Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
123.doc
Скачиваний:
67
Добавлен:
05.03.2016
Размер:
694.78 Кб
Скачать

2.6. Етапи підготовки курсової роботи

Загальною умовою успішного виконання курсової роботи є глибоке усвідомлення сутності досліджуваної проблеми. Тому її варто починати із засвоєння програмного матеріалу з досліджуваної проблеми, який викладено в змісті лінгвістичних дисциплін чи у шкільному курсі української мови та методики її навчання. Це дасть змогу скласти попередній план майбутньої роботи.

Виділяють такі етапи виконання курсової роботи:

  1. Вибір теми і консультація наукового керівника.

  2. Добір і опрацювання наукової літератури з теми курсової роботи.

  3. Збирання й опрацювання фактичного матеріалу.

  4. Написання чернетки (зв’язний виклад результатів самостійного вивчення, аналізу зібраного).

  5. Ознайомлення наукового керівника з роботою, врахування його міркувань, пропозицій, зауважень.

  6. Завершальне оформлення курсової роботи.

  7. Захист [21, с.4].

Вибір теми й опрацювання наукової літератури

Першим етапом виконання курсової роботи є вибір теми та консультація наукового керівника. На вступній консультації студент отримує загальні настанови щодо роботи над темою: визначається обсяг матеріалу, що стане предметом дослідження, з’ясовується актуальність і новизна запропонованої проблеми, мета й поетапні завдання наукового пошуку, окреслюється попередній план роботи та основна література.

Самостійна робота студента починається зі складання бібліографії. Добір літератури здійснюється в такий спосіб:

  1. Найбільш важливі праці рекомендує науковий керівник.

  2. Вивчення спеціальної мовознавчої чи лінгводидактичної літератури, куди входять посібники, монографії, журнальні статті, в яких питання з теми висвітлюються в теоретичному плані.

  3. Вивчення додаткової літератури, що не має прямого відношення до обраної теми: перегляд каталогів у бібліотеці, складання картотеки монографій, статей.

  4. Укладання списку джерел, самостійно опрацьованих студентом, або тих, на які посилаються автори посібників, підручників, статей.

  5. У разі потреби студент звертається до довідників, посібників, словників, енциклопедій тощо.

Бібліографічні записи найбільш зручно роботи на спеціальних картках, виготовлених з цупкого паперу розміром 7,5 на 12,5 см. У зошиті робити такі записи небажано, оскільки під час кінцевого оформлення курсової роботи, коли необхідно буде подати список використаних джерел за алфавітом, буде незручно працювати з такими записами.

Послідовність запису в картці:

  1. Прізвище та ініціали автора (авторів, якщо їх кілька).

  2. Назва праці (записується з нового рядка без скорочень).

  3. Вихідні дані (місто видання, назва видавництва, рік видання, кількість сторінок).

Бабич Н.Д.

Основи культури мовлення. –

Львів: Світ, 1990. – 296 с.

Під час написання курсової роботи студент найчастіше звертається до підручників, посібників, збірників праць, журналів, збірок, художніх текстів тощо. Особливості їх бібліографічного опису подано у Додатку Д.

Виписуючи на картки бібліографічний матеріал, варто зазначати шифри, під якими подано книжки в каталозі. Це дозволить значно зекономити час і не доведеться щоразу під час замовлення книги звертатися до каталогу.

Таким чином, вивчення літератури проходить одночасно з її добиранням і є важливим етапом підготовки курсової роботи. Це дає можливість ознайомитися із сучасним станом питання, методами, формами та прийомами, які варто застосовувати у написанні курсової роботи.

Опрацювання дібраної літератури

Дібравши всю необхідну літературу, студент ґрунтовно вивчає і конспектує її. Читати літературу треба критично, щоб не потрапити в полон «чужих» думок. Опрацьовуючи наукові джерела, доцільно дотримуватися хронологічного принципу ознайомлення [2, с.17].

Читання й реферування – це творча робота. Тому слід не просто конспектувати, цитувати, механічно переказувати думки й погляди вчених, а критично їх сприймати, зіставляти погляди різних науковців, виявляти суперечності, якщо вони є, і своє ставлення до них: міркувати, коментувати, оцінювати, робити висновки. Процес читання – це процес не тільки сприймання, а й формування самостійних думок, умовиводів, висновків. Перш ніж висловити ту чи іншу думку, варто добре обдумати її, «виносити» і, тільки переконавшись у тому, що вона «визріла», – надати їй словесної форми.

Результатом опрацьованої літератури є два види матеріалів: конспекти й виписки. Тому треба дотримуватися певних вимог щодо цих записів:

  1. Конспектуючи будь-яку працю, студент повинен відшукувати в ній найважливіші думки, звертаючи особливу увагу на манеру викладу думок того чи іншого автора – від загального до конкретного чи навпаки. Залежно від цього головні думки, тези, ідеї подаються на початку або в кінці абзаців.

  2. У конспекті основні положення необхідно викладати словами автора. Якщо між кількома думками пропущено ланку менш суттєвих доказів чи роздумів, то для збереження логічного зв’язку можна пропущені думки передати своїми словами, обов’язково позначивши, на яких сторінках опрацьованого джерела знаходяться занотовані твердження, висновки тощо.

  3. На відміну від конспектів, виписки – це дослівно виписані цитати із зазначенням джерела. Цитатами слід користуватися уміло. Не можна зловживати ними, а використовувати тоді, коли є потреба зіставити суперечливі погляди або послатись на авторитетного вченого. Передавати цитату треба повністю, не обривати, тобто не опускати такої частини, без якої зміст цитованого може бути викривленим чи недостатньо зрозумілим.

  4. Обидва види записів рекомендується робити не в зошиті, а на картках. Пізніше це дозволить тематично згрупувати записи, об’єднати їх за хронологією розвитку ідей, за спільними чи відмінними ознаками тощо [21]. Записувати все слід тільки з одного боку аркуша чи картки, бо при систематизації записів їх потрібно буде об’єднувати.

На тих аркушах, де занотовується теоретичний матеріал, слід залишати поля для позначень, де саме (в якому розділі курсової роботи) варто використати дану виписку чи цитату. Ці позначення пізніше допоможуть систематизувати теоретичний матеріал, ілюструвати його цитатами, прикладами тощо.

Одночасно з роботою над літературою триває збір та опрацювання фактичного матеріалу, що є предметом дослідження й аналізу.

Виписування прикладів з досліджуваних художніх текстів

Переважна більшість тем, рекомендованих для курсових робіт науково-дослідницького характеру, пов’язана з аналізом фактичного мовного матеріалу. Джерелом такого аналізу можуть слугувати твори різних стилів та жанрів української мови, різноманітні словники, а також конкретні носії мови, якщо досліджуються особливості усного мовлення, рівень сформованості умінь і навичок з певної теми чи розділу. Залежно від теми завдань це може бути:

  • один твір письменника певної історичної епохи;

  • декілька творів одного автора;

  • декілька творів різних авторів;

  • твори різних жанрів.

Приклади з текстів треба читати, добирати й виписувати якнайуважніше. Кожний приклад фіксується окремо: речення, словосполучення – на окремій картці, текст – на окремому аркуші, тобто збирається картотека прикладів.

Картотекою називається зібрання окремих карток, на яких виписано необхідний для розкриття теми матеріал. Для зручності їх краще виготовляти з цупкого паперу розміром не більше половини аркуша шкільного зошита й не менше 10 на 12 см.

Вимоги до карткування:

  1. Мовні факти (слова, словосполучення) треба подавати в мінімальному контексті – реченні, іноді для правильного визначення мовного явища слід фіксувати ширший контекст – кілька речень.

  2. Необхідне слово, словосполучення чи конструкція обов’язково виділяється (іншим кольором, шрифтом, підкреслюється).

  3. На кожній картці зазначається сторінка, на якій виписане явище подано у творі. Назва твору, його бібліографічні дані подаються у вступі чи у списку використаних джерел. Якщо мовний матеріал виписується з різних джерел, на картці зазначається назва твору й сторінка (за твором одного автора) чи прізвище, назва твору й сторінка (за творами кількох авторів).

  4. При карткуванні треба дотримуватися абсолютної точності: не можна скорочувати слова, переставляти, замінювати іншими; варто дотримуватися авторської пунктуації, розрядки (якщо така є).

  5. Якщо аналізоване мовне явище знаходиться в дуже великому за обсягом реченні, то його при переписуванні на картку можна скоротити, позначивши двома крапками місце розриву, пропуску. Але таке скорочення можливе за умови, якщо зміст скороченого речення буде достатнім для осмислення необхідного мовного факту. Наприклад:

Еней був парубок моторний

І хлопець хоть куди козак,

Удавсь на всеє зле проворний,

Завзятіший од всіх бурлак.

Енеїда, С. 32.

Спи ж моя доненько! Спи моя зоренько!

Спи моє щастя ясне!

Хай обмина тебе лихо і горенько, Ти на грудях у мене!

Олена Пчілка, «Люлі, люлі». С.257

Висвітлення в тексті курсової роботи зібраного мовного матеріалу зумовлюється тим, що теми дослідницького характеру потребують повної характеристики прикладів. Тому картотека здебільшого використовується в курсових роботах повністю. Кожне теоретичне положення має бути підтверджене ілюстративним матеріалом. Для цього треба добирати речення, що яскраво ілюструють певне мовне явище. Така ілюстрація в тексті завжди береться в лапки, мовне явище підкреслюється, а після речення в дужках подається посилання. Якщо прикладів на окреме положення виявляється надто багато, то воно ілюструється 10-15 одиницями, а решту карток підраховують і в роботі зазначають їх кількість. Картотека додається до курсової роботи у спеціальному конверті.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]