Тема 5. Основні етапи розвитку української соціології

Створення Українського соціологічного інституту у Відні

Основні напрямки діяльності УСІ

Створення Українського інституту громадо­знавства та напрямки його діяльності

надбаннями західної класичної соціологічної спадщини й модерними науковими розвідками у площині соціології, що стає вагомою підставою входження української соціології у світовий науковий процес як його органічної частки. Тому навіть на чужині українські соціологи не почу-валися провінційними, гідно репрезентуючи свої надбання поряд із зарубіжними вченими.

На початку 20-х рр. серед української політичної та наукової еміграції виникає природне бажання і конкретний план організації соціологічних студій і дослідів, включно із заснуванням спеціальної української інсти-туції за кордоном, у якій би знайшов вияв широко розвинений тоді світовий рух соціологічної думки. Відбувається це передусім за ініціа-тиви великого історика України та громадсько-політичного діяча М.Гру-шевського, який добре розумів вагу наукового синтезу суспільних наук, загалом і соціології зокрема, будучи переконаним у необхідності науко-вого вивчення суспільства, його аналізу для закладання наукових підвалин української визвольної та державотворчої політики.

М.Грушевський ставить собі за мету організувати Український соціологічний інститут (УСІ) у Женеві, щоб у такий спосіб відзначити спадковість праці М.Драгоманова та його колег у 70—80-х рр. XIX ст. Однак цього досягнути не вдалося, і осередком УСІ з 1919 р. стає Відень, Початковий період його діяльності обмежується трьома напрямами: влаштуванням публічних лекцій, організацією бібліотеки і, що найважливіше, видавничою справою. Серед найпомітніших публікацій УСІ у Відні назвемо такі: М.Грушевський, «Початки громадянства. Генетична соціологія» (1921), В.Старосольський, «Теорія нації» (1919), М.Шраґ, «Держава і соціалістичне суспільство» (1923), М.Лозинський, «Галичина в 1918-1920 рр.» (1922) та ін.

УСІ у Відні існує і діє до повернення М.Грушевського та його найближчих співробітників до України в березні 1924 р. Далі українські соціологічні студії в еміграції жваво розвиваються у Чехословаччині, в Празі. Саме «празький період» української соціології можна вважати найбільш плідним в її історії. Він розпочинається зібранням кращих сил українських соціологів під егідою Соціологічного товариства, засно-ваного у Празі 1 жовтня 1923 р. з ініціативи голови Українського громад-ського комітету, колишнього міністра земельних справ в уряді УНР Микити Шаповала. Після річного організаційного етапу 1 листопада 1924 р. у Празі було засновано очолюваний М.Шаповалом Українсь-кий інститут громадознавства (УІГ), який упродовж восьми років свого існування розгортає активну наукову діяльність у галузі соціології.

Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

Перший український підручник із соціології

Суспільство та його структура

І хоча після смерті керівника 1932 року його активність відчутно знижується, все ж УІГ продовжує діяти в Празі аж до 1945 р. Основними напрямами його діяльності були:

38. видання шести чисел першого і єдиного тоді українського соціологіч-ного часопису «Суспільство» (1925—1927);

39. публікації книг українських соціологів, серед яких слід особливо відзначити такі: М.Шаповал, «Українська соціологія», «Соціологія українського відродження» (1927), «Загальна соціологія» (1929), «Соціологія України» (1933), «Соціологія і політика: Підручник соціотехніки» (без року видання) та ін., М.Мандрика, «Соціологія і проблема соціального виховання у Сп. Шт. Америки» (1925), В.Петрів, «Суспільство і армія», «Нова Україна» (1924) та ін.;

40. читання лекцій і підготовка рефератів з найактуальніших проблем української та зарубіжної соціології;

41. залучення до співпраці з УІГ відомих представників західної соціоло-гічної думки та видання їхніх найцікавіших доробків: І.Блага, «Сучасна чеська соціологія», Р.Міхельс, «Соціологія в Італії», Л. фон Візе, «Начерк вибудування науки про суспільні відносини», Е.Росс, «Ін-дустріальний дуалізм», А.Еллвуд, «Група і суспільство», Е.Богардус, «Зміни соціальної дистанції», П.Сорокін, «Російська соціологія у XX ст.» та ін.

Окремо слід зупинитися на першому українському підручнику із соціології М.Шаповала (1929) «Загальна соціологія». У ньому автор визначає суспільство як суму всіх відносин між людьми. Інше визначення суспільства становить його опис у складі чотирьох основних складових елементів:

38. прості скупчення,

39. складні скупчення,

40. агрегати (комбінація простих і складних скупчень),

41. громади (спільноти).

Уміти робити соціологічний аналіз, на його думку, означає практично вміти відшукувати, яке сполучення перед нами, за якими лініями інди-віди об'єднані, яка перед нами кумуляція (від лат. cumulatio — скупчення) — подвійна, потрійна тощо. Для нього клас, наприклад, є потрійною кумуляцією: професійно-одномаєтково-однакоправною, а нація, також із зв'язками потрійної кумуляції — це мовно-територіально-державна спільнота, або складна верства. М.Шаповал наголошує, що більше ліній об'єднання, то соціально міцнішим є скупчення, солідарнішими є людські типи, які до нього входять. Він також визначає соціологію як теорію