Дозові границі зовнішнього і внутрішнього опромінення

Група критичних органів	ГДДА		ГДДБ
	А		Б
	Зв	бер/рік	Зв	бер/рік
І – все тіло, гонади, червоний кістковий мозок	5∙10-2	5	5∙10-3	0,5
ІІ – м’язи, щитовидна залоза, жирова тканина, кришталик ока, внутрішні органи	15∙10-2	15	15∙10-3	1,5
ІІІ – шкіряний покрив, кісткова тканина, кисті, передпліччя, щиколотки, стопи	30∙10-2	30	3∙10-2	3

Для персоналу (категорія А) допустима за певну кількість Т років еквівалентна доза не повинна перевищувати дозу, що визначається за формулою:

Д_еГДДА·Т, Зв (2.2)

В окремих випадках, пов'язаних із попередженням чи ліквідацією наслідків радіаційних аварій, НРБ допускають переопромінення персоналу дозами в 2 ГДД і 5 ГДД. Переопромінення дозою в 2 ГДД повинно бути компенсовано в наступні 5 років (згідно з формулою 2.2.2) за рахунок обмеження дозових навантажень. Після компенсації такого переопромінення норми допускають повторне переопромінення. Переопромінення в 5 ГДД повинно бути компенсовано в наступні 10 років і допускається тільки один раз.

Максимально допустимі концентрації радону в атмосфері виробничих приміщень і в повітряному просторі кар'єрів не повинні перевищувати 37 Бк/л або 10^-9 Кі/л.

2.2.3. Захист від дії іонізуючого випромінювання та профілактичні заходи

За наявності в кар'єрах чи розрізах радіаційно небезпечних факторів має здійснюватися комплекс заходів, що забезпечили б виконання вимог діючих НРБУ-97 та ОСПУ-97. Сучасні заходи щодо захисту від дії іонізуючого випромінювання включають в себе постійний контроль за вмістом радіоактивних речовин, аерозолів і еманацій у повітрі, рівнем радіаційного забруднення спецодягу, тіла працюючих, робочих поверхонь устаткування, інтенсивністю дози, кількістю радіоактивних речовин, що використовуються, радіоактивністю та об'ємом відходів, що потрапляють у атмосферу, водні басейни та ґрунт.

Основні принципи радіаційної безпеки такі: не перевищувати встановлені граничні дози; за можливості зменшити дозу випромінювання до меншого рівня; виключити можливість необґрунтованого опромінення. Доза опромінення буде меншою при збільшенні відстані до джерела радіації та зменшенні часу дії опромінення на людину.

На кар'єрах із підвищеним радіаційним фоном має здійснюватися радіаційним контроль на робочих місцях – це рівень радіаційно небезпечних факторів у робочій і прилеглих зонах ведення робіт, відповідність радіаційної обстановки гранично допустимим нормам, ступінь впливу комплексу радіаційно небезпечних факторів на працюючих. На цих кар'єрах гірничі роботи повинні проектуватися і проводитися з максимально підвищеною ефективністю повітрообміну шляхом раціонального розташування розкривних траншей, відвалів і споруд з урахуванням «рози вітрів». Через можливе нагромадження радіоактивних домішок на поверхні окремих зон кар'єру і перевищення в результаті цього гранично допустимої потужності доз необхідно здійснювати штучну вентиляцію таких зон.

Штучне провітрювання кар'єрів повинно забезпечити зниження кількості радіоактивних домішок у повітрі до допустимого за активністю значення. Вентиляційні установки механічного провітрювання кар'єрного простору мають бути розташовані в зонах із чистим повітрям. Швидкість вентиляційного струменя повинна бути достатньою для ефективного видалення шкідливих домішок за межу забрудненої зони і бути не менше, ніж 0,6 м/с для висхідних потоків і 0,25 м/с для горизонтальних потоків.

Для пилопридушення на кар'єрах необхідно здійснювати комплекс заходів, що забезпечують зниження запиленості та рівня радіаційного фону до санітарних норм. Кар'єрні води необхідно максимально використовувати в технологічних процесах переробки руди. Скидання кар'єрної води на поверхню землі та в непроточні водойми дозволено при вмісті у воді радіонуклідів не більше ніж 3∙10^-9 Кі/л. Подача води в кар'єр для пилопридушення повинна здійснюватися по трубопроводах, не зв'язаних із питними, від джерел, якість води в яких контролюється.

Гірниче устаткування до відправлення його на ремонт або перед здачею на металобрухт повинно проходити до­зиметричний контроль, а при виявленні радіоактивного забруднення його необхідно дезактивувати. Потужність експозиційної дози гамма-випромінювання від поверхні устаткування не повинна перевищувати 50 мкР/г. Дезактивацію устаткування кар'єру і сортувальних фабрик необхідно проводити на спеціальній площадці з твердим покриттям і водостоком у спеціальний резервуар.

Вантажно-розвантажувальні роботи та інші виробничі операції мають бути максимально механізовані. Перевезення гірських порід і корисних копалин необхідно здійснювати спеціальним транспортом, використання якого для іншої мети забороняється.

Операції з рудою на території поверхневого комплексу кар'єрів повинні проводитися із застосуванням засобів пилопридушення.

Виробничі зони, де сортується і складається руда з під­вищеною радіоактивністю, необхідно огороджувати по пе­риметру. Входи і проїзди до них повинні охоронятися, біля них мають бути встановлені заборонні знаки (знак радіаційної небезпеки за діючими нормами і стандартами) та написи «Вхід (в'їзд) заборонено».

Навколо промислових площадок гірничовидобувного підприємства встановлюється санітарно-захисна зона, розміри якої визначені проектом. Використовувати землі санітарно-захисної зони для сільськогосподарських угідь дозволяється лише за узгодженням з органами державного санітарного нагляду.

При роботі з закритими джерелами іонізуючих випромінювань захист працюючих здійснюється відстанню, часом перебування в зоні радіації та екрануванням. При роботі з джерелами великої активності для захисту робітників необхідні спеціальні екрани, які в 10-100 разів послаблюють інтенсивність випромінювання. Для цього використовують матеріали з високим атомним номером і високою щільністю (свинець, вольфрам, сталь, чавун, бетон тощо).

Для захисту від внутрішнього опромінення необхідно виключити надходження радіонуклідів у середину організму та потрапляння на шкіряний покрив. Це виконується шляхом повітряного душування або вловлювання радіоактивного пилу, забезпечення у приміщеннях ефективної вентиляції, дотримання правил особистої гігієни і застосування індивідуальних засобів захисту органів дихання.

На кар'єрах із незадовільною радіаційною обстановкою для захисту органів дихання від пилу і радіоактивних аерозолів необхідно забезпечувати працюючих у кабінах (протягом усього року) і на відкритому повітрі (влітку) респіраторами «Лепесток-5», а взимку – клапанними респіраторами типу «Астра-2». Для захисту від потрапляння радіоактивних речовин на шкіру робітників забезпечують спецодягом і спецвзуттям. Для захисту очей та обличчя використовують окуляри і щитки-маски.

Радіаційний контроль – одна з найважливіших складових комплексу заходів щодо забезпечення безпеки під час роботи з джерелами іонізуючого випромінювання. Для вимірювання параметрів радіаційної обстановки безпосередньо на робочих місцях застосовують радіометри і дозиметри.

Дозиметр ДРГ-3-01 призначений для вимірювання середньої потужності експозиційної дози рентгенівського і γ-випромінювання в діапазоні 0,1-1000 мкР/с, пошуковий радіометр СРП-68-01 – вимірювання потужності експозиційної дози γ-випромінювання до 3 мР/г. Індивідуальний дозиметр ДКС-04 призначений для оцінки γ-випромінювання в діапазоні 0,03-40 мкР/с. Він має світлову і звукову сигналізацію, працює у режимах «Пошук» та «Поріг», що дозволяє його використовувати як дозиметр-сигналізатор.

Для контролю дози опромінення персоналу використовують термолюмінесцентні дозиметри ТЛД, а також комплекс індивідуальних дозиметрів типу КНД-6. Індивідуальний дозиметричний контроль обов'язковий для осіб, умови праці яких не виключають опромінення дозами, що перевищують 0,3-річної ГДД.