16 Наших добровольців з великим ризиком для життя воювали з бандитами, які ховалися в лісах і тероризували наших людей.

Переважна більшість нашого народу гаряче підтримала Жовт- неву революцію і відвоювала її в громадянську війну. Тепер це стараються замовчувати. І навіть говорять, що то була не револю- ція, а переворот. А революцією «помаранчевою» оголосили мир- ний виступ людей у Києві при виборах президента в 2004 році.

Дехто тепер говорить, що громадянську війну розпочали більшовики. Якщо, м’яко кажучи, ці люди помиляються. Вони, або нащадки деяких із репресованих при Сталіну, або піддались їхній пропаганді. Вони хочуть так віддячити, не існуючій, радянській владі, забуваючи про те, що радянська влада їх безкоштовно вивчила, безоплатно лікувала і в усіх людей була робота. Вони вигадують міфи, що Ленін, перебуваючи у Швейцарії, брав гроші у Німеччини, а потім в 1917 році німці переправили Леніна через лінію фронту та інші міфи. А правда була в тому, що 7 листопада (25 жовтня за старим стилем) 1917 року більшовики при підтримці солдатів і матросів арештували тимчасовий уряд Керенського і взяли владу в свої руки. За короткий період по всій Російській імперії більшовики при підтримці більшості народу повалили старий режим. Скрізь була націоналізована земля та інші природні багатства. Були націоналізовані заводи, фабрики, банки, зв'язок, транспорт та інше. Селяни масово відбирали панську землю і розподіляли її поміж бідними малоземельними селянами. Але багаті люди не погодились на владу бідних і розв’язали громадянську війну. Вони діяли масовим терором проти бідних. Тоді більшовики відповіли червоним терором, захищаючи револю– цію. Жовтневу революцію справедливо називають Великою тому, що вона за своїми наслідками мала більше значення для світового розвитку, ніж Велика Французька революція. Більшовики перемог- ли тому, що в цих подіях партію очолював Ленін.

– 74 –

Володимир Ілліч Ленін був найбільш освіченою і геніальною людиною тієї епохи. Він вільно володів багатьма іноземними мовами. У нього було унікальне стратегічне мислення. Я вважаю, якби у Леніна було не таке коротке життя, то не було б у нас голодоморів, не було б таких репресій, за яких Сталін винищив усю ленінську гвардію більшовиків і багато народу було репресовано. Можливо, вдалося б відвернути Велику Вітчизняну війну – тому, що у Леніна аналітичний розум був багато кращий, ніж у Сталіна.

Тепер, навіть ідеологічні противники більшовиків, вимушені визнати незвичайні здібності Леніна. Канадський професор історії Орест Субтельний в своїй книжці «Історія України» пише, що більшовики в особі Леніна мали геніального вождя, непереверше- ного майстра революційної тактики.

Американський капіталіст Арманд Хаммер писав, що був на прийомі у Леніна. Ленін запитав: «На якій мові будемо говорити?» Хаммер відповів, що на англійській. Ленін говорив на англійській мові енергійно і виразно, не жестикулюючи. Інколи рукою робив відсікаючий рух. Говорити з Леніним було легко, як з другом. Леніна називали безжалісним і фанатичним, жорстоким і холодним. Я відмовляюсь цьому вірити – говорить Хаммер. Якраз, завдяки своїй незаперечній людській привабливості і повній відсутності претензійності чи егоїзму йому вдалося досягти величі і об’єднати своїх соратників, – робить висновок американський капіталіст.

Чому тоді, в 1917 році, більшість людей пішли за більшо- виками? Тому, що у них були лозунги: «Мир народам», «Землю селянам». Тобто те, що було потрібно більшості народу.

Деякі визначні люди революційного періоду

Осовик Онисько Сергійович

Народився в 1885 році в бідній селянській сім’ї. Жовтнева революція його застала на Воронезькому цукровому заводі. Там він виступав на мітингах і разом з робітниками заводу вимагав 8-годи-нного робочого дня. Після перемоги революції в нашій волості, працював головою Покошицького волосного комнезаму, потім військовим комісаром. Далі працював головою Кролевецької

- 75 -

повітової робітничо-селянської інспекції. А потім в Чернігові був членом колегії губернського трибуналу. До складу трибуналу вхо- дило троє людей, яких всі боялись, бо їхня трійка могла вирішити долю будь-якого начальника. Одного разу Ониська Сергійовича чекали на перевірку в Крисківському спиртзаводі. Коли він приїхав, його гарно пригостили, і він там напився так, що стало відомо його начальству. На завтрашній день його звільнили з роботи назавжди. Потім деякий час він працював головою сільради в Радичеві. Держава допомогла йому перевезти гарного лісу з Лоски і побудувати хату. Після цього на тривалий час держава про нього забула. Він виїхав із села до своєї дочки в Шостку в 1953 році і там в старості торгував на базарі, поки випадково його впізнав знайомий начальник і допоміг отримати персональну пенсію.

Білий Яків Фокович

Народився 15 липня 1896 року в бідня- цькій сім’ї. Батько, Фока Трохимович, був революціонером з 1905 року. З перших днів Жовтневої революції Яків Фокович брав активну участь в її захисті і становленні радянської влади у нашій місцевості. Працював на різних керівних посадах. В 1919 році був головою першого Покошицького волосного викон- кому. За сумісництвом був військовим комісаром і завідувачем відділу народної освіти. В 1919 році був військовим комісаром на Денікінському фронті. В 1920 році був командиром загону по боротьбі з бандитизмом. З 1922 року – голова районного комнезаму (комітет незаможних) і районним суддею. З 1929 року, під час колективізації, був головою сільради. З 1932 року працював головою новоствореного колгоспу «Соціалістичне Життя». Після об’єднання цього колгоспу з колгоспом «Вільне Життя» в 1936 році, він в 1937 році став працювати головою промартілі імені Комінтерна. Був нагороджений медаллю «За трудову відзнаку». У нього були великі перспективи, але через вінчання в церкві, його кар’єра зупинилась. Помер 6 лютого 1984 року. Його фото зліва.

- 76 -

Сапон Тихон Матвійович

Народився в 1895 році в бідній селянській сім’ї. Коли у нас перемогла радянська влада, Тихон Матвійович працював началь- ником міліції в Понорниці. Потім він працював головою Понорни- цького райвиконкому. Згодом його перевели на роботу голови міськкому в місті Шостка. Далі працював на керівних посадах в містах Глухові і Кролевці, а також в Городнянському районі. Потім працював головою Чернігівської міської ради. Був членом Всеукра- їнського виконавчого комітету. Коли почались масові репресії, то його звинуватили у зв’язках з ворогами народу і Тихона Матвійо- вича було розстріляно 3 січня 1938 року. Це був дядько Сапона Михайла Дмитровича (Мороза). Його дочка Раїса Тихонівна вийшла заміж в Розльоти і там тривалий час працювала начальником поштового відділення.

Кузьминський Ларіон Прохорович

Працював народним суддею в різних районах Ленінграда і

Полтави.

Коструб Тихон Артемович

Народився в 1896 році в Радичеві в бідній селянській сім’ї. Коли більшо- вики прийшли до влади, Тихон Арте- мович по рекомендації начальника міліції в Понорниці, Сапона Тихона Матвійовича, працював в міліції. Потім він працював у Ямполі. Далі – на різних керівних посадах на лісосплаві. Остан- нім часом Тихон Артемович був головою робітничого комітету праців- ників лісосплаву. Під його керівництвом були профспілки лісосплаву від Н-Сіверська до Києва. Його контора знахо- дилася в Києві. Він був нагороджений іменною зброєю. Під час відвідування Радичева, на нього напали бандити і дуже побили. Після цього він був на лікуванні в Києві і там помер у 1932 році. Його фото зліва. Це був батько Коструба Павла Тихоновича.

- 77 -

Кендюх Юхим Якович

Народився в 1896 році в Радичеві. На початку двадцятих років, коли старший брат Іван Якович був головою сільради, його – молодшого брата Юхима послали на навчання. Закінчивши навчан- ня за фахом юриста, Юхим Якович працював народним суддею в Понорниці. Потім його перевели на посаду народного судді в місто Н-Сіверський. Коли він попрацював там деякий час, його перевели народним суддею до міста Кролевець. Там він замінив своє прізвище на Цвєтков. Коли в 1937 році почались репресії, то через деякий час Юхима Яковича виключили з партії. З початком німецької окупації його визвали в німецьку комендатуру і через декілька днів німці з поліцаями Юхима Яковича розстріляли.

Як бачите з нашого села було чимало видатних людей дуже високого рівня. На жаль, у багатьох з них життя закінчилося трагічно в розквіті своїх творчих сил. Білий і Осовик дожили до старості, але їхня кар’єра швидко закінчилася. Білий повінчався, а Осовика звільнили за те , що напився при службовій перевірці.

І все-таки, люди з сусідніх сіл заздрили радичевцям, що з Радичева було багато начальства. А в післяреволюційний період великих начальників називали комісарами. Тоді міністрів називали народними комісарами. І тому на радичевців довго казали «радичевські комісари».

А ще тому, що в Радичеві було модно чоловікам носити галіфе, це штани військової форми, а колись так ходили начальники.

Встановлення радянської влади в селі

Пізньої осені 1920 року закінчилась громадянська війна і наша країна перейшла до відбудови зруйнованого війнами господарства і будівництва нового суспільства. За шість років воєнних дій наша країна опинилась в повній розрусі. На фронтах двох воєн загинуло і було поранено багато людей з нашого села.

За чималий період воєнних дій, які тривали з 1914 по 1920 рік, багато наших людей збідніло, бо чоловіки були на фронті, а обробляти землю і їздити на заробітки було нікому. І тоді, за

- 78 -

ініціативою Леніна, наша країна перейшла до нової економічної політики (НЕП).

З початком НЕПу була сформована комісія по справедливому розподілу землі. Її очолив мій дядько Коструб Юхим Терентійович. Він воював на Західному фронті з 1916 року і був поранений. Після одужання був запрошений на відповідальну роботу по розподілу землі. Комісія працювала дуже активно і навесні вся земля в Радичеві повністю засівалась. А в інших селах комісії не встигли з розподілом землі і тому частина землі залишилась незасіяною. Після землемірства, Юхим Терентійович працював головою сільпо.

На початку двадцятих років головою сільради працював моло- дий комуніст Кендюх Іван Якович. Він народився в 1889 році, довго був неодружений і в 31 рік вирішив одружитися з дівчиною 18-ти років. Батьки її поставили умову, щоб молоді повінчалися в церкві, тому що комуністам не вірили. В Радичеві тоді церква була закрита комуністами. Після того, як Іван Якович домовився про вінчання в Розлетах, його звільнили з посади голови сільської ради, тому що він як комуніст не мав права вінчатися.

З настанням НЕПу життя в Радичеві швидко покращувалось. Люди нормально обробляли землю. Збільшились врожаї. Краще працювала торгівля. В магазинах було вдосталь різних товарів і продуктів. Настало життя, про яке люди мріяли віками.

Але це було недовго. З настанням колективізації життя в селі стало погіршуватись. Про період НЕПу пізніше один з учасників комнезаму (комітету незаможних селян) Мержа Андрій Петрович (Митруша) не раз говорив: «сонце блиснуло та й заховалось».

Восени 1929 року почалася колективізація в нашому районі і в Радичеві. Для проведення колективізації в селі, райком партії рекомендував на посаду голови сільради Білого Я.Ф. Була створена комісія в складі: від парторганізації Коляда Йосип С.,від сільради Білий Я.Ф., від комсомолу Огієнко Артем Пил. Також була створе- на бригада з 20 душ: Огієнко Опанас Іванович, Кривець Кирило Петрович, Ященко Трохим Омелькович, Никипорець Карпо Іванович, Ященко Володимир Михійович, Осовик Іван Кирилович, Осовик Онисько Сергійович, Кривець Микола Іванович, Сиса Тимофій Олексійович, Ященко Лука Кузьмич, Скорий Марко Гаврилович, Сапон Мусій Іванович, Коляда Трохим Євдокимович, Дудченко Олексій Якимович, Никипорець Макар Кирилович, Никипорець Ісак Опанасович, Карасюк Карпо Данилович, Никипорець Андрій Єгорович. і Огієнко Ларіон Минович.

Організаторами колгоспу в селі були секретар п/о Загайдачний М.П., якого прислав райком партії і наш молодий комуніст

- 79 -

Коляда Йосип Степанович, який тільки повернувся з армії. На 1 січня 1930 року вже був повністю затверджений статут колгоспу. Колгосп назвали «Вільне Життя». Колгоспний двір розмістився в дворі Сохового Григорія, де тепер великий магазин навпроти Соло- губа, а Сохового виселили як крупного куркуля. Колгосп налічував 70 дворів бідняків. Головою колгоспу обрали Дудченка Олексія Якимовича, парторгом - Коляду Й.С., бухгалтером став Заїка Пилип Назарович. Головою сільради тоді працював Ющик Данило Єлисейович. Люди, які написали заяви про вступ до колгоспу, поприводили своїх робочих коней, дійних корів і здали весь с/г інвентар: вози, сани, збрую. плуги, борони для усуспільнення.

Навесні 1930 року колгоспники виїхали в поле орати в урочище

«Качан». А там організувалась купка людей, яких направили курку-

лі. Вони вкидали плуги в рівчак і били орачів. Так проходила перша борозна. Але все-таки колгоспне поле було виоране і засіяне.

Після цього Коляду Йосипа Степановича. перевели в Крисківсь- кий спиртзавод секретарем п/о. В той час парторганізації були малочисельні. В селі було 3 або 4 комуністи і 2 чи 3 кандидати.

На посаду голови колгоспу прислали з Дніпролетровська робітника 25-тисячника Чепалу, а Ющика Д.Є. перевели на роботу в інше село. На голову сільради обрали Ященка Володимира Михі- йовича. На секретаря п/о прислали Пилипенка. В лютому 1932 року Чепалу відкликали на завод. Головою колгоспу обрали Тихоновсь- кого Миколу Олександровича (Василя Тихоновського батько). Але він працював на цій посаді всього три місяці. Райком партії звільнив його, бо він не хотів грубо поводитись з людьми. Головою колгоспу був обраний Ященко Трохим Омелькович (це був дід Федора Михайловича). Він працював до 1934 року.

В 1932 році в селі був організований другий колгосп «Соціаліс- тичне Життя». Головою обрали Білого Я.Ф., який працював п’ять років. Це був передовий колгосп в районі.

В 1933 році літо було дуже дощове. На лузі трава ціле літо була у воді і тому трави не косили. Картопля повимокала. Врожай зерно-вих був дуже поганий. Стало людям нічого їсти і нічим було годувати худобу, настала голодовка. Навесні люди вимушені були їсти різну зелень і липовий цвіт. Третя частина села від Нового Мосту до Бацурівки і Кулиновка ще жили без колгоспу. У них теж був неврожай і платили податки, але там було вижити легше, тому

- 80 -

що вони працювали на своїх нивах. А ті люди, які не вступали до колгоспу, а проживали між колгоспними дворами, то деякі з них померли. В колгоспах варили супи і возили на поле. В південних степових районах був голодомор, але у нас була голодовка і було тяжко вижити тим людям, які не хотіли вступати до колгоспу. В 1934 році врожай був нормальний.

Навесні 1934 року в Радичеві був організований третій колгосп Назвали його «17 партз’їзд» на честь партійного з’їзду, який тоді відбувся в Москві на початку року. Той з’їзд Сталін назвав з’їздом переможців. Він мав на увазі, що більшовики перемогли, зробивши масову колективізацію за короткий історичний період. Але на з’їзді там не говорили, що ця перемога була здобута ціною масових голодоморів. Під час колективізації були масові репресії проти куркулів і середняків. Пізніше були репресії проти керівних кадрів.

Тепер дехто старається запевнити нас в тому, що про голодомор

в Західних країнах не знали, але це не так. Вони знали і боялися поширення комунізму. Адже наші керівники говорили про можли- ву світову революцію. Тому на Заході шукали силу, яка спроможна зупинити розповсюдження нашої системи. Вони хотіли зберегти свою систему ціною знищення нашого народу. Така сила знайшлася в особі Гітлера. Ці обставини допомогли Гітлеру прийти до влади. Потім винищення Сталіним 75 % старшого офіцерського складу, стало спокусою для Гітлера прийняти «План Барбаросса» про напад на СРСР. Перед війною СРСР мав у три рази більше танків, ніж Німечина і однаково літаків, але гітлерівці за два тижні захопили половину шляху до Москви. Після першої світової війни великий вплив на долю Європи мали Англія і Франція, яких Сталін найбільше боявся і вважав, що вони можуть напасти з півдня. Я думаю, що можливо Леніну вдалося б домовитися з цими країнами про недопущення в Європі другої світової війни, бо саме ці країни заохочували Гітлера на агресію, підписавши Мюнхенські угоди.

Для організації нового колгоспу в Радичев приїздив перший секретар обкому партії Федоров Олексій Федорович, який потім у війну був командиром партизанського загону. Першим головою колгоспу тоді обрали Кожушко Степана Федотовича. Працював він протягом 1934 року. Потім на голову цього колгоспу обрали Романенка Григорія Юхимовича. На цій посаді він працював до самої війни. На початку війни пішов на фронт. Воювати довелось з

- 81 -

першого дня війни і до останнього. Брав активну участь у штурмі Берліна. Після війни працював бригадиром будівельної бригади в колгоспі. В той час, після спалення села німцями, був прийнятий генеральний план перебудови Радичева і Григорій Юхимович його виконував. Після війни будувалось багато нових хат згідно плану. В 1953 році він поїхав на Камчатку. Після того, як вийшов на пенсію, приїхав у село і потім виїхав на Кавказ разом з учителькою Марією Миколаївною. Після її смерті приїхав в Радичев. Народився Григорій Юхимович 24 жовтня 1909 року і помер 12 червня 1993 року. На фото зліва його фотографія.

Навесні 1934 року в колгосп «Вільне Життя» райком партії прислав з Лоски на голову колгоспу Овсієнка, який працював протягом 1934 р. На секретаря п/о прислали Візерову.

Після партійного з’їзду восени 1934 року проводилась чистка партії. Тоді виключили з партії Клименка Павла Кузьмича, Ященка Володимира Михійовича, Карпенка Гаврилу Парфеновича, Ященка Трохима Омельковича, Ющика Данилу Єлисейовича та інших.

Восени звільнили Овсієнка, який працював головою колгоспу. На його місце обрали безпартійного Скорого Євдокима Гаври- ловича (це був Стьопин батько), а секретарем п/о поставили Дрофу, якого прислали з району. На голову сільради прислали Курочкіну. Скорий Є.Г. працював два роки, а Курочкіна навесні виїхала.

На початку 1935 року з району на голову колгоспу прислали Пилявського, а на секретаря п/о замість Дрофи прислали Пили- пенка Кузьму. Восени того ж року Пилявського і Пилипенка виключили з партії і звільнили з роботи за систематичне пияцтво. На їх місце секретарем п/о прислали Терещука Павла Макаровича з Іванькова, а головою сільради – Овсієнка, який раніше працював головою колгоспу. Він працював на цій посаді до 1938 року.

В 1936 році колгосп «Соціалістичне Життя» об’єднався з колгоспом «Вільне Життя». В цьому ж році колгоспам були видані державні акти на вічне користування землею.

В 1937 році була організована промислова артіль ім. Комінтерна

- 82 -

по виробництву будівельних матеріалів: вапна, цегли, а пізніше – черепиці та інших матеріалів. Артіль була розташована там, де збудував собі будинок Рябко Василь Прокопович. Перші дев’ять років головою промартілі був Білий Яків Фокович, а після війни, після Білого працював Тихоновський Олександр Трохимович. Потім тривалий час там працював Скорий Григорій Гаврилович.

На початку 1938 року головою колгоспу «Вільне Життя» обрали Чимолоса, який був з числа 25–тисячників і раніше працював головою колгоспу в Розлетах, а секретарем парторганізації обрали директора школи Рижова Івана Степановича, головою сільради обрали Сурая Потапа Івановича. Овсієнка і Терещука перевели в інше село. На посаді голови сільради Сурай Потап Іванович працював до початку війни.

В роки, коли проводилась чистка партії, в члени партії не приймали, а приймали тільки в співчуваючі. Тоді в партії залиши-лось мало членів. В члени партії почали приймати в нашому селі з 1938 року. Тоді в партію вступило чимало радичевців: Дудка Андрій Макарович – працював головою колгоспу «Вільне Життя», Сикольчук Максим Кіндратович працював начальником пошти, Карасюк Федір Аникійович працював завфермою, Сапон Микита Григорович працював головою колгоспу «17 партз’їзд» та інших.

В 1939 році головою колгоспу «Вільне Життя» на звітних зборах обрали безпартійного Коляду Сергія Андрійовича. Це дід ниніш- нього голови сільради Коляди Миколи Івановича. Він працював чесно і дуже старанно. Кожного ранку він обходив пішки поля колгоспу. Але тоді важливіше для партії була не чесна робота, а відданість партії і виконання партійних вказівок, хоча ці вказівки дуже часто були не на користь колгоспу. І восени район його звільнив, а поставили Дудку Андрія Макаровича, який працював до початку війни. А при німцях його забрали в комендатуру Новгород-Сіверська і звідти він не повернувся.

Перед війною було сформовано винищувальний батальйон. До нього увійшли: Сурай Потап Іванович – командир батальйону. Коли німці увійшли в село, то відразу забрали його в Н-Сіверську комендатуру і там його розстріляли. Члена батальйону Рижова Івана Степановича німці забрали в Німеччину на каторгу. Членами ще були: Білий Яків Фокович, Сапон Микита Григорович і Сиколь- чук Максим Кіндратович. Вони пішли з Червоною армією.

- 83 -

Вище показано зобов’язання на натуральні податки за 1941 рік, яке роздавала сільська рада для обов’язкового виконання. Тобто наші люди тоді, крім грошового податку, повинні були обов’язково даром віддати державі за рік: 36 кілограм мяса, молоко, 1 шкіру і 90 яєць. Молоко тут не проставлене, бо в нас тоді не було корови.

На наступній сторінці показано протокол засідання сільської ради від 30 червня 1941 року. Проводив засідання голова сільради Сурай Потап Іванович (Це був батько Сурая Валіка). Писав протокол секретар Терещук Кирило Ілліч (це був батько Галі Лєпошки).

Той документ я взяв у дочки колишнього секретаря сільради Галі Лєпошки.

Зверніть увагу на те, що вже тиждень йшла війна, а в порядку денному засідання нічого не згадується про війну. Вони може й не думали, що вже скоро будуть розстріляні. До вступу німців у село залишалось менше двох місяців.

- 84 -

- 85 -

Історія школи від революції до війни

Після революції і громадянської війни наша країна знаходилася в повній розрусі. Були великі труднощі з навчанням дітей у школі. У дітей зошитів не було, писали грифелями на дошках. Не було грошей, щоб купити книжки. Та навчання тривало. Вивчали мате- матику, російську мову, природознавство, історію. Таке навчання було десь до 1920 року.

Потім пішли зміни. В школу стали залучати всіх дітей, а дорослих – на лікнеп (ліквідація неписьменності). У нас називали лікбез (ліквідація безграмотності). Люди стали купувати підруч- ники, зошити, чорнило. Дуже бідним все це видавалось безкош- товно. В цей час школа називалася чотирирічною трудовою.

Директором школи тривалий час працював Боримський Віктор Миколайович. Він організував учнівський хор, і сам ним керував. Працював він до 1934 року. Його жінка Оделя Улиянівна була вчителькою початкових класів і вчила дівчаток вишивати. Після 1932 року школу перевели в семирічну.

В 1935 році в школу прийшов молодий учитель Прокопенко Сергій Васильович. Його батьки жили на тому місці, де тепер Кожушко Петро Степанович. Він викладав фізику, був енергійним, роботящим і дуже талановитим. Сергій Васильович використовував саморобні прилади на уроках, провів електричні дзвоники, займав- ся спортом і до цього залучав дітей.

Після 1935 року до школи прибули молоді вчителі. Серед них Рижов Іван Степанович, 1912 року народження, який був директо- ром школи до війни. Мав вищу освіту, був членом ВКП(б). На фронті він попав у полон. Відбув німецьку каторгу і повернувся до Понорниці. Вчителі також займалися культмасовою роботою в селі. Люди дивилися вистави класиків, поставлені в клубі вчителями.

Ще в ці роки працював учитель молодших класів і фізкультури Антоненко Микола Іванович. Він організував у школі фізкультур- ний гурток для дівчат. Дівчата виступали в штанях, майках і тапоч- ках, пошитих власноруч. Керувала швейною справою Водолазка Тетяна Олександрівна, учениця. Одночасно вона була і піонерво- жата. З нею працювала її сестра Віра. Ці дівчата були патроновані і жили в учительському будинку на території школи.

Багато в чому допомагала і Ященко Марія Данилівна. Вона мала

- 86 -

вдома швейну машинку, кроїла і шила одяг. Микола Іванович сам добре грав на балалайці, мандоліні, та гітарі. Щоб навчити дітей, він організував музичний гурток. Струнний оркестр радував селян.

На 1939–1940 навчальні роки Радичівська школа була семиріч- ною. В школі працювало чотирнадцять учителів. Три чи чотири класи були паралельними. Директором школи був Рижов Іван Степ. (за фахом математик). Його дружина, Павлова Ніна Василівна – учителька української мови. Ященко Григорій Тихонович - завуч школи і учитель молодших класів. Шевель Марія Андріївна - учителька російської мови. Прокопенко Сергій Васильович - учитель фізики, Садівнича Олександра Дмитрівна - учителька молодших класів. Мелещенко Прокопій Давидович - учитель історії і географії. Куксенко Григорій Васильович – учитель фізкультури.

Також працювали вчителі початкових класів: Головань Ольга Семенівна, Антоненко Микола Іванович, Ященко Марія Миколаївна, Васьков Петро Карпович, Скорик Уляна Лаврінівна. Була і старша піонервожата Артю- шенко Марія Гаврилівна.