються у поєднанні з іншими способами та засобами виділень (складання на зменшений формат, використання шрифтів змінних накреслення, кегля, гарнітури).
Складально-графічні елементи у вигляді квадратиків, трикутничків тощо розташовують поруч з виділюваним текстом (найчастіше в межах формату складання або на полях) і тим самим змушують читача звернути увагу на цю частину тексту.
Рисунок, насиченість, просторові характеристики всіх складаяьно-графічних елементів (лінійок, рамок та ін.) мають бути пов'язані з рисунком шрифту основного і виділюваного текстів.
Залежно від бажання оформлювача підбором відповідних шрифтів, складально-графічних елементів та композиційних способів можна досягти різної графічної виразності, а також різного ступеня їхньої дії.
Як уже згадувалося вище, для більш активної дії на читача можливим є поєднання різних шрифтових і нешрифтових видільних способів. Мішані варіанти виділення застосовуються також при побудові особливих текстових композицій, які створюють у читача певні зорові образи.
До найбільш зорово-наочних мішаних варіантів виділень належить використання другої, а іноді й третьої фарб. Друга фарба може застосовуватися для друку виділюваного тексту, плашки під нього або будь-яких складально-графічних елементів. Наочність та підвищення декоративності видання дають змогу широко й успішно використовувати цей спосіб у дитячих, навчальних, науково-популярних і рекламних виданнях.
Дуже важливим є вибір способів і засобів виділень й акцентувань. При цьому доводиться насамперед ураховувати вид видання. Конкретний зміст, цільова настанова, читацьке призначення видання, з одного боку, смислова значущість, види, характер та кількість різних груп виділюваного тексту, з іншого, - ось що передусім визначає вибір цих способів і засобів.
Слід ураховувати також стильові особливості твору, його структуру і характер основного тексту. Активність того чи іншого способу виділення залежить від особливостей складання основного тексту видання.
Вибір способів виділення тісно пов'язаний з характером оформлення заголовків видання, особливо його нижчих ступенів (часто складених упідбір), для яких можуть застосовуватися ті самі видільні засоби (шрифтові та нешрифтові), що й для внутрітекстових виділень. Здебільшого цього слід уникати.
Якщо у виданні є кілька видів виділюваних текстів, то ступінь активності їх дії на читача має відповідати їхній змістовній значущості.
Послідовне використання єдиних способів виділення для однакових (за видом і характером) текстів дає змогу читачеві швидше та легше орієнтуватися у виданні та засвоювати його зміст.
При виборі способів виділення слід ураховувати, що занадто велика кількість різних виділень у тексті може призвести до перенасиченості видання зоровою інформацією. Це не тільки притупляє силу впливу видшьних частин тексту, а й затримує читання основного тексту видання.
Виділення в тексті виконуються за вказівкою редактора. Розмічають ці виділення у видавничому текстовому оригіналі, за винятком тих випадків, коли міняються кегль, гарнітура шрифту або задаються особливі конструктивні побудови тексту.
Часто видавничий текстовий оригінал надходить у технічну редакцію з уже розміченими виділеннями. У всякому разі все те, що пов'язано із зміною шрифту (його накреслення, насиченості, гарнітури і т.д.), має бути розмічено у процесі вичитування цього оригіналу ще до того, як він надійде у технічну редакцію.
Технічному редакторові треба пам'ятати про те, що при остаточній підготовці оригіналу до складання він може і зобов'язаний підказати редактору найкращі способи виділень; слід також пам'ятати, що іноді важко змінити вже вибрані способи виділень, бо при вичитуванні їх помічають в оригіналі чорнилом (пастою). Після одержання вичитаного оригіналу технічному редакторові необхідно старанно ознайомитися з характером виділень та акцентувань, приводячи у відповідність з ними (наскільки це можливо) все оформлення видання і, особливо, оформлення його рубрикацій.
Зміни в акцентуваннях і виділеннях вносяться тільки з дозволу редактора.