III. Стверджуване порушення п. 1 ст. 6 конвенції

67. Заявник стверджує, що було допущено подвійне порушення п. 1 ст. 6 Кон­ венції. З одного боку, він скаржиться, що його справа не була розглянута неза­ лежним і безстороннім судом. Щодо цього він пояснює, що суди державної без­ пеки є структурою, відмінною від кримінальних судів загальної юрисдикції. З другого боку, він скаржиться на відсутність справедливого розгляду з боку суду державної безпеки в частині винесення йому обвинувального вироку на основі свідчень, отриманих шляхом примусу. Крім того, він скаржиться на відмову йому в доступі до свого адвоката всупереч положенням п. 1 ст. 6 у поєднанні з п. З (с).

Пункти 1 та 3 (с) ст. 6 Конвенції у відповідних частинах викладено так:

«1. Кожен при... встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального

обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий... розгляд...

незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

3. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має щонайменше такі права:

с) захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, обраного на власний розсуд, або — якщо він не має достатніх коштів для оплати правової допомоги захисника — одержувати таку допомогу безоплатно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя».

А. Щодо незалежності і безсторонності Стамбульського суду державної без­пеки

685

Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката

68. За твердженням заявника, Стамбульський суд державної безпеки не може відповідати критерію «незалежний і безсторонній суд» у значенні п. 1 ст. 6, оскільки один з трьох його членів є військовим суддею.

69. Уряд, зі свого боку, вважає, що положення, які регулюють призначення військових суддів, що засідають у судах державної безпеки, та гарантії, якими вони користуються при виконанні своїх суддівських обов'язків, є такими, що ці суди повністю задовольняють вимоги щодо незалежності та безсторонності, вста­новлені п. 1 ст. 6. Він заперечує, що судді є підзвітними своїм військовим началь­никам. По-перше, положення ст. 112 Військового кодексу визнають злочинним діянням спробу вплинути на військового суддю при виконанні ним суддівських обов'язків. По-друге, під час виконання військовими суддями своїх суддівських обов'язків вони підлягають атестації за тими ж позиціями, що й цивільні судді.

Уряд підкреслює, що суди державної безпеки є не судами виняткової юрис­дикції, а спеціалізованими кримінальними судами. Турецькі власті вважали за необхідне введення до суду державної безпеки військового судді з огляду на існу­ючу впродовж багатьох років ситуацію в Туреччині та зважаючи на досвід, набу­тий збройними силами в боротьбі з тероризмом.

70. Заявник заперечує проти цих тверджень. Посилаючись на справу «Інкат проти Туреччини» (Incal с Turquie) від 9 липня 1998 p. (Requeil 1998-1V), він повторює свою претензію, згідно з якою такі суди не є незалежними та безсто­ронніми. Слід зазначити, що відсутність незалежності цих судів породжує проблему щодо безсторонності розгляду справ у них.

71. Суд передовсім бере до уваги, що з моменту вивчення ним справи норма­тивні положення щодо складу судів державної безпеки було змінено (див. п. 35 вище). Однак він уточнює, що його завданням є тільки оцінка обставин справи як таких. У зв'язку з цим він зупиняється на тому факті, що заявник постав переї суддями, серед яких був кадровий офіцер, що належав до військового трибунаїу

72. Суд нагадує, що у згаданій вище справі Інкала та у справі «Чілаклар проти Туреччини» (Ciraklar c. Turquie) від 28 жовтня 1998 p. (Requeil 1998-VII) він вив­чив аргументи, подібні до тих, що мають місце у даному випадку (див., зрештою, справу «Ґерґер проти Туреччини» (Gerger с. Turquie) [GC], № 24919/94, 08.07.99. п. 61). У цій справі Суд констатував, що статус військових суддів, які засідають у судах державної безпеки, надає досить чіткі гарантії незалежності та безсторон­ності (див. згадану вище справу Інкала, с 1571, п. 65). Проте він також наголосив на тому, що певні параметри статусу цих суддів ставлять під сумнів їхню неза­лежність та безсторонність (там само, п. 68), як у випадку, коли йдеться про військовослужбовців, що продовжують належати до збройних сил, які, в свою чергу, залежать від виконавчої влади, а також з огляду на те, що вони підкоряють­ся військовій дисципліні і що їх призначення на посаду та заохочення значною мірою залежить від втручання адміністративних та військових органів.

73. Суд не має своїм завданням перевіряти in abstracto необхідність запров^:-ження суду державної безпеки як інституції у світлі виправдань, поданих Урядом-Він має на меті з'ясувати, чи діяльність суду державної безпеки несе в собі по; - -гання на право п. Алтая на справедливий розгляд та, особливо, чи останні* об'єктивно мав законні підстави боятися, що суд, який розглядає його справу, не є незалежним та безстороннім (див. зазначену вище справу Інкала, с 1572, п. 701

74. У зв'язку з цим Суд не вбачає жодних підстав відходити від висновку, яко­го він дійшов стосовно п. Інкала та п. Чіраклара, котрі, як і заявник, були ии-вільними особами. Певна річ, що заявник, притягнутий до суду державної безпе­ки за обвинуваченням у посяганні на конституційний лад та національну єдність

686

Додатки

(пункти 25 і 27 вище), боявся постати перед суддями, серед яких були кадрові офіцери, що належали до військового трибуналу. У зв'язку з цим він міг законно остерігатися, щоб Стамбульський суд державної безпеки не керувався, всупереч правилам, міркуваннями, які не стосуються суті справи. Інакше кажучи, побою­вання заявника щодо незалежності та безсторонності такого суду стосуються можливості обійти об'єктивне доведення невинуватості.

75. Отже, Суд дійшов висновку про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. В. Щодо використання свідчень заявника, здогадно отриманих під примусом.

та щодо відсутності адвоката під час тримання його під вартою

76. Заявник також стверджує, що мало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки суд державної безпеки, що його засудив, ґрунтував своє визнання його винним на його свідченнях, отриманих під примусом. Крім того, він скаржиться на позбавлення доступу до адвоката на порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у поєднанні з пунктом 3 (с) цієї статті.

77. З огляду на констатацію факту порушення права п. Алтая на розгляд його справи незалежним і безстороннім судом Суд вважає, що немає підстав для роз­гляду цієї скарги.