Тема 6. Суспільство як цілісна система

що перебуває у постійному розвитку, як і кожний живий організм. Якщо прихильники системно-механістичних уявлень про суспільство наго- лошують на стані рівноваги, то представники органіцизму звертають увагу передовсім на динамічні процеси всередині соціальних систем за аналогією до фаз розвитку живих організмів від їхнього зародження до розквіту і наступної загибелі. Синтезовані Одночасно із системно-механістичними та системно-органістичними

уявлення про типами соціологічного знання наприкінці XIX — на початку XX ст. суспільство формується ще один тип системних уявлень про суспільство, який умовно можна назвати гібридним, або синтезованим, бо виникає вік внаслідок злиття основних елементів перших двох типів. Це передусім теза про розвиток суспільства, який відбувається від етапу механічноїл до етапу органічного руху. Його представниками вважають Ф.Тьонніса й Е.Дюркгайма, основні ідеї яких проаналізовано у темі 3. У Ф.Тьонніса Співвідношення «органічна» община (або ґемайншафт) протистоїть «механічному» «механічного» суспільству (або ґезельшафту). В історичному розвитку відбувається та перехід від стану з перевагою відносин зразка «ґемайншафт» до стану з

«органічного» перевагою відносин «ґезельшафт», які мають утворити універсальне суспільство й універсальну державу.

Натомість Е.Дюркгайм описує протилежне співвідношення «органіч- ного» і «механічного», втіленого у солідарності. Він оголошує саме суспільство найбільш природним і органічним типом соціальності, заснованим на зростаючому розподілі праці. Саме розподіл праці — це той механізм, який у сучасному суспільстві створює міцний соціальний зв'язок і стає цементуючою силою, перетворюючи суспільство у гармо- нійну цілісну єдність. Тому механічна солідарність давнього суспільства, заснована на примусовій силі «колективних уявлень» і суспільних норм, поступається місцем органічній солідарності сучасного суспільства, яка забезпечує цілісність і міцність соціальної системи. Ф.Тьонніс Така відмінність у розумінні понять «органічне» і «механічне» у двох

та ЕДюркгайм мислителів існує, очевидно, тому, що вони застосовують їх до різних про суспільство феноменів: Ф.Тьонніс — щодо спільнот і суспільства як великої спіль-ноти, а Е.Дюркгайм — щодо солідарності та її різновидів. Але в обох випадках є прагнення поєднати і порівняти органічне й механічне, що перебувають у діалектичному взаємозв'язку, це й дає можливість вважати обох соціологів представниками третього, синтезованого підходу в системному розгляді суспільства. Очевидно, буде правильним висновок, що ФТьонніс недооцінює сучасне суспільство, в якому наявні, крім механічних, також органічні взаємозв'язки, хоч і не такою мірою, як у

Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

Суспільство у марксист­ській соціології

Системні уявлення про суспільство в структурному функціоналізмі

Визначення суспільства

спільнотах, а Е.Дюркгайм, навпаки, переоцінює це суспільство, де органічна солідарність є, по-перше, також вимушеною, зумовленою розподілом праці, а по-друге, ця солідарність є радше бажаним, аніж реальним, досить поширеним станом у стосунках між людьми.

У марксистській соціологічній концепції суспільство також трак­тується як живий організм, який перебуває у постійному русі й розвитку, її суттю є акцент на залежності та обумовленості всіх соціальних підсистем (політичної, духовної тощо) від економічної підсистеми, яка ґрунтується на матеріальному виробництві та певних формах власності.

Структурний функціоналізм, творчо використовуючи ідеї О.Конта, Г.Спенсера, Е.Дюркгайма та інших класиків соціології, суттєво розширює системні уявлення про суспільство. У центрі уваги перебуває загальна система дії, однією з підсистем якої є соціальна система. Сус-пільство і є цією соціальною системою, володіючи найвищим рівнем самодостатності щодо середовищ, котрі її оточують. Згідно з Т.Парсон-сом, будь-яка соціальна система має дві основні осі-орієнтації: перша вісь — «зовнішнє — внутрішнє», тобто орієнтація системи або на довкілля, або на власні проблеми. Друга вісь — «інструментальне — консуматорне», або орієнтація системи на теперішні чи довготривалі потенційні потреби й цілі. Тому чотирма основними функціональними категоріями соціальної системи є функції інтеграції (внутрішнє), відтворення (теперішнє), адаптації (зовнішнє) та ціледосягання (довготермінове).

Ці функції соціальної системи забезпечуються відповідними під-системами: адаптації — економічною, ціледосягнення — політичною, інтеграції — підсистемою правових інститутів і звичаїв, відтворення — підсистемою вірувань, моралі та органів соціалізації включно з інсти-тутами освіти і виховання.

Таким чином, системні соціологічні уявлення про суспільство мають довгу історію розвитку і широкий спектр течій та напрямів. Це зумовлено надзвичайною складністю суспільства як соціальної системи, його різноманітністю та багатогранністю, необхідністю врахування історич-них етапів розвитку тощо. З огляду на це дамо загальне визначення суспільства з погляду соціології. У широкому значенні цього слова суспільство — це сукупність усіх способів взаємодії та форм об'єднання людей, в якій знаходить прояв їхня взаємозалежність одне від одного і які склалися історично. У вужчому сенсі суспільство є структурно або генетично визначеним типом спілкування людей, що постав як певна історична цілість або система.