Тема 4. Соціологія другої половини XX ст. Майбутнє Соціології

• перехід від економізованих ринкових принципів та пріоритетів до постекоиомічних соціологізованих, нематеріальних цінностей та пріоритетів; розгляд потреб людини як основного орієнтира розвитку й показника продуктивності;

• перерозподіл структури часу з більшим приділенням уваги сім'ї діяльності в громадських організаціях, самоосвіті, фізичній культури і спорту;

• створення нових форм сім % соціального партнерства, підвищення ролі знання і зміна системи освіти з переходом від педагогіки монологу викладача до педагогіки діалогу викладача і студента, перетворення освіти на процес пожиттєвого здобуття знань із дедалі більшою роллю самоосвіти в ньому;

• творення нових систем та ієрархій особистіших і групових ідентич-ностей, серед них етнічних тощо.

Ставлення Що ж до соціологічної доктрини доби постмодерну, то одні дослід-

соціологів ники вважають, що вона може бути розглянута як зворотний бік пост-

до пост- індустріальної доктрини, оскільки постмодерністи-соціологи розгля-

модернізму дають ті складові соціальних процесів, які випали з поля зору

постіндустріалістів, і пропонують ширший підхід до нової соціальної реальності та місця людини в ній. Інші соціологи дотримуються думки, що це свого роду псевдовчення, мода на яке змушує багатьох молодих дослідників приділяти йому основну увагу як «останньому слову» в галузі соціогуманітарних наук. Ще інші — порівнюють теорії постіндуст-ріального суспільства і постмодернізму зі станами свідомості чоловіка й жінки. Чоловік з його лінійною логікою завжди перебуває, вживаючи мову комп'ютерників, ніби в одному файлі; аби перейти з одного файлу до іншого, йому потрібно спочатку вийти в директорію, в «меню» (стиль мислення типового представника постіндустріалізму). Жінка ж завжди перебуває нібито в усіх файлах одночасно. Саме тому жінки точніше оцінюють ситуації та людей, саме з цією стереометричною цілісністю сприйняття пов'язані славнозвісні жіноча інтуїція й жіноча логіка. Цьому типові ментальності притаманні цілісність, перевага інтуїції над раціональністю, образність і метафоричність, невизначеність («так» і «ні» не говорити), незавершеність думки і дискурсу, надання переваги невербальним (несловесним) засобам спілкування, багатомовність і багатослів'я, словесна експресивність у сполученні зі словесною невимовністю думки тощо (ментальний стиль типового представника постмодернізму). Нарешті, серед соціологів є багато прибічників думки про те, що постмодернізм є попросту виродженням соціології і тому взагалі не може претендувати на серйозну увагу науковців.

Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

Суть пост- До постмодернізму, отже, можна ставитися по-різному. В західному

модернізму світі він претендує на комплексну соціологічну доктрину, з якою не

можна не рахуватися. Оскільки це поняття є гранично широким і водночас надзвичайно суперечливим, важко дати йому якусь однозначну характеристику. В цілому постмодернізм можна-потрактувати як відображення структурно подібних явищ у суспільному житті й культурі сучасних високорозвинених країн, породжених новою соціокультурною ситуацією кінця XX — поч. XXI ст. У центрі цієї ситуації є процес формування специфічного, невідомого раніше типу відносин між людиною і суспільством, коли особистісні риси стають однією з домінант соціального поступу, а розвиток людини (унікального творчого суб'єкта) виявляється джерелом глобальних економічних, політичних, соціальних, культурних трансформацій. Три фази В історико-культурному (як і в історико-економічному) розвитку

історико- людства також вирізняються три фази: премодерн (або премодерніті),

культурного модерн (або модерніті) й постмодерн (або постмодерніті). Відповідно в розвитку теоретичних відображеннях цих фаз також знайдемо тріаду: класика,

модернізм і постмодернізм. На початку XX ст. зіткнення між класикою і модернізмом було вираженням торжества індустріального суспільства над доіндустріальним (аграрним, традиційним) у сфері переважно культурних явищ і процесів. Постмодерний стан вважається властивим одночасно всім сферам суспільного життя постіндустріального суспільства. Тому, наприклад, Е.Гідденс спеціально наголошує на синонімічності понять «постмодерну» (або постмодерніті) та «постін- дустріального суспільства». Дискусії щодо Що ж до відмінностей між трьома фазами або стадіями історико-

фаз історико- культурного розвитку, то вони в літературі постмодернізму розроблені культурного недостатньо чітко, на противагу вмотивуванню трьох фаз історико- розвитку економічного розвитку в теорії постіндустріалізму. Мало того, дедалі

частішими стають непорозуміння між постмодерністами у визначенні суті цих трьох фаз і доречності такого розрізнення взагалі. Одна група вчених обстоює думку про докорінну відмінність модерніті від постмодер- ніті, інша, не менш впливова, — наголошує, що суттєвої різниці між цими двома станами нема і що постмодерніті є «незавершеною модерніті». За словами провідного сучасного західного соціолога Е.Гідденса, «ми не виходимо за межі модерніті, але переживаємо епоху її радикалізації». Соціологічне Тому нині практично неможливо чітко розмежувати модерніті й

розуміння постмодерніті; до того ж частішають спроби ототожнити премодерніті й

доби модерніті. Власне тому подамо загальне розуміння доби чи ситуації

постмодерну постмодерну, його характерні риси, важливі насамперед для соціології.