Тема 4. Соціологія другої половини XX ст. Майбутнє соціології

• визнання індивіда (діючої особистості) як основного елемента системи; він входить до соціальної структури суспільства через виконувану ним соціальну роль;

• твердження, що суспільне життя залежить від солідарності, засно-вується на взаємодії та співробітництві діючих у ньому індивідів;

• положення про те, що в основі соціального життя лежать норми й цінності] воно включає певні обов'язки людей і необхідність соціального контролю;

• висновки, що соціальні системи є інтегрованими і тяжіють до стабільності; дисфункції у суспільстві — це ненормальний, патоло-гічний стан, який слід змінювати на краще; велику роль у цьому відіграє соціологія, бо саме вона здатна виявляти соціальні відхилення і попереджати про них відповідні соціальні інститути.

Конфлікто- У середині 60-х рр. XX ст. у західній соціології виникає свого роду

логічна повстання проти монополії на істину структурно-функціонального

парадигма підходу, в якому чільне місце посідає теорія конфлікту, або конфлікто-

логічна парадигма. «Теорії порядку» протиставляється «конфліктна теорія», ідеї «соціальної рівноваги» — ідея «соціальної зміни». Одним із Конфлікти перших критиків теорії структурного функціоналізму стає американ-

як органічний ський соціолог Чарлз Райт Міллс (1916—1962). Він вважає, що теорія стан Т.Парсонса недосконала, бо формує переконання щодо гармонійності

суспільства інтересів, стабільності, порядку суспільного життя, ігноруючи при цьому нестабільність і конфлікти, притаманні будь-якому суспільству. Інший американський соціолог Льюїс Козер (нар. 1913) не лише фіксує Позитивна конфліктність як органічний стан соціальної системи, а й висловлює

роль парадоксальну на перший погляд думку про позитивну роль конфлікту.

конфлікту Конфліктні процеси за певних умов сприяють збереженню, зміні й

пристосуванню соціальної системи до нових обставин, її життєздатності й стабільності. Не може існувати повної згоди або відповідності в інтересах різних людей, тому соціальна напруженість у суспільстві є постійною; але конфлікт, особливо соціально контрольований, дозволяє очищати повітря, яким дихають його учасники, краще пізнавати одне одного і внаслідок цього навіть зближуватися у межах якоїсь спільноти Конфлікт із зовнішнім ворогом, вважає Л.Козер, допомагає підтримувати згуртованість групи і суспільства в цілому. Конфлікт, нарешті, сприяє соціальним змінам і виникненню нового, він стимулює відкриття в економічній і технологічній сферах.

Трохи інше тлумачення конфліктів містить у собі «конфліктна модель суспільства» німецького соціолога Ральфа Дарендорфа (нар. 1929).

Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

Конфліктна Його концепція заснована на чотирьох положеннях, протилежних до модель положень структурно-функціонального аналізу:

суспільства • кожне суспільство безперервно перебуває у процесі постійних змін —

зміни повсюдні;

84. у кожному суспільстві є незгоди й конфлікти — соціальні конфлікти є повсюдними;

85. кожний елемент у суспільстві сприяє його інтеграції та змінам;

86. кожне суспільство ґрунтується на насильстві одних його членів над іншими.

Суть соціального конфлікту в теорії Р.Дарендорфа зводиться до антагонізму влади і супротиву: діалектика влади й опору владі є рушійною силою історії, а влада неминуче породжує конфлікт. Визнаючи конф-лікти природним станом суспільства, Р.Дарендорф (як раніше А.Смолл) вважає, що їх слід регулювати й не допускати «соціальних потрясінь». Цю думку продовжує американський соціолог і економіст Кеннет Боу-лінґ (нар. 1910). Він наголошує, що конфлікт — велика руйнівна сила, і соціологія повинна досліджувати динаміку кризових ситуацій, щоб умож-ливити контроль над конфліктами і не допустити руйнації суспільства.

Основні риси Отже, основними рисами конфліктної парадигми є визнання, що:

конфліктної • соціальні системи роздирають суперечності;

парадигми . соціальні системи прагнуть до змін;

84. в основі соціального життя лежать непримиренні інтереси, тому конфлікт є постійним, органічним внутрішнім станом кожної соціальної системи;

85. соціальні конфлікти мають радше позитивне значення для суспіль-ства, оскільки сприяють його адаптації до змін, появі нового й прогресу в кінцевому підсумку;

86. соціальні конфлікти вимагають соціального контролю з метою запо-бігання соціальним вибухам і повної руйнації соціальної системи; соціологія посідає провідне місце у профілактиці конфліктів та їх оптимальному розв'язанні.

Інтерпретативні парадигми сучасної соціології

Символічний До другої гілки теоретичного соціологічного знання належать інтер-

інтеракціонізм претативні парадигми, скеровані на дослідження не суспільства в

цілому з його структурою та функціями, а на вивчення дій окремих людей

і малих груп. Серед них на чільному місці символічний інтеракціонізм

(від англ. interaction — взаємодія). Ця течія визначається принциповою