Задачі, ситуаційні завдання, вправи

Прокоментуйте ситуацію із задоволеністю працею як одного із виявів соціально-трудових відносин: «Дослідження, проведені серед технічних спеціалістів України щодо ступеня задоволеності змістом праці, показали, що в основному їх задовольняє науково-дослідна діяльність, найменше – технічна робота безпосередньо в цехах і особливо діяльність на посаді майстра. Передовсім, що впадає в око при аналізі результатів опитування, це те, що серед опитуваних майстрів на підприємствах України 43,2% призначені на цю посаду при відсутності особистої зацікавленості до цієї роботи, Лише 56,8% майстрів вважають висунення їх на посаду майстра як просування. Хоч добре відомо, що ступінь задоволеності значно вищий у тих, хто обрав посаду майстра за власним бажанням».

Питання для самоконтролю

1. Дайте характеристику соціально-трудових відносин.

2. Охарактеризуйте сторони і суб’єкти соціально-трудових відносин. Чим вони відрізняються?

3. Наймані працівники: основні характеристики.

4. Хто може бути роботодавцем?

5. Які Ви знаєте принципи соціально-трудових відносин?

6. Чим відрізняються типи соціально-трудових відносин?

7. Що являє собою конфлікт?

8. В чому сутність страйку?

Бібліографічний список

6, 7, 8, 9, 9, 10, 15, 51

Тема 5: Регулювання соціально-трудових відносин

Мета: - зрозуміти сутність регулювання соціально-трудових відносин;

- з’ясувати механізм дії соціального партнерства;

- з’ясувати пріоритетні напрями й перспективи його розвитку на всіх рівнях

План вивчення теми

1. Система заходів громадського і державного регулювання соціально-трудових відносин.

2. Правові засади і механізм соціального партнерства.

3. Колективні договори і угоди – основа соціального партнерства.

4. Пріоритетні напрями колективно-договірного регулювання відносин у сфері праці.

5. Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Цілеспрямоване формування соціально-трудових відносин повинно здійснюватися на постійно діючій основі системи заходів громадського і державного регулювання.

Необхідно знати, що методи регулювання соціально-трудових відносин здійснюються на відповідних рівнях регулювання цих відносин. Для кожного рівня соціально-трудових відносин характерні свої специфічні цілі і завдання, а відповідно, і різні функції та регулятори.

Так на мегаекономічному (міжнародному) рівні визначальний внесок у розробку правових норм і процедур у сфері трудових відносин і соціальних інститутів зробила Міжнародна організація праці (МОП). Головна її заслуга полягає у нормотворчій діяльності (підготовка та прийняття міжнародних конвенцій і рекомендацій в галузі профспілкових свобод і гуманізації умов праці).

На макроекономічному рівні соціально-трудові відносини регулюються законодавчо-правовою й економіко-нормативною базою, системою програмно-нормативної регламентації, інструментами державних економічних і соціальних програм. В Україні законодавча база регулює соціально-трудові відносини за такими напрямами: зайнятість, оплата праці, соціальні гарантії, умови та охорона праці, пенсійне забезпечення, соціальне страхування, соціальна допомога, розвиток колективно-договірного процесу і т. інше.

Треба знати, що основним недоліком вітчизняної нормативно-регулюючої системи є декларативність багатьох положень законів, постанов указів, відсутність дієвого механізму реалізації положень конкретних документів.

Правовою основою соціального партнерства в Україні є національні законодавчі та нормативні акти, які регулюють соціально-трудові відносини. Це законодавство розроблялося на основі ратифікованих Україною конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП).

Студенти повинні ознайомитися з системою розбудови правових засад соціального партнерства в Україні.

Система програмної та нормотворчої діяльності для регулювання соціально-трудових відносин охоплює такі напрями і зайнятість населення, соціальна політика, умови праці, міграційна і демографічна політика та інше.

Основними джерелами трудового законодавства в Україні є:

• Кодекс законів про працю України

• Закони України («Про зайнятість населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про колективні договори і угоди», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів», «Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності», «Про охорону праці»)

• накази Президента України, Постанови КМУ з питань праці, зайнятості, які покликані регулювати соціально-трудові відносини.

Примічені нормативно-правові акти діють на всій території України і поширюються на всі трудові правовідносини.

Фінансове забезпечення діяльності подібних тристоронніх органів у світовій практиці здійснюється за рахунок або коштів державного бюджету, або коштів сторін. В Україні діяльність НРСП фінансується державним бюджетом.

Механізмом соціального партнерствахарактеризується постійним переговорним процесом, нормативно-правовим, організаційним та політично-ідеологічним забезпеченням, нормативним встановленням процедур узгодження інтересів, участю представників громадських об’єднань у розробці договорів і угод в ході якого всіма учасниками на основі рівноправності сторін спільно виробляються рішення. При постійній відмінності, а часто й суперечності інтересів сторін, переговорний процес є найраціональнішим способом досягнення взаємоприйнятних результатів.

Основним напрямом і, водночас, засобом ефективного соціального партнерства є колективно-договірне регулювання відносин у сфері праці. Воно полягає в укладанні та виконанні системи колективних договорів, генеральної, галузевих та регіональних угод.

Колективний договір –це правовий акт, що укладається з метою регулювання соціально-трудових відносинна підприємстві (в організації) між найманими працівниками та роботодавцем для узгодження їхніх інтересів. Колективний договір укладається на основі чинного законодавства на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності й господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи.

Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства в межах компетенції цих підрозділів.

Колективна угода – це правовий акт, який укладається з метою регулювання соціально-трудових відносинна рівні галузі (галузева угода),регіону (регіональна угода)або країни (генеральна угода) між повноважними представниками найманих працівників та роботодавців.

Треба знати, що правові засади розробки, укладання та виконання колективних договорів і угод визначаються Законом України «Про колективні договори і угоди».

Сторонами генеральної угодивиступають: професійні спілки, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди; власники або уповноважені ними органи, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави.

Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об’єднання власників, або уповноважені ними органи і профспілки чи об’єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладання угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять у сферу їх дії.

Угода на регіональному рівніукладається між місцевими органами державної влади або регіональними об’єднаннями підприємців і об’єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими трудовими колективними органами.

Сторонами, які мають право на ведення переговорів і укладання колективних договорівє: від імені найманих працівників – професійні спілки, об’єднання профспілок в особі їх виборних органів або іншим представницьким організаціям трудящих, наділених трудовими колективами з відповідними повноваженнями.

Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі визначаються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

• оплати праці, встановлення форм, систем, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

• зміни в організації виробництва і праці;

• забезпечення продуктивної зайнятості;

• нормування праці;

• встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

• участі трудового колективу у формуванні, розподілі й використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);

• режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

• умов та охорони праці;

• забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

• гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;

• умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Зміст угод визначається сторонами в межах їх компетенції на відповідному рівні.

Угодою на державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо:

• гарантій праці й забезпечення продуктивної зайнятості;

• мінімальних соціальних гарантій оплати праці й доходів усіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень життя;

• розміру прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів;

• соціального страхування;

• трудових відносин, режиму роботи і відпочинку;

• умов охорони праці й навколишнього природного середовища;

• задоволення духовних потреб населення;

• умов зростання фондів оплати праці та встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.

Угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми, зокрема щодо:

• нормування і оплати праці, встановлення для підприємств галузі (підгалузі) мінімальних гарантій заробітної плати відповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки по мінімальній межі та мінімальних розмірів доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі (підгалузі);

• встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці й зайнятості;

• трудових відносин;

• умов і охорони праці;

• житлово-побутового, медичного, культурного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку;

• умов зростання фондів оплати праці;

• встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Галузева угода не може погіршувати становище трудящих по­рівняно з генеральною угодою.

Угоди нарегіональному рівні регулюють норми соціального захисту найманих працівників підприємств, включають вищі порівняно з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги.

Студентам необхідно знати на кого поширюються положення колективного договору, генеральної, галузевої, регіональної угоди.

Користуючись Законом України «Про колективні договори і угоди» треба вивчити порядок ведення колективних переговорів, що передують укладенню колективного договору, врегулювання розбіжностей під час ведення переговорів, контроль за виконанням колективного договору.

Останнім напрямом теми є вивчення міжнародного досвіду регулювання соціально-трудових відносину розвинених країнах, який свідчить, що високого рівня соціально-економічного розвитку в цих країнах досягнуто значною мірою завдяки конструктивній співпраці між соціальними партнерами. Високі соціально-економічні результати свідчать про те, що соціальні партнери беруть на себе і несуть рівнозначну відповідальність за розробку й використання взаємоприйнятних рішень і збереження соціальної злагоди.

Завдання до самостійної роботи щодо вивчення навчального матеріалу

1. Вивчити основні терміни, поняття, визначення та скласти термінологічний словник за темою.

2. Вивчення та конспектування теоретичного матеріалу з питання «Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин».

3. Зробіть добірку нормативно-правових актів України, в яких містяться норми, регулюючі соціально-трудові відносини.