Передмова

Гірничовидобувна промисловість, у тому числі відкриті роботи, характеризуються підвищеною небезпекою технологічних процесів і операцій. Глибина кар’єрів постійно збільшується і на сьогодення сягає 350-400 м. При цьому збільшуються і кути похилу бортів кар’єрів за рахунок зменшення ширини робочих площадок, що підвищує небезпеку деформацій гірських порід, у першу чергу обвалів, а також погіршуються умови природного повітрообміну.

За останні роки спостерігається нетипове до цього стійке накопичення шкідливих газів після масових вибухів на нижніх горизонтах. Збільшується маса вибухівки, що підривається за один масовий вибух до 500 т і більше. Всі види транспорту працюють при гранично можливих кутах похилу залізничних колій, автошляхів і конвеєрів. Відбулися зміни в законодавстві з охорони праці, які враховані в підручнику. Доповнений і перероблений підручник «Охорона праці» складається з таких розділів:

у першому розділі «Правові та організаційні питання з охорони праці» врахована нова редакція Закону України «Про охорону праці», прийнятого Верховною Радою і затвердженого 21 листопада 2002 р. Більше уваги приділено економічним аспектам охорони праці й оцінці ризиків;

у другому розділі «Гігієна праці та виробнича санітарія при розробці родовищ корисних копалин відкритим способом» розглянуті питання гігієни праці, дії на організм людини шкідливих газів, пилу, іонізуючого випромінювання, шуму, вібрацій, освітлення робочих місць, питання виробничої санітарії, сучасні методи, заходи і засоби захисту працюючих від дії шкідливих виробничих чинників при відкритій розробці родовищ корисних копалин;

третій розділ посвячений заходам безпеки при технологічних процесах при відкритій розробці корисних копалин. Повністю перероблений розділ «Безпека вибухових робіт» з урахуванням досягнень у цій галузі. Суттєві зміни мають місце в розділах «Безпека при веденні бурових робіт», «Безпека при експлуатації транспорту», в заходах боротьби зі шкідливостями при всіх технологічних процесах;

у четвертому розділі даються умови пожежо- та вибухобезпеки на кар’єрах, у підземних виробках кар’єрів, приміщеннях різного призначення, машинах і механізмах, висвітлені причини відомих пожеж, пропонуються заходи попередження пожеж і вибухів, даються способи і засоби гасіння пожеж;

п’ятий розділ присвячений організації гірничорятувальної справи на кар'єрах, наданню першої допомоги потерпілим, діям підрозділів ДВГРС під час ліквідації пожеж і аварій.

Розглянуті сучасні прилади контролю за санітарно-гігієнічними умовами праці, наведені засоби індивідуального захисту працюючих. Важливою частиною підручника є питання профілактики пожеж та аварій, засобів активного гасіння пожеж на об’єктах кар’єрів і ліквідації аварій.

Розділ 1 написаний Ткачуком К.К., розділ 2, 4-5 – Ошмянським І.Б., Коновалюк В.А., розділ 3 і вступ – Ткачуком К.Н., Ткачуком К.К., Гуріним Ю.А.

ВСТУП

Гірничовидобувна промисловість, в якій значне місце відводиться розробці родовищ корисних копалин відкритим способом, відрізняється підвищеною небезпекою технологічних процесів і операцій, насиченістю кар’єрів гірничим обладнанням і транспортом з високою енергоємністю, значним забрудненням атмосфери шкідливими газами, пилом і створенням незадовільних мікрокліматичних умов праці. З підвищенням глибини сучасних кар’єрів, яка досягає 350-400 м, іноді збільшуються і кути похилу бортів кар’єрів за рахунок зменшення при цьому ширини робочих площадок, що підвищує небезпеку деформацій гірських порід і виникненню обвалів, а також призводить до погіршення умов природного повітрообміну. При проведенні на кар'єрах масових вибухів зі значною масою вибухових речовин (до 500 т і більше) при відсутності штучного провітрювання спостерігається стійке накопичення шкідливих газів у кар’єрному просторі нижніх горизонтів.

Викладання дисциплін «Основи охорони праці» і «Охорона праці в галузі» та опанування цих дисциплін дає можливість майбутнім бакалаврам, спеціалістам і магістрам кваліфіковано впроваджувати заходи щодо поліпшення умов праці і підвищення безпеки на робочих місцях, що обумовлює зменшення професійних захворювань і виробничого травматизму, а також попередження пожеж та аварій при відкритій і відкрито-підземній розробці рудних покладів.

Завданням дисципліни «Охорона праці» є вивчення основних характеристик шкідливих і небезпечних чинників, що мають місце в гірництві, особливостей їх впливу на людину, принципів їх нормування, а також сучасних методів вимірювання цих факторів і захисту від них.

Перероблене і доповнене новим матеріалом друге видання підручника «Охорона праці» складається з таких розділів:

1. У розділі «Правові та організаційні питання з охорони праці», крім загальних питань охорони праці, наведені сучасні наукові уявлення щодо питань охорони праці при застосуванні нових технологічних процесів, машин, верстатів, сучасних способів буровибухових робіт, при експлуатації всіх видів транспорту та при застосуванні циклічно-потокової технології.

2. У розділі «Гігієна праці та виробнича санітарія при відкритій розробці корисних копалин» розглянуті питання гігієни праці, дії на організм людини шкідливих газів, пилу, іонізуючого випромінювання, виробничого шуму, вібрації, нераціонального освітлення робочих місць, питання виробничої санітарії, сучасні методи, заходи і засоби захисту працюючих від дії шкідливих виробничих чинників.

3. У третьому розділі «Безпека при відкритих гірничих роботах» подані вимоги і заходи безпеки при проведенні технологічних процесів і експлуатації гірничого устаткування в кар’єрах.

4. У розділі «Забезпечення пожежо- та вибухобезпеки» розглянуті питання протипожежної профілактики при спорудженні та експлуатації об’єктів при відкритій розробці рудних покладів, застосування способів і обладнання для гасіння пожеж.

5. У розділі «Гірничорятувальна справа» наводиться організація Державної гірничорятувальної служби, заходи щодо попередження аварій, дії підрозділів ДВГРС під час ліквідації аварій і пожеж.

Історія розвитку науки про охорону праці пройшла довгий шлях свого становлення.

Питанням охорони праці людина приділяла увагу завжди, але на різних етапах розвитку суспільства ставлення до цих питань було різним. За часів рабства та феодалізму в копальнях працювали раби та кріпаки. Лише за умов розвитку демократії, коли праця стала найманою, питанням безпеки праці стали приділяти значно більшу увагу. В наш час у країнах із широко розвинутою демократією та високорозвиненим виробництвом у галузі охорони праці досягнуто значних успіхів, наприклад, у Японії, Швеції та ін.

Гірничим промислом людство займається багато тисячоліть, але перші дані щодо небезпечності видобутку вугілля відомі нам лише з ХVІ століття, коли Георгій Агрікола в 1545 р. зробив запис про випадок виділення і вибуху рудникового газу.

Перші відомості про розвиток гірничої справи в Росії відносяться до 1488 р., коли Іван ІІІ організував геологорозвідувальні партії. У 1719 р. Петро І організував Берг-Колегію, котра з 1811 р. називалася Департаментом гірничих та соляних справ. Безпека робіт регламентувалася «Гірничим уставом». З 1825 р. Департамент гірничих та соляних справ видає «Гірничий журнал». З 1892 р. введена посада окружного інженера. Поділ Російської імперії на гірничі округи був проведений у 1904 р. Окружні інженери мали виконувати роль посередників між власниками та робітниками на випадок страйку. Окружному інженеру було надано право закривати будь-яке підприємство при наявності аварійної ситуації, на них покладалися також функції статистів.

За каліцтво на виробництві сплачувалася пенсія. Найповніше положення щодо пенсій було розроблено в 1900-1901 рр. Перші правила безпеки були введені в 1872 р. під назвою «Тимчасові правила з використанням вибухових матеріалів у гірничих роботах». Таким чином, основні правила безпеки були сформовані на початку ХХ століття.

Значна роль у розвитку охорони праці належить науці.

Питання охорони праці почали вперше вивчатися в курсі «Техніка безпеки» в Росії в 1904 р. у Петербурзькому технологічному інституті. З 1929 р. курс під назвою «Техніка безпеки та протипожежна техніка» був уведений в усіх технічних вищих навчальних закладах СРСР.

Значний внесок у справу безпеки праці зробив М.В. Ломоносов (1711-1764 рр.) – людина прогресивної думки, філософ, інженер. У 1763 р. він видав трактат з основ металургії та рудних справ. У цьому трактаті розглянуто різні питання гігієни та безпеки праці гірників, організації їх праці та відпочинку, укріплення ґрунтів, щодо раціонального одягу, відведення рудникових вод, небезпечних концентрацій газу або пилу. Він вірно пояснив природний рух повітря в рудниках, про що було викладено в праці «О вольном движении воздуха в рудниках».

У 1833 р. А.А. Саблуков винайшов відцентрований вентилятор і вперше застосував його для штучного провітрювання шахт.

Д.І. Менделєєв і М.С. Курніков у 1880-1885 рр. вивчали причину вибуху газів у шахтах Донбасу.

У 1847 р. А.М. Нікітін видав книгу «Хвороби робітників із зазначенням попереджувальних заходів», де описані заходи, що мають попереджати професійні захворювання та нещасні випадки.

Академік М.Д. Зелінський уперше у світі в 1915 р. вина-йшов протигаз. Винахід цей виявився настільки вдалим, що майже без принципових змін використовується й до теперішнього часу, навіть у гірничому виробництві.

Велика роль у розвитку охорони праці належить науковим дослідженням, які проводять:

– науково-дослідні інститути у складі професійних союзів;

– галузеві науково-дослідні інститути та лабораторії з охорони праці;

– кафедри з охорони праці в навчальних закладах.

В Україні координацію науково-дослідної роботи в галузі охорони праці виконує Національний науково-дослідний інститут охорони праці, створений у 1994 р. Державним комітетом України з нагляду за охороною праці.

Правове та нормативно-технічне забезпечення охорони праці базується на Конституції України, Законі України «Про охорону праці», Кодексі законів про працю України та інших актах.

У 1993 р. розпочато створення системи стандартів з безпеки праці в Україні. Державний реєстр міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці (Реєстр ДНАОП) створено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо виконання Закону України «Про охорону праці» (1993 р.).