90

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

“Донецький національний технічний університет”

Фізико-металургійний факультет

Кафедра “Металургія сталі”

Конспект

лекцій з курсу “Стандартизація, метрологія,контроль ”(для студентів спеціальності “Металургія чорних металів ” . Напрям підготовки: 0504

“ Металургія ”. Кваліфікаційний рівень: 6.050401 “ Бакалавр ”)

Розглянуто на засіданні

` кафедри “ Металургія сталі ”

Протокол № ___від_________________2011р.

Завідувач кафедри, проф., д.т.н.

Смірнов О.М.

Затверджено на засіданні

навчально-видавничої ради ДонНТУ

Протокол №___

від______________________________

Донецьк 2011

УДК 669.18

Жук В.Л.

Конспект лекцій з курсу курсу “Стандартизація, метрологія,контроль ”(для студентів спеціальності “Металургія чорних металів ” . Напрям підготовки: 0504 “ Металургія ”. Кваліфікаційний рівень: 6.050401 “ Бакалавр ”). – Донецьк: ДонНТУ .- 2011.- с.

В конспекті системно викладено програмний матеріал курсу у відповідності з навчальною програмою. Висвітлено теоретичні та методичні основи стандартизації, метрологічного забезпечення виробництва; розглянуто питання державного нагляду за стандартами і засобами вимірювання. Приведені сучасні методи аналізу і контролю, починаючи зі складу початкових шихтових матеріалів для виробництва сталі і сплавів, і закінчуючи отриманою готовою продукцією заданого складу і якості.

Автор: доцент Жук В.Л.

Рецензент: професор Туяхов А.І.

Відповідальний за випуск:

Професор Смірнов О.М.

ЗМІСТ

1. Розділ “Стандартизація”…………………………………………………….5

1.1. Історія стандартизації……………………………………………………..5

1.2. Органи стандартизації в Україні………………………………………….10

1.2.1. Органи державної служби стандартизації……………………………..10

1.2.2. Органи галузевої служби стандартизації………………………………12

1.3. Основні положення державної системи стандартизації України………13

1.3.1. Загальні відомості про державну систему стандартизації, її мету та основні принципи……………………………………………………………...13

1.3.2. Об’єкти стандартизації………………………………………………….16

1.3.3. Категорії нормативних документів зі стандартизації…………………17

1.3.4. Види стандартів…………………………………………………………..20

1.3.5. Використання стандартів і технічних умов……………………………21

1.4. Організація робіт зі стандартизації та загальні вимоги до стандартів…22

1.4.1. Організаційна структура робіт зі стандартизації……………………...22

1.4.2. Загальні вимоги до побудови, викладу, оформлення та змісту стандартів……………………………………………………………………….24

1.4.3. Порядок розроблення державних стандартів………………………….27

1.4.4. Порядок розроблення, побудови, викладу та оформлення технічних умов……………………………………………………………………………...29

1.4.5. Порядок розроблення, затвердження та застосування стандартів підприємств.…………………………………………………………………….32

1.5. Порядок впровадження стандартів і державний нагляд за їх додержанням……………………………………………………………………..33

1.5.1. Порядок впровадження стандартів………………………………………33

1.5.2. Державний нагляд за впровадженням і додержанням стандартів……..34

1.6. Вітчизняні системи стандартів……………………………………………..37

1.6.1. Державна система стандартизації………………………………………..37

1.6.2. Єдина система конструкторської документації (ЄСКД)……………….38

1.6.3. Єдина система технологічної документації (ЄСТД)……………………38

1.6.4. Державна система забезпечення єдності вимірювань (ДСВ)………….39

1.6.5. Система стандартів безпеки праці (ССБП)…………………………...…39

1.6.6. Єдина система технологічної підготовки виробництва (ЄСТПВ)……..39

1.6.7. Система розробки і постановки продукції на виробництво (СРПВ)…..40

1.6.8. Стандарти на штрихове кодування………………………………………41

1.7. Нормоконтроль технічної документації…………………………………..44

1.8. Техніко-економічна ефективність стандартизації………………………..46

1.9. Міжнародна та європейська діяльність зі стандартизації та участь у ній України…………………………………………………………………………...49

2. Розділ “Метрологія та метрологічна діяльність”…………………………...54

2.1. Загальні положення. Основні терміни та їх визначення………………..54

2.2 Одиниці вимірювань, їх відтворення та зберігання. Здійснення вимірювань. Засоби вимірювальної техніки…………………………………...57

2.3. Метрологічна служба України……………………………………………..59

2.3.1. Структура метрологічної служби України………………………………59

2.3.2. Функції державної метрологічної служби України…………………….61

2.4. Державний метрологічний контроль і нагляд…………………………….72

2.4.1. Метрологічний контроль і нагляд, що здійснюють метрологічні служби центральних органів виконавчої влади, підприємств і організацій………….77

2.5. Основи метрологічного забезпечення…………………………………….81

3. Розділ “Контроль якості металургійної продукції”…………………………

3.1. Контроль фізичних, хімічних і механічних властивостей сталі і сплавів..

3.1.1. Визначення вмісту газів в сталі і сплавах………………………………….

3.2. Аналіз неметалевих включень в сталі і сплавах…………………………….

3.3. Контроль макроструктури і властивостей сталі і сплавів………………….

Контрольні питання

Література

1. Розділ “Стандартизація”[1]

1.1. Історія стандартизації

Ще в Стародавньому Єгипті під час будівництва використовували цеглу постійного, "стандартного" розміру; при цьому були спеціальні урядовці, які контролюва­ли ці розміри. Чудові пам'ятки грецької архітектури - знамениті храми, їх колони, портики зібрані з неве­ликої кількості "стандартних" деталей. Стародавні рим­ляни застосовували принципи стандартизації у будів­ництві водопроводів — труби цих водопроводів мали фіксовані параметри.

У середні віки з розвитком ремесел методи стандар­тизації почали застосовувати все частіше. Так, були встановлені єдині ширина тканин, кількість ниток в їх основі, навіть єдині вимоги до сировини, що викорис­товувалась у ткацькому виробництві.

У 1785 р. французький інженер Нікола Леблан виготовив партію рушничних замків — 50 шт., кожний з яких мав важливу характеристику взаємозамінність, його можна було використовувати в будь-якій з рушниць без попередньої підгонки.

У другій половині XIX ст. роботи зі стандартизації проводилися майже на всіх промислових підприємствах. Завдяки внутрішньозаводській стандартизації виробів, що виготовлялися, стала можливою раціоналізація про­цесів виробництва; основною метою підприємців було отримання вищих прибутків. Стандартизація розвива­лася передусім усередині окремих фірм, підприємств. Проте далі, в міру розвитку суспільного поділу праці, все більшого значення стала набувати національна і навіть міжнародна стандартизація. У 1891 р. в Англії, а потім і в інших країнах, була введена стандартна різьба Вітворта (з дюймовими розмірами), згодом замінена в більшості країн різьбою метричною. У 1846 р. в Німеч­чині були уніфіковані ширина залізничної колії і зчіпні пристрої для вагонів, а у 1869 р. уперше виданий довід­ник, що містив розміри стандартних профілів катаного заліза. У 1870 р. у кількох країнах Європи були вста­новлені стандартні розміри цегли. Перші результати на­ціональної і міжнародної стандартизації мали величез­не значення для розвитку продуктивних сил. Проте це були лише перші кроки. У одній тільки Німеччині вна­слідок наявності на її території великої кількості дріб­них держав було безліч типів мір і ваг.

Одиниці вимірювання встановлювалися випадково: наприклад, "вершок", "лікоть"(на Русі); поширена в багатьох країнах одиниця довжини "фут" відповідала довжині ступні Карла Великого та інш. По­шуки більш обґрунтованих одиниць вимірювання по­чалися давно. Так, уже в 1790 р. у Франції була створе­на одиниця довжини "метр", що становила десяти-мільйонну частину чверті довжини земного меридіана. Проте пройшло 85 років, перш ніж перші 17 держав, що взяли участь у Міжнародній метричній конвенції в 1875 р. в Парижі, згодилися визнати метр як одиницю вимірювання довжини. Метрична конвенція і створен­ня Міжнародного бюро мір і ваг виявилися важливими віхами на шляху науково-технічного прогресу.

У кінці XIX — на початку XX ст. було досягнуто значних успіхів у розвитку техніки, промисловості і концентрації виробництва. У зв'язку з цим у найрозви­неніших з погляду економічних відносин країнах з'я­вилося прагнення до організованої національної стан­дартизації, що в більшості випадків завершилося ство­ренням національних організацій зі стандартизації. Так, у 1901 р. в Англії був створений Комітет стандар­тів, головною метою якого стало сприяння посиленню економічної могутності Британської імперії шляхом розробки і впровадження стандартів на сировину, про­мислові вироби, військову техніку.

Посилена мілітаризація багатьох країн на початку XX ст. вимагала виробництва великої кількості засобів озброєнь за обов'язкового дотримання принципу взає­мозамінності; це завдання можна було вирішити тільки за допомогою стандартизації. Тому не дивно, що під час Першої світової війни і відразу після неї було заснова­но декілька національних організацій зі стандартизації, наприклад у Голландії (1916р.), Німеччині (1917р.), у Франції, Швейцарії і США (1918р.).

Після Першої світової війни стандартизацію стали сприймати як об'єктивну економічну необхідність. Вод­ночас були створені організації зі стандартизації в Бельгії і Канаді (1919р.), Австрії (1920р.), Італії, Японії та Угорщині (1921р.), Австралії, Швеції, Чехословаччині (1922р.), Норвегії (1923р.), Фінляндії, Польщі (1924р.), Данії (1926р.) і Румунії (1928р.).

З розвитком монополістичного капіталізму стандартизація почала розвиватися також і на міжнародному рівні. Постійне розширення товарообміну і необхідність тіснішої співпраці у сферах науки і техніки між краї­нами привели до заснування Міжнародної асоціації зі стандартизації (ІСА). У 1939 р. діяльність ІСА була пе­рервана Другою світовою війною.

У 1943 р. у межах Організації Об'єднаних Націй був створений Координаційний комітет з питань стандар­тизації з бюро в Лондоні і Нью-Йорку.

У 1946 р. у Лондоні була заснована Міжнародна ор­ганізація зі стандартизації (ІСО), до складу якої ввійшли 33 країни. Нині ІСО є однією з найбільших міжнарод­них технічних організацій (її членами є 152 країни).

Крім ІСО роботи зі стандартизації ведуться і в бага­тьох інших міжнародних і регіональних організаціях зі стандартизації. Наприклад, у межах Європейсько­го об'єднання вугілля і сталі в 1953 р. була створена Координаційна комісія зі сталі, уповноважена розроб­ляти так звані європейські стандарти для шести країн (ФРН, Франції, Бельгії, Нідерладнах, Італії, Люксем­бургу), які є членами цього об'єднання. На нараді в Парижі в березні 1961 р. із представників національ­них організацій зі стандартизації країн, що належать до Європейського Економічного Співтовариства, Євро­пейської асоціації вільної торгівлі, а також до Комісії зі спільного ринку, був створений Комітет європейсь­кої координації стандартів, а тепер — Європейський ко­мітет стандартів. Завданням Комітету є розробка за­гальних стандартів для країн, що належать до Євро­пейського Союзу. У складі цього Комітету є багато ро­бочих груп, які переважно займаються питаннями у таких галузях промисловості, як металургія, будів­ництво, текстильна промисловість, суднобудування, нафтова промисловість тощо.

Перші відомості про стандартизацію на наших землях сягають ще періоду 1019—1054 р.р., коли Київською Руссю правив Ярослав Мудрий. За його життя в 1036 р. був побудований християнський храм Софія Київська, для будівництва якого використовували цеглу стандартної форми. Зодчі створювали з обмеженої кількості цегля­них профілів різноманітні сполучення (рис. 1.1). Софію Київську будували грецькі та місцеві (руські) майстри.

У період правління Ярослава Мудрого виріс новий Київ — "град великий", який за красою і розмірами пе­реважав багато тогочасних міст. У будівництві міста (Золотих воріт та інших споруд) також використовува­лися стандартні цегла й інші будівельні матеріали.

Рисунок 1.1. Цегла стандартної форми, яку використовува­ли у будівництві храму Софії Київської

Пізніше були побудовані храми по всій Україні, на­приклад, П'ятницька церква в Чернігові (XII ст.) та ін.

На Запорізькій Січі (XV ст.) було встановлено по­стійні розміри ядер для гармат і введено калібри для перевірки цих розмірів.

Відомі кораблі запорізьких козаків — "чайки" — будувалися за стандартними розмірами з використан­ням однакових виробів.

Розвиток суднобудування, залізничного транспорту, різних галузей машинобудування привів до появи пер­ших стандартів на Україні. Це були стандарти підпри­ємств і фірм. У 1904 р. було встановлено стандарти на вагони та інші вироби, які використовувалися на заліз­ничному транспорті.

В Україні за часів царської Росії не було єдиної дер­жавної стандартизації; у промисловості, де багато під­приємств належали іноземцям, використовували три системи мір — стару російську, британську (дюймову) та метричну, що заважало розвитку стандартизації.

У 1923 р. в Україні був створений Комітет еталонів та стандартів (КЕС) при Головній палаті мір та вагів. Комітет розробив декілька стандартів на виміри довжи­ни, різьби, калібру.

Потім організовано Бюро промислової стандартизації (у 1924 р.), якому було доручено керування діяльністю робочих комісій із розробки загальнопромислових стан­дартів. У різних відомствах було організовано 120 ко­місій із розробки проектів стандартів.

Комітет зі стандартизації при Раді праці та оборони, який увів перші обов'язкові загальносоюзні стандарти, було організовано у 1925 р. 7 травня 1926 р. затверди­ли перший загальносоюзний стандарт ОСТ 1 "Пшени­ця. Селекційні сорти зерна. Номенклатура".

У 1930 р. Комітет зі стандартизації отримав назву Всесоюзний комітет стандартизації (ВКС) при Раді праці та оборони. Йому у підпорядкування була передана Головна палата мір та вагів, а в Україні створений республіканський Комітет зі стандартизації.

У 1940 р. було організовано Всесоюзний комітет стандартів. З того часу загальносоюзні стандарти почали називатися державними стандартами та позначатися індексом ДОСТ із додаванням порядкового номера та року затвердження, наприклад, ДОСТ 169—40.

При Раді Міністрів СРСР у 1954 р. було створено Ко­мітет стандартів, мір та вимірювальних приладів, який у 1970 р. перетворили в Державний комітет стандартів ради Міністрів СРСР (Держстандарт СРСР).

У незалежній Україні постановою Кабінету Міністрів від 23 вересня 1991 р. № 293 був створений Держстан­дарт України. Перші стандарти України (ДСТУ) введені в дію 1 жовтня 1993 р. наказом Держстандарту України від 19 липня 1993 р. № 116 Держстандарт України — це національний орган зі стандартизації, який створює дер­жавну систему стандартизації в країні та керує всіма ро­ботами зі стандартизації, метрології та сертифікації. З 2005р. національний орган зі стандартизації має назву Держспоживстандарт України.

1.2. Органи стандартизації в Україні

1.2.1. Органи державної служби стандартизації

До органів державної служби стандартизації на­лежать:

— Державний комітет України зі стандартизації, метрології та сертифікації (Держспоживстандарт України);

— Український науково-дослідний інститут стандар­тизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ);

• Державний науково-дослідний інститут "Система" (ДНДІ "Система");

— Український державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації (УкрЦСМ);

— Український навчально-науковий центр зі стан­дартизації, метрології та якості продукції;

— технічні комітети зі стандартизації (ТК);

— територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації.

На УкрНДІССІ покладено функцію розроблення на­уково-технічних і економічних основ стандартизації, перспективних планів комплексної стандартизації си­ровини, матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів, стандартів на єдині методи випробування продукції. Він виконує експертизу стандартів перед їх затвердженням, проводить порівняльний аналіз рівня стандартизації в Україні і зарубіжних країнах, надає інформацію з пи­тань стандартизації всім зацікавленим організаціям.

На ДНДІ "Система" покладено функцію розроблен­ня основоположних стандартів.

На УкрЦСМ покладено функцію централізованої об­робки всієї інформації організацій і підприємств про чинні стандарти, технічні умови та іншу нормативну документацію, а також забезпечення їх цією докумен­тацією. Центр здійснює реєстрацію стандартів та іншої нормативної документації зі стандартизації державного і галузевого значення, підготовку кадрів для цієї га­лузі, підвищення їх кваліфікації та видання нормативних документів,пов'язаних зі стандартизацією.

На Український навчально-науковий центр зі стан­дартизації, метрології та якості продукції покладено функцію підготовки кадрів і підвищення їх кваліфі­кації.

Технічні комітети зі стандартизації створюють­ся за рішенням Держспоживстандарту України для організації та забезпечення розроблення, розгляду, експертизи, погодження і підготовки до затвердження державних

стандартів України, інших нормативних документів зі стандартизації, а також проведення робіт з регіональ­ної та міжнародної стандартизації.

На добровільних засадах до роботи в технічних комі­тетах залучаються уповноважені представники заінте­ресованих підприємств, установ та організацій замов­ників (споживачів), розробників, виробників продукції, органів і організацій зі стандартизації, метрології, сер­тифікації, товариств (спілок) споживачів, науково-тех­нічних та інженерних товариств, інших громадських організацій, провідні вчені та фахівці. На сьогодні в Україні створено 120 технічних комітетів.

На територіальні центри покладено функцію кон­тролю за впровадженням і додержанням стандартів, технічних умов.

У структурі Держспоживстандарту України налічується 35 територіальних центрів: 26 обласних і 9 міських.

1.2.2. Органи галузевої служби стандартизації

До органів галузевої служби стандартизації на­лежать:

— служба стандартизації міністерства або відомства;

— головні (базові) організації зі стандартизації;

— служба стандартизації підприємства (організації).

Служба стандартизації міністерства або відом­ства здійснює керівництво і координацію діяльності з питань стандартизації в галузях народного господар­ства. Для цього при міністерстві чи відомстві організо­вується відділ стандартизації, на який покладено фун­кцію організації та планування робіт зі створення про­ектів державних і галузевих стандартів на проектуван­ня і виготовлення продукції, а також організації най­важливіших наукових досліджень зі стандартизації для забезпечення випуску високоякісної продукції.

Головні (базові) організації зі стандартизації про­водять науково-дослідні роботи і розробляють норма­тивні документи зі стандартизації, як правило, галузе­вого рівня.

Служба стандартизації на підприємстві (органі­зації) здійснює організацію і проведення робіт зі стан­дартизації. Це може бути відділ (на великому підпри­ємстві або об'єднанні), група або навіть одна особа — відповідальний за стандартизацію.

Головним завданням служби стандартизації на під­приємстві і в організації є науково-технічне та органі­заційно-методичне керування діяльністю зі стандарти­зації, а також безпосередня участь у проведенні таких робіт.

Керівник служби стандартизації несе таку саму відповідальність як і керівник підприємства за додер­жання стандартів і технічних умов технічної докумен­тації, що розробляється підприємством, за якість і техніко-економічне обґрунтування стандартів і технічних умов підприємства, за відповідність їх показників су­часним вимогам до рівня техніки, своєчасний перегляд стандартів і технічних умов з метою приведення їх у відповідність до потреб народного господарства, що зростають.

До обов'язків цієї служби належать:

— організація і планування робіт зі стандартизації та контроль за їх виконанням;

— розробка проектів стандартів підприємства і тех­нічних умов;

— систематичний контроль за впровадженням і до­держанням стандартів і технічних умов у проектуванні та виробництві продукції;

— визначення фактичного рівня уніфікації та стан­дартизації виробів і розрахунок економічної ефектив­ності робіт зі стандартизації;

— забезпечення всіх підрозділів підприємства по­трібною нормативною документацією зі стандартизації;

— організація обліку, зберігання стандартів і технічних умов та внесення змін у всі їх екземпляри;

— організація і здійснення нормоконтролю техніч­ної документації, що розробляється підприємством;

— допомога всім підрозділам підприємства з усіх питань стандартизації й уніфікації.

1.3. Основні положення державної системи стандартизації України

1.3.1. Загальні відомості про державну систему стандартизації, її мету та основні принципи

Діяльність зі стандартизації в Україні регламен­тується Декретом Кабінету Міністрів[2], стандарти яко­го введені в дію 1 жовтня 1993 р. наказом Держстан­дарту України від 29 липня 1993 р. № 116 та комплек­сом стандартів державної системи стандартизації[3].

Державна система стандартизації в Україні визна­чає мету і принципи управління, форми та загальні ор­ганізаційно-технічні правила виконання всіх видів ро­біт зі стандартизації.

Основною метою стандартизації є:

— реалізація єдиної технічної політики у сфері стан­дартизації, метрології та сертифікації;

— захист інтересів споживачів і держави з питань безпеки продукції, виробничих процесів, послуг для життя, здоров'я та майна громадян; охорони навколиш­нього середовища;

— забезпечення взаємозамінності, сумісності та уні­фікації продукції ;

— забезпечення якості продукції, зважаючи на до­сягнення науки і техніки, потреби населення і народ­ного господарства;

— раціональне використання всіх видів ресурсів, підвищення техніко-економічних показників вироб­ництва;

— безпека народногосподарських об'єктів з ураху­ванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій;

— створення нормативної бази для функціонування систем стандартизації, управління якістю та сертифі­кації продукції, проведення державної політики у сфері заощадження ресурсів (у тому числі застосування мало -і безвідходних технологій), розроблення і виконання державних і міждержавних соціально-економічних і науково-технічних програм;

— усунення технічних перешкод і проблем у термі­нологічній системі для створення конкурентоспромож­ної продукції та її виходу на світовий ринок;

— упровадження й використання сучасних виробни­чих та інформаційних технологій;

— сприяння забезпеченню належного рівня оборо­ноздатності та мобілізаційної готовності країни.

Основними принципами стандартизації є:

— врахування рівня розвитку науки і техніки, еко­логічних вимог, економічної доцільності та ефектив­ності технологічних процесів для виробника, вигоди й безпеки для споживача та держави в цілому;

— узгодження нормативних документів зі стандар­тизації з міжнародними, регіональними і, за необхід­ності, національними стандартами інших країн;

— забезпечення відповідності вимог нормативних документів законодавчим актам;

— участь у розробленні нормативних документів усіх зацікавлених сторін (розробника, виробника, спожива­ча, органу державної виконавчої влади тощо);

— взаємозв'язок і узгодженість нормативних доку­ментів на всіх рівнях;

— придатність вимог нормативних документів для сертифікації продукції;

— доступність інформації про чинні стандарти і про­грами робіт зі стандартизації з урахуванням вимог чин­ного законодавства;

— відповідність комплексів (систем) стандартів до складу та взаємозв'язків об'єктів стандартизації певної галузі, наявність раціональних, несуперечливих та об­ґрунтованих вимог стандартів, можливість їх перевірки;

— застосування інформаційних систем і технологій у галузі стандартизації.

1.3.2. Об'єкти стандартизації

Об'єктами державної стандартизації є:

а) організаційно-методичні та загальнотехнічні об'єкти:

— організація робіт зі стандартизації;

— термінологічні системи різних галузей знань і ді­яльності;

класифікація і кодування техніко-економічної, екологічної та соціальної інформації;

системи та методи забезпечення якості та її конт­ролю (лід час вимірювань, аналізу), методи випробувань;

— метрологічне забезпечення (норми, правила, ви­моги, організація робіт);

— вимоги техніки безпеки, гігієни праці, ергономі­ки, технічної естетики;

— системи технічної та іншої документації загаль­ного застосування, єдина технічна мова;

— системи величин та одиниць;

— типорозмірні ряди і типові конструкції виробів загальномашинобудівного призначення (підшипники, кріплення, інструменти, деталі тощо);

— інформаційні технології, з урахуванням програм­них і технічних засобів інформаційних систем загаль­ного призначення;

— достовірні довідкові дані про властивості речовин

і матеріалів;

б) продукція міжгалузевого призначення та широко­го вжитку;

в) системи народногосподарських об'єктів державно­го значення, в тому числі банківсько-фінансова, тран­спорт, засоби зв'язку, енергосистема, охорона навко­лишнього природного середовища, вимоги до викорис­товуваних природних ресурсів, оборони тощо;

г) об'єкти державних соціально-економічних, еколо гічних та науково-технічних програм.

1.3.3. Категорії нормативних документів зі стандартизації

Нормативні документи зі стандартизації поділя­ють на такі категорії[3]: — державні стандарти України — ДСТУ;

— галузеві стандарти України — ГСТУ;

— стандарти науково-технічних та інженерних то­вариств і спілок України — СТТУ;

— технічні умови України — ТУУ;

• стандарти підприємств — СТП.

Державні стандарти України розробляються:

— на організаційно-методичні та загально-технічні об'єкти, а саме: організацію робіт зі стандартизації, на­уково-технічну термінологію, класифікацію і кодуван­ня техніко-економічної та соціальної інформації, техніч­ну документацію, інформаційні технології, організацію робіт із метрології, достовірні довідкові дані про власти­вості матеріалів і речовин;

— вироби загальномашинобудівного призначення;

— системи народногосподарських об'єктів держав­ного значення (банківсько-фінансова, транспорт, зв'я­зок, енергосистема, охорона навколишнього природно­го середовища, оборони тощо);

— продукцію міжгалузевого призначення;

— продукцію, призначену для населення та народ­ного господарства;

— методи випробувань.

Державні стандарти України містять обов'язкові та рекомендовані вимоги.

До обов'язкових належать:

— вимоги щодо безпечності продукції для життя, здоров'я і майна громадян, її сумісності і взаємозамін­ності, охорони навколишнього природного середовища, і вимоги до методів випробувань відповідних показ­ників;

— вимоги техніки безпеки і гігієни праці з посилан­ням на відповідні норми і правила;

— метрологічні норми, правила, вимоги та положен­ня, що забезпечують достовірність і єдність вимірювань;

— положення, що забезпечують технічну єдність під час розроблення, виготовлення, експлуатації або засто­сування продукції.

Обов'язкові вимоги державних стандартів підлягають безумовному виконанню на всій території України.

Рекомендовані вимоги державних стандартів Украї­ни підлягають безумовному виконанню, якщо:

— це передбачено чинними актами законодавства;

— ці вимоги включено до договорів на розроблення, виготовлення та поставку продукції;

— виробником (постачальником) продукції докумен­тально заявлено про відповідність продукції цим стан­дартам.

Державні стандарти затверджує Держспоживстандарт Укра­їни, а стандарти в галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів — Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України.

Державні стандарти та зміни до них підлягають дер­жавній реєстрації в Держспоживстандарті України і публіку­ються українською мовою з російським перекладом.

До державних стандартів України прирівнюються державні будівельні норми і правила, а також державні класифікатори техніко-економічної та соціальної інфор­мації.

Україна також використовує як чинні державні стандарти Радянського Союзу (міждержавні стандар­ти), передбачені угодою про проведення країнами СНД погодженої політики у сфері стандартизації, метро­логії та сертифікації.

Республіканські стандарти УРСР застосовуються як державні до моменту їх заміни чи скасування.

Галузеві стандарти розробляють на продукцію за відсутності державних стандартів України чи в разі не­обхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок розробляють у разі необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сфе­рах професійних інтересів.

Галузеві стандарти, як і стандарти науково-техніч­них та інженерних товариств і спілок, не мають супе­речити обов'язковим вимогам державних стандартів і підлягають державній реєстрації в Держспоживстандарті України.

Технічні умови — нормативний документ, розроб­лений для встановлення вимог, що регулюють взаєми­ни між постачальником (розробником, виробником) продукції, для якої немає державних чи галузевих стан­дартів (або в разі необхідності конкретизації вимог за­значених документів), та її споживачем.

Стандарти підприємства розробляють на продук­цію (процеси, послуги), яку виробляють і застосовують (здійснюють, надають) лише на конкретному підпри­ємстві.

1.3.4. Види стандартів

Відповідно до специфіки об'єкта стандартизації, складу та змісту вимог, встановлених до нього, для різ­них категорій нормативних документів з питань стан­дартизації розробляють стандарти таких видів:

— основоположні;

— на продукцію, послуги;

— на процеси;

— методів контролю (випробувань, вимірювань, ана­лізу).

Основоположні стандарти встановлюють організаційно-методичні та загально-технічні положення для конкретної галузі стандартизації, а також терміни та визначення, загальнотехнічні вимоги, правила, норми, що забезпечують упорядкованість, сумісність, взаємо­зв'язок і взаємопогодженість різних видів технічної та виробничої діяльності під час розроблення, виготовлен­ня, транспортування та утилізації продукції, охорону навколишнього природного середовища.

Стандарти щодо термінів та визначень усіх катего­рій, крім державних, до їх затвердження мають бути по­годжені з Держспоживстандартом України, а в галузі будівниц­тва — з Міністерством будівництва, архітектури та жит­лово-комунального господарства (Мінбудом)України.

Стандарти на продукцію, послуги встановлюють вимоги до груп однорідної або конкретної продукції, послуги, які забезпечують її відповідність своєму при­значенню.

Стандарти на процеси встановлюють основні ви­моги до послідовності та методів (засобів, режимів, норм) виконання різних робіт (операцій) у процесах, що використовуються у різних видах діяльності та забез­печують відповідність процесу його призначенню.

Стандарти на методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу) встановлюють послідовність робіт, операцій, способи (правила, режими, норми) і технічні засоби їх виконання для різних об'єктів та видів конт­ролю продукції, процесів, послуг.

1.3.5. Використання стандартів і технічних умов

Стандарти та технічні умови мають використовуватися на всіх стадіях життєвого циклу продукції.

Державні стандарти на території України застосову­ють усі підприємства незалежно від форм власності і підпорядкування, громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, міністерства (відомства) та органи державної виконавчої влади, на діяльність яких поши­рюється їх дія.

Галузеві стандарти на території України застосову­ють підприємства (установи, організації) у сфері управ­ління органу, який їх затвердив, та їхні підприємства-суміжники, а також на добровільних засадах інші під­приємства та громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності.

Стандарти науково-технічних та інженерних това­риств (спілок) застосовують добровільно підприємства, окремі громадяни — суб'єкти підприємницької діяль­ності, які вважають за доцільне використовувати нові передові засоби, технології, методи і т. ін., вимоги до яких містяться в цих стандартах. Використання цих стандартів для виготовлення продукції можливе лише за згодою замовника або споживача цієї продукції, що закріплено договором або іншою угодою.

Технічні умови використовують підприємства неза­лежно від форм власності і підлеглості та громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності за договірними зобов'язаннями або/і ліцензіями на право виготовлен­ня та реалізації продукції (надання послуг).

Стандарти підприємства застосовують лише на кон­кретному підприємстві та на підприємствах, що входять до об'єднання (концерну, асоціації тощо), які затвер­дили ці стандарти.

Міжнародні, міждержавні та регіональні стандарти, Національні стандарти інших країн застосовують в Україні в межах, обумовлених міжнародними догово­рами за порядком, який встановлює Держспоживстандарт України.

Дозволяється застосування цих стандартів і стан­дартів фірм інших країн для виготовлення та поставки продукції на експорт за пропозиціями споживачів (замовників) із цих країн на договірних (контрактних) за­садах відповідно до міжнародно визнаного законодав­ства у сфері захисту авторських прав.

У разі поставки продукції на експорт відповідно до вимог міжнародних, регіональних і національних стан­дартів інших країн або стандартів фірм зарубіжних країн, які встановлені у контрактах на поставку, за про­позицією споживача (замовника) слід виконувати обо­в'язкові вимоги державних стандартів України під час виготовлення продукції, її зберігання та транспортуван­ня на території України.

Продукція, виготовлена підприємствами України або громадянами — суб'єктами підприємницької діяль­ності, не підлягає реалізації за призначенням, якщо вона не відповідає обов'язковим вимогам, передбаченим чинними стандартами або технічними умовами.

Імпортована продукція має відповідати обов'язковим вимогам державних або галузевих стандартів України щодо безпеки та охорони навколишнього природного середовища.

1.4. Організація робіт зі стандартизації та загальні вимоги до стандартів

1.4.1. Організаційна структура робіт зі стандартизації

Держспоживстандарт України організовує і координує роботи зі стандартизації та функціонування державної системи стандартизації, встановлює загальні організа­ційно-технічні правила проведення робіт зі стандартизації державних стандартів, здійснює міжгалузеву координацію цих робіт, з урахуванням планування, розроблення, видання, поширення та застосування дер­жавних стандартів, визначає порядок державної реє­страції нормативних документів і організовує навчан­ня та професійну підготовку спеціалістів у сфері стан­дартизації, бере участь у проведенні заходів із міжна­родної, регіональної стандартизації, відповідно до міжнародних договорів України.

Роботи зі стандартизації в галузі будівництва орга­нізовує Мінбуд України.

Міністерства (відомства), державні комітети, орга­ни державної виконавчої влади беруть участь у робо­тах зі стандартизації та організовують діяльність у ме­жах своєї компетенції через власні служби, головні або базові організації зі стандартизації.

Організацію та забезпечення розроблення, експертизи, погодження і підготовки до затвердження держав­них стандартів та інших нормативних документів зі стандартизації, а також проведення робіт з міжнарод­ної (регіональної) стандартизації здійснюють технічні комітети.

Державні стандарти України за дорученням Держспоживстандарту України можуть розробляти також підприєм­ства, установи та організації, які мають у відповідній галузі стандартизації необхідний науково-технічний потенціал.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок розробляють самі товариства і спілки.

Служби стандартизації підприємства (організації) розробляють стандарти підприємства.

Роботи зі стандартизації здійснюються відповідно до річного плану, який формується на основі довгострокових програм і проектів планів діяльності у сфері стан­дартизації.

Відповідальність за відповідність нормативних до­кументів зі стандартизації вимогам чинного законодав­ства, а також за їх науково-технічний рівень несуть роз­робники, організації та установи, які провели їх екс­пертизу, та інші органи (підприємства, установи, орга­нізації й громадяни — суб'єкти підприємницької діяль­ності), що затвердили ці документи.

Порядок розроблення, узгодження, затвердження, розповсюдження, перевірки, перегляду, зміни та ска­сування стандартів регламентовано у ДСТУ 1.2 для державних стандартів, ДСТУ 1.3 — технічних умов, ДСТУ 1.4 — стандартів підприємств. Для галузевих стандартів такий порядок встановлює орган, до сфери управління якого належать підприємства, установи, організації, на які поширюється дія стандарту, а для стандартів науково-технічних і інженерних товариств — їхні статутні органи.

1.4.2. Загальні вимоги до побудови, викладу, оформлення та змісту стандартів

Розглянемо детальніше вимоги до змісту і позначен­ня стандартів, які регламентовані ДСТУ 1.5.

Основоположні організаційно-методичні стандар­ти встановлюють:

— цілі, задачі, класифікаційні структури об'єктів стандартизації різного призначення, загальні організа­ційно-технічні положення щодо проведення робіт у певній галузі діяльності і т. ін.;

— порядок (правила) розроблення, затвердження і впровадження нормативних, конструкторських, техно­логічних, проектних та програмних документів.

Основоположні загальнотехнічні стандарти вста­новлюють:

— науково-технічні терміни та їх визначення, що часто вживаються в усіх сферах народного господар­ства;

— умовні позначення (назви, коди, позначки, сим­воли і т. ін.) для різних об'єктів стандартизації, їхні цифрові, літерно-цифрові відповідники, у т. ч. позна­чення параметрів фізичних величин (українськими, латинськими, грецькими літерами), їх розмірність, замінювальні написи, символи тощо;

— вимоги до побудови, форми викладення, оформ­лення і змісту різних видів документів;

— загальнотехнічні величини, вимоги та норми, не­обхідні для технічного, в т. ч. метрологічного, забезпе­чення процесів виробництва. На продукцію і послуги розробляють:

— стандарти загальнотехнічних умов, які повинні містити загальні вимоги до груп однорідної продукції, послуг;

— стандарти технічних вимог, у яких мають бути ви­моги до конкретної продукції чи послуги (групи кон­кретної продукції, послуг).

За доцільності стандартизації окремих вимог до груп продукції, послуг можуть розроблятися стандарти, які встановлюють: принципи класифікації, основні пара­метри і/або розміри, вимоги безпеки, охорони навко­лишнього середовища, загальні технічні вимоги, мето­ди випробувань, типи, сортамент, марки, правила прий­мання, маркування, пакування, транспортування, збе­рігання, експлуатації, ремонту й утилізації.

Стандарти на продукцію, виробництво і використан­ня якої може зашкодити здоров'ю або майну громадян, а також навколишньому середовищу, повинні обов'яз­ково вміщувати розділи "Вимоги безпеки" і "Вимоги охорони навколишнього середовища".

Методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу), що встановлюються в стандартах на продукцію і/або на методи контролю, повинні забезпечувати об'єк­тивну перевірку всіх обов'язкових вимог до якості про­дукції, які встановлені в стандартах на неї.

Стандарти на процеси встановлюють вимоги до методів (способів, прийомів, режимів, норм) виконан­ня різних робіт у технологічних процесах розроблення, виготовлення, зберігання, транспортування, експлуа­тації, ремонту й утилізації продукції (послуг), що за­безпечують їх технічну єдність і оптимальність.

ДСТУ 1.5 регламентує також вимоги до позначення стандартів. Позначення державного стандарту Украї­ни складається з індексу (ДСТУ), реєстраційного номе­ра, присвоєного йому при затвердженні, і двох останніх цифр року затвердження, відокремлених знаком тире. У позначенні державного стандарту, що входить до комплексу стандарту, у його реєстраційному номері перші цифри з крапкою визначають, до якого комплексу стандартів він належить. Якщо стандарт використовується тільки в атомній енергетиці, додається літера А, яку ставлять після двох останніх цифр, що позначають рік його затвердження. Позначення державного стандарту, оформленого на підставі застосування автентичного тексту міжнародного або регіонального стандарту, не містить додаткових вимог і складається з індексу (ДСТУ), позначення міжнародного або регіонального стандарту відповідно без зазначення року його прийнят­тя і двох останніх цифр року затвердження державно­го стандарту, відокремлених тире. Наприклад, міжна­родний стандарт ISO 9591:1992 має позначатися як ДСТУ ISO 9591-93.

Позначення галузевого стандарту складається з ін­дексу (ГСТУ), умовного позначення міністерства (відом­ства) і двох останніх цифр року затвердження стандар­ту, відокремлених тире.

Позначення стандарту підприємства складається з індексу (СТП), реєстраційного номера, що надається у порядку, встановленому на підприємстві (в об'єднанні підприємств, спілці, асоціації, концерні, акціонерному товаристві, у міжгалузевому, регіональному та інших об'єднаннях), і двох останніх цифр року затвердження стандарту, відокремлених тире.

Позначення стандарту науково-технічного та інже­нерного товариства складається з індексу (СТТУ), абре­віатури цього товариства, реєстраційного номера, що надається у порядку, встановленому в товаристві, і двох останніх цифр року затвердження стандарту, відокрем­лених тире.

1.4.3. Порядок розроблення державних стандартів

ДСТУ 1.2 встановлює такі стадії розроблення і за­твердження стандартів:

— організація розроблення стандарту;

—розроблення проекту стандарту першої редакції;

— розроблення проекту стандарту остаточної редакції;

—затвердження та державна реєстрація стандарту;

— видання стандарту.

Порядок організації розроблення стандарту такий:

— розгляд обґрунтованих замовлень на розроблення стандарту технічними комітетами, міністерствами (відомствами) або головними (базовими) організаціями зі стандартизації за їхнім дорученням і подання пропо­зиції щодо плану державної стандартизації до Держспоживстандарту України (Мінбуду України);

— розгляд пропозицій, формування та затвердження річного плану державної стандартизації України й укладання договорів із розробником на розроблення стандартів;

— розроблення розробником технічного завдання на стандарт, в якому мають бути: перелік організацій, яким потрібно розіслати проект на відгук, та перелік орга­нізацій, з якими потрібно його узгодити;

— затвердження технічного завдання головою технічного комітету або керівником організації після пого­дження з Держспоживстандартом (Мінбудом) України та заін­тересованими міністерствами (відомствами);

— розроблення проекту стандарту першої редакції і пояснювальної записки, розсилання їх на відгук орга­нізаціям, зазначеним у переліку;

— опрацювання відгуків і складання їх зведень;

— доопрацювання проекту стандарту і пояснюваль­ної записки з огляду на зауваження і пропозиції, які містяться у зведенні відгуків (розроблення проекту остаточної редакції стандарту);

—погодження остаточної редакції проекту стандар­ту з погоджувальними організаціями і подання її з су­провідною документацією в Держспоживстандарт (Мінбуд) України;

— проведення державної експертизи проекту стан­дарту, до якої можуть бути залучені науково-дослідні організації Держспоживстандарту (Мінбуду) України, технічні комітети, відомі вчені і фахівці;

— розгляд проекту стандарту після проведення екс­пертизи і прийняття рішення про його затвердження або повернення на доопрацювання.

Під час затвердження стандарту визначають дату надання йому чинності, з урахуванням часу на вико­нання підготовчих заходів щодо його впровадження.

Стандарти затверджують, як правило, без обмежен­ня терміну дії. Державну реєстрацію здійснює Держспоживстандарт України.

Порядок видання, перевірки, перегляду, зміни і ска­сування стандарту

Інформацію про затвердження стандарту публікують у щомісячному інформаційному покажчику стандартів України. Держстандарт (Мінбуд) України тиражує і роз­повсюджує стандарти відповідно до встановленого ними порядку, в т. ч. у двох магазинах стандартів (у Києві і Харкові).

Перевірку чинних стандартів здійснює їх розробник не менше ніж один раз на п'ять років для забезпечення їх відповідності чинному законодавству України, потре­бам населення і держави, обороноздатності, рівню роз­витку науки і техніки на момент перевірки стандарту, а також для встановлення ступеня їх відповідності ви­могам міжнародних, регіональних стандартів і націо­нальних стандартів інших країн.

За результатами перевірки стандарту готують про­позиції щодо доцільності подальшого його застосуван­ня без перегляду і зміни або без пропозиції про пере­гляд, зміни чи скасування, подають до органу, що за­твердив стандарт.

Перегляд стандартів полягає в розробленні нових стандартів. При цьому переглянутий стандарт скасо­вують, а в новому зазначають, замість якого стандар­ту його розроблено, та в його позначенні замінюють дві останні цифри року його затвердження.

Зміну стандарту розробляють у разі заміни, вилучен­ня або внесення нових вимог до стандарту. Розроблен­ня, узгодження, подання на затвердження, затвердження і державну реєстрацію зміни стандарту здійснюють у порядку, встановленому для стандартів. Її дозволяєть­ся узгоджувати тільки з тими організаціями, яких вона стосується. Кожна зміна одержує порядковий номер і має бути надрукована в інформаційному покажчику державних стандартів не пізніше, ніж за шість місяців до терміну надання їй чинності.

Скасування стандарту здійснюється в разі припинен­ня випуску продукції (надання послуги) або розроблен­ня замість нього іншого нормативного документу.

Документи щодо скасування стандартів подають до органів державної реєстрації не пізніше, ніж за шість місяців до визначеної дати його скасування, а інфор­мація про це має бути опублікована не пізніше, ніж за три місяці до дати його скасування.

1.4.4. Порядок розроблення, побудови, викладу та оформлення технічних умов

Згідно з ДОТУ 1.3, технічні умови (ТУ) є невід'ємною частиною комплекту технічної документації на продук­цію (вироби, матеріали, речовини, послуги), на яку вони поширюються, або самостійним документом і розроб­ляються у випадках:

— відсутності державних і галузевих стандартів на розроблювану продукцію, послуги або за необхідності конкретизації існуючих вимог;

— необхідності доповнення та/або посилення вимог, норм і правил чинних стандартів на певну продукцію, послуги.

ТУ розробляються на:

— один конкретний виріб, матеріал, речовину, по­слугу тощо;

— декілька конкретних виробів, матеріалів, речовин і т. ін., групу послуг (групові технічні умови). ТУ до­пускається не розробляти за згодою замовника (основно­го споживача) згідно з:

• технічним завданням (контрактом, протоколом, конструкторською документацією і т. ін.) — для оди­ничної продукції;

• конструкторською документацією, що входить до комплекту документації на виріб, — для складових

цього виробу;

• технічною документацією (технологічними та кон­структорськими документами) — для речовин, матері­алів та напівфабрикатів, які підлягають подальшій обробці та виготовляються у встановленому обсязі за прямим замовленням одного підприємства;

• зразком-еталоном та технічним описом зразка — для непродовольчих товарів загального вжитку (за ви­нятком складної побутової техніки, продукції побуто­вої хімії та транспортних засобів), коли показники їхньої якості встановлені на групу однорідної продукції;

• контрактом — для продукції, призначеної тільки для експорту (за дотримання обов'язкових вимог стан­дартів безпеки та охорони навколишнього середовища). Термін введення в дію ТУ встановлює підприємство (організація) — розробник. За наявності погодження з основним споживачем допускається не обмежувати їх термін дії. В такому разі на титульній сторінці має бути напис "Без обмеження терміну дії".

Стадії розроблення ТУ зазначені у ГОСТ 2.102, ГОСТ 2.103. Підставою для прийняття рішення про розроблення ТУ є:

— технічне завдання на розроблення продукції (до­говір, контракт, протокол і т. ін.), розроблене та затвер­джене в порядку, встановленому підприємством (органі­зацією) — розробником продукції та замовником (основ­ним споживачем);

— державна програма або директивний документ;

— ініціативні пропозиції підприємств (організацій) ;

— розробників або підприємств (організацій) — вироб­ників продукції.

Зміни до ТУ розробляють підприємства (організації) — власники оригіналів ТУ.

Правила побудови та викладу ТУ регламентують­ся ДСТУ 1.5 та НД 50-009—93, а оформлення — ГОСТ 2.105 та ГОСТ 2.004.

Проект ТУ підлягає узгодженню за одним із двох варіантів. Якщо рішення про постановку продукції на виробництво (чи надання послуги) виносить прий­мальна комісія (художньо-технічна рада, дегустацій­на комісія і т. ін.), то підписання акта приймання дослідного зразка (дослідної партії) продукції члена­ми приймальної комісії — представниками узгоджувальних організацій означає узгодження проекту ТУ. Якщо рішення про постановку продукції на вироб­ництво приймається без приймальної комісії, то про­ект ТУ підлягає узгодженню із замовником (основним споживачем).

Зміни до ТУ, в т. ч. їх скасування та продовження терміну дії, узгоджують у порядку, встановленому для ТУ.

Для ТУ, які розробляються відомчо підпорядковани­ми підприємствами (організаціями), порядок їх затвер­дження встановлюється відповідним міністерством (ві­домством). В інших випадках ТУ затверджує підпри­ємство — розробник ТУ.

Позначення ТУ, що розробляються відомчо підпоряд­кованими підприємствами (організаціями), проводить­ся за правилами, встановленими міністерствами (відом­ствами). Для новостворених підприємств та об'єднань рекомендується позначення ТУ складати із:

— індексу документу (ТУ);

— скороченої назви держави (У);

— коду підприємства (організації) — власника ори­гіналу ТУ з штрих-коду ОКПО (вісім знаків);

— двох останніх цифр року затвердження.

Державну реєстрацію ТУ здійснюють територіальні органи Держспоживстандарту України за місцем знаходжен­ня підприємства (організації) — розробника, а змін до них — ті самі органи за місцем знаходження підприєм­ства (організації) — власника оригіналу ТУ.

Не підлягають державній реєстрації ТУ на:

— дослідні зразки (партії);

— сувеніри та вироби народних художніх промислів (крім виробів із дорогоцінних металів);

— технологічні промислові відходи сировини, мате­ріалів, напівфабрикатів;

— частини виробу, півфабрикати, речовини і матеріали не призначені для самостійного постачання або виготовлені за прямим замовленням окремого підприємства;

— продукцію одиничного виробництва.

Забезпечення ТУ і змінами до них здійснюють під­приємства (організації) — власники їх оригіналів.