I. Конкретні обставини справи

А. Арешт заявника та тримання його під вартою

10. 2 лютого 1993 року п. Алтай був заарештований у Стамбулі працівниками поліції. Його підозрювали в керівництві незаконною організацією, відомою як TKP/B-SHB (Комуністична партія Туреччини, озброєний рух), та у вчиненні, крім іншого, спроби бомбового теракту і збройного пограбування від імені зга­даної вище організації. Заявник тримався під вартою в приміщенні відділу бо­ротьби з тероризмом управління державної безпеки (відділ боротьби з терориз­мом).

II. Відповідно до протоколу арешту, заявник, який мав при собі фальшиве посвідчення особи, вчинив спробу втекти, і поліцейські застосували силу, шоб заарештувати його.

12. Пана Алтая не було піддано ніякому медичному огляду після арешту та пе­ред взяттям його під варту.

13. 4 лютого 1993 р. адвокат п. Алтая звернувся до стамбульської прокуратури з клопотанням про бесіду зі своїм клієнтом, яке прокуратура задовольнила.

Однак відповідальні особи стамбульської поліції заперечили факт перебуван­ня заявника в приміщеннях поліції, і адвокат не зміг зустрітися з клієнтом.

674

Додатки

14. 15 лютого 1993 p. відділ боротьби з тероризмом звернувся до стамбульсько­ го Інституту судово-медичної експертизи з проханням провести медичний огляд заявника на предмет наявності на його тілі слідів поганого поводження.

У наданому того самого дня медичному висновку було зазначено, що на тілі п. Алтая не виявлено ніяких слідів травматичного характеру, окрім «одного свіжо­го шраму від рани розміром один сантиметр, рожевуватого кольору, на лівій пе­редній частині голови, та двох шрамів розміром два і три сантиметри в ділянці лівої скроні». Судовий медик надав п. Алтаю припис про непрацездатність на три дні.

15. 16 лютого 1993 р. заявник постав перед суддею-асесором Стамбульського суду державної безпеки (суд державної безпеки), який видав наказ про його за­ побіжне ув'язнення.

B. Скарга голови Стамбульської асоціації з прав людини

16. 12 лютого 1993 р. заступник голови Стамбульської асоціації з прав людини направив до Міністерства юстиції скаргу, в якій він повідомляє про надмірні строки тримання під вартою певних осіб, серед яких був і заявник.

17. 4 березня 1993 р. стамбульська прокуратура, на яку було покладено обов'язок вести розслідування за зазначеною вище скаргою, оголосила, що цей розгляд перебуває поза межами її юрисдикції і, відповідно до Закону про притяг­нення до відповідальності службових осіб (пункт 31 нижче), передала слідчу справу до префектури Стамбула.

18. 8 квітня 1993 р. префектура Стамбула видала вказівку про те, щоб слідство за скаргою прийняв до провадження прокурорський працівник стамбульської прокуратури.

19. 5 липня 1993 р. прокурор надав свою доповідь, в якій він оцінив строк три­мання під вартою заявника як такий, що відповідає законодавству з цього питання, і звернувся до стамбульської префектури з клопотанням про відхилення скарги.

16. 19 липня 1993 р. префектура Стамбула дала згоду на відхилення скарги.

C. Скарга заявника на співробітників поліції з приводу поганого поводження 21.11 травня 1993 р. адвокат п. Алтая подав скаргу прокуророві з приводу по­ ганого поводження. У ній він стверджував:

«Пана Алтая було піддано інтенсивному катуванню під час тримання його під вартою. Медичним висновком... засвідчено наявність слідів тортур... З цього при­воду доречно нагадати, що «катування» є караним діянням не тільки відповідно до національного законодавства; ст. З Конвенції про захист прав людини та ос­новних свобод також забороняє будь-яке катування».

Він висунув вимогу про встановлення особи трьох працівників поліції, підпи­си яких фігурували під свідченнями п. Алтая, які він дав під час тримання його під вартою, та про притягнення цих поліцейських до відповідальності за катуван­ня.

22. Як випливає з матеріалів справи, прокурор передав скаргу п. Алтая до стамбульської префектури відповідно до Закону про притягнення до відповідаль­ності службових осіб. Префектура доручила вести слідство із зазначеного вище питання начальникові Стамбульського управління служби державної безпеки.

23. Листом від 21 червня 1993 р. начальник Стамбульського управління служ­би державної безпеки повідомив стамбульській префектурі результати розсліду­вання за скаргою заявника. У листі він зазначив: «Із протоколу арешту та з інших протоколів випливає, що при арешті п. Алтая працівники поліції застосували си­лу і що під час допиту він спробував утекти і вдарився головою об двері. Крім то­го, у своїх свідченнях службові особи заперечували усі звинувачення». Отже, він

675

Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката

звернувся до стамбульської префектури з проханням закрити справу за недо­статністю доказів для висунення обвинувачення.

24. Того самого дня префект Стамбула надав свою згоду і, таким чином, спра­ву було закрито. Рішення щодо закриття справи до відома заявника доведено не було.

25. Після того як заявник звернувся зі скаргою до Комісії, його адвокат отри­мав копію рішення про закриття справи і листом від 6 листопада 1998 р. подав її Суду

D. Провадження у справі проти заявника

26. 4 березня 1993 р. прокурор при суді державної безпеки висунув проти заяв­ника обвинувачення в тому, що він є одним із засновників і керівників збройно­го бандформування, що мало на меті повалення конституційного ладу та підрив національної єдності, а також обвинувачення у спробі вчинити бомбовий терори­стичний акт і збройне пограбування від імені TKP/B-SHB. Він вимагав засуджен­ня заявника за § 1 ст. 168 Кримінального кодексу.

27. Під час слухання в суді державної безпеки адвокат заявника послався на те. що єдині доводи, подані прокуратурою на підтримку обвинувачення, являли со­бою свідчення інших співобвинувачених, отримані поліцією шляхом примусу Він звернув увагу на те, що ці співобвинувачені особи відмовилися від свідчень, даних ними у поліції, коли вони постали перед магістратом. Крім того, він зазна­чив, що тривалий строк тримання під вартою та відсутність адвокатської допомо­ги впродовж цього періоду дали співробітникам поліції змогу допитувати його клієнта, як і інших обвинувачених, із застосуванням тортур.

Що стосується заявника, який відкидає висунуті проти нього обвинувачення, то він категорично заперечує зафіксовані у протоколах свідчення, отримані поліцією під час тримання його під вартою, стверджуючи, що до цих свідчень його було примушено катуванням. Погоджуючись, у свою чергу, зі змістом про­токолу арешту (див. вище пункт 11), він заявив, що поліція застосувала силу з ме­тою його затримання. Крім того, заявник визнав той факт, що він мав при соб: фальшиві документи, оскільки не відбув служби в армії.

28. Стамбульський суд державної безпеки, у складі двох цивільних суддів та одного військового судді у званні полковника, виніс своє рішення 26 травня 1994 р. Цей суд визнав п. Алтая винним в інкримінованих йому діяннях, які він вчинив від імені збройного руху TKP/B-SHB з метою повалення конституційно­ го ладу. Заявника було засуджено до смертної кари, заміненої довічним ув'яз­ ненням, за ст. 146 Кримінального кодексу, згідно з якою будь-яка спроба повалення конституційного ладу і підриву національної єдності вважається злочином.

Оцінюючи докази, суд державної безпеки констатував, що обвинувачений відмовився підписувати свідчення, дані ним під час перебування під вартою. Ви­никає висновок, що з того моменту, коли підпис заявника перестав фігурувати пії свідченнями, ці свідчення не мали юридичної сили. З цього випливає, що судо­вий висновок щодо винуватості побудовано саме на свідченнях інших співобви­нувачених та на основі протоколу арешту заявника, з посиланням на той факт, що останній мав при собі фальшиві документи.

29. Рішенням від 2 червня 1995 p., проголошеним 14 червня того самого року» касаційний суд затвердив судове рішення від 26 травня 1994 p., вважаючи, що мо­ тиви його винесення відповідали вимогам закону та процесуальним нормам.