Кожвен

Загальні ознаки стрептококових піодермій:

1.Поверхневе ураження.

2.Немає зв'язку з додатками шкіри.

3.Первинний морфологічний елемент — фліктена.

4.Висока контагіозність

5.Хворіють переважно жінки і діти.

Стафілококові піодермії:

• Остіофолікуліт (імпетиго Бокхарда).

• Фолікуліт.

• Сикоз.

• Фурункул

• Карбункул.

• Гідраденіт.

Стрептодермії:

•Стрептококове імпетиго.

•Щілиноподібне імпетиго.

•Кільцеподібне імпетиго.

•Бульозне імпетиго.

•Інтертригінозна стрептодермія.

•Простий лишай.

•Ектима.

Змішані піодермії:

•Вульгарне імпетиго.

•Епідемічна пухирчатка новонароджених.

•Шанкриформна піодермія.

•Хронічна виразкова піодермія.

•Піогенна гранульома (батріомікома).

Поверхневий фолікуліт (остіофолікуліт)

Основне значення в розвитку захворювання має механічне подрл ж

ня шкіри, мацерація шкіри в результаті пітливості, розчісування ІН*І| при корості, вшивості.

В епітелії устя волосяного фолікула безпосередньо під роговим III ром утворюється невелика порожнина, заповнена масою нейтрофілі що розпадаються, і великою кількістю стафілококів. Спостерігап висипка невеликих пустул (величиною з голівку шпильки), розтаикіи НИХ В усті ВОЛОСЯНОГО фолікула, З ВОЛОСКОМ У центрі І З вузькою рожі III облямівкою по периферії. Можливо обмежене та поширене уражеи Окремі елементи можуть розростатися периферично, сягаючи розмі великої горошини (так зване стафілококове імпетиго — імпетиго їм харда).

42

і ули підсихають з утворенням кірочок і гояться, не залиЛі •• «ЛІ І . І Ц І Ч шкіра обличчя, шиї, передпліч, гомілок, стегон, фолікуліт. Починається з утворення довкола фолікула за-

|ш і у, що складається з нейтрофілів і лімфоцитів, який пе- н р ї ї » и фіілікула і призводить до його гнійного розплавлення.

М болючих вузликів червоного кольору розміром н а" пишні, на яких з часом з'являється пустула з волоском •ш »іли. і днів папули або розсмоктуються, або нагноюються м мі щ Д И К И Х абсцесів, які потім розкриваються. Локалізація «т ій щідосисту частину голови. Після загоєння утворюютьфнчкіїиі рубчики,

ч

Ці Причини (подразливого чинника). 1 « М Н И І ІК рсмих пустул.

"!#мм* ура «сних ділянок шкіри 1-2 96 розчином анілінових фарб-

,І після утворення кірочок — маззю з антибіотиком.

*мі» Іри довкола осередка ураження 2 % саліциловим спиртом.

-гостре гнійне запалення волосяного фолікула та най- І|ДІМ..І і а лози. До виникнення фурункула призводять забруд- и, ртчісувания, садна, підвищена секреція потових і сальних

ІІ І И І І І . Ц , цукровий діабет. Фурункул може розвинутися на

Цапині шкіри, де є волосся. Найбільш часта локалізація фурунЩня ииіісрхня шиї, передпліччя, тил кисті, стегно і обличчя, фурункула на обличчі є найбільш небезпечним, оскільки може

• мі М гнійним тромбофлебітом лицьових вен. При цьому запа- І А И Й І І К І вени може переходити на печеристий синус, призво-

Й М 4 І І М і» у гнійного менінгіту.

і мили» ться щільний запальний інфільтрат яскраво-червоного •«мім рим 0,5-1,5 см без чітких меж, виступаючий над рівнем мін у центрі інфільтрату з'являється ділянка розм'якшення, чеАілп. І І . , И Г Н І Й . Після виділення гною формується некротичний

• н и й відділяється разом з гноєм і кров'ю. У результаті, в зоні і у уіщірюється виразковий дефект, він швидко заповнюється >КІ і через 2-3 дні гоїться з утворенням рубця. Цикл розвитку * 11 «попить 8-10 днів. Зазвичай фурункул не супроводжується ним м сального стану хворого. Часте рецидивування фурункулів н|... 'І'урункульоз. Фурункульоз частіше розвивається в ослаблені, «порих з імунодефіцитом, з хворобами обміну речовин (цуАІнГн і), .інітамінозами, при тривалій фізичній перевтомі. Фурун- I іронічним захворюванням.

43

Лікування. У першій стадіі' призначають УВЧ терапію з метою роїм тування інфільтрату. У другій стадії' до мимовільного руйнування <|>уц кула лікування полягає в обробці шкіри навкола вогнища 70 % етилні спиртом, аніліновими фарбниками. Волосся в ділянці вогнища голиі1) На інфільтрат накладають іхтіол. У третій стадії після виділення гноїв стосовують пов'язки з антисептичними мазями, гіпертонічним розчнЦ протеолітичними ферментами (трипсин, хімотрипсин). Після ВІДГСрІII ня некротичного стрижня накладають мазьові пов'язки. Після загосніш и яка показане ультрафіолетове опромінення. Якщо фурункул ускладни >• І лімфангіїтом і лімфаденітом, показано антибіотикотерапію.

Хворі з фурункулом обличчя потребують госпіталізації. Обов»нн| введення гепарину для профілактики тромбоутворення.

Лікування фурункульозу включає антибіотикотерапію, аутогемш« пію (внутрішньом'язові введення хворому 5 - 10 мл власної крові —«І разів за курс), введення стафілококового анатоксину і вакцини, вії .ім|| групи А, В, С.

Карбункул — гостре гнійно-некротичне запалення кількох волої м фолікулів і сальних залоз з переходом запального процесу на підпік І|| клітковину. Карбункул найчастіше розвивається на задній поверхні м| потилиці, спині, попереку, на верхнш і нижній губі. Для карбункула хирі терні виражені загальні симптоми: підвищення температури тіла, о:ні| нездужання, слабкість, втрата апетиту, головний біль. Місцево визнач** ся щільний, різко болючий запальний інфільтрат або кілька інфільтрі що пізніше зливаються. Характерні сильні болі. Навкола вогнища пні чається виражений набряк, припухлість. Шкіра над інфільтратом н.ні жена, нерівномірно забарвлена: найбільш інтенсивний синьо-багрщ колір — у центрі з поступовим зблідненням до периферії.

Поступово шкіра над інфільтратом некротизується, стоншується і н ривається в кількох місцях (симптом «сита»). Процес супроводжує! ьсД тенсивним відходженням гною та відторгненням некротизованих ткані після чого утворюється велика порожнина. Спостерігається регіоп.ірні лімфаденіт, рідше лімфангіїт. Найбільш небезпечними є карбункули О(>А| чя і волосистої частини голови. Це пов'язано з тим, що в цій ділянці є аімй мозн поверхневих вен обличчя і голови з венозними синусами твердих м кових оболонок, по яких інфекція може легко поширитися в мозкові сипу і призвести до розвитку гнійного менінгіту з летальним результатом.

Лікування. У зв'язку з небезпекою розвитку ускладнень обов'язки госпіталізація хворих у хірургічні відділення. Консервативна тс-рлі передбачає обробку карбункула 70 % етанолом з накладенням асент ної пов'язки, введення знеболюючих засобів, антибіотикотерапію, УІ

44

Захворювання характеризується рецидивуючою висипкою остіофі лярних пустул на обмежених ділянках шкірного покриву. Навколі і м утворюється запальний інфільтрат. Поступово шкіра ураженої а І за рахунок запального інфільтрату навколо фолікулів ущільнюо мЧ| буває синюшного забарвлення. Пустули, що розкриваються, піл< н» з утворенням гнійних кірочок. Суб'єктивні відчуття: відсутні або свербіж.

Диференційна діагностика. Стафілококовий сикоз слід ди|<<|і ювати з паразитарним сикозом — інфільтративно-нагноювальїичи хофітією ділянки бороди і вусів. При цьому мають значення такі о* паразитарного сикозу:

1.Пухлиноподібний характер інфільтрату.

2.Чітка окресленість інфільтрату.

3.Більш глибоке гнійне розплавлення.

4.Схильність до мимовільного загоєння.

5.Відсутність рецидивів.

6.Збір анамнезу — контакт із тваринами (гризуни, велика рог.і і .і« ба). Інфільтративно-нагноювальна трихофітія є зоонозним м рюванням.

7.У сумнівних випадках проводять мікроскопію гною або воло< »

виявлення спор грибів яавколо волоска (ектотрикс).

Принципи лікування:

1.Етіологічне лікування:

2.Загальна терапія (призначається в гострому періоді):

3.Антибіотики (бажано з урахуванням чутливості збудника);

4.Специфічні імунобіолоі'ічні препарати (стафілококовий анатом стафілококовий антифагін).

5.Місцева (зовнішня) терапія — дезінфікуючі мазі та креми, прц ділянки обробляють 2 96 саліциловим спиртом.

6.Патогенетична терапія:

7.Усунення екзогенних подразнюючих чинників.

8.Лікування ендокринних захворювань.

9.Застосування при необхідності седативних засобів для впливу їм

рвову систему. ІО.Імуностимулююча терапія. 11. Санація осередків інфекції-

Частіше збудником імпетиго є стрептокок (стрептококове ІМПС І м уряді випадків і стрептокок, і стафілокок (стрептостафілококове імпетип Вульгарне імпетиго (стрептостафілококове). Висипка на гіпер йованому тлі невеликих поверхневих пузирів — фліктен, оточених V

46

• р * МИДйЛ) ння кірочок утворюються вологі ерозії, оточені ^Нн|"<м ілуїцуваного рогового шару. Суб'єктивно відчувається ^ • « і нині ш к і р а обличчя, у чолзвіків — д»ілянка бороди і вусів,

МИ, м пішінених мутнуватим вмістом. Пузирі швидко збіль- (Ір.мі! •. і іа рахунок периферичного росту. У центральній часин М у і норенням коричневої кірочки, навколо якої фліктена

. і я у формі кільця (звідси назва).

їм», і нго — спостерігається висипка пузирів, що поступоіі... 11 >і і лють інколи розміру лісового горіха. Пузир наповненім і.митом. Після руйнування пузирів утворюються ерозії, и іПиі.шуються за рахунок периферичного росту, ндііміг імпетиго (заїда) — частіше спостерігається у дітей із

{Неука і и кути рота і в літніх людей, що носять зубні протези, В МЄ|І.ІІ|ІІ кута рота слиною. Проявляється невеликими ерозіями, ] Мн к им роговим валиком, що залишився від покришки флікте-

кку і к у рота можуть спостерігатися жовтуваті кірочки.

•і|« пюкокова. Захворювання починається з появи на тлі |н.|,ім,трату пузиря або глибокої епідермальної пустули велиммнпіу і більше. На 2-3 добу пустула підсихає і утворюється

н у 'н м 11. іверхні, яскраво-рожевого кольору, різко відмежованої від •а. 'і •• тої шкіри, з фестончастими контурами. У глибині шкірних

Вилий (іолючі тріщини, що кровоточать. Суб'єктивно — відчуття іниіния, болю. Характерний тривалий перебіг.

47

Хронічна поверхнева дифузна стрептодермія є хронічним за* тії ванням, що характеризується дифузним ураженням значної ділянки піц ного покриву, найчастіше — шкіри гомілки.

Сприяючі чинники:

1.Тривале місцеве порушення кровообігу з розвитком гіпоксії, ІЮ шенням обмінних процесів у шкірі. Може мати місце при:

•варикозному розширенні вен.

•облітеруючих захворюваннях нижніх кінцівок.

•тривалому охолоджуванні нижніх кінцівок.

•тривалому перебуванні на ногах.

2.«Паратравматична стрептодермія» розвивається навколо ран, тривало не гояться, і виразок.

Клініка. Уражена ділянка різко відмежована від здорової шкіри < лямівкою рогового шару. Шкіра в ділянці ураження різко гіперемоп.т інколи застійно-синюшна, покрита великою кількістю крупних кіроі коричнево-жовтого або зеленуватого кольору. Після видалення кіро«| оголюється суцільна мокнуча поверхня з густим серозним або сером) гнійним відокремлюваним. Уражена ділянка має схильність до перш ричного росту Зі стиханням запалення мокнення і утворення кіро< припиняється, шкіра покривається великими лусочками. Перебіг за»» рювання хронічний, рецидивуючий. При тривалому існуванні вогні ураження можливий поступовий перехід до екзематизації — пояш еритематозному тлі мікроерозій з виділенням крапель серозної рідини,

Принципи лікування піодермій. При лікуванні будь-якої піодермії (д дотримуватися трьох основних принципів:

1.Усунення сприяючих чинників:

•місцеві порушення кровообігу;

•ендокринні порушення;

•гіпо- і авітамінози;

•імунодефіцитні стани;

•вогнища фокальної інфекції;

•підвищена пітливість, недостатня гігієна шкіри;

•механічні подразнення.

2.Вплив на осередок:

•антибактеріальні препарати, бажано з урахуванням чутливості | кроорганізмів;

•специфічні імунобіологічні препарати (стафілококовий анатоксин стафілококовий антифагін);

•місцева терапія — дезінфікуючі, антибактеріальні, протизапал засоби.

48