Кожвен
.pdf
м и р у дерми. Гістіоцити є імунокомпетентними клітинами, що функціону- н і гь як ефекторні клітини аферентної ланки імунної відповіді. При запаль11 и ч захворюваннях, наприклад, при псоріазі й екземі, кількість цих клітин ійільшується, вони активуються, викликаючи експресію різних маркерів ід палення. Інший тип гістіоцитів — макрофаги — має кістковомозкове походження. При проникненні у кров'яне русло вони перетворюються н« моноцити і потім мігрують у дерму, де піддаються диференціюванню. Мікрофаги є активними фагоцитами, беруть участь в імунологічних проці і ах, здійснюють бактерицидний і тумороцидний вплив за рахунок пролу к ції лізоциму, перекисів і супероксиду, синтезують різні чинники росту, цитокіни й інші імуномодуляторні молекули та гемопоетини.
Тканинні базофіли дерми являють собою клітини, попередники яких пмходяться в кістковому мозку (СБ34+) і розподіляються по всій сполучній тканині. їх найбільша концентрація спостерігається в сосочковому шарі дерми. Тканинні базофіли синтезують безліч медіаторів і під час ак- і инації є первинними ефекторами алергічних реакцій. Вони також беруть участь у протипухлинному імунному нагляді і при появі пухлинних клітин ніільняють чинник некрозу пухлини а (ЧНП-а) — субстанцію, що має цитотоксичну активність. Крім того, тканинні базофіли відіграють значну роль у протипаразитарному захисті, стимулюють хемотаксис, активацію і проліферацію еозинофілів, підсилюють фагоцитоз, змінюють тонус І прохідність судин, стимулюють репарацію сполучної тканини.
Міжклітинний матрикс дерми складається з 3 компонентів: основної речовини, адгезивних білків і волокнистих структур (колагенові, еластичні й ретикулярні волокна). Він виконує різноманітні функції: забезпечує механічні контакти між клітинами, утворює міцні структури, формує шляхи міграції клітин, уздовж яких вони можуть пересуватися. Основна речовина дерми побудована таким чином, що дозволяє клітинам вільно пересуватися і водночас регулює деформацію шкіри. Вона є гелеподібною аморфною субстанцією, що складається з глікозаміногліканів (ГАГ), протеогліканів (ПТГ), глікопротеїнів (ГП), розчинного колагену, ферментів і продуктів їх розпаду. ГАГ є лінійними полімерами, що складаються з повторюваних дисахаридів і забезпечують дермі необхідну в'язкість і гідратацію. Вони здатні зв'язати воду в кількості, що до 1000 разів перевищує їх власний об'єм. Тому насиченість дерми ГАГ у молодому віці багато в чому забезпечує гладку, без зморшок шкіру. Підвищення рівню ГАГ також спостерігається при загоєнні ран на шкірі, коли міграція клітин є однією з основних складових процесу репарації. Зі старінням дерми в її основній речовині починають переважати сульфатовані ГАГ, а рівень гіалуронової кислоти, одного з найважливіших представників ГАГ, почи-
13
нає знижуватися. ГАГ у вигляді високомолекулярних полімерів з білковою серцевиною, до якої приєднана гіалуронова кислота (гіалуронат), назива ють протеогліканами. їх основна роль полягає в зв'язуванні чинників росту і цитокінів і в полегшенні взаємодії клітин з волокнистими структурами позаклітинного матриксу. Завдяки цим властивостям ПТГ можуть впли вати на проліферацію, диференціювання, репарацію і морфогенез шкіри.
Адгезивні білки. Найбільш важливими адгезивними білками є фібронектин, ламінін, тромбоспондин. Ці поліфункціональні білки здатні зв'язувати різні складові компоненти міжклітинного матриксу. Крім того, адгезивні білки забезпечують фіксацію клітин у міжклітинному матриксі за рахунок взаємодії з мембранними рецепторами — інтегринами. У результаті їх приєднання до клітин, колагенових і еластичних волокон, адге зивні білки беруть участь у процесі гомеостазу дерми, сприяючи адгезії, міграції, дозріванню та диференціюванню клітин і інших дермальних компонентів.
Волокнисті структури дерми. Колагенові волокна — основний ком понент дерми — становлять приблизно 75 % сухої маси шкіри та забезпечують її міцність і еластичність. На сьогодні ідентифіковано більше 20 генетично різних типів колагену. Ці молекули складаються з трьох поліпептиднихланцюгів різних типів ( а-спіралей), скручених у вигляді правої потрійної спіралі. У свою чергу, поліпептидні ланцюги побудовані з часто повторюваних фрагментів, які мають характерну послідовність СЬУ-Х-У. Кожним третім амінокислотним залишком є гліцин (СЬУ), положення X займає пролін, а У — як пролін, так і гідроксипролін. Присутність у поліпептидному ланцюзі залишків гідроксиамінокислот є характерною особливістю колагену. На одному з кінців молекула колагену зшита поперечними зв'язками, кількість яких зростає в міру старіння організму. Молекули колагену мають здатність спонтанно агрегувати з утворенням складніших структур, мікрофібрил і фібрил.
Формування колагенових волокон відбувається за участю фібробластів. У дермі дорослої людини інтерстиціальний фібрилярний колаген (типів І, III і V) є найбільшою фракцією колагену: приблизно 80-90 % становить колаген типу і і 8-12 % — колаген типу III. Колаген типу І у великій кількості виявляється в сітчастому шарі, а колаген типу III — переважно в сосочковому шарі дерми.
Еластичні волокна становлять 1 - 3 % дерми і формують широку сітку. Еластичні волокна також виявляються в стінках судин шкіри і оболонках волосяних фолікулів. Мережа з еластичних волокон забезпечує шкірі розтягання і пружність. На відміну від колагену, що синтезується лише фібробластами, еластичні волокна продукуються також і гладкомязовими
ІАІІИМЙМН. Еластичні волокна складаються з двох основних компоненти - «частину і фібрилінів. Еластини являють собою білки-полімери з Ц р.чними зшивками, а фібриліни — глікопротеїни. Формування елас-
• іі м.н я нолокон у дермі відбувається дуже повільно, але може прискорю-
|й |
|
ід впливом УФ-випромінювання і при запаленні. |
|
І'ппикулярні волокна (аргірофільні волокна) розташовуються в осно- |
|
|йиму на межі епідермісу та дерми, довкола судин, сальних і потових заАін * Й і" їлосяних фолікулів. Ці волокна за складом аналогічні колагеновим фібрилам, але мають менший діаметр. Найбільша кількість ретикулярних І Н А І І Н О І І виявляється в загоєних ранах, коли відбувається посилене утвореним колагену у фібробластах.
І Іподсрма — підшкірна клітковина — виконує безліч функцій: слу- *н 11 ми цем утворення й акумуляції жиру, є резервуаром енергії, служить •амортизаційною подушкою» у разі травм і характеризується динаміч- і мг і аболізмом ліпідів. У гіподермі зосереджений максимальний об'єм |ит<м тканини. Товщина підшкірного жирового шару варіює залежно під ділянки тіла. Так, в ділянці передньої черевної стінки його товщина ІНмг' ягатиЗ см, а в ділянці лоба — кількох міліметрів. Межею між глибокий <і і частим шаром дерми і гіподермою є перехідна зона, розташована
Вії* ичлокнистою сполучною тканиною і насиченою жиром підшкірною ІАігмшиною. Не зважаючи на наявність умовної межі, гіподерма і дерім і іруктурно і функціонально тісно об'єднані нервами і судинами, що мр* ін їдять у них, а також численними придатками шкіри. Цибулини во-
* них фолікулів, як і секреторні відділи екринних потових залоз, розтаИИшуються в гіподермі. Адипоцити (жирові клітини) — основні клітини
• Іінідсрми — мають мезенхімальне походження і організовані в часточки, риїлілені фіброзними септами (перемичками). У септах розташовується Нанк.і кількість нервів, кровоносних і лімфатичних судин, які рясно за- и* нісчують адипоцити всім необхідним. Синтез і зберігання жиру відбуті і і.і я впродовж усього ясиття за рахунок акумуляції ліпідів у жирових клітинах, проліферації існуючих адипоцитів або за рахунок появи нових мі н п хімальних недиференційованих клітин.
І Іервовий апарат шкіри характеризується значною іннервацією з найПІлі.шою щільністю нервів і їх закінчень у ділянці обличчя, верхніх кінці- •11» і геніталій. У шкірі розташовується два нервових сплетення: глибо- М — у гіподермі і поверхневе — у сосочковому шарі дерми, є нервові мі* лінові та безмієлінові волокна, кінцеві ділянки чутливих волокон нази- «•Иігь шкірними нейрорецепторами, залежно від типу подразнення вони м..діляються на терморецептори, хеморецептори, механорецептори і ноцнроцептори (больові рецептори). Морфологічно рецептори шкіри поді-
14 |
15 |
|
ляються на вільні та капсульовані. Найбільш численними і важливими, ям зустрічаються у всіх шарах дерми, є вільні нервові закінчення (дозволи ють сприймати відчуття болю). Капсульовані нервові закінчення (тільця) мають такі різновиди: тільця Мейснера та Меркеля (відповідають на так тильну дію), тільця Руффіні (відповідають на теплову дію), колби Краузо (відповідають на холодову дію), тільця Фатера-Паччині (відповідають їм відчуття тиску та вібрації).
Кровоносна та лімфатична системи шкіри. Шкіра рясно васкульова на, має поверхневу мережу, розташовану на межі сітчастого та сосочкового шарів дерми, і глибоку мережу, розташовану на межі гіподерми і дерми; крім цього є артеріовенозні анастомози, що беруть участь у терморегуля ції. До спеціалізованих судинних тілець відносять гломуси, які необхідні для посилення потоку крові в шкірі, вони найчастіше розташовуються на кінчиках пальців кистей і стоп, складаються з венозного і артеріального сегментів і короткого каналу, який сполучає артеріолу та венулу напряму, обминувши капіляри. Лімфатичні судини в шкірі представлені судинами дрібного калібру в дермі й епідермісі, потім лімфа акумулюється в більших судинах, що підходять до регіонарних лімфатичних вузлів.
До придатків шкіри відносять волосся, нігті, потові і сальні залози. Волосся присутнє на всьому шкірному покриві, за винятком долонь,
підошов, червоної облямівки губ, голівки статевого органа. Розрізняють довге (волосся голови, бороди, вусів), щетинисте (волосся брів, вій, вушних і носових раковин) і пушкове волосся (решта покриву тіла). Волосок складається із стрижня (частина волоска, що видається над поверхнею шкіри) і кореня (внутрішньодермальний відділ волоска). На кінці кореня є цибулина, що забезпечує ріст волоска. До цибулини підходить волосяний сосочок із судинами і нервами. Волосок знаходиться в епітеліальносполучнотканинному мішечку — фолікулі.
Нігті є роговою пластинкою (нігтьова пластинка), що лежить на епітелії кінцевих фаланг пальців рук і ніг. Нігтьова пластинка складається з тіла і кореня. Тіло нігтя — його видима частина. Прихована в нігтьовому жолобку проксимальна частина нігтя є його коренем. Нігтьова пластинка ззовні має гладку поверхню, а всередині покрита гребінцями і борозенками. Вона складається з рогових щільних лусочок, інколи із залишками ядер, що містять твердий кератин. Лежить на нігтьовому ложі, яке є товстим шаром епідермісу без рогового шару (роговий шар замінює нігтьова пластинка). Проксимально епідерміс нігтьового ложа продовжується в матрицю нігтя, що складається з епітеліальних клітин — оніхобластів. У проксимальній межі нігтя роговий шар епідермісу прилеглої шкіри накладається на ніготь і міцно до нього прикріпля-
16
(||> н |
І [>і .юна нігтя разом із роговим шаром називається наднігтьовою |
||
де і, |
|
|
або епоніхієм. За рахунок розмноження оніхобластів ніготь |
иде ніжину, а за рахунок розмноження клітин базального шару ніг-
^• н н н о ложа — у товщину.
М<> • «ті залози — прості трубчасті нерозгалужені залози, що виІнПляи• ї ї. і виділяють піт. Розташовані на всьому шкірному покриві, В* ний піком губ, шкіри малих статевих губ, клітора, голівки статевого Ц*»и« І крайньої плоті, загальна кількість потових залоз у людини — від | '. мільйонів. Потова залоза складається з секреторного відділу (є |ні|. ільно-закрученим клубочком, висланим одним шаром епітеліальЦні илітин), який знаходиться глибоко в сітчастому шарі дерми, і вивід-
• н і протоки, яка проходить через дерму і епідерміс, перпендикулярно ісрхні шкіри, і відкривається у вигляді пори. У нормі за добу ВИ- ДІА** І ься від 0,5 до 10 літрів поту (при кімнатній температурі людина
»илілт 400-600 мл поту на добу). Піт містить 98-99 % води, азотисті речовини (сечовина, сечова кислота, креатинін), аміак, амінокислоти, *н|>ііі кислоти, холестерин, солі натрію і калію, глюкозу, вітаміни, біотині аміни.
11 лежно від механізму секреції розрізняють:
•Мерокринні потові залози, секреція в яких відбувається без загибелі секреторних компонентів клітини, починають функціонувати з моменту народження.
•Апокринні потові залози, у момент секреції яких відбувається руйну-
вання секреторних компонентів клітини, починають функціонувати в період статевого дозрівання.
Сальні залози — прості альвеолярні залози з голокриновим типом секреції, при якому секреція відбувається за рахунок руйнування власних Клітин. Розташовані на всьому шкірному покриві, за винятком долонь І підошов. Сальні залози найчастіше пов'язані із структурами волоска, але с і вільні сальні залози (довкола сосків молочних залоз, у ділянці малих
іитевих губ, на голівці статевого члена, на крайній плоті). Сальні залоіи мають часточкову будову (12-18 секреторних часточок), по периферії розташований шар базофільних клітин, які виробляють секрет (шкірне
• лло), секреторний відділ розташовується в сітчастому шарі дерми. Еваку- •іція шкірного сала здійснюється через вивідну протоку, що відкриваєть-
ія у волосяний фолікул. Сальні залози за добу виділяють близько 15-20 г шкірного сала, яке має такий склад: тригліцерини — 42 96, вільні жирні кислоти — 15 96, складні воскові ефіри — 25 96, сквален — 15 %, складні ефіри холестерину і холестерин — 3 96. Регуляція функції сальних залоз здійснюється нейрогуморальним шляхом, в основному статевими гормо-
17
нами (тестостерон, прогестерон). Упродовж життя сальні залози мають різну функціональну активність — максимальну в період статевого дозрівання і мінімальну в осіб похилого віку.
Функції шкіри
1.Бар'єрно-захисна
2.Рецепторна
3.Терморегуляторна
4.Імунологічна
5.Секреторна
6.Екскреторна
7.Дихальна
8.Участь у всіх видах обміну речовин
9.Ендокринна (синтез вітаміну БЗ) 10.Резорбтивна
Патогістологія шкіри
Більшість шкірних захворювань мають запальний характер, запалення
може бути гострим або хронічним. Розрізняють три види запалення: проліферація — збільшення кількості клітин і внутрішньоклітинних структур шляхом прямого або непрямого ділення і диференціювання, ексудація — зміни з боку судин (виділення з судин рідини і формених елементів) і альтерація — прояви пошкодження тканин.
Проліферативні патологічні процеси:
1.Гіперкератоз — потовщення рогового шару.
2.Паракератоз — неповноцінне ороговіння, наявність ядер у клітинах рогового шару, відсутність зернистого шару.
3.Акантоз — потовщення шипуватого шару.
4.Гранульоз — потовщення зернистого шару.
5.Гіалінове переродження клітин — поява в клітинах склоподібної напівпрозорої субстанції щільної консистенції — гіаліну.
6.Гранульома — вогнищева хронічна запальна реакція на тканинні пошкодження, що супроводжуються скупченням і проліферацією лімфоцитів, гістіоцитів, макрофагів.
7.Мікроабсцеси — невеликі вогнищеві скупчення клітин в епідермісі та дермі.
8.Мукоїдне набрякання — початкова фаза дезорганізації колагену
і основної речовини дерми.
9.Фібриноїдне набрякання — фаза дезорганізації сполучної тканини, що характеризується набряканням, гомогенізацією і зміною тинкторіальних властивостей колагену.
10.Папіломатоз — розростання сосочкового шару дерми.
18
Iі*. уАативні патологічні процеси:
ІІі'їнуольна дегенерація — внутрішньоклітинний набряк, паренхі- и 11ч кіна дегенерація клітин характеризується появою у протоплазмі
• • • дміігієвого шару вакуолей, які розташовані біля або довкола ядра ' тдтісняють ядро до периферії. Ядро при цьому деформується, і мої терігаються симптоми пікнозу (зморщування ядра),
і< монгіоз — міжклітинний набряк епідермісу. Ексудат розсовує
• |>емі епітеліальні клітини, розтягує міжклітинні містки. Наступає ііщіііа втрата міжклітинних зв'язків. У результаті відбувається утво-
IТ І І И Я епітеліального міхурця.
»і • л домуюча дегенерація — є поєднанням внутрішньо- і міжклітинного набряку, крім змін у самій епітеліальній клітині, руйнуються міжклітинні містки, у результаті утворюється багатопорожнинний пузир з перегородками всередині.
• ітеративні патологічні процеси:
ІЛкантоліз — у шилоподібному шарі епідермісу відбувається дегенерація і атрофія міжклітинних епітеліальних містків, ослаблення
і мовне руйнування зв'язку між клітинами. Це призводить до утворення внутрішньоепідермальних пузирів.
•' 11 у клеїнова реакція — дегенерація в клітинах епідермісу, що полягає в набряканні їх ядерця, що пов'язують з дією вірусу або інших агентів токсичного характеру.
Морфологічні елементи шкірної висипки
І'< ізрізняють первинні та вторинні морфологічні елементи.
ІІгрвинними морфологічними елементами вважаються ті, які виника-
ш11, мк безпосередній, перший результат патологічного процесу в шкірі.
Вторинні морфологічні елементи — ті, які з'являються з первинних і н і слідок їх спонтанної еволюції або зворотного розвитку.
ІІервинні морфологічні елементи:
І. Пляма (тасиїа) — зміна кольору шкіри на окремій ділянці. Плями не виступають над рівнем шкіри, не відчуваються при пальпації. Запальні плями при натисканні завжди зникають, не запальні — залишаються. При загоєнні плями зникають безслідно.
•судинні:
•запальні: розеола, еритема;
•не запальні: емоційні, застійні, телеангіоектазії, вроджені плями;
•геморагічні: петехії, пурпури, екхімози, вібіцес;
•пігментні:
•депігментація (загальна — альбінізм, місцева — вітиліго, лейкодерма);
19
••••«•••••«•••••••••••••у»»»»»»»»»»»» |
тіутууіі^і'тт^ТТТТТ^ТТТТ Т ТТ Т Т Т Т?Т?ТУ??Т |
• гіперпігментація (загальна — меланодерма, місцева,— пігментні плями у вагітних жінок);
• артифіціальні: грибкового походження, татуїровка, плями від лікарських засобів, від укусу вошей.
2.Пухир (игііса) — безпорожнинний, тістоподібної консистенції елемент висипки, що свербить, виступає над рівнем шкіри, виникає в результаті викиду біологічно активних речовин і гострого набряку дерми, колір зазвичай червоний, характерна швидка поява і швидке безслідне зникнення.
3.Вузлик (рариіа) — безпорожнинний інфільтративний елемент, що виступає над рівнем шкіри, розташований в епідермісі або дермі. Величина папули може бути від 0,5 мм до кількох сантиметрів у діаметрі. Папули бувають запальні (інфільтрат у результаті розширення судин або набряку); незапальні (розростання епідермісу (бородавки) або відкладення в дермі патологічних продуктів (ксантома), а також розростання тканини дерми (папіломи)). Бляшка — твердий елемент, що утворився в результаті злиття кількох папул (псоріаз). При загоєнні на місці папул залишаються тимчасові гіпоабо гіперпігментовані плями. Якщо папула проходить стадію виразки, то після неї залишається рубець.
4.Горбик (іиЬегсиїит) — безпорожнинний елемент, різко відмежований від прилеглої здорової шкіри, виникає унаслідок розвитку запального інфільтрату в дермі, виступає над рівнем шкіри. Колір — від рожевого до буро-червоного з синюшним відтінком. Консистенція — частіше м'яка, тістоподібна або щільна. Горбик проходить стадію виразки, що поступово гоїться, залишаючи стійкий слід — рубець. У ряді випадків інфільтрат горбика може розсмоктуватися без укривання виразками, залишаючи стійкий слід у вигляді рубцевої атрофії. Поява горбиків характерна для туберкульозного вовчаку, третинного сифілісу, шкірного лейшманіозу та лепри.
5.Вузол (посіив) — безпорожнинне утворення в дермі та гіподермі, що виступає або не виступає над шкірою. Консистенція залежить від характеру запального процесу. При гострому запаленні консистенція м'яка або тістоподібна, контури нечіткі, вузол червоного кольору, після себе стійкого сліду не залишає. При хронічному запаленні (сифіліс, туберкульоз) вузли мають щільну консистенцію, різко відмежовані від здорової шкіри, схильні до розпаду з утворенням виразок, після себе залишають рубець.
6.Пузирець (уевісиїа) — порожнинний елемент в епідермісі, що виступає над рівнем шкіри, містить прозору рідину (серозну або гемо-
і'ЙІ і'ніу), напівкулеподібної форми з округлими контурами. У міхурці |»оірізняють покришку, порожнину і дно. Міхурці можуть підсихати щ у і поренням кірочок, або їх покришка руйнується, пузирець роз- ' рипається, залишаючи після себе поверхневий дефект епідермісу — г|>< иію, яка безслідно гоїться.
І Іузир (ЬиІІа) — велике порожнинне утворення з серозним або
11 морагічним вмістом. Пузирі можуть розташовуватися як усередині
•нідермісу (інтраепідермально) — у шилоподібному шарі, так і під гиідсрмісом (субепідермально). Пузир розкривається, при цьому утнорюється ерозія, облямована обривками покришки пузиря, потім І розія поступово підсихає з утворенням кірочки. Пузир є первинним у творенням при вульгарній пухирчатці, пемфігоїді, дерматозі Дюрін-
іі, багатоформній ексудативній еритемі, опіках, токсикодерміях.
нГноячок (ривіиіа) — порожнинний пузирний елемент, що містить
іпій. Гноячок, що локалізується біля волосяних фолікулів називається фолікуліт. Імпетиго — гноячок у поверхневих шарах епідермісу. Ектима — гноячок, що захоплює епідерміс і дерму. При загоєнні гноячка можливе утворення рубця або тимчасова пігментація.
ІІторинні морфологічні елементи:
І. Пігментація або депігментація (рідтепіаііо, «ІерідтепІаНо) —
може утворюватися на місці будь-якого первинного елементу в результаті надлишкового відкладання або зменшення кількості меланіну.
1.Лусочка (врташа) — є верхніми рядами відторгнених клітин рогового шару, клінічно виявляється у вигляді лущення. Лусочки бувають різного кольору (білого, жовтого, коричневого) і величини (мукоподібні, висівкоподібні, пластинчасті).
3.Кірочка (сгшіа) — утворюється при висиханні ексудату. Кірочки бувають серозні (прозорі, біло-сірі), гнійні (жовто-зелені) і геморагічні (коричнево-чорні). За консистенцією кірочки бувають тонкі, товсті, щільні, рихлі.
4.Ерозія (его«іо) — поверхневий дефект епідермісу, що з'являється на місці міхурців, пузирів, пустул або папул. Суб'єктивно ерозія викликає відчуття печіння і болючості. Гоїться не залишаючи стійкого сліду.
5.Виразка (аісив) — глибокий дефект у межах епідермісу та дерми, а інколи і гіподерми. Виникає при патологічних процесах, що спричиняють розпад тканин. У клінічній практиці має значення оцінка форми, країв, дна та вмісту виразки. Після загоєння виразок залишається рубець.
21
ГтїТТЇТТТТТТТТШТТЇПТЇТПШИШІТ
6.Садно (ехсогіаііо) — дефект шкіри, що виникає внаслідок її механічного пошкодження (подряпини, поверхневі травми). Садно буває поверхневим (у межах епідермісу) і після загоєння не залишає сліду, і глибоким — залишають стійкий слід у вигляді рубчика.
7.Тріщина (Й8$ига) — утворюється в наслідок порушення цілісності шкіри, зумовленого втратою її еластичності при інфільтрації, запаленні або механічному перерозтяганні. Тріщина зазвичай має лініїіну форму і може бути різної глибини.
8.Рубець (сісаігісз) — сполучнотканинне утворення, що виникає внаслідок загоєння дефектів шкіри, викликаних пошкодженням дерми або гіподерми. Утворення рубця супроводжується загибеллю придатків шкіри (волосяних фолікулів, потових і сальних залоз). Розрізняють атрофічні рубці (знаходяться на рівні шкіри або нижче за неї) і гіпертрофічні (келоїдні) — виступають над рівнем шкіри. Утворення рубцевої тканини при зогоєнні вогнищ ураження без попередніх виразок, спричиняє рубцеву атрофію — шкіра виглядає стоншеною, крізь неї просвічують судини, змінюється колір шкіри, уражені ділянки легко збираються в тонкі складки.
9.Ліхеиіфікація (ІісЬепійсасіо) — унаслідок інфільтрації шкірні покриви стають потовщеними, з вираженим шкірним рисунком, поверхня шкіри суха, процес зазвичай супроводиться свербежем.
10. Вегетація (уе§еІасіо) — розростання сосочкового шару дерми (папіломатоз) і шилоподібного шару епідермісу (акантоз). Вегетація являє собою м'які розростання, поверхня яких або суха, або ерозована з ексудатом. Вегетація частіше утворюється повторно на поверхні ерозій, виразок і папул або первинно (бородавки, гострокінцеві кондиломи).
Контрольні тестові питання
1.Якого шару не має епідерміс?
A. рогового
Б. базального B. сітчастого Г. зернистого
Д. шилоподібного
2 . 3 чого складається дерма?
A. з клітинних елементів
Б. з волокнистих субстанцій B. з судин і нервів
Г. з основної міжклітинної речовини Д. з усього перерахованого
22
| |
Якими < волокнисті субстанції дерми? |
|
А инлагснові |
|
I І 11 чисті |
|
II ГЛИСТИЧНІ |
|
І І'гіикулярні |
|
Д іч і перераховані, окрім Б |
| |
ІІ»І нмри розрізняють у дермі? |
А(мильний
І• 111 частий Н •удннний I і т очковий Д пІрноБіГ
ІІНмІ глементи не є основними клітинними елементами дерми?
А фіброцити
їїІ ІСТІОЦИТИ
II фібробласти
I мастоцити
Алімфобласти
•ІІНІІЙ шар відсутній у багатошаровому плоскому епітелії слизової
оболонки порожнини рота?
Л. базальний II іернистий II блискучий I роговий
А.шилоподібний
'Потовщенням чого є гіперкератоз?
А.зернистого шару
Б. базального шару II рогового шару Г. епідермісу
А шилоподібного шару
NЩо таке атрофія дерми?
A.сплощення сосочкового шару Ь. потоншення сітчастого шару
B.зменшення кількості судин дерми
І'. ігладження дермо-епідермальної межі
Д.все перераховане, окрім В
''Потовщенням чого е гіпертрофія епідермісу?
А.рогового шару
Б. базального шару
23
ПТТНТІТїЧТТТ!ТТПТ!ШМ?іїШТТПТТТіттттттттттттттттітттттттттттчттіттгтттітттітттпіп^т»гттчттітттмт?ттттіччттттттттттттттті піп чттттттттттттттттттгтттттттттгттттгттттітттпттти
В. шипоподібного шару Г. зернистого шару
Д.всіх шарів, окрім базального
10.Дайте визначення акантолізу.
A.руйнування міжклітинних містків клітин шипоподібного шару
Б.скупчення серозної рідини
B.дегенеративні зміни клітин шипоподібного шару
Г.утворення внутрішньоепідермальних пузирів
Д.все перераховане
11.Потовщенням чого є гранульоз?
A.базального шару
Б.шипоподібного шару
B.блискучого шару
Г.епідермісу
Д.зернистого шару
12.Чим не характеризується запалення дерми?
A.розширенням судин
Б.згладжуванням сосочків дерми
B.формуванням периваскулярних або дифузних клітини інфільтратів
Г.набряком
Д.виходом білків плазмового походження і формених елементів кров за межі судинного русла
13.Який первинний морфологічний елемент передує ерозії?
A.вузлик
Б.пухир B. горбик
Г.вузол
Д.пузирець
14. Що виникає при утворенні пухиря?
A.інфільтрація дерми Б. паракератоз B.акантоз
Г. набряк сосочкового шару дерми
Д.спонгіоз
15.Що не відноситься до первинних безпорожнинних морфологічних елементів?
A.пляма
Б. горбик B. вузол
24