3. По об'єкту інвестування:

а) інвестиції в майно, фізичні активи (матеріальні інвестиції) — вкладення, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (земельні ділянки, будинки, устаткування, запаси й т.п.):

- стратегічні — на створення нових підприємств, придбання цілісних майнових комплексів і т.п. в іншій сфері діяльності,

- базові — на розширення діючих підприємств, створення нових підприємств й виробництв у тієї ж, що й раніше, сфері діяльності,

- поточні — на підтримку відтворювального процесу, заміну основних засобів, капітальні ремонти, поповнення оборотних активів,

- інноваційні — на модернізацію підприємства, технічне переозброєння, забезпечення безпеки (у широкому змісті);

б) інвестиції в грошові активи (фінансові інвестиції) — вкладення у фінансове майно, придбання прав на участь у справах інших підприємств, боргових прав, вкладення грошей у банку на депозит і т.п.;

в) інвестиції в нематеріальні активи (нематеріальні інвестиції) — вкладення в підготовку кадрів, рекламу, організацію підприємства, соціальні заходи, торгівельні знаки й т.п. Їхня особливість — складність визначення терміну повернення й розміру очікуваному прибутку.

4. З погляду відтворювальної спрямованості:

а) нетто-інвестиції (початкові інвестиції, первинні інвестиції) — здійснюються при заснуванні або покупці підприємства, проекту й т.п.;

б) реноваційні інвестиції — обсяг капіталу, що інвестують в просте відтворення майна, що амортизується. Звичайно він дорівнює сумі амортизаційних відрахувань;

в) чисті інвестиції (реінвестиції) — спрямування частини чистого прибутку підприємства на придбання або виготовлення нових засобів виробництва;

г) валові інвестиції (брутто-інвестиції) — сума реноваційних і чистих інвестицій;

д) дезінвестиції — вивільнення раніше інвестованого капіталу з інвестиційного обороту.

2. Капітальні вкладення, їх особливості, склад та структура.

Капітальні вкладення – це інвестиції в основний капітал (основні засоби), у тому числі витрати на нове будівництво, розширення, реконструкцію та технічне переоснащення діючих підприємств, придбання машин, обладнання, інструменту, інвентаря та інші витрати.

Особливості капітальних вкладень:

• вони є головною формою реалізації стратегії економічного розвитку підприємства;

• вони найбільш тісно пов'язані з виробничою діяльністю підприємства;

• вони схильні до високого ризику морального старіння;

• їх результати проявляються після здійснення витрат, тому виникає необхідність спеціальних методів порівняння витрат й результату;

• вони характеризуються тривалими термінами життя, внаслідок чого виникають високі інвестиційні ризики;

• розрахунки ефективності капітальних вкладень виконуються за тривалий період та мають прогнозний характер, тому виникає проблема вибору доцільної тривалості прогнозного періоду;

• інвестиційні витрати переводяться у поточні шляхом поступового їх переносу на готову продукцію з використанням спеціального методу – амортизації;

• вони є найменьш ліквідними;

• інвестиційний процес ускладнюється внаслідок необхідності притягнення як власних, так й позикових засобів.

Форми капітальних вкладень:

• нове будівництво – будівництво підприємств, будівель та споруд на нових земельних ділянках за початковим, встановленим у затвердженому порядку проектом (будівництво вважається новим до його завершення та вступу об'єкту в експлуатацію).

• реконструкція – оновлення основних фондів та об'єктів невиробничого призначення на більш досконалій технічній основі. До реконструкції відноситься повне або часткове переобладнання виробництва (без будівництва нових та розширення діючих цехів) із заміною морально та фізично застарілого обладнання, зміна етажності та інше. Її метою є збільшення виробничої потужності та обсягів виробництва інтенсивними методами, поліпшення якості продукції й таке інше;

• технічне переозброєння – один з елементів реконструкції. Воно включає комплекс заходів по підвищенню технічного й економічного рівня виробництва на основі впровадження прогресивної техніки й технології, механізації, автоматизації й т.д. (обсяг будівничих робіт незначний);

• модернізація – один з елементів технічного переозброєння, який складається в удосконаленні та приведенні активної частини основних фондів у відповідність сучасному рівню технологічних процесів шляхом конструктивної зміни машин, механізмів та обладнання;

• розширення діючого підприємства – друга й подальші черги будівництва; додаткові виробничі комплекси та виробництва, нові допоміжні й обслуговуючі виробництва на території діючого підприємства; збільшення пропускної здатності діючих виробництв й таке інше (це екстенсивний шлях збільшення виробничої потужності підприємства).

Витрати, що належать до капітальних вкладень:

а) витрати на будівельні роботи;

б) витрати на монтажні роботи;

в) витрати на обладнання, інструмент та інвентар (вартість придбання, доставки до будівельного майданчика, витрати на передмонтажні роботи);

г) інші роботи й витрати (витрати на придбання земельної ділянки, проектно-вишукувальні роботи й таке інше).

Розрізняють різну спрямованість капітальних вкладень. За цією ознакою існують:

• капітальні вкладення, що безпосередньо спрямовують у розвиток галузі:

а) прямі капітальні вкладення – витрати на створення основних фондів, проектно-вишукувальні та підготовчі роботи й т.д.;

б) супутні капітальні вкладення – витрати за границями будівельного майданчику.

• пов'язані (сопряженные – русск.) капітальні вкладення – витрати, що спрямовані у суміжні галузі, які забезпечують нормальне функціонування даної галузі.

Поряд з абсолютними показниками капітальних вкладень використовується відносний показник – питомі капітальні вкладення (ПКВ), який характеризує витрати на одиницю виробничої потужності, площі або обсягу виробництва.

Ефективність використання капітальних вкладень у значному ступені залежить від їх структури. Під структурою капітальних вкладень розуміють їх склад за видами, напрямками використання та їх частку у загальному обсязі капітальних вкладень. Розрізняють загальні та приватні структури капітальних вкладень.

До загальних структур капітальних вкладень відносять їх розподіл на реальні й портфельні (капіталоутворюючі та фінансові)

До приватних структур відносяться:

1. Економічна структура. Вона характеризує їх цільове призначення: вкладення безпосередньо у галузі виробничої та невиробничої сфер.

2. Технологічна структура – склад витрат на спорудження об'єкту за видами та їх частка у загальному обсязі інвестицій. При визначенні такої структури у складі витрат виділяють: витрати на будівельно-монтажні роботи (БМР); витрати на придбання машин та обладнання; інші роботи та витрати. Технологічна структура формує співвідношення між активною та пасивною частинами основних виробничих фондів. Витрати на БМР та інші витрати відносять до пасивної частини. Ця структура впливає на ефективність використання капітальних вкладень.

3. Відтворювальна структура – розподіл капітальних вкладень за формами відтворення основних виробничих фондів (нове будівництво, реконструкція, розширення). Вона характеризує співвідношення між витратами на відшкодування вибуття основних фондів й витратами на їх накопичення.

4. Галузева стуктура – характеризує розподіл капітальних вкладень між галузями, у тому числі між галузями, що виробляють товари та здійснюють ринкові та неринкові послуги (вона впливає на збалансованність розвитку усіх галузей економіки. Її удосконалення складається у дотриманні пропорційності та більш швидкому розвитку галузей, що забезпечують стратегічні цілі розвитку країни та регіонів).

5. Видова структура – розглядає розподіл капітальних вкладень за видами основних фондів: на будівництво житла, будівель (окрім житлових) та споруд; транспортних засобів і таке інше.

Капітальні вкладення відображуються у балансі підприємства по фактичним витратам.

3. Державне регулювання інвестиційної діяльності.

Державне регулювання інвестиційної діяльності спрямовано на проведення державної й регіональної інвестиційної політики, соціально-економічний розвиток країни й її територій, підвищення ефективності інвестицій, забезпечення безпечних умов життєдіяльності населення, охорони навколишнього середовища.

Функції державного керування інвестиційною сферою:

■ визначення напрямків економічного розвитку країни;

■ розробка державних інвестиційних програм;

■ проведення досліджень й формування прогнозів розвитку інвестиційного ринку;

■ створення економічних основ здійснення інвестиційної діяльності;

■ вироблення економічної й фінансово-кредитної політики держави з урахуванням заходів по стимулюванню, регулюванні й контролю інвестиційної діяльності;

■ організація фінансування особливо важливих проектів;

■ моніторинг інвестиційної діяльності, розробка нормативної бази;

■ ліцензування окремих видів діяльності.

Державне регулювання може здійснюватися прямими (адміністративними) і економічними методами. Державне регулювання прямими методами здійснюється на основі законодавчих актів, які можна розділити на основні й загальні. Основними актами є Закон України «Про інвестиційну діяльність», Закон України «Про режим іноземного інвестування» та інші. Загальними актами, що регулюють інвестиційну діяльність, є Господарський кодекс, Земельний кодекс та інші. До економічних методів відносяться амортизаційна, кредитна та валютна політика, система оподаткування, бюджетне інвестування, система фінансування та кредитування капітальних вкладень та інше.

Література: /2/, с. 8-31