1953 Року, на посаді директора працював Снігур Антон Максимович. Народився він в 1921 році. Перед війною вступив до

Харківського університету, але навчання перервала війна. Після війни вступив до Ніжинського учительського інституту і закінчив факультет української мови і літератури, а викладав у нас російську мову та літературу. З 1958 року директором школи працював Маценко Павло Іванович. Потім директором деякий час працював Огієнко Ілля Панасович. В 1963 році директором школи працював Євтушков Василь Григорович. Потім він перейшов на роботу в Коропський райком партії Далі його перевели в Чер- нігівський обком партії лектором-між- народником, де він працював до пенсії.

Новий корпус школи у 1973 році

Післявоєнна відлига

Після війни колгоспи були бідні. Вони отримували дуже низькі врожаї, практично не мали ніяких доходів і тому на трудодні грошей люди майже не отримували. Але серед суцільного масиву бідності були і колгоспи-маяки. В нашому районі таких колгоспів не було. В Чаплієвці Шосткинського району головою колгоспу був циган Магніч. В Дєгтярівці Новгород-Сіверського району головою колгоспу був Школьний. Ці колгоспи мали чималі доходи від конопель, яких вони тоді вирощували багато. Їхні колгоспники тоді отримували чимало грошей на трудодні.

В 1953 році, коли помер Сталін і прийшов до влади Малєнков, було зменшено грошові податки в 2,5 рази, скасовано обов’язкові поставки м’яса, яєць, шкір, а потім і молока. Через два роки були скасовані державні позики, була скасована плата за навчання.

- 112 -

В 1954 році був проголошений курс на освоєння цілинних земель. Багато радичевців їздили на цілину для збирання врожаю. Це була перша можливість для наших людей заробити грошей і зерна. Та ще в умовах, коли були значно зменшені податки. В ті роки майже з кожного двору чоловіки різного працездатного віку, деякі жінки та дівчата їхали на заробітки на цілину.

Радичевські люди виявились найбільш витривалими і працьо- витими. Незважаючи на те, що значна частина села була спалена німцями в 1943 році, потім пожежею в 1949 році, люди швидко відбудували і перебудували село, покращуючи умови життя.

Заробивши трохи грошей на цілині, більшість радичевців нама- гались перебудувати свої хати. Ще тривалий час після війни наші люди майже всі мешкали в однокімнатних хатах, покритих соло- мою і без дерев’яної підлоги, майже так само, як і в дореволюційні часи. А тепер майже всі, хто будував або перебудовував свою хату, робили п’ятистінку. Покрівлю майже всі робили з черепиці, яку виготовляли в Радичеві. Для наглядності перебудови села наведу дані сільської ради про кількість зроблених будівель за рік:

Роки хат хлівів керів. країни керів. колгоспу

1953 2 3 Сталін Тимофій Карпович

1954 4 6 Малєнков «

1955 17 13 Хрущов «

1956 23 15 « «

1957 36 20 « «

1958 26 21 « Олексій Гаврилович

1959 30 12 « «

1960 23 9 « «

1961 19 12 « «

1962 17 12 « Іван Макарович

1963 11 5 « «

1964 16 1 Брєжнєв «

1965 20 15 « «

З наведених цифрових даних добре видно, як після смерті Сталіна і приходу нового керівництва країною, а також можливістю заробити на цілині, стрімко збільшитлось будівництво житла. Деяке зменшення будівництва в 1962 і 1963 роках зумовлене невро– жайними роками. Після цих років, що я показав, зменшилась потреба в найнятих працівниках для збирання хліба на цілині і з

- 113 -

Радичева стали менше їздити на цілину. Тоді зменшилось будів- ництво в селі. З приходом в Радичев Михієнка почала зміцнюва- тись трудова дисципліна в колгоспі. Була введена обов’язкова норма виходів на роботу і тому будівництво хат зупинялось.

При житловому будівництві в селі тоді ніхто ніякої допомоги не давав. Тільки в колгоспі могли виписати в рахунок оплати праці дуба на підвалини і лісу для зведення покрівлі.

Після 1953 року, з настанням так званої «Хрущовської відлиги»,

життя в Радичеві, як і в інших місцях, поступово покращувалось. Люди стали веселішими і вірили в краще майбутнє. Особливо весе- лилась молодь. Улітку кожного вечора дівчата та хлопці збирались на вулицях у різних місцях села. Вони сідали на колодках біля дворів і довго співали. Було дуже приємно слухати пісні дівчат і співу солов’їв, що співали на вербах понад річкою.

А взимку, як і колись, у деяких хатах села збирались на вечорниці. В сільському клубі, який був старий і знаходився в одному приміщенні з сільрадою, демонструвались кінофільми, які привозили один раз на тиждень конем з Понорниці. З возу забирали кіноапарат, бензиновий одноциліндровий двигун і з десяток круглих металічних коробок з кіноплівкою. Пам’ятаю, що кіноме- ханіком працював тоді від Понорницького районного пункту кінопрокату Осовик Олексій Петрович (Саврук).

Під час демонстрації кінофільму робились маленькі перерви по декілька хвилин для заміни частини кіноплівки, що закінчувалась. Потім вставляли другу частину з іншої коробки. В цей час в залі декілька хвилин було темно і глядачі відпочивали.

Молодь і діти активно відвідували кіно. Коли з’являлося оголо- шення про кіно, то дуже раділи діти, і це було майже свято. В клубі ставились п’єси і концерти, і люди активно ходили до клубу. А вечорами, особливо взимку, кожного дня в клубі грала гармошка і дівчата з хлопцями танцювали. Тоді в селі багато хлопців грали на гармошці і це було престижно. Деякі з них грали дуже майстерно. Під час весілля гармошка з маленьким бубном дуже гарно грали. Здавалося, що ця музика і танці найкращі в світі. Молоді і дітей в селі тоді було багато. В клубі кожен вечір було стільки молоді, що багатьом було ніде сісти.

А люди, особливо молоді, дуже любили пісні. Та й державна політика того часу цьому сприяла. Кращі нові пісні регулярно

- 114 -

вивчали по радіо. Протягом тижня кожного дня по два рази проспівувалась по радіо нова пісня і продиктовувались її слова. Потім ці пісні люди часто замовляли на всесоюзне чи республікан- ське радіо. І що характерно, що ті пісні нікому не набридали. Їх співали всюди і навіть на роботі в полі.

Тоді було багато гарних пісень українських композиторів. Всі пісні тих років подобались всім людям. Вони були життєрадісні і розповідали про вірність кохання.

При президенстві Кучми декілька років на телебаченні на телеканалі УТ-2 гарно показували огляди художніх колективів, які виступали в палаці «Україна» від різних областей. Там виступали артисти обласних філармоній з класичною програмою і художні колективи з міських і сільських будинків культури.

Тепер, завдяки нашій владі і керівництву першого національного тепеканалу йде гарна телепрограма «Фольк-musik», яку веде Оксана Пекун. Вона уміло пропагує живу народну пісню у дуже гарному виконанні найкращих колективів в областях, районах і селах. Разом з тим ця програма поєднує з виконанням народних пісень молодіжними гуртами. А також гарна програма, що йде на першому національному каналі для старшого покоління «Надвечі- р’я», яку веде Тамара Щербатюк. Ця програма теж показує виступи колективів старшого покоління в різних куточках України.

В післявоєнний період колгоспи в Радичеві були бідні. В колгоспі «Вільне Життя» тоді придбали одну стареньку вантажну машину ЗИС-5 з дерев’яною кабіною, а в колгоспі «17 партз’їзд» –маленьку стару підфарбовану полуторку, яка возила півтори тонни. Першим водієм на ЗИС-5 був Никипорець Прокіп, а на полуторці – Василь Герасимович, брат секретаря сільради.

Головою колгоспу «Вільне Життя» в 1946 році обрали Карасюка Федора Аникійовича. Він працював головою до 1948 року. Головою колгоспу «17 партз’їзд» з початку 1944 року і до приходу з війни чоловіка працювала його дружина Сапон Уляна Минівна. За

успішну роботу вона була нагороджена. Потім її змінив Микита Григорович, який працював головою колгоспу до його об’єднання з

колгоспом «Вільне Життя» в 1950 році. Його обрали головою колгоспу «Вільне Життя». Він працював до лютого 1953 року. Сапон народився 23 жовтня 1909 року і помер 5 квітня 1986 року. Працюючи головою колгоспу, а потім головою сільради, він

- 115 -

поводився з людьми завжди ввічливо. Ніколи на людей не підвищував голос.

Його фото зліва.

Кращі результати роботи були в малому господарстві «17 партз’їзд». Там краще дивилися один за одним і було багато таких людей, які до колективізації були гарними господарями, а деяких з них розкуркулювали. В цьому колгоспі картопля в буртах ніколи не гнила, а конюшину на сіно стогували тільки вночі, щоб не обсипались сухі листочки і головочки. А у більшому колгоспі «Вільне Життя» було більше бідних сільських пролетарів, які не мали такого господарського досвіду.

Влітку 1950 року колгосп «17 партзїзд» приєднали до колгоспу «Вільне Життя». За весь час існування два колгоспи постійно сварилися між собю. Через це Радичев втратив 59 га ріллі та 60 га сіножатей, які відійшли до сусідніх сіл. Найбільше землі відійшло Іванькову.

Не зважаючи на післявоєнні труднощі, село рухалось вперед. В 1952 році в більшості хат засвітились електричні лампочки. Була збудована колгоспна електростанція з паровим двигуном біля річки навпроти клубу, тому що для неї потрібно було воду. Ця парова машина була великих розмірів і працювала на дровах. Машиністом став працювати Терещук Григорій Севастянович (Макаро́́вич) і Крисківський механік Саламай. Через деякий час двигун поставили дизельний ДТ-54, на якому працювали Старчик Олексій Пантелі- йович і Никипорець Василь Миколайович Електриком працював Мержа Ілля Петрович. На цій роботі він працював до пенсії. Колго- спним електриком працював Осовик Григорій Якович.

Для будівництва електролінії по селу колгосп заготовляв дубові стовпи в колгоспному лісі. В 1968 році було перебудовано електро- лінії. Стовпи поставили соснові, просочені кривазотом. В землю вставляли з бетонними приставками. Будівництво ліній виконувала пересувна механізована колона з Чернігова. Ці лінії були приєднані до державних електромереж. І хоч ці лінії з трансформаторними підстанціями стали державною власністю, але оплачував будівниц-

- 116-

тво колгосп. Для цього держава надавала колгоспам довгостроко- вий кредит. В 1981 році всі електричні лінії були перебудовані на нові. Будівництво виконувала державна пересувна механізована колона з Мени. Основні електролінії в селі будувалися з викорис- танням бетонних опор (стовпів). Трансформаторних підстанцій збільшено кількість з трьох до п’яти і збільшено їхню потужність. Замість трансформаторів по 40 кіловат поставили три трансформа- тори по 100 кіловат і два по 25. Всі витрати на будівництво були за рахунок держави. В 1985 році була збудована трансформаторна підстанція на полі біля під’їзду до села і була побудована високовольтна електролінія до села напругою 35 тисяч вольт.

В кінці 1953 року в селі заговорило радіо майже в кожній хаті. В

приміщенні контори колгоспу був встановлений колгоспний радіо- вузол ТУ-100 потужністю 100 ват. Від нашого радіовузла велась трансляція передач по проводах, які були протягнуті по Радичеву, а також до Розльот і хутора Великий ліс.

На радіовузлі працювали в різний час: Білий Микола Никифоро-

вич (Фочин), Коструб Андрій Нестерович, Осовик Микола Пимо- нович (Жабчук), Ященко Іван Семенович (Котів), деякий час на радіовузлі працював я, потім Ященко Григорій Захарович. Після цього в Радичеві радіовузол закрили, а до нашого села підвели радіо з Понорницького радіовузла.

Крім радіопередач, які транслював колгоспний радіовузол, люди слухали різні оголошення по селу, а також програвались пісні з гамплатівок (пластинок).

Але радіофікація робилась при новому голові колгоспу, якого обрали на загальних

зборах на початку 1953 року. Це був Никипорець Тимофій Карпович – агроном за фахом. При ньому впроваджувались передові методи в агротехніці. Були досягнуті певні результати у вирощуванні с/г культур. Особливо зросла врожайність і якість конопель. Тоді отримали додаткові оплати і були відзначені преміями бригадири та ланкові. А голова колгоспу Тимофій Карпович був нагороджений орденом «Знак пошани». Дивіться його фотографію справа внизу. У нього була середня агрономічна освіта. Після посади голови колгоспу він працював:

- 117 -

агрономом, бригадиром, інструктором в Новгород-Сіверському управлінні сільського господарства, а потім теж – інструктором в Коропському управлінні сільського господарства. В 1969 році був обраний головою Радичевської сільської ради і працював до 1974 року. Деякий час Тимофій Карпович працював у Коропській страхінспекції. Народився він 30 серпня 1917 року і помер 25 травня 1996 року.

На початку 1958 року на звітно-виборних зборах колгоспу головою обрали Никипорця Олексія Гавриловича. Він теж був агрономом за фахом. Працював на посаді голови колгоспу до 1962 року. Перший рік він їздив на службовому мотоциклі. А раніше всі голови колгоспів і бригадири їздили на підводі. З приходом Олексія Гавриловича на зборах вирішили купити мотоцикл. А через рік купили вже легковий автомобіль ГАЗ-69. Олексій Гаврилович мав середню агрономічну освіту. Намагався заводити нові порядки. При ньому стали організовано косити траву в ярах для своїх корів. Намагався зміцнювати колгоспну дисципліну. Він народився 23 березня 1922 року і помер 1 жовтня 1994 року. Його фото зліва. Після посади голови колгоспу Олексій Гаврилович тривалий час працював головним агрономом. На відміну від сучасних керівників, нічого собі не будував зайвого.

Він вирішив спочатку звернути увагу на розвиток культури в селі. Під його керівництвом розпочали будівництво нового клубу в Радичеві. За проект вирішили взяти аналог будинку культури, який раніше був побудований у селі Студінка.

Для будівництва такого великого приміщення для села вирішили заготовляти ліс у Брянській області. Було чимало заготовлено лісу і доставлено до Радичева. Всім колгоспникам, які брали участь в заготівлі лісу і перевезенні його, було надано можливість заготовити лісу і для своїх хат. Тоді частина наших колгоспників побудували собі хати з нового лісу. Будівництво клубу розпочалось в 1958 році. А в наступному році будівництво продовжилось і до зими новий клуб почав працювати. Будували клуб свої колгосп- ники. Але були і певні труднощі. Для опалубки було потрібно

- 118 -

багато цвяхів (гвіздків), а в магазинах району їх не було. Тоді довелось їхати голові сільради Сапону до Києва, в Раду міністрів, щоб не зупиняти будівництва. Потім подібна ситуація була і з придбанням покрівельного заліза. До закінчення будівництва були запрошені художники, які намалювали гарні картини на полотні, які висіли в клубі над вхідними дверима до зали. Тепер вони висять у вестибюлі старого приміщення школи. Пейзажі для картин були вибрані наші. На великій картині були зображені молоді колгоспники, що йдуть лугом: дівчата з граблями, а хлопці з косами. В новому клубі була поставлена кіноапаратура з двох кіноапаратів, щоб не було перерв під час демонстрації фільмів. Фільми стали привозити не раз на тиждень, а частіше.