Проц. документы 2010

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про визнання протиправними та нечинними актів

Відповідно до ст. 6 КАС кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів. Тобто, законом охороняються не тільки права, але і свободи та інтереси. В даному випадку позивачі звертаються до суду за захистом своїх інтересів.

Згіднороз’яснення п. 3.4. Рішенням КС від 01.12.2004 р. №18-рп/2004 охоронювальний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об’єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, якілегітимованісуспільствомізумовленіісторичнодосягнутимкультурнимрівнемсуспільства.

Захист інтересів позивачів в даному позові полягає в наступному:

Позивачі є мешканцями в гуртожитках по вул. Свободи, 60, Червона, 16, Червона, 20, Дюміна, 102, Кірова, 72, Кірова, 74 в м. Бердянську Запорізької обл. За даним позовом захист інтересу позивачів полягає в тому, що вони мають інтерес як мешканці проживати в гуртожитку, який повинен перебувати у державній власності, а не у приватній — акціонерному товариству, оскільки на мешканців, які проживають в гуртожитку, що є у приватній власності не розповсюджуються відповідні житлові та деякі соціальні гарантії, і навпаки, якщо гуртожиток буде перебувати в державній власності, то на мешканців розповсюджуються певні житлові та соціальні гарантії.

Окрім того, відповідно до ст. 2 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 04.09.2008 р. мешканці гуртожитків, які перебувають у комунальній власності можуть реалізувати конституційне право на житло шляхом приватизації житла у гуртожитку. Тому у позивачів є відповідний інтерес, щоб гуртожиток повернути до державної власності з наступною передачею до комунальної.

Позивачі звернулись за захистом своїх прав та інтересів до ФДМУ, який 09.10.2009р. надав документи, що стосуються приватизації даних гуртожитків (копія супровідного листа ФДМУ від 09.10.2009 р. № 25/1044 додається). На підставі наданих документів їм стало відомо, що гуртожитки в яких вони мешкають були незаконно приватизовані, що полягає в наступному:

01 квітня 1990 р. ТСО «Запорожбуд» за Договором оренди надав в оренду майно треста «Бердбуд» організації орендаторів. Відповідно до п. 1.1.2. Договору після його підписання організація орендарів набула статусу Орендного підприємства «Бердбуд».

07 квітня 1993 р. Наказом ФДМУ № 152-ПК «Про створення комісії з приватизації» була затверджена комісія з приватизації державного майна, взятого в оренду організацією орендарів «Бердбуд».

15 червня 1993 р. Головою ФДМУ був затверджений План приватизації орендного підприємства «Бердбуд», яким було передбачено встановлення особливого режиму приватизації, в тому числі і на житловий фонд, який було передано на баланс ЗАТ «Бердбуд» за умови збереження його цільового

призначення.

16 червня 1993 р. Розпорядженням Фонду державного майна України № 125-РПП був затверджений план приватизації частки державного майна, що знаходиться в складі майна орендного підприємства «Бердбуд» м. Бердянськ.

На 01 травня 1993 р. була складена Відомість залишкової вартості основних засобів по ОП «Бердбуд», відповідно до якої в розділі «ЖКК» п. 29 була визначена залишкова вартість гуртожитків по вул. Свободи, 60 в розмірі 601308,76 руб. (с. 10, п. 29); п. 40 — гуртожитку по вул. Червона, 16 в розмірі 1687816,84 руб.; п. 41 — по вул. Червона, 20 в розмірі 2513234,02 руб.; п. 39 — по вул. Дюміна, 102 в розмірі 1041621,78 руб.; п. 3 — по вул. Кірова, 72 в розмірі 220308,12 руб.; п. 4 — по вул. Кірова 74 в розмірі 230698,05 руб. Відповідно до п. 3 Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» українські карбованці підлягають обміну на гривні за курсом 100000 карбованців на 1 гривню. Звідси вартість гуртожитку по вул. Свободи, 60 становить 6,03 грн, по вул. Червона, 16 — 16,88 грн, по вул. Червона, 20 — 25,13 грн, повул. Дюміна, 102 — 10,41 грн, повул. Кірова, 72 — 2,20 грн, Кірова, 74 — 2,31 грн.

16 червня 1993 р. Розпорядженням Фонду державного майна України № 124-РОМ був затвер-

джений Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Бердбуд».

Згідно даного акту у вартість цілісного майнового комплексу ввійшла вартість гуртожитків по вул. Свободи, 60, по вул. Червона, 16 та по вул. Червона, 20, вул. Дюміна, 102, вул. Кірова, 72, Кірова, 74.

18 червня 1993 р. був затверджений Головою ФДМУ Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу.

23 червня 1993 р. між ФДМУ та Організацією орендарів орендного підприємства «Бердбуд» був укладений Договір купівлі-продажу майна державного підприємства, відповідно до якого «Берд-

буд» купив державне майно цілісного майнового комплексу.

231

09 вересня 1993 р. Актом прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Бердбуд» Покупець («Бердбуд») прийняв згідно відомості інвентаризації викуплену ним державну частку цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Бердбуд». Так, в Переліку жилих будинків, нежилих будівель та споруд, що є власністю ЗАТ «Бердбуд» п. 3 було включено гуртожиток по вул. Свободи, 60, п. 6 — гуртожиток по вул. Червона, 16, в п. 7 гуртожиток по вул. Червона, 20, п. 5 — Дюміна, 102, п. 1 — Кірова, 72, п. 2 — Кірова, 74.

Таким чином, в процесі приватизації орендного підприємства спірні гуртожитки незаконно ввійшли до цілісного майнового комплексу «Бердянськбуд».

Незаконність приватизації гуртожитків у складі ЦМК

УЛисті Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від

27.12.2004 р. № 4/6-2576 зазначено, що житлові будинки та гуртожитки повинні безоплатно передаватись в комунальну власність.

Відповідно до інструктивного Листа ФДМУ № 10-25-21463 від 30.12.2005 р. передача у власність підприємствам разом з цілісними майновими комплексами гуртожитків проводилась незаконно з наступних підстав.

Увартість цілісного майнового комплексу ФДМУ незаконно включив гуртожитки, оскільки не володіло повноваженнями на вчинення таких дій.

Так, відповіднодоч. 2 ст. 19 КонституціїУкраїниорганидержавноївладитаорганимісцевогосамоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Державні органи приватизації, зокрема ФДМУ діють на підставі законодавстваУкраїнипроприватизацію(ст. 7 ЗаконуУкраїни«Проприватизаціюдержавногомайна»).

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», в редакції, яка діяла на час приватизації, приватизації підлягали цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурні підрозділи.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Методики оцінки вартості майна під час приватизації» від 22.07.1998 р. № 1114, згідно якої (Загальні положення, п. 4) цілісний майновий комплекс — це господарський об’єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг). Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи підприємств (цехи, виробництва, дільниці тощо), які виділяються в установленому порядку в самостійні об’єкти приватизації з подальшим складанням розподільного балансу.

Згідно до Наказу ФДМУ «Про затвердження Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації» № 787 від 05.05.2001 р. цілісний майновий комплекс — це об’єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої господарської діяльності, що визначає загальнодержавне значення підприємства, на постійній і регулярній основі. Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи, які в установленому порядку відокремлюються в самостійні об’єкти.

Відповідно до Національного стандарту № 1 «Загальні принципи оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою КМУ від 10 вересня 2003 року № 1440 цілісними майновими комплексами є підприємства, а також їх структурні підрозділи (цехи, виробництва, дільниці тощо), які можуть бути виділені в установленому порядку в самостійні об’єкти з подальшим складанням відповідного балансу і можуть бути зареєстровані як самостійні суб’єкти господарської діяльності. Об’єкти оцінки у формі цілісного майнового комплексу (цілісний майновий комплекс) — об’єкти, сукупність ак-

тиві яких дає змогу провадити певну господарську діяльність.

Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 р. дає аналогічне визначення: Цілісним майновим комплексом є господарський об’єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. У разі виділення цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства складається розподільчий баланс.

Таким чином, гуртожитки не входять до господарського об’єкту із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), оскільки це є соціальним та житловим об’єктом для забезпечення прав громадян на житло, а не відповідне виробництво, а значить не підлягало приватизації в складі ЦМК.

Окрім того, ч. 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» в редакції, яка діяла на момент приватизації гуртожитків, чітко було визначено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об’єктів державного земельного та житлового фондів.

Виходячи з положень ст. 4 Житлового кодексу Української РСР до складу житлового фонду входять жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях. Жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі становить державний житловий фонд.

Статтями 127-131 Житлового кодексу УРСР та пунктом 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.86 № 208, передбачено, що гуртожитки це

232

спеціально споруджені або переобладнанні для цієї мети жилі будинки. Враховуючи, що такі жилі будинки належали підприємствам на праві повного господарського відання, то їх, тобто гуртожитки

слід відносити до об’єктів державного житлового фонду.

Спеціальним законодавством, яке регулює приватизацію державного житлового фонду є Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» державний житловий фонд — це житловий фонд місце-

вих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» кімнати в гуртожитках не підлягають приватизації, а значить і не підлягало приватизації вся будівля гуртожитків.

Таким чином, із вищевикладеного слідує висновок, що гуртожитки як об`єкти державного житлового фонду не підлягають приватизації.

Враховуючи вищенаведене Розпорядження ФДМУ №124-РОМ від 16.06.1993 р., та Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу від 18.06.1993 р. повинні бути визнані незаконними та недійсними в частині включення до вартості цілісного майнового комплексу спірних гуртожитків, оскіль-

кицесуперечитьч. 2 ст. 3 ЗаконуУкраїни«Проприватизаціюдержавногомайна».

Враховуючи вищенаведене та відповідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна», ст. 2, 17, 105 КАС,

Просимо:

1.Визнати протиправним та нечинним Розпорядження ФДМУ № 124-РОМ від 16.06.1993 р. в частині включення до вартості цілісного майнового комплексу гуртожитки по вул. Свободи, 60, по вул. Червоній, 16 та по вул. Червона, 20, Дюміна, 102, Кірова, 72, Кірова, 74 в м. Бердянську.

2.Визнати протиправним та нечинним Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу від 18.06.1993 р. в частині включення до вартості цілісного майнового комплексу гуртожитки по вул. Свободи, 60, по вул. Червоній, 16 та по вул. Червона, 20, Дюміна, 102, Кірова, 72, Кірова, 74 в м. Бердянську.

Додаток:

1.Копія договору оренди від 01.04.1990 р.

2.Копія довідки на адвокатський запит.

3.Копія Наказу ФДМУ № 152-ПК від 07.04.1993 р «Про створення комісії з приватизації».

4.Копія Плану приватизації орендного підприємства «Бердбуд» від 15.06.1993 р.

5.Копія Розпорядження Фонду державного майна України № 124-РОМ від 16.06.1993 р.

6.Копія Розпорядження Фонду державного майна України № 125-РПП від 16.06.1993 р.

7.Копія Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу від 18.06.1993 р.

8.Копія Ведомости остаточной стоимости на 01.05.1993 г.

9.Копія відомості розрахунків відновної вартості орендованого незавершеного будівництва на

01.05.1993 р. (с. 1, 10, 11).

10.Копія Акту прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Бердбуд» від 09.09.1993 р.

11.Копія рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради № 5 від 10.01.2002 р.

12.Копія свідоцтва про право власності на будівлю видане Виконавчим комітетом Бердянської міської ради від 11.01.2002 р.

13.Копія супровідного листа ФДМУ від 09.10.2009 р. № 25/1044.

14.Копія статті з газети «Бердянськ деловой».

15.Квитанція про сплату державного мита (3,40 грн).

16.Копії позовної заяви з додатками (4 прим.).

03 грудня 2009 р.

Позивачі О. Ю. Коваль Г. С. Медведєва С. М. Череда В. І. Носов Л. А. Губенко

Н. М. Вєтренко

233

Позовна заява щодо оскарження повідомлення-рішення контролюючого органу по податковій перевірці

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов’язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги — до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження.

Остаточне рішення вищого (центрального) органу контролюючого органу за заявою платника податків не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене у судовому порядку.

Окружний адміністративний суд м. Києва

ПОЗИВАЧ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім»

ЄДРПОУ 32660000 02030 м. Київ,

вул. Урлівського, 3-А, оф. 67

тел. 455-95-76, yurpract@ua.fm

ВІДПОВІДАЧ:

Державна податкова інспекція у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової адміністрації України

02068 м. Київ, вул. Кошиця, 3

ЄДРПОУ 26088794 тел. 200-00-00

адреса електронної форми невідома

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про визнання неправомірним та скасування повідомлення-рішення контролюючого органу, стягнення коштів

Дана позовна заява здійснюється на підставі п. 5.2. Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ. Так, ми вважаємо, що контролюючий орган — ДПІ Дарницького району в м. Києві (Відповідач) невірно

визначив суму податкового зобов’язання та прийняв рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування, що полягає в наступному.

З 01.10.2009 р. по 19.11.2009 р. з перервою в роботі з 11.10.09 р. по 03.11.09 р. на нашому підпри-

ємстві — ТОВ «Торговий дім» проводилась планова документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства ДПІ Дарницького району в м. Києві, згідно якої був складений Акт планової податкової перевірки від 19.11.2009 р. № 2142/2301-32660000 (надалі Акт (Додаток № 1) та винесено повідомлення-рішення від 19.11.09 р. № 0007092301/0-38675/10/23-100 (Додаток № 2).

30 листопада 2009 р. нами була подана апеляційна скарга начальнику ДПІ у Дарницькому районі м. Києва в порядку п. 5.2.2. Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ. 17 грудня 2009 р. було прийнято рішення № 41868/10/23-100 про залишення без змін податкового повідомлення-рішення.

234

20 грудня 2009 р. нами було оскаржено дане рішення в ДПА м. Києва. 21 грудня 2009 р. була подана додаткова апеляційна скарга. 25 грудня 2009 р. ДПА м. Києва було прийнято рішення № 658/10/25-000 про залишення без змін податкового повідомлення-рішення.

Вважаємо, що податкове повідомлення-рішення є неправомірним з наступних підстав.

В п. 2 Акту зазначено, що перевіркою встановлені порушення ведення податкового обліку. З даним висновком погодитись неможливо, оскільки контролюючий орган не вірно визначив зазначені порушення щодо п. 7.2.4., ст. 9 Закону України «Про податок на додатну вартість», оскільки нами вірно було віднесено податок на додану вартість у розмірі 4023,47 грн.

Уп. 2.4. Акту контролюючий орган встановив, що ми занизили податок на прибуток за 4-й квартал 2008 р. у розмірі 6035,21 грн.

Такий висновок контролюючий орган зробив з наступного (зазначається в п. 2.2. Акту):

1) «У результаті перевірки встановлено проведення господарських операцій з суб’єктом господарювання ТОВ «Конвалія», який має ознаки «фіктивності»;

2) Статут, установчий договір та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Конвалія» від 13.02.04р. рішенням Голосіївського районного суду м. Києва визнано недійсним.

Оскільки рішенням суду визнана недійсною реєстрація з моменту його реєстрації, тобто з 24.06.03 р., то контролюючий орган зробив висновок, що на момент складання акту виконаних робіт, наданих послуг від 30.12.08 р. суму 20117,37 грн ми не мали права відносити до валових витрат у І кв. 2008 р.

Уп. 2.5. Акту зазначено, що саме з вищенаведених підстав, оскільки ми не мали права відносити суму 20117,37 грн до валових витрат, то виходячи з цього ми занизили податок на додану вартість у розмірі 4023,47 грн. Цей висновок був зроблений з того, що на момент виписки податкових накладних ТОВ «Конвалія» не було платником податку на додану вартість. Це суперечить фактичним обставинам справи, оскільки саме на момент виписки податкових накладних ТОВ «Конвалія» було платником податку на додану вартість, а пізніше судом визнано його реєстрацію недійсною, вже тоді, коли ми припинили будь-які відносини з даним господарюючим суб’єктом, не зважаючи на те, що визнається реєстрація недійсною з моменту реєстрації.

Згідно п. 19 Роз’яснень ВАСУ від 12.03.99 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними» саме лише визнання судом недійсними установчих документів підприємства та/або рішення про створення підприємства, а також прийняття судом рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності не є підставою для

того, щоб вважати недійсними угоди, укладені таким підприємством з іншими підприємствами

чи організаціями до моменту виключення його з державного реєстру.

Окрім того, згідно ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) наступних вимог: зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Усі ці вимоги в момент вчинення правочину між ТОВ «Торговий дім» та ТОВ «Конвалія» були дотримані. За ст. 204 ЦК діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Окрім того, при вчиненні даної угоди нами були перевірені та отримані усі необхідні копії документів, які дозволяють вчиняти дані правочини, та ми не могли знати, що після декількох місяців реєстрація даного підприємства буде визнана су-

дом недійсною. Про такий факт нам стало відомо від ДПІ у Дарницькому районі при перевірці, однак за нашою заявою надати це рішення для ознайомлення контролюючий орган відмовив. Таким чином, договір, на підставі якого було перерахована сума 20117,37 грн є дійсною та згідно п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відноситься до сум валових витрат.

Згідно п. 7.2.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. За п. 7.2.4. закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. На момент видачі податкової накладної ТОВ «Конвалія» було платником податку відносно чого нам були пред’явлені усі необхідні документи (свідоцтво платника).

Контролюючий орган, взагалі, не мав права нараховувати штрафні санкції, оскільки за п. 17.1. Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами» штрафні санкції встановлюються за порушення податкового законодавства. В даному випадку порушення законодавства не було, оскільки ми не знали та не могли знати, що

235

після декількох місяців від періоду розрахунків з господарюючим суб’єктом ТОВ «Конвалія» їх реєстрацію визнають недійсною. До теперішнього часу, навіть на наше письмове прохання ДПІ у Дарницькому районі м. Києва не надало для ознайомлення рішення Голосіївського районного суду, тобто нам не відомо чи дійсно існує таке рішення і на підставі чого воно було винесене.

Нами було виконане повідомлення-рішення на суму 6035,20 грн, відносно чого при задоволенні позову ми маємо право поновити первісний стан, шляхом повернення перерахованих нами коштів відповідачу.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 5, п. 17.1. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами», ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 204, 215 ЦК,

Просимо:

1.Визнати неправомірним та скасувати повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Ки-

єва від 19.11.09 р. № 0007092301/0-38675/10/23-100.

2.Стягнути з відповідача на користь позивача перераховані кошти за спірним повідомленнямрішенням у розмірі 6’035,20 грн.

3.Стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на сплату державного мита та ін- формаційно-технічного забезпечення, згідно квитанцій.

Додаток:

1.Копія Акту про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства від 19.11.09 р. № 2142/2301-32660000.

2.Копія повідомлення-рішення від 19.11.09 р. № 0007092301/0-38675/10/23-100.

3.Копія Рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 17.02.09 р. № 41868/10/23-100.

4.Копія Рішення ДПА у м. Києві від 25.12.09 р. № 658/10/25-000.

5.Копія нашого Листа № 09/12 від 09.12.09 р.

6.Копія платіжного доручення на перерахування коштів.

7.Квитанція про сплату державного мита (3,40 грн).

8.Копія позовної заяви з додатками.

236

Позовна заява про оскарження нормативно-правового акту та стягнення матеріальної шкоди

Окружний адміністративний суд м. Києва

ПОЗИВАЧ:

Ковінька Валентина Миколаївна

02232 м. Київ,

вул. М. Цвєтаєвої, 1, кв. 1

тел.: 500-00-00 yurpract@ua.fm

ВІДПОВІДАЧІ:

1) Президент України

01021, м. Київ, вул. Шовковична, 12

тел.: 226-20-77 press@stpu.gov.ua

2) Держава, в особі Державного казначейства України

01014, м. Київ,

вул. Бастіонна, 6

тел.: 285-12-35 office@treasury.gov.ua

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про оскарження нормативно-правового акту та стягнення матеріальної шкоди

11 травня 2005 р. Ковінька В. М. з Кузьмичем К. І. уклали договір довічного утримання у

приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогдан В. М., яка посвідчувала цей договір саме на підставі п. 2 Указу Президента України від 23.08.98 р. № 932/98 «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні».

10 липня 2005 р. Кузьмич К. І. помер з діагнозом ішемії серця та кардіосклерозу.

22 жовтня 2005 р. дочка Кузьмича К. І. — Кузьмич Т. К. звернулась до Оболонського район-

ного суду м. Києва з позовом про визнання договору довічного утримання недійсним.

17 жовтня 2005 р. суд першої інстанції задовольнив даний позов. Даний позов був задоволе-

ний з єдиної підстави, що договір довічного утримання посвідчив приватний нотаріус, тобто що він суперечить ст. 36 Закону України «Про нотаріат», так як згідно даної норми приватний нотаріус не має права посвідчувати договір довічного утримання, а це є прерогативою державного нотаріуса.

24 березня 2008 року Апеляційним судом м. Києва було постановлено Ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишено без змін.

22 квітня 2008 року суддя Верховного Суду України Костенко А. В. постановив Ухвалу, якою відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Новіцької В. М. у зв’язку з відсутністю порушень норм матеріального та процесуального права.

При розгляді даного спору, позивачем було з’ясовано, що даний договір довічного утримання був посвідчений нотаріусом саме з таких правових підстав:

В п. 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України зазначено, що Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем’єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому ст. 93 Конституції України. Такий Указ Президента України вступає в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань.

На виконання даної норми Президент України прийняв Указ від 23.08.98 р. № 932/98 «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні». Згідно п. 2 даного Указу приватні нотаріуси мають право

посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та всі інші нотаріальні дії,

237

які вчиняються державними нотаріусами, за винятком видачі свідоцтва про право на спадщину та вжиття заходів до охорони спадкового майна. І жодних посилань, на те, що вони не мають права посвідчувати договір довічного утримання не має.

Отже, вищезазначений Указ Президента України, встановлюючи можливість посвідчення договорів довічного утримання приватними нотаріусами, приймався в розріз з Законом України «Про нотаріат» (ст. 36), який був прийнятий 02 вересня 1993 року. Тобто від самого початку свого впровадження в регулювання суспільних відносин він суперечив положенню закону (який вже існував до прийняття цього Указу), а це означає, що даний Указ повинен був бути скасований в цій частині як

такий, що прямо не відповідає принципу законності та основним положенням, закріпленим в Законі України «Про нотаріат».

Окрім того, втілюючи у нотаріальну практику дане положення було закріплене в п. 3 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затв. Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5. Так, відповідно до цієї Інструкції договори довічного утримання (догляду) посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів відчуження (пункт 82 Інструкції) та не належать до переліку нотаріальних дій, які не можуть бути вчинені приватними нотаріусами (пункт 3 Інструкції). Тобто на засадах правової невизначеності, двозначності застосування та неефективності була створена суперечлива, фактично недієва нормативно-правова база.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про нотаріат» та п. 6 вказаної Інструкції нотаріуси у своїй діяльності керуються законами України,... указами Президента України,... наказами Міністерства юстиції України. Але дані підзаконні нормативно-правові акти повинні прийматись у межах, визначених законами і Конституцією України, і ніяким чином не повинні суперечити ним.

Частина 2 ст. 21 ЦК зазначає, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС до компетенції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб’єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України; адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, їхня посадова чи службова особа; а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Відповідно до ч. 8 ст. 171 КАС суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Згідно ч. 2 ст. 171 КАС право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Такою особою і є позивач, адже застосування Указу Президента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» призвело до безпосереднього порушення її законних прав та інтересів.

У зв’язку із дією Указу Президента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні», положення якого суперечать Закону України «Про нотаріат», що має вищу юридичну силу, позивачу завдано матеріальну шкоду, адже позивач здійснивши юридично правильно всі дії по укладенню і виконанню договору довічного утримання втратила право власності на квартиру, яка була законно отримана згідно цього договору.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1175 ЦК шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Так як позивач, укладаючи договір довічного утримання, дотрималась всіх умов його оформлення та виконання, вона законно має право на квартиру, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Мате Залки, буд. 1, кв. 2. Проте Ковінька В. М. втратила право власності на цю квартиру саме у зв’язку із дією вищевказаного Указу, який цілковито не відповідає законодавчому документу з вищою юридичною

238

силою, тобто є незаконним, і на підставі якого договір довічного утримання був посвідчений приватним нотаріусом, а отже, за інших обставин дана квартира безперечно залишалась би її власністю.

Розмір матеріальної шкоди, завданої внаслідок прийняття незаконного Указу Президента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні», становить ринкову вартість квартири, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Мате Залки, буд. 1, кв. 2, і розраховується таким чином:

Згідно он-лайн оцінки квартири на сайті www.domik.net середня ціна квадратного метру у квартирі в буд. 1 по вул. Мате Залки в м. Києві становить 2 988 доларів США, що за курсом НБУ на день подачі позову (100 доларів США = 770 гривень) становить 23 007, 60 гривень.

Так як загальна площа квартири становить 21,50 кв.м., то ринкова вартість квартири обчислюється: 23 007, 60 х 21,50 = 494 663, 40 (гривень).

Отже, розмір матеріальної шкоди становить 494 663 (чотириста дев’яносто чотири тисячі шістсот шістдесят три гривні) гривень 40 копійок.

На підставі викладеного та керуючись ст. 21, 1175 ЦК та ст. 17, 19, 171 КАС,

Прошу:

7.Визнати незаконним Указ Президента України від 23.08.98 р. № 932/98 «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» на момент його чинності.

8.Стягнути з відповідача-2 на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 494 663 (чотириста дев’яносто чотири тисячі шістсот шістдесят три гривні) гривень 40 копійок.

Додатки:

1.Копія договору довічного утримання від 11 травня 2005 року.

2.Копія Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2005 року.

3.Копія Ухвали Апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2008 року.

4.Копія Ухвали Верховного Суду України від 22 квітня 2008 року.

5.Копія Указу Президента від 23.08.98 р. № 932/98 «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні».

6.Копія витягу із Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року.

7.Витяг із сайту www.domik.net стосовно оцінки квартири.

8.Квитанція про сплату державного мита (3,40 грн).

9.Копія позовної заяви з додатками (2 прим.).

239

Позовна заява щодо оскарження Постанови про порушення Правил дорожнього руху

Дарницький районний суд м. Києва (як адміністративний суд)

ПОЗИВАЧ:

Словацький Віктор Станіславович

02094 м. Київ,

вул. Харківське шосе, 1, кв. 1

тел. 500-00-00 yurpract@ua.fm

ВІДПОВІДАЧ:

Міське управління УМВС України в Житомирській області

10031 м. Житомир, вул. Щорса, 96

тел. 8 (0412) 25-85-86

адреса електронної пошти невідома

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про визнання протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення

26 квітня 2009 року о 10 год. 37 хв. я Словацький Віктор Станіславович рухався на своєму автомобілі д.н. ВАЗ АА 4900 АА по трасі Чоп-Київ разом зі своїми дітьми, зі швидкістю 90 км/год. Поперед мене їхав автомобіль зі швидкістю близько 120 км/год. Два інспектори ДПС патрулювали дорогу. Один інспектор ДПС спробував зупинити автомобіль який рухався поперед мене, однак той не зупинився. Мені здалося, що інспектор показав знак зупинитись і мені, відповідно до чого я зупинився. Однак, інспектор не підійшов до мене і не виявив бажання поцікавитись причиною моєї зупинки. Я вийшов з автомобіля, деякий час постояв та почав рухатися далі.

13 травня 2009 року я отримав Постанову по справі про адміністративне правопорушення АМ 075600 з фото мого автомобіля та копію рапорту (копії додаються).

Зданою Постановою я не згоден та оскаржую з наступних підстав:

1)При розгляді справи не були з’ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в моїх діях є ознаки правопорушення, за який законом встановлено адміністративну відповідальність.

2)У Постанові по справі про адміністративне правопорушення відсутні докази належності виміряної швидкості саме моєму автомобілю. З фото надісланого мені чітко видно:

по-перше — шрифт яким написано дата, час, слово «швидкість» та номер самого фото явно відрізняється від шрифту яким написано кількість кілометрів, а саме 120;

по-друге — фото мого автомобіля було зроблене під час зупинки, а не під час руху, так як чітко видно диск колеса, в той час як при русі зображення стає безформним;

по-третє — під час зупинки мого автомобіля я виходив з салону, про що свідчить відсутність, як мого чіткого зображення так і контурів на фото;

по-четверте — на фото чітко видно, що передні двері біля пасажирського сидіння є відкритими.

3)Також підлягає сумніву Рапорт: інспектор ДПС роти ДПС ОДДЗУДАІ УМВС України прапорщик міліції Куниківський О. П. зазначив, що я їхав по трасі у напрямку Київ-Чоп Коростишевський, однак я їхав у протилежному напрямку Чоп Коростишевський — Київ.

Згідно свідоцтва про визнання № UA-MI/3-924-2006 від 11.10.2006 року виданого Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики, вимірювач швидкості радіолокаційний відеозаписуючий «ВІЗІР», визнаний як засіб вимірювальної техніки. Вказаний прилад зареєстровано у Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером 31473-06.

На кожний прилад, що перебуває у користуванні у підрозділах ДАІ, Державним підприємством Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів, видано свідоцтво про перевірку робочого засобу вимірювальної техніки.

Діапазон вимірювання швидкості становить від 20 до 250 км/год. Границі абсолютної похибки у стаціонарному режимі — +/– 1 км/год. Границі абсолютної похибки у патрульному режимі — +/– 2 км/год.

240