Заслужені дворяни:

Никипорець Семен Антонович

працював суддею в Ніжині. Його прозивали Сапір, або Коваленко. Він був з бідних. Потім пристав у прими до багатих людей Садовничих. Був розстріляний у 1917 році. Їхня хата знаходилася біля теперішньої хати Старчика. Трошки нижче Старчика був їхній водяний млин. Вони мали багато землі. І тепер ця місцевість зветься Сапіровщина.

Коструб Антон Григорович - генерал-майор.

Коструб - полковник. До однієї з дочок пристав у прими Прокопенко з Будища. Інша дочка продала землю Мельникам. Внук Григорій був батьком Михаля Лобаса. Одна внучка була матір’ю Кирили Левкового (діда Сергія Коструба) .

Міщани :

1. Кожушко Федот Макарович.

2. Кожушко Андрій Федорович.

3 Кожушко Василь Федорович - працював у Коропі.

4. Коструб Севастян Іванович працював у Кролевці.

5. Пузирьов Григорій Мусійович - працював у Коропі.

Кріпацька доба

В кріпацькі часи люди в Радичеві не були закріпачені за панами, а підпорядковувались Києво–Печерській Лаврі. Населення Радиче- ва виконувало кріпосні повинності в Рихлівському монастирі на різних роботах. Таке життя в Радичеві продовжувалось тривалий

- 52

час. Але нашим людям пощастило використати один випадок. Одного разу влітку до Рихлівського монастиря їхав архиєрей. Його везли по наряду на підводі. Радичеву довелось везти його до Іванькова. Радичевський староста потурбувався, щоб архієрея гарно провезти. Він вирішив провезти його на санях без коня, щоб сани тягли люди. Для цього староста направив велику кількість підвід з соломою і цю солому люди вилами розтрусили по дорозі, щоб не трясло саней і тягти було легше. І так люди по соломі дотягли сани до Іванькова, на яких сидів архієрей. Йому дуже сподобалось, як до

нього радичевці проявили турботу.

В знак подяки він визволив Радичев від кріпосної монастир-ської залежності. Крім того нагородив наше село монастирською землею. До Радичева відійшли ділянки лугу, лісу і орної землі під Обтовом Кролевецької волості в урочищі Чернече, а також під селом Вишеньки – ділянка землі в урочищі Калюжне.

Але недовго людям Радичева пощастило жити на волі. За поста- новою царського уряду вся земля по ліву сторону Десни за озером Хотинь відійшла в царську казну. Для посадки лісу на цій землі держава прислала закріпачених селян з села Жукля Холминської волості. Їх поселили в нове поселення, яке назвали Тимонівка. Радичев і Тимонівку закріпили за царською казною. Населення цих сіл по два дні на тиждень працювало на посадці лісу та інших роботах. З Радичева призначали людей на постійні роботи з сім’ями під Собичі. Туди відправили Петренків (Грици), Ященків (Дячен- ки), Ященків (Боровики). Їх нащадків називають Боровиками.

Довго довелось нашим людям бути ще закріпаченими за царсь- кою казною і відробляти кріпосні повинності. А визволення від казенної залежності для наших людей прийшло тільки з оголоше- нням реформи 1861 року, яку проголосив цар Олександр Другий. Його в народі називали визволителем.

У високих кручах над Десною і під ними були запаси каміння, глина для керамічних виробів, чималі запаси крейди. Населення села багато займалось добуванням крейди і забезпечувало крейдою місцеві базари і возило крейду на базари Полтавської губернії. В Радичеві з крейди робили вапно.

На території Радичева є найбільше озеро в басейні Десни – Хотинь. В давнину воно було дуже глибоке. В ньому водилось багато риби. Люди ловили рибу і постачали її на базари.

- 53 -

По ліву сторону Десни скрізь до самого Брянська йшли суцільні ліси. І більшість наших чоловіків з ранньої весни йшли на сплав лісу. Вони сплавляли ліс з верхів’я Десни і вниз по течії до Дніпра, а потім до Києва і аж до Катеринослава (тепер Дніпропетровськ).

Навпроти Бистрика коло річки стояв Мельників млин. По греблі, якою була перегачена річка, був міст, по якому люди їздили з Бистрика на Осовиківку. Понад річкою до Осовиківки була дорога, а над річкою стояли хати і двори. Там жили Осовики, поки був у Бистрику міст. Коли міст і греблю знесло великою водою, а двори тих людей заливала вода, Осовики переселились на гору, яку назвали Осовиківка. Після того, тих Осовиків, які раніше жили коло берега понад річкою, стали називати Бережними. Одного разу влітку на Осовиківці через необережність однієї баби при золінні сорочок в жлукті, загорілася хата. Полум’я з цієї хати швидко перекинулося на сусідні хати і декілька хат Бережних згоріло. Тоді ці Осовики (Бережни) побудували свої хати в більш затишному місці на схилах рівчака, що називається Роговцовим.

Життя наших людей до революції