2. Крапка беззбитковості.
Ступінь стійкості проекту стосовно можливих змін умов реалізації може бути охарактеризована показниками граничного рівня, наприклад, обсягів виробництва, ціни реалізації, витрат виробництва й т.п. Найбільш важливий показник цього типу — крапка беззбитковості (критичний обсяг продажів, крапка рентабельності, крапка самоокупності). Крапка беззбитковості відповідає обсягу продажів, при якому виторг від реалізації продукції збігається з витратами виробництва (тобто вона відповідає мінімальному обсягу виробництва, при якому забезпечується «нульовий» прибуток).
(8.6)
де Зпост — загальні постійні витрати, гр. од.;
ц — ціна реалізації одиниці продукції, гр. од.;
zпер — змінні витрати на одиницю продукції, гр. од.;
Стійкість інвестиційного проекту визначається співвідношенням крапки беззбитковості й фактичного обсягу виробництва (продажів):
Тб< Vф.
Чим далі крапка беззбитковості від фактичного обсягу продажів, тим стійкіше проект. Запас фінансової стійкості інвестиційного проекту визначається за формулою:
(8.7)
ІІІ. Метод зміни грошового потоку (аналіз імовірностей).
У цьому методі намагаються оцінити імовірність величини грошового потоку для кожного року.
Алгоритм методу:
а) визначають найбільш імовірні (базові) значення грошових надходжень для кожного року, по яких визначають базові значення NPV;
б) визначають імовірності одержання грошового потоку для кожного року, які використовуються в якості понижувальних коефіцієнтів. При цьому зі збільшенням року імовірності зменшуються;
в) складають відкоректовані грошові потоки, по яких оцінюють NPV. Потік з більшим значенням відкоректованого NPV вважається менш ризикованим.
Існують й інші методи обліку факторів невизначеності й ризику при оцінці ефективності інвестиційних проектів:
- коректування параметрів проекту;
- методи формалізованого опису невизначеності (очікувана цінність);
- методи розрахунку поправки на ризик норми дисконту.
4. Засоби зниження ступеню ризику.
Засоби розв'язання (разрешения – рос.) ризиків:
уникнення ризику – ухилення від заходу, пов'язаного з ризиком (але це часто відмова від прибутку);
утримання (удержание - рос.) ризику – залишення ризику за інвестором (вкладаючи ризиковий капітал, інвестор повинен мати кошти для покриття його втрат);
передача ризику (страхування) – інвестор предає відповідальність за ризик іншому (страховій фірмі);
зниження ступеню ризику – скорочення імовірності втрат та їх обсягу.
При виборі засобу розв'язання ризику необхідно виходити з наступних принципів:
1) Не можна ризикувати більше, ніж дозволяє власний капітал. Для цього розраховується коефіцієнт ризику
(8.8)
де У – максимально можлива сума збитку, гр. од.,
ФР – обсяг власних фінансових ресурсів, гр. од.,
Кр ≤ 0,3 – припустимий рівень ризику,
Кр > 0,7 – ризик, що веде до банкрутства підприємства.
2) Не можна ризикувати багато чим заради малого, тобто інвестор не повинен приймати ризик, якщо розмір збитку відносно велик у порівнянні з економією на страхової премії (ризик слід передати страховій компанії).
Засоби зниження ступеню ризику:
1. Диверсифікація – розподіл інвестицій між різними об'єктами вкладень (видами діяльності), що безпосередньо не пов'язані між собою (формування інвестиційного портфелю).
2. Одержання більшої інформації про вибір та результати. Якщо інформація більш доступна, можливо здійснити кращий прогноз й знизити ризик. Але підвищення якості інформації потребує додаткових витрат.
Вартість повної інформації – це різниця між очікуваним прибутком (вартістю) якогось придбання, коли є повна інформація, та очікуваним прибутком, коли інформація неповна.
3. Розподіл ризику між учасниками проекту. Практика розподілу ризику полягає в тому, щоб зробити відповідальним за ризик учасника, який може краще всіх розраховувати та контролювати ризики (але, чим більше ступеню ризику збираються покласти на інвесторів, тим складніше їх знайти).
4. Створення резервів. Передбачає встановлення співвідношення між потенційними ризиками й розміром витрат, необхідних для подалання збоїв у виконанні проекту.
5. Страхування ризиків – передача визначенних ризиків страховій компанії.
Література: /1/, с. 293-316; /2/, с.229-258; /5/, с.244-279