Алгоритм лабораторної роботи. Визначення залишкового азоту крові за Раппопортом-Ейхгорном.

Принцип методу: після осадження білків крові на азотисті сполуки центрифугата діють лужним розчином гіпоброміту, залишок якого визначають йодометрично. Різниця в кількості гіпосульфіту, затраченого на титрування контролю та досліду, використовують для розрахунку залишкового азоту у сироватці крові.

Розрахунок залишкового азоту (RN):

Різниця у кількості мл гіпосульфіту використаного та титрування контрольної (К) і дослідної (Д) проб помножують на коефіцієнт (30).

RN = (К – Д) · 30 = залишковий азот, мг% мг% · 0,7139= залишковий азот, ммоль/л

Норма залишкового азоту крові: 14,3 – 28,6 ммоль/л

ТЕМА 14. БІОХІМІЯ ПЕЧІНКИ. ПАТОБІОХІМІЯ ЖОВТЯНИЦЬ.

Актуальність теми: визначається важливим значенням печінки в обміні білків, жирів, вуглеводів, біологічно активних речовин, гормонів, пігментів, а також детоксикації різних речовин.

Знання біохімії печінки необхідні для розуміння патогенезу різних форм її патології і порушень інших систем і органів: нервової, серцево-судинної та нирок, а також для обґрунтування профілактичних та лікувальних заходів при печінкової недостатності.

Визначення вмісту білірубіну в сироватці крові важливо для оцінки функції печінки та диференційної діагностики жовтяниць (гемолітичної, паренхіматозної, механічної, генетично детерминованих).

Мета та вихідний рівень знань.

Загальна мета.

Вміти використовувати знання з біохімії печінки при вивченні основ її патології та вміти визначати вміст білірубіну в сироватці крові для оцінки пігментоутворюючої функції печінки та жовчовиділення.

Конкретні цілі:

1.Трактувати біохімічні закономірності функції печінки: вуглеводної, ліпідрегулюючої, білок-синтезуючої, сечовиноутворювальної, пігментної, жовчоутворювальної.

2.Аналізувати диференційні зміни біохімічних показників крові та сечі (вільний та кон’югований білірубін) з метою оцінки патобіохімії жовтяниць.

3.Пояснювати роль печінки в забезпеченні нормоглікемії (синтез і катаболізм глікогену, глюконеогенез) та патологічні зміни – гіпо-, гіперглікемія, глюкозурія.

64

4.Пояснювати біохімічні основи розвитку недостатності функції печінки за умов хімічного, біологічного та радіаційного ураження.

5.Вміти кількісно визначати білірубін (прямий, загальний) у сироватці крові по Ієндрашику.

Вихідний рівень знань-вмінь: уміти застосовувати знання про будову та функції печінки, вміти писати формулу гема.

Оpiєнтувальна каpтка для самостiйного вивчення студентами навчальної лiтеpатуpи пpи пiдготовцi до заняття.

2.2.Білоксинтезуюча, сечовиноутворювальна, функція печінки. Біохімічні механізми розвитку печінкової енцефалопатії.

2.3.Роль печінки в регуляції ліпідного складу крові.

2.4.Жовчо-утворювальна функція печінки. Біохімічний склад жовчі.

2.5.Зміни біохімічних показників при гострому гепатиті, викликаному вірусами чи алкогольною інтоксикацією, їх діагностична оцінка.

2.6.Зміни біохімічних показників при хронічному гепатиті, цирозі, жовчокам’яній хворобі, дискінезії та холециститі, їх діагностична оцінка. Зв'язок порушень в екскреторній функції печінки з порушеннями процесів травлення в кишечнику, діагностика цих порушень.

2.7.Роль печінки в обміні жовчних пігментів. Катаболізм гемоглобіну.

3.Патобіохімія жовтяниць 3.1. Гемолітична (передпечінкова), паренхіматозна

(печінкова), обтураційна (післяпечінкова) жовтяниці. 3.2. Ферментативні, спадкові жовтяниці: синдром Криглера-Найяра, хвороба Жільбера, синдром ДабінаДжонсона, жовтяниці новонароджених.

Індивідуальна самостійна робота студентів.

1.Створити схему „Біохімія жовтяниць”.

2.Скласти таблицю „Диференційна діагностика жовтяниць” і заповнити її.

Алгоритм лабораторної роботи. Визначення білірубіну в сироватці крові.

Принцип методу: в основі методу лежить реакція Ван-ден-Берга: білірубін при взаємодії з діазореактивом дає червоно-рожеве забарвлення, інтенсивність якого прямопропорційна його концентрації. За різницею між кількістю загального і прямого білірубіну визначають рівень непрямого білірубіну.

Вміст пробірки 1 колориметрують через 20 хвилин. Вміст пробірки 2 колориметрують через 5-10 хвилин. ( λ = 540 нм, кювета – 5 мм).

65

Норма вмісту: загальний білірубін: 8,5-20,5 мкмоль/л (0,5-1,2 мг%), непрямий білірубін: 1,7-17,1 мкмоль/л (0,1-1,0 мг%), прямий білірубін: 2,2-5,1 мкмоль/л (0,13-0,3 мг%).

ТЕМА 15. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСІВ БІОТРАНСФОРМІЦІЇ КСЕНОБІОТИКІВ ТА ЕНДОГЕННИХ ТОКСИНІВ. МІКРОСОМАЛЬНЕ

ОКИСЛЕННЯ, ЦИТОХРОМ Р450.

Актуальність теми.

Всі лікарські речовини поділяються на природні (аутобіогенні) та чужорідні (ксенобіотики). Ксенобіотики в нормі відсутні в організмі людини. Ксенобіотики проходять при своєму перетворенні 2 основні фази: модифікацію (несинтетична) і кон’югацію (синтетична). В мікросомах знаходяться ферментні ланцюги окислення речовин (мікросомальне окислення). Вони представлені двома короткими ланцюгами переносу електронів і протонів. Один з них – монооксигеназний ланцюг окислення, другий – редуктазний ланцюг окислення. Цитохром Р 450 – остання самоокислювальна ланка монооксигеназного ланцюга мікросом. Як і всі цитохроми, він відноситься до гемпротеїнів.

Мета та вихідний рівень знань.

Загальна мета.

Знати біохімічні механізми детоксикаційної функції печінки: типи реакцій мікросомального окислення та кон’югації в біотрансформації ксенобіотиків. Знати ферментні ланцюги окислення в мікросомах.

Конкретні цілі: трактувати біохімічні механізми функціонування детоксикаційної системи печінки, реакції мікросомального окислення та кон’югацію в біотрансформації ксенобіотиків та ендогенних токсинів.

Вихідний рівень знань-вмінь. Знати будову та функції печінки. Типи хімічних реакцій.

Оpiєнтувальна каpтка для самостiйного вивчення студентами навчальної лiтеpатуpи пpи пiдготовцi до заняття.

66