11. Житлове законодавство

проводиться судом відповідно до правил ст. 117 ЖК України з наданням іншого приміщення лише в тому разі, коли особи, які вселилися з порушенням встанов­леного законодавством порядку, до вселення займали жилі приміщення в будин­ках державного і громадського житлового фонду, і при вселенні звільнили їх.

Виходячи зі змісту правил ст. 112 ЖК України особи, тимчасово поселені в жилі приміщення у зв'язку з тим, що займані ними квартири в будинках держав­ного чи громадського житлового фонду зруйновані внаслідок вибуху, не можуть бути виселені без надання іншого благоустроєного жилого приміщення.

Виселення з жилого приміщення в будинку (що загрожує обвалом) державно­го або громадського житлового фонду не в установленому порядку не позбавляє осіб, які правомірно користувалися цим приміщенням, права вимагати в судово­му порядку надання іншого благоустроєного жилого приміщення за правилами ст. 112 ЖК України.

У разі неправомірного (не за рішенням суду) виселення з аварійного жилого приміщення, яке не є таким, що загрожує обвалом, виселені особи вправі вима­гати поновлення порушеного права користування жилим приміщенням.

При вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України мають вра­ховуватись порушення правил співжиття у сфері даних житлових відносин, а не такі правопорушення, що допущені відповідачем в іншому місці й не мають відношення до користування сторонами жилим приміщенням.

Виселення у зв'язку з позбавленням відповідача батьківських прав провадить­ся відповідно до ст. 114 ЖК України з наданням іншого жилого приміщення.

Виходячи з офіційного характеру заходів запобігання й громадського впливу які мають передувати виселенню наймача або членів його сім'ї на підставі ст. 116 ЖК України без надання іншого жилого приміщення, і відповідно до правил ст. 29 ШЖ України про допустимість засобів доказування факт застосування заходів за­побігання судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, виконавчими комітетами, іншими уповноваженими органами, а заходів громадського впливу — органами самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні комітети, то-зариські суди тощо), повинен підтверджуватися письмовими доказами.

Правила ст. 116 ЖК України про виселення за неможливістю спільного про­живання не поширюються на учасників спільної власності на жилі будинки чи квартири. У таких випадках захист прав цих осіб може здійснюватись іншими способами, передбаченими ст. 6 ЦК України, наприклад, шляхом покладення зобов'язання усунути перешкоди в користуванні зазначеним майном, компенсу­вати моральну шкоду.

Відповідно до ст. 157 ЖК України, члена сім'ї власника (в тому числі колиш­нього) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 ЖК України, а не у зв'язку з тим, що приміщення необхідне для проживання самого власника.

При вирішенні спорів між власниками жилих будинків (квартир) і членами їх сім'ї щодо користування житлом слід враховувати, що згідно зі ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника, що з ним проживають, користуються жилим приміщенням нарівні з власником, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім'ї власника можуть вселити в займане ними приміщення інших членів своєї сім'ї лише за згодою власника ( згода не потрібна тільки на вселення до батьків неповнолітніх дітей). Законом не встановлено, що на вселення власником у будинок (квартиру) інших осіб необхідна згода членів його сім'ї.

Якщо будинок (квартира) є власністю сім'ї, питання про вселення інших членів сім'ї вирішується в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 113 ЦК України.

225

Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката

За правилами ст. 46 ЗК України, ст. 52 Закону України «Про власність», ста­тей 171, 172, 173 ЖК України у разі вилучення земельної ділянки, на якій розта­шований належний громадянину будинок, власник вправі обрати вид компен­сації (надання жилого приміщення, перенесення жилого будинку та будівель і відбудова їх на новому місці, спорудження на новому місці жилої, виробничих та інших будівель замість тих, що вилучаються, і відшкодування інших збитків). Спори з цього приводу вирішує суд з урахуванням законних інтересів сторін і конкретних обставин кожної справи.

Відповідно до ч. З ст. 11 ЦПК України і правил ч. 1 ст. 117 ЖК України, осо­би, які займали жилі приміщення в будинках державного чи громадського житло­вого фонду і були в порядку поліпшення житлових умов без зняття з квартирно­го обліку поселені в сімейний гуртожиток за місцем роботи, в разі припинення трудових відносин не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення.

Розглядаючи позови про виселення зі службових жилих приміщень, суди ма­ють враховувати, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 1992 р. № 391 «Про зміну і визнання такими, що втратили чинність, деяких рішень Уря­ду УРСР з питання надання житлових приміщень у будинках радгоспів» визнано таким, що втратив чинність, підпункт 8 п. 25 постанови ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 19 жовтня 1982 р. № 501, згідно з яким увесь житловий фонд радгоспів відносився до числа службового, і встановлено, що жилі приміщення в будинках радгоспів включаються до числа службових у загальному порядку. Тому виселення з жилих приміщень у будинках радгоспів з передбачених статтями 124, 125 ЖК України підстав може мати місце, якщо ці приміщення бу­ли включені до числа службових з додержанням чинного законодавства за рішен­ням виконкому районної, міської, районної в місті ради, районної державної адміністрації міст Києва і Севастополя.

У тих випадках, коли особа, якій у зв'язку з трудовими відносинами було на­дано службове жиле приміщення або жиле приміщення в сімейному гуртожитку, залишила сім'ю і жиле приміщення, але трудових відносин не припинила, ця об­ставина не може бути підставою для задоволення позову про виселення членів сім'ї, оскільки наймач таких жилих приміщень втрачає право користування ними і підлягає виселенню з них разом із членами сім'ї при припиненні трудових відно­син у випадках, передбачених статтями 124, 125, 132 ЖК України.

При застосуванні ст. 125 ЖК України у справах про виселення зі службових жилих приміщень і гуртожитків слід мати на увазі, що до учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували в діючій армії і не можуть бути виселені зі службового жилого приміщення й гуртожитку згідно зі статтями 124, 132 ЖК України без надання іншого приміщення, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (статті 5, 6) відніс і осіб, які брали участь у виконанні бойових завдань у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань усіх видів і родів Збройних Сил діючої армії (флоту), партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і в мирний час. Тому виселення громадян, віднесених у встановленому порядку до учасників бойових дій, у зазна­чених справах має проводитися з урахуванням положень ст. 125 ЖК України.

У справах за позовами про виселення зі службових жилих приміщень військо­вослужбовців належить виходити з того, що ст. 124 ЖК України на зазначені ви­падки не поширюється. При вирішенні цих справ слід враховувати умови, за яких згідно з чинним законодавством надавалося службове жиле приміщення, і визна­чений ним обов'язок по звільненню останнього (зокрема, згідно з постановою

226

11. Житлове законодавство

Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 р. № 1006 «Про доповнення переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення» таке приміщення може надаватись військовослужбовцям до одержання постійного жилого приміщення). Якщо такий обов'язок не настав, питання про виселення може вирішуватися за правилами ч. 2 ст. 110 ЖК України.

Виходячи з положень ч. З ст. 11 ЦПК України, при вирішенні питання про ви­селення військовослужбовців зі службових жилих приміщень має враховуватись визначений ст. 125 ЖК України перелік осіб, які не можуть бути виселені з них без надання іншого жилого приміщення.

Оскільки відповідно до ст. 119 ЖК України перелік категорій осіб, яким мог­ли надаватися службові жилі приміщення, встановлювався законодавством як України, так і СРСР, до врегулювання законодавством України цього питання щодо працівників підприємств, установ, організацій галузей господарства, в яких воно регулювалося законодавством СРСР, а не постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37, при вирішенні питання про перелік працівників цих га­лузей, яким можуть надаватися службові жилі приміщення, слід відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасо­вої дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» керуватись відповідними нормами законодавства колишнього СРСР.

Згідно з ч. 2 ст. 123 ЖК України щодо користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення «крім зазначених у цій та деяких інших статтях ЖК України), у тому числі прави­ла ст. 64 ЖК України про права й обов'язки членів сім'ї наймача і ст. 109 ЖК України про те, що виселення із займаного жилого приміщення в будинку держав­ного або громадського житлового фонду допускається лише з підстав, установле­них законом.

Крім випадків, передбачених статтями ПО, 111, 112, 116, 117 ЖК України, наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї можуть бути виселені з цього приміщення тільки в разі припинення трудових відносин, у зв'язку з яки­ми воно надавалося (статті 124, 125 ЖК України).

Виселення з мотивів звільнення за власним бажанням: на підставі ст. 114 ЖК України — з наданням іншого жилого приміщення, а на підставі ч. 2 ст. 132 ЖК України — без його надання — може мати місце лише за відсутності поважних причин. З урахуванням конкретних обставин (сімейного стану тощо) такою при­чиною може бути визнана і низька оплата праці.

Право вимагати виселення на підставі ст. 114 ЖК України громадян, які одер­жали жилі приміщення в будинку колгоспу і були виключені з членів останнього або вийшли з нього за власним бажанням, належить колгоспу і в разі його пере­творення в колективне сільськогосподарське підприємство або господарське то­вариство до правонаступників не переходить.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР» до впорядкування законодавством України списків підприємств, установ, орга­ни найважливіших галузей її господарства, з житлового фонду яких допус- кається виселення на підставі ст. 114 ЖК України з наданням іншого жилого приміщення працівників, які після одержання житла припинили трудові відно­сини у зв'язку із звільненням за власним бажанням без поважних причин, або за порушення трудової дисципліни, або за вчинення злочину, при вирішенні питан­ня про виселення з цих підстав можуть застосовуватися списки, наведені в актах законодавства колишнього СРСР.

227

Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката

При вирішенні питання про відповідність санітарним і технічним вимогам жилого приміщення, що надається при виселенні на підставі статей 114,117,125, частин 3 і 5 ст. 132 ЖК України, слід враховувати й вимоги ч. 2 ст. 50 ЖК України та підпункту 7 п. 13 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житло­вих умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР (у редакції постано­ви Ради Міністрів УРСР і Ради Федерації незалежних профспілок України від 25 березня 1991 р. № 69).

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, даними в п. 21 постанови від 12 квітня 1985 р. № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», іншим жилим приміщенням, яке надається відповідно до статей 114, 114^і, 117, 125, ч. З ст. 132 ЖК України, є жиле приміщення, що відповідає санітарним і технічним вимогам, може бути меншим і менш благоустроєним, ніж займане, але разом з тим воно має відповідати вимогам, котрі виключають визнання особи, яка в ньому поселилася, такою, що потребує поліпшення житлових умов, у тому числі у зв'язку з прожи­ванням в одній кімнаті осіб різної статі, старших за дев'ять років, крім подружжя.

У тому разі, коли особи, з якими договір найму жилого приміщення укладено всупереч установленому порядку надання таких приміщень (без ордера тощо), до вселення в це приміщення користувалися як наймачі жилим приміщенням у бу­динку державного або громадського житлового фонду, при їх виселенні у зв'язку з визнанням цього договору недійсним їм відповідно до ст. 117 ЖК України має бути надано жиле приміщення, яке вони займали раніше, або ж інше.

При вирішенні питання щодо відповідності житловому законодавству розміру надаваного жилого приміщення судам слід мати на увазі, що він повинен не пе­ревищувати норми жилої площі (13,65 кв. м на одну особу), але й не бути меншим розміру, який визначається Кабінетом Міністрів і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа в жилому будинку (квар­тирі), що перебуває у приватній власності громадян, які не використали житлові чеки.

Громадянам, які на час поліпшення житлових умов (або виселення з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення) мають на праві власності жиле приміщення, надається жиле приміщення в межах зазначених норм, якщо вони набули це право з використанням житлових чеків або коли вони передали займа­не ними приміщення органу, який здійснює поліпшення житлових умов. В іншо­му разі розмір надаваного жилого приміщення визначається з урахуванням жилої площі, що перебуває в приватній власності громадян (ст. 48 ЖК України).

За змістом ст. 48 ЖК України (в редакції від 6 травня 1993 р.) і статей 3 і 4 За­кону України «Про приватизацію державного житлового фонду», з урахуванням яких вносилися зміни до ст. 48 ЖК України, житлові чеки вважаються викорис­таними, якщо у власність громадян безоплатно передано з державного житлово­го фонду квартири (будинки) з розрахунку санітарної норми — 21 кв. м загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю. Жит­лові чеки можуть також використовуватися для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.

Як випливає зі ст. 35 ЖК України особа, яка штучно погіршила свої житлові умови шляхом відчуження квартири, в якій вона проживала на час взяття на облік для поліпшення житлових умов, не має права вимагати визнання недійсним ви­даного на ім'я іншої особи ордера на квартиру з більшою площею і числом кімнат, ніж надано їй на сім'ю з тих підстав, що в порядку черговості вона мала одержати цю квартиру без урахування відчуженої жилої площі.

228