Тема 5. Основні етапи розвитку української соціології

соціології в системі Національної академії наук України. Згодом засновано Українську соціологічну асоціацію (пізніше — Соціологічна асоціація України), яка забезпечує методичне консультування науково-дослідних робіт вітчизняних учених-соціологів. Із 1993 р. вона стає колективним членом Міжнародної соціологічної асоціації.

Протягом років незалежності в Україні утворилися висококваліфі- ковані центри соціологічних досліджень, найвідомішими серед них - соціологічна служба Інституту соціології НАН України, яка плідно співпрацює з соціологічною службою Центру «Демократичні ініціативи» та службою СОЦИС-Геллап (Ukraine International); Український інститут соціальних досліджень (раніше — Інститут проблем молоді); Український центр економічних і політичних досліджень ім. О.Разум- кова; Київський міжнародний інститут соціології в Університеті «Києво- Могилянська Академія» тощо. Матеріали конкретно-соціологічник досліджень, здійснених фахівцями цих соціологічних інституцій країни, широко використовувалися при написанні цього посібника. Труднощі Нині українська соціологія перебуває в нелегкому пошуку власної

розвитку автентичності, розробляє свою методологічну базу, концептуальну

сучасної схему та відповідний понятійно -категоріальний апарат; переосмис-

украгнськог люється предмет її досліджень. Як центральне поняття, ключова

соціологічна категорія виокремлюється галузь суб'єкта, а саму соціологію розглядають як самостійну науку про соціальні спільноти-су6'єкти, механізми їхнього становлення, функціонування і розвитку та про місце і роль у цих процесах людини. Створюються умови для методологічного плюралізму соціології, рівноправного існування різних підходів і поглядів, поволі долається усталена ворожість до теорії та схильність до суто емпіричних досліджень. Фобія теоретизування та упередження до теорії, зрозумілі в часи існування СРСР із його єдиною теоретичною основою-основ — марксизмом-ленінізмом, якщо її не подолати в сучас-них умовах, може стати ахіллесовою п'ятою молодої української соціології. Водночас навіть тепер основні теоретичні праці провідних соціологів світу малодоступні широкому соціологічному загалові. Тому має рацію відомий київський соціолог В.Танчер, коли зауважує, що перед українськими соціологами постає завдання щонайменше прилучитися до процесу розбудови соціологічної теорії, бути причет-ними до дискусій «теоретичного будівництва», бо безпритульна не-теоретизована одноденна соціологія може легко й непомітно стати слухняним знаряддям побудови нового тотального світогляду або комер-ціалізації суспільства.

Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

Три основні

напрями

розвитку

соціології

в сучасній

Україні

Українська соціологічна школа сьогодні поволі набирає сил, набуває рис національної школи, що виявляється не так у проблематиці дослід­жень, як в акцентах на соціогуманітарній традиції української культури загалом. Уже згадуваний В.Степаненко вбачає принаймні три головні напрями її розвитку на сучасній стадії:

• копітка реконструкція власної перерваної протосоціологічної традиції; повернення до нового життя праць українських соціологів, невідомих, призабутих чи заборонених;

• вивчення й пересаджування на рідний ґрунт багатьох світових соціологічних традицій, прищеплення ідей різноманітних шкіл і напрямів, здатність включатися у світовий полілог (тобто вже навіть не у діалог, а в багатоголосу дискусію довкола проблем, що цікавлять соціологів світу);

• максимальне використання унікальних обставин перебування у «живій лабораторії», утвердження у розробці теорій та концепцій соціальних трансформацій у країнах, які утворилися на уламках колишнього Радянського Союзу, до яких належить сучасна Україна.

Соціологічні дослідження українських учених в еміграції

Початки До специфічних особливостей розвитку української соціології слід

розвитку віднести ту обставину, що соціологічні дослідження радянського періоду

української поступово втрачають наукову значущість і об'єктивність, тоді як мож-

соцгології ливість достатньо вільного розвитку соціологічної думки в еміграції

в еміграції породжує появу великої кількості серйозних соціологічних праць, які

становлять нині класику української соціології. Після поразки національ-но-визвольних змагань 1917—1920 рр. багато провідних українських науковців, особливо суспільствознавців, були змушені емігрувати. Вони опинилися за межами батьківщини, передусім у країнах, близьких до кордонів України, де й розгорнули працю зі створення українських навчальних та науково-дослідних закладів. У складних умовах пере-бування на чужині не припинилися їхні студії у площині соціогумані-тарних наук, надто соціології. Можна навіть сказати, що саме на початку 20-х рр. за кордоном починається швидкий розвиток української соціології та виокремлення її деяких дослідницьких напрямів. Не скута жорсткими межами однієї панівної ідеології, соціологічна думка українських учених охоплює різноманітні явища суспільного життя і в Україні, і за її межами. Незважаючи на відносну відірваність від досліджень на батьківщині, українські соціологи дістали можливість ширшого ознайомлення з