Тема 4. Соціологія другої половини XX ст. Майбутнє соціології
нішим, коли одна його частина чи сфера не може існувати поза іншою. Тому соціологія в майбутньому будуватиме свої теорії шляхом копіткого конструювання різних пластів соціологічного узагальнення, які зцементовані сукупністю емпіричних досліджень.
Теза восьма Далі увагу Е.Гідденса привертає ідея уніфікації теоретичної мови
соціології в умовах наявного нині плюралізму (тобто множинності) теорій, ідей і концепцій. Водночас він наголошує, що уніфікація не означатиме створення однієї-єдиної, істинно правильної теорії для всього світу, всіх часів і народів: єдине бачення соціальної реальності можливе тільки в тоталітарному суспільстві. Оскільки світ є різноманітним і складним, то й теорії, які його описують, також різняться між собою, висвітлюючи різні сторони суспільного буття. Е.Гідденс переконаний, що в XXI ст. соціологія досягне стану синтезу, остаточно відмовившись від натуралізму та інших спроб пояснення соціальних явищ зовнішніми щодо соціуму засобами. Новий синтез відмовиться також від пояснень людської поведінки, що автоматично випливає із соціальних причин. Він буде спиратися на ретельні емпіричні дослідження суспільства і людської діяльності, які постійно змінюються; саме нове емпіричне знання допоможе будувати нові теоретичні пояснення мінливого світу.
Теза дев'ята І нарешті Е.Гідденс передбачає, що навіть в умовах досягнення
консенсусу і нового синтезу соціологічних теорій соціологія і в майбутньому залишиться предметом суперечок та дискусій. Цю постійну внутрішню дискусійність всередині соціології він вважає позитивним чинником, який допомагає цій науці розвиватися, уникаючи догматизму, тобто перетворення її положень у незмінні й застиглі, такі, що не відповідають дійсності. З другого боку, соціологію і надалі критику-ватимуть ззовні, особливо незадоволені результатами соціологічних досліджень люди, бо ці соціологічні дані часто-густо відкривають малоприємні істини, на які так хочеться закрити очі. Не люблять соціологію і можновладці, особливо коли соціологічне розуміння існуючого стану речей не збігається з думкою владних структур» Хоч як парадоксально, каже Е.Гідденс, але ми, тобто соціологи, повинні прагнути зберегти і в майбутньому таку дискусійність із приводу соціології, бо це є ознакою її потрібності у будь-якому суспільстві, виз-нанням її ролі у соціальних перетвореннях і загальному поступі людства.
Розділ І. Загальна теорія та історія соціології
для нотаток
РОЗДІЛ
І
Загальна теорія та історія соціології
ТЕМА5
Основні етапи розвитку української соціології
116 Витоки української протосоціології
118 Початки української соціології
124 Розвиток української соціології у XX ст.
130 Соціологічні дослідження українських учених в еміграції
Розділ І. Загальна теорія та історія соціології
Витоки української протосоціології
Витоки
соціального
пізнання
Соціальна думка України кінця
XVI - початку
XVII ст.
Соціальна філософія Г. Сковороди
Ця лекція ставить за мету дати хоча й не повне, але достатнє уявлення про творення української соціологічної традиції, формування соціологічних поглядів. Цей процес був надзвичайно складний і болісний; плідні соціологічні розробки, які стали надбанням соціології в Україні, на довгий час залишилися призабутими, тому в деяких читачів навіть можуть виникнути скептичні запитання: мовляв, про яку соціологію в Україні може йтися? Хіба вона існувала? Чим можуть похвалитися українці в галузі соціологічної науки?
Спробуємо дати відповідь на ці запитання, зазирнувши вглиб історії. Витоки соціального пізнання в Україні сягають сивої давнини, зокрема княжої доби (IX—XIII ст.) і тісно пов'язані з буттям українського народу, формуванням української державності — Київської Русі, яка постала в результаті об'єднання східнослов'янських племен навколо політичного й культурно-економічного центру — Києва і Середнього Подніпров'я. Сліди-елементи соціологічної думки треба шукати у доробках найдав-ніших українських мислителів. До них належали київський митрополит Іларіон (в його проповідях і творі «Слово о законі і благодаті» спросто-вуються твердження про існування богообраного народу, висловлюється похвала діянням великого князя Володимира, славиться хрещення Русі), Клим Смолятич, Володимир Мономах (у своєму відомому «Повчанні дітям» він дає настанови на праведне життя, справедливий соціальний устрій, закликає долати міжусобиці заради єдності землі Руської, громадянського миру).
Цікаві соціологічні спостереження виявляють полемісти середньої доби української історії Ю.Рогатинець, І.Вишенський, Ф.Прокопович, Г.Сковорода та інші. Виняткове місце в розвитку соціальної думки в Україні кінця XVI — початку XVII ст. належить мислителю Івану Вишенському (приблизно 1550— 1620-ті рр.) з містечка Судова Вишня поблизу Львова. У його писаннях життя українського народу і боротьба в умовах національного, соціального й релігійного гніту стали центральними. Він прагне обґрунтувати вимоги свободи, рівності, справедливості у сфері духу, покласти їх в основу життєдіяльності, громадського життя людини й народу.
Важливий вплив на становлення української соціологічної традиції має теоретична спадщина Григорія Сковороди (1722—1794). Він висуває теорію трьох світів (або «мирів»). Перший — великий «мир», що складається з безлічі світів; це Всесвіт — макрокосмос, якому немає меж.