МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В. Н. Каразіна
ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА ІСТОРІЇ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ ТА СЕРЕДНІХ ВІКІВ
Барановського Станіслава Андрійовича Зовнішня політика фараонів XVIII династії
Студента ІІ курсу
групи ІС-22
спеціальності 6.020302 «Історія»
Керівник:
к.і.н., доцент Литовченко С. Д.
Національна шкала ________________
Кількість балів: _____
Оцінка: ECTS ______
м. Харків – 2015 рік
Зміст
Вступ………………………………………………………………………………3Розділ І. …….....………………………………….………………………………7
Розділ ІІ. ……………………………………………………………..…………..18
Висновки…………………………………………………………………………31
Список використаних джерел та літератури……………………………….....
Вступ
Не зважаючи на активне вивчення стародавнього Єгипту сьогодні, багато питань, що до історії цієї держави залишаються без відповіді. Період Нового царства на території древнього Єгипту є найпопулярнішим серед єгиптологів, оскільки він залишив після себе досить багато джерел, які допомагають формулювати теорії та гіпотези, що до того як все було насправді. Цей період до цих пір вважається епохою розквіту древньоєгипетської цивілізації.
Оскільки в цій роботі розглядається зовнішня політика фараонів XVIII династії, то і умовні хронологічні рамки будуть збігатись з часом її активного проведення, а саме розпочинаючи з передмов (вигнання гіксосів з територій стародавнього Єгипту Камосом і Яхмосом І), близько 1600 року1і умовно закінчуючись смертю Аменхотепа IV (Ехнатона) в 1412 році до нашої ери.2
Не зважаючи на велику кількість джерел, які залишились після правління фараонів XVIII династії, досить не велика їх кількість дає нам необхідні дані для вивчення та дослідження цього питання. Це зв’язано з їх станом, адже багато з них були частково знищені або спотворені під час міжусобиць між Тутмосом ІІІ і Хатшепсут та Аменхотепом IV і жрецями Амона-Ра.
Основними джерелами, які все ж таки дають можливість прослідкувати за розвитком зовнішньополітичних відносин між стародавнім Єгиптом та оточуючими його країнами стали храми, які будували фараони і на стінах яких описували своє правління, листування фараонів з владиками інших країн та прикордонні плити, які встановлювали в воєнних походах. Наприклад в храмі, який побудувала Хатшепсут за часів свого правління, вона описує воєнний похід на країну Пунт3. Прикордонні плити дають можливість прослідкувати як далеко зайшли війська стародавнього Єгипту в час правління того чи іншого фараона. Важливими письмовими джерелами є аннали фараонів, які велися під час правління кожного фараона в царському дворі. Туди записувались всі діяння фараонів, від щедрих дарувань своїм підданим та побудувань храмів до військових походів. Яскравим прикладом являються Аннали Тутмоса ІІІ4. Листування фараонів теж грає чи малу роль. Наприклад лист Аменхотепа ІІ, який адресовано наміснику Ефіопії Сенусерту,5клинописні переписки Аменхоотепа ІІІ і Аменхотепа IV6і відповідь мітаннійського царя Тушратти на прохання Аменхотепа ІІІ, що до одруження їхніх дітей7. Ці переписки на перший погляд дають мало інформації, але виступають важливим фактологічним фундаментом при розгляді якогось окремого питання, що стосується зовнішньої політики між країнами Близького Сходу того часу.
В 1948 році, німецький журналіст і письменник Курт Вальтер Керам, випустив в світ книгу «Боги, гробниці, учені». Ця книжка принесла автору чи малої слави. Керам в цій книзі опублікував чи мало археологічних пам’яток Стародавнього Єгипту, які були знайдені в 19-20 столітті. Вони дали змогу розширити так званий «історичний погляд» та хронологічні рамки у вивченні цієї історичної області в цілому. Також висвітлення цих археологічних джерел дало можливість підтвердити або розкритикувати існуючі до цього гіпотези та створити кріпкий фундамент для побудування нових.
Історики при написанні своїх наукових робіт сьогодні не обмежуються лише роботою Курта Вальтера Керама. Адже з того часу було знайдено масу нових археологічних пам’яток та письмових джерел, а також оприлюднено велику кількість гіпотез і теорій.
Що до літератури, то для написання цієї роботи використовувалась як іноземні так і радянські наукові роботи таких істориків, як У. Бадж, Д.Г. Брестед, К. Жак, Ю.Я. Перепьолкін, А. Вейгал, І.В. Виноградов та ін.
Серед використаної літератури, потрібно виділити роботи Ю.Я. Перепьолкіна «Загадка золотого гробу»8, «Історія стародавнього Єгипту» і перший том «Переворот Аменхотепа IV»9, в яких описується не тільки життя Аменхотепа IV, а й часи правління його батька Аменхотепа ІІІ та діда Тутмоса ІV. «Історія стародавнього Єгипту» Д.Г. Брестеда повністю описує становлення Єгипетської держави в період Нового Царства. В книзі «Історія Стародавнього Сходу Ч.2 Передня Азія. Єгипет», яка вийшла під редакцією І. Дьяконова в 1988 році також є цілий розділ, який присвячений питанню становлення стародавнього Єгипту в період правління XVIII династії.
Об’єктом дослідження нашої роботи стала зовнішня політика стародавнього Єгипту за часів правління фараонів XVIII династії, визначення причин, наслідків її проведення. На перший погляд цей процес мало чим відрізняється від зовнішньої політики, яку проводили фараони Середнього Царства, та це не так. Адже завоювання нових територій, які проводили Аменхотеп ІІ, Тутмос ІІІ та інші фараони ХVIII династії були направлені не на розграбування територій і не виглядали періодичними набігами з ціллю поповнення ресурсів.
Основною ж метою цієї роботи є максимально описати зовнішньополітичний стан в якому опинився стародавній Єгипет в обраному проміжку часу та прослідкувати де, саме відбувся перехід від так званої традиційної зовнішньої політики Середнього Царства, розрахованої на пограбування сусідніх країн, до політики освоєння нових земель та підтримання свого авторитету не тільки воєнною міццю, а й дипломатичними шляхами, що в подальшому сильно вплинуло на розвиток країн Близького Сходу.
Робота складається з вступу, двох розділів та висновку.
В першому розділі висвітлюються передмови становлення історичного періоду Нового Царства, та повернення земель, які належали стародавньому Єгипту за часів Середнього Царства.
В другому розділі розповідається про воєнні походи Тутмоса ІІІ, які були націлені на приєднання нових територій до держави і подальше освоєння їх нащадками фараона, та про дипломатичні відносини стародавнього Єгипту з країнами Близького Сходу. На нашу думку саме в цей час і відбувся перехід від традиційної зовнішьної політики фараонів Середнього царства.