Розділ I Активна воєнна зовнішня політика, як один з аспектів формування древнє-єгипетської імперії

Нове Царство – один з періодів, який виділяють в історії стародавнього Єгипту. Цей період умовно розпочинається в 16 столітті і продовжується до середини 11 століття до нашої ери. На даний час період Нового Царства вважається періодом розквіту стародавнього Єгипту. Фараони 18-20 династій повністю перебудували державу своїми реформами, таким чином вивівши стародавній Єгипет в лідери серед інших країн стародавнього сходу.

Період Нового Царства розпочався з вигнання гіксосів з території Стародавнього Єгипту під керівництвом посліднього фараона 17 династії Камоса¹⁰. В древньоєгипетській казці «про Секененру та Апопі»¹¹розповідається, що Секененра був фараоном в Фівах, а Апопі був володарем Аварису (столиця гіксосів в стародавньому Єгипті). Фараона в казці називають князем. Та в переліку діючих осіб цієї казки, окрім князя та вельмож є князьки. Яких можна розцінювати як синів Секененри, або ж, як фараонів, які правили в інших номах, на які тоді був розділений стародавній Єгипет (номархи). Манефон в своїй славнозвісній «Історії Єгипту» підтверджує дії, які відбуваються в древньоєгипетській казці і теж згадує «царів», які вели боротьбу проти гіксосів¹², що на той час являлися окупантами стародавнього Єгипту.

Що до царьків, про яких згадує Манефон, потрібно зазначити, що ще в період Середнього Царства відбулась роздача великих земельних наділів наймогутнішим аристократам¹³. Такі номархи перетворились в великих магнатів, маючи такі землеволодіння. В цей же час спостерігається зміна титулів, та поява нових. Вони присвоювали собі такі титули як «Великий вождь» та інші схожі. Вплив номархів в державі на стільки піднявся, що наймогутніші з них мали можливість навіть будувати нові міста.

При порівнянні релігійних текстів часів IV та VI династій спостерігаються значні зміни. Якщо раніше, номархи в потойбічному житті розраховували тільки на «Подорож по прекрасним шляхам божественної підземної країни»¹⁴, то тепер, в епоху VI династії вони вже претендували на «потойбічне блаженство», хоча по релігійним віруванням древніх єгиптян, на «потойбічне блаженство» після смерті могли розраховувати тільки фараони. На підтвердження цьому виступають написи, які зустрічаються в усипальницях таких номархів. В них описується те, як вони «перетинають небо в човні», «піднімаються до бога Ра» за допомогою «двох протягнутих рук богині Аменті»¹⁵. Це нагадує надписи в древньоєгипетських пірамідах фараонів того часу. Якщо раніше аристократія країни прагнула всіма можливими шляхами стати ближче до фараона, то тепер навіть їхні усипальниці перестають будуватися біля піраміди володаря. Таким чином, вони свого роду підкреслювали свою незалежність. Звичайно після розпаду на номові держави стародавній Єгипет декілька разів об’єднувався. Основною рушійною силою цього процесу були номи, які змогли не просто продовжити своє існування, а й економічно розвиватись далі. Такими номами стали Геліаполь і Фіви. Звичайно номархи, які вели боротьбу проти гіксосів з Камосом скоріш за все не були потомками аристократів часів правління VI династії, адже фараон XII династії Аменемхет І вів досить жорстоку боротьбу з аристократичними родинами, заміняючи старих номархів на нових, задля утримання централізованої влади в державі. Але цілком можливо, що «царьками», про яких писав Манефон, в своїй «Історії Єгипту» були саме такі номархи, які під час окупації держави гіксосами, змогли втримати владу в своїх руках.

До цих пір не з’ясовано ким був Камос Секененрі. Є досить багато гіпотез. Наприклад, за одною з них Камос являвся сином Секененри, відповідно за цим припущенням Яхмос І був молодшим братом Камоса¹⁶. Але оскільки майже в усіх дітей Секененри в імені присутня частка «амос» та і в переліку самих дітей фараона не вказується імені фараона визволителя, то і ця гіпотеза вважається не надійною. Можливо, Камос був братом Секененри чи зятем, але підтвердити те чи інше твердження зараз неможливо. Відомо те, що Камос почав правити у Фівах будучи дорослим чоловіком, а Яхмос І прийшов на трон ще дитиною. В такому разі, можливо Камос був старшим братом Яхмоса І.

Отже Камос був не єдиним фараоном під час окупації гіксосами стародавнього Єгипту. Відповідно й війну проти гіксосів вели не тільки Фіви.

Фараон Камос мав на думці відвоювати землі, які належали Стародавньому Єгипту¹⁷. Його брат Яхмос І, ставши фараоном продовжив справу Камоса. Він зайняв місце Камоса в 1580 році до нашої ери¹⁸. Виганяючи завойовників з півночі Єгипту, він завойовує Шарухен на півдні Палестини¹⁹. Шарухен був укріпленим містом-фортецею. Є логічним завоювання Яхмосом І та його військом саме цього міста. Таким чином, він перестрахувався від можливих нападів на країну с північного-сходу. Після забезпечення спокою зі сторони північного сходу, фараон повів свої війська на Ефіопію. В Північній Ефіопії він покорив місцеві племена, які чинили опір і зміг пройти до других порогів Нілу²⁰. По дорозі він завойовує фортецю Бухен, яка була оборонною опорою на півдні Єгипту в період Середнього царства.

Таким чином при Яхмосі І починається об’єднання територій Стародавнього Єгипту з центром в Фівах. Та початок процесу об’єднання територій це не єдина заслуга фараона Яхмоса І. Яхмосу І прийшлося зробити масштабну реорганізацію урядового механізму²¹. Саме вигнання гіксосів з територій Єгипту визначило подальшу форму держави. Адже завдяки війнам з гіксосами, єгипетське військо набуло хороших воєнних навиків, а сам Яхмос І, оскільки був керівником цих військ, то мав гарну і надійну опору в управлінні державою зі сторони армії.

По суті, Яхмос І намагався відбудувати фундамент держави на карті міжнародних відносин того часу. Таким чином встановлюючи кордони, які за собою закріпив ще Єгипет часів Середнього царства. Набіги ж на Палестину та Сирію (не рахуючи завоювання добре укріпленого міста Шарухен) можна назвати саме курсом в зовнішній політиці фараонів вісімнадцятої династії, а точніше метою зовнішньої політики. Якщо більш розгорнуто подивитись на мету зовнішньої політики Яхомса І, то можна зробити певні висновки. Походи в Палестину і Сирію були направлені не на завоювання землі, а на збори потрібних ресурсів і були більше схожі на пограбування²². Що до Нубії, то як нам відомо, вона від’єдналась від Стародавнього Єгипту під час панування в державі гіксосів. Яхмос І, доклав усіх можливих зусиль, для встановлення подальшого єгипетського панування на землях Нубії, які були багаті на потрібні в той час ресурси для стабілізації ситуації в стародавньому Єгипті²³.

Серед єгиптян, воєнна професія стала широко розповсюдженою, адже після походів в Палестину та Нубію, солдати побачили, що воювати та грабувати сусідні країни, доволі прибуткова справа. Та й при службі в армії була можливість кар’єрного росту²⁴. Сини ж фараонів тепер займали не посади державних чиновників, як за часів Середнього царства, а ставали воєначальниками древньоєгипетських військ.

Самі війська були реформовані та стали постійними. Фараонівське військо ділилося на дві частини. Одна з частин знаходилась на території Нижнього Єгипту, друга на території Верхнього. Вони мали тактику та стратегію. Появляється поняття флангів та центру, в боях на території Сирії наприклад, можна прослідкувати згуртованість фараонівських військ і навіть фланговий рух²⁵. Гіксоси привели на територію Єгипту коней, що в подальшому збільшило кількість кінних колісниць. Єгиптяни почали використовувати бойові сокири.

Описання змін в військовій справі важливі, адже військо фараона було основним важелем в зовнішній політиці та опорою у внутрішньому правлінні державою. Бо храми, після довгого панування в Стародавньому Єгипті гіксосів занепали і не могли бути надійним фундаментом в правлінні фараона. А от новостворена воєнна міць Єгипту могла підтримувати внутрішній порядок.

Таким чином, в Новому царстві на початку, головним джерелом ресурсів стала воєнна справа. Саме завдяки награбованому та завойованим територіям, Стародавній Єгипет зміг відновити свою могутність та стабілізувати економіку.

Процес же об’єднання усіх номових держав був завершений Аменхотепом І, сином Яхмоса І, який зайняв місце батька в середині ХVІ ст. Аменхотеп І не тільки завершив справу батька, а й значно розширив володіння держави

Син Яхмоса І, Аменхотеп І унаслідував право керувати країною та великим єгипетським військом, продовжив справу батька. Він повів війська на Ефіопію. Це передбачувана дія, адже Ефіопія знаходилась близько і була населена слабо розвинутими племенами, які не могли надати гідний супротив фараонівським військам²⁶. Потрібно зазначити, що ця і подальші воєнні дії, які буде проводити Аменхотеп І, носять завойовницький характер і направленні на розширення єгипетських володінь. Відомо, що за часів Аменхотепа І єгипетські війська воювали з Лівією, Сирією та Палестиною, та достовірних даних про сам процес воєнних дій на території цих країн, які б могли підтвердити вище написане, на даний момент немає²⁷.

Не дивлячись на активну експансію військ Єгипту в Ефіопії, Лівії, Сирії та Палестині, державна скарбниця ще не могла забезпечити масштабні ремонтні роботи та побудування нових храмів. Але не дивлячись на це, Аменхотеп І як і наступні фараони віддавав значну частину здобутого в походах храмам, особливо жрецям Фів, що поклонялися Амону-Ра²⁸. Таким чином, фараони старались налагодити стосунки з релігійною верхівкою Стародавнього Єгипту. Це теж є очевидною дією, адже таким чином положення правлячих фараонів укріплювалось ще більше.

Головною турботою для правлячої верхівки тоді поставало питання не самих воєнних походів, а економічної стабільності та стабільного приросту внутрішнього виробництва. Нажаль, досягти їх тільки завдяки вдалим воєнним походам не можливо. Необхідно реформувати державний апарат і саму структуру виробництва. Війни були тільки інструментом, який надавав ресурс для досягнення цих цілей. Тому для остаточного вияснення характеру зовнішньої політики Стародавнього Єгипту на той час та встановлення причин, необхідно дослідити внутрішнє політичне та економічне становище. Адже безпосередньо внутрішньополітичне та економічне становище задавало напрямок зовнішньої політики.

Розглядаючи внутрішньополітичне становище стародавнього Єгипту можна спостерігати розширення державного апарату. Його можна пов’язувати з тим, що території Стародавнього Єгипту розширились, а високе положення фараонів вимагало від них активної участі в житті країни, тому державний апарат теж розширився (кількість високопосадовців збільшилась). Фараон фізично не міг відвідувати основні виробництва по видобутку ресурсів, яких було не мало, чинити суд, проводити огляд будівництва в країні, відвідувати храми, де він безпосередньо повинен був брати участь в обрядах (враховуючи велику кількість культів та те на стільки була розвинута релігія в Стародавньому Єгипті це займало багато часу), та керувати воєнними походами, бо як було зазначено раніше, фараон був воєначальником всього війська. Відповідно активна воєнна діяльність Тутмоса І, який все своє життя воював, дає можливість припустити, що на час його правління державний апарат уже був сформований і вдало функціонував.

Тутмос І зайняв місце Аменхотепа І, але він не був прямим наслідником. Тутмос І був одружений на сестрі Аменхотепа І²⁹. Свій потенціал, як лідера війська йому прийшлося показати одразу після того, як він посів місце Аменхотепа І. Одразу після зміни фараонів повстала Північна частина Ефіопії. Тутмос І дуже швидко придушив це повстання і вирушив в похід в верх по річці Ніл. З єгипетським військом фараону вдалося пересягнути 3-ті пороги Нілу³⁰.

Податки в стародавньому Єгипті цього часу оплачувались вином, сиром, медом, скотом та іншими продуктами сільського господарства. Такий вид податків в стародавньому Єгипті за часів панування XVIII династії іменувався «труд», і складав п’яту частину виробництва держави. Чиновники ж сплачували не тільки натуральний податок, а й податок золотом та сріблом. Наприклад, податок намісника міста Ель-Каба складав 4200 грам срібла, 5700 грам золота і одного бика, що показує економічне становище суспільства стародавнього Єгипту, як прийнятне для подальшого розвитку держави. На підтвердження вище сказаному виступає той факт, що підданий цього чиновника сплачував податок в розмірі 4200 грамів срібла, золоте намисто з бус, два ящика полотна та двох биків³¹.

Оскільки на території древнього Єгипту часів Нового царства не існувало земельних магнатів, то вищим прошарком суспільства звичайно ж стали саме чиновники, які займались адміністративними справами міст та верховні жреці. Середнім прошарком суспільства як і при Єгипті часів Середнього Царства залишились торговці та ремісники. Самим значним за кількістю став прошарок суспільства, який займався обробітком полів та кріпосні фараона. Представників вільних середніх класів починають називати «громадянами армії». Ця назва починає зустрічатись ще за часів Середнього царства, оскільки фараони Середнього царства теж проводили активну воєнну політику, але саме в часи Нового царства люди, яких так називали несли певну воєнну повинність і часто отримували від фараона адміністративні посади, що посилювало політичний вплив фараонів.

Жречество, як і воєнна служба теж стало свого роду професією. По мірі зростання багатств, що накопичувались в храмі зростає і кількість жреців. Але, на відміну від часів Середнього царства, релігія стає централізованою. Колегії жреців буле об’єднані в єдину організацію, керування якої проводилось с Фів. Ця організація теж мала політичний вплив.

Таким чином в древньому Єгипті часів Нового царства сформувалось три великі соціальні групи, які мали політичний вплив та спільні інтереси. Цими групами стали воєнні, жреці і чиновники. Ці групи контролювалися вельможами фараона.

Під тиском цих же вельмож, Тутмос І ще на початку свого правління призначив на місце спадкоємця престолу свою дочку від цариці Яхмос, яку звали Хатшепсут. Це було викликано тим, що двоє синів Уаджемс і Аменмес³²та ще одна дочка Тутмоса від Яхмос вмерли, будучи малими дітьми, а оскільки Тутмос І не був кровним наслідником трону і отримав його завдяки тому, що був одружений на Яхмос, яка була сестрою Аменхотепа І то і його сини, які не мали кровної спорідненості з царською сім’єю не мали права на трон фараона . Звичайно у Тутмоса І були сини від інших дружин. Наприклад від цариці Мутнофрет у нього був син, який пізніше стане Тутмосом ІІ, а також Тутмос ІІІ від його наложниці, яку звали Ісіда³³.

Хатшепсут була одружена на Тутмосі ІІІ, таким чином зберігалась влада в руках законного спадкоємця. Ще одною з причиною одруження може бути те, що жінка фараон, викликала би хвилю обурення в жителів країни, в якій з самого початку існування правили тільки чоловіки.

Тутмос ІІІ посів місце фараона першим, але його правління було не довгим. Збереглась прикордонна кам’яна плита біля храму предка Тутмоса ІІІ, Сенусерта ІІІ, на якій він поновив декрет храмові та величає себе фараоном, Хатшепсут же удостоюється лише звання «велика або головна дружина». Також на цій плиті зазначено, що фараон керує державою вже тридцять місяців. Відповідно, виходить, що знать не могла, або не була зацікавлена в зміщенні Тутмоса ІІІ з трону.

Треба зазначити, що Тутмос ІІІ також мав підтримку. Нею стало жречество. Тутмос І віддав сина Ісіди до Карнакського храму, де молодий принц був під опікою жреців. Тут він скоріш за все заручився підтримкою у релігійної верхівки, яка допомагала йому в протистоянні проти знаті, яка виступала за те, щоб Хатшепсут посіла місце фараона і керувала країною³⁴. Карнакський храм в ті часи був релігійним центром країни³⁵Та все ж Тутмосу ІІІ прийшлось признати Хатшепсут як собі рівну і спів керівника країною, а незабаром і взагалі відійти на другий план, віддавши своїй жінці всю владу в країні.

Скоріш за все, боротьба за трон дуже ослабила жреців та знать, адже правління фараона Тутмоса ІІІ, а потім і його жінки Хатшепсут тривало всього 5 років³⁶. Далі місце не на довго посів Тутмос ІІ. Він починає стирати всі можливі згадки про правління Хатшепсут, замістивши їх написами двох імен, а саме своїм і іменем свого батька Тутмоса І. Варто було тільки Тутмосу ІІ отримати трон, як піднялось повстання в Нубії. Потрібно зазначити, що Нубія і Ефіопія завжди повставали під час суперечок влади, а точніше тоді, коли ці суперечки доходили піку. Яскравим випадком, який підтвердить вище написане, може бути повстання Ефіопії, яке на початку свого правління мав придушити Тутомс І.

Тутмос ІІ відправив військо в Нубію, щоб придушити повстання, але сам участі в військових діях не брав. Поясненням цьому може бути те, що Тутмос ІІ тільки посів трон і боявся його раптової втрати, адже не мав сильної підтримки при дворі, а опозиційні сили, які підтримували Тутмоса ІІІ і Хатшепсут були сильним суперником. Деякі історики іншої думки. Вони припускають, що саме хворобливість Тутмоса ІІ стала на заваді. На підтримку цій гіпотезі виступає мумія Тутмоса ІІ з, якої можна судити що фараон дійсно мав слабке здоров’я³⁷. Але фараон брав участь в придушенні інших повстань. Наприклад, Тутмос ІІ відправився на північ проти азіатських повстанців, під час якої встиг повоювати навіть в Південній Палестині³⁸.

На підтвердження тому, що Тутмос ІІ дійсной брав участь в цих походах виступає храм, який на початку свого правління побудувала Хатшепсут на західній стороні річки Ніл в Фівах³⁹. Храм був призначений для посмертної служби за царицею, але Тутмос ІІ використовував його інакше. На одній з пустих стін храму він наказав зобразити отримання ним данини від переможених азіатів⁴⁰.

На мою думку, фараон стародавнього Єгипту цього часу, як верховно-командувач війська, не міг собі дозволити не брати участі в воєнних походах, оскільки це виглядало би політичною слабкістю і в майбутньому стало б одною з головних причин втрати трону, адже незрушним фундаментом його влади залишалось саме його військо, а не жреці та знать, які під час правління фараона приближались до нього і навпаки. Тому здоров’я Тутмоса ІІ навряд виступає причиною того, що він не взяв участі в поході на Нубію. Скоріше, він боявся того, що Тутмос ІІІ чи Хатшепсут скористаються його відсутністю і посядуть трон. Це було можливим, адже Тутмос ІІ ще не встиг змінити близьке оточення при дворі і знать могла з легкістю перейти на сторону його сестри Хатшепсут або брата Тутмоса ІІІ.

Правління Тутмоса ІІ було не довгим. Він керував країною лише три роки. Правління цього фараона було перервано його смертю. Певний час Тутмос ІІ і Тутмос ІІІ керували країною разом. Деякі історики вважають, що це було викликано смертю Тутмоса І, який допоміг синові Тутмосу ІІ посісти трон⁴¹.

На мою думку, смерть Тутмоса І дійсно могла бути одною з головних причин того, що Тутмосу ІІ прийшлось звернутись за допомогою до свого брата Тутмоса ІІІ, адже їх батько скоріш за все давав поради Тутмосу ІІ в керуванні країною. Потрібно згадати, що Тутмоса ІІ не готували до того, що він буде керувати країною і зразу після смерті синів Тутмоса І від цариці Яхмос було одружено Тутмоса ІІІ і Хатшепсут. Відповідно до царювання готували Тутмоса ІІІ, а не його брата. Також потрібно враховувати хворобливість Тутмоса ІІ, про яку згадувалось раніше. Можливо він був на стільки хворий, що не міг виконувати всі обов’язки фараона, і саме тому звернувся за допомогою до свого брата.

Після смерті Тутмоса ІІ знову почалась боротьба за трон. Хатшепсут була знову признана спів керівником країни. Політичні сили з боку цариці були на стільки сильні, що Тутмос ІІІ знову був на другому плані⁴².

Причиною тому, що Тутмос ІІІ втратив керівництво країною вдруге може бути те, що тепер на стороні його дружини була така людина, як Хапусенеб, який одночасно був візиром і верховним жрецем Амона-Ра. Таким чином Тутмос ІІІ втрачав підтримку жреців і залишався один.

Був вирішеним можливий конфлікт зі сторони консервативно налаштованого народу. В храмі, який ще на початку свого правління побудувала цариця на одній із стін було зображено її батька Тутмоса І та матір Яхмос, які ведуть діалог з богом Амон-Ра. Тутмос І говорить: «Хатшепсут повинно бути ім’я моїй дочці… Вона буде прекрасною царицею над всією країною»⁴³.

Саме за вказівкою Амона-Ра, Хатшепсут відправляє воєнний загін в країну Пунт⁴⁴. До сьогоднішнього дня не відоме точне розташування цієї країни. Скоріш за все, ця держава знаходилась на північному березі півострову Сомалі. Зв'язок між стародавнім Єгиптом та країною Пунт існував ще за часів Древнього царства, але існував він виключно в вигляді обміну товарами. Ця експедиція відправилась на дев’ятому році «правління» Тутмоса ІІІ і пройшла успішно без воєнних дій⁴⁵. Країна Пунт признала над собою владу фараонів стародавнього Єгипту.

Але Хатшепсут не могла керувати військом, яке стало основною ланкою зовнішньої політики держави і опорою фараонів, та не могла зробити керівником цього війська свого чоловіка Тутмоса ІІІ, адже з його допомогою він би міг захопити владу в країні. Тому жінка-фараон знайшла іншу надійну опору, якою стала храмова знать⁴⁶.