Наша церква після війни

Починаючи з п’ятдесятих років влада посилювала атеїстичну пропаганду. В післявоєнні роки було знято листове залізо з церкви. Після багатолітнього перебування церкви без покрівлі з її купола

- 154 -

стали випадати окремі цеглини. Тоді голова сільради Тимофій Карпович вирішив церкву ліквідувати.

В той час біля села Чаплієвки стояла військова частина. Тимофій Карпович домовився з командиром, щоб прислали підривників для зруйнування церкви. Солдати витратили всю вибухівку, яку вони взяли з собою, але церква не впала. Тоді з колгоспу прислали трактор, зачепили тросами і почали тягнути. Стіна від Десни впала, і ту цеглу вивезли на дорогу, щоб позасипати ямки.

З початком демократизації в нашій країні при Горбачову, стало можливим відновлення церкви в Радичеві. Було зібрано необхідні підписи віруючих для відкриття церкви.

Постало питання про ремонт церкви, на який потрібно багато коштів. Частину коштів зібрали у людей по селу. Ці гроші були покладені в Радиче- вську ощадкасу, але з розпадом СРСР їх вико- ристати стало немож- ливо. Для фінансування капре- Наша церква до ремонту

монту церкви з бюджету потрібен був проект, а для його виготовлення потрібні були кошти, яких в колгоспі не знайшлося.

Маленька допомога Чернігівської церкви не допомогла і про ремонт церкви говорити перестали. А коли йшло масове будів- ництво житлових будинків у селі і держава компенсувала колгоспні витрати, тоді була можливість за рахунок бюджету відбудувати церкву, але керівництво села і колгоспу це не дуже хвилювало. Пізніше Василь Прокопович просив депутата Петрова допомогти зробити капремонт церкви. Депутат обіцяв, але нічого не зробив.

Незважаючи на те, що відремонтувати або збудувати церкву не вдалося, в наше село погодився приїхати на постійну роботу батюшка – отець Іоанн. Стараннями і особистими зусиллями батюшки було трохи відремонтовано половину приміщення для проведення богослужіння. В цьому приміщенні колись був медпункт. Тепер отець Іван тут проводив богослужіння і багато жінок, а також і деякі чоловіки відвідували тимчасовий храм.

- 155 -

Завдяки великим зусиллям нашого батюшки Івана в 2011 році розпочалася реконструкція і відбудова храму над Десною. Завдяки допомозі і пожертвуванням віруючих було завезено багато будіве- льних матеріалів. Найбільше допоміг матеріалами Дудко Федір Григорович (Дудкович). Будівельні роботи спочатку виконували люди із Закарпаття. На шляху відбудови храму виникали великі проблеми з фінансуванням. Були великі затримки в продовженні будівництва через нестачу коштів. З великими труднощами вдалося навести купол вже на початку зими, але покрити залізом вже не встигли. Навесні храм було покрито. Але для закінчення будівниц-тва коштів не було, і будівельні роботи зупинились. У наших віруючих є велика надія, що вже скоро будуть закінчені будівельні роботи і люди побачать храм дуже гарним. За це треба дякувати богові і Коропському благочинному отцю Миколаю, що він нам послав отця Івана, який не шкодував ні своїх сил, ні здоров’я за для того, щоб відбудувати храм.

Відбудова церкви в Радичеві

Радичев завжди славився Десною. Тут завжди була своя пристань, де зупинялися вантажні і пасажирські річні транспорти. Сюди пароплавами привозили різні вантажі і вивантажували на Радичевській річній базі. Завідувачами бази працювали після війни

- 156 -

- -

Вигляд нашої церкви з Десни

Ященко Олексій Микитович, Швець ВасильТимофійович, Ювченко Олексій Никипорович і Терещук Іван Федорович. Була і зернова база. До війни та у війну там працював Тарасенко з Крисок. Після війни завбазою був Коробейник Єгор Фокович.

В Радичеві на Десні постійно діяла річна служба. Там працюва- ли: Осовик Андрій Григорович (а до війни працював його батько), Білий Трохим Іванович, Осовик Ілля Іванович, Деркач Михайло Петрович, а потім – його сини Андрій та Микола, Кендюх Петро Микитович, Осовик Федір Миколайович, Кендюх Олексій Павло- вич. При радянській владі Десні приділялась належна увага. Тепер на це у бюджеті немає коштів і пости на Дені ліквідували.

Школа в кінці ХХ і на початку ХХІ ст.

З 1969 року директором школи працював Семенцов Олексій Мусійович. На фото, що на наступній сторінці, Семенцов видає атестати. За фахом він був історик. Був цікавим розповідачем, захоплював дітей своїми розповідями. Він дуже гарно співав. Був керівником шкільного хору і активним учасником художньої самодіяльності в селі. Дуже уміло керував хором у будинку

157

культури. Гарно читав лекції про міжнародне становище по лінії товариства «Знання». На фото Семенцов видає атестати.

З травня 1979 року впродовж тривалого часу директором школи був Никипорець Федір Григорович. Він народився в 1943 році в нашому селі. Закінчив Ніжинський педінститут імені Гоголя, фізико-математичний факультет. Впродовж значного періоду його керівництва у школі, зроблено багато гарних справ. Він постійно оновлював наглядну агітацію в школі, сам фотографував і разом з учнями робив фотогра- фії в шкільній фотолабо- раторії. Справа фотогра- фія, на якій він робить досліди з учнями.

Створивши фотогурток, Федір Григорович зберіг в архівних альбомах історичні моменти школи за півстоліття. При ньому в школі не раз робились капітальні ремонти. При допомозі колгоспу «Іскра», яким тоді керував Рябко В.П., зроблена реконструкція. Будинок, де були квартири учителів, реконструйовано в шкільний навчальний корпус. Всі приміщення покрито шифером. Два приміщення поштукатурено мармуровою окрушкою. Заасфальтовано шкільне подвір’я і дорога до села.

- 158 -

На батьківських зборах виступає голова колгоспу Михієнко І.М., справа від нього заступник голови Кочубей М.К., головний бухгалтер Коструб В.Л. (автор цієї книжки), учителі: Никипорець Н.І. і Головань О.С. Зліва: Ященко П.У. Никипорець П.М.(Варчук), Пясковський Л.К. і Пясковська В.П.

За час керівництва Федора Григоровича збулась давня мрія багатьох поколінь наших людей – наша школа стала повною середньою. Тепер нашим дітям не треба їздити по чужих селах, щоб навчатися в середній школі. Кожна дитина може отримати серед- ню освіту у своєму селі.

Тепер директором школи працює Горох Тамара Дмитрівна. За фахом вона вчитель англійської мови. Дуже гарно пояснює учням і тому учні люблять англійську мову і легко її засвоюють. Тамара Дмитрівна талановитий організатор педколективу і школа відпо- відає вимогам навчального процесу. В школу придбали сучасні компютери в достатній кількості. Всі учні, згідно навчальної програми, навчаються працювати на компютері. Школа підключена до інтернету. За роки керівництва Тамари Дмитрівни педколектив школи поповнився молодими вчителями, які працюють злагоджено. Вчителі домагаються гарної успішності учнів.

27 травня 2010 року наша школа урочисто відзначила свій ювілей. З того часу, коли школа почала працювати, виповнилось сто років. За цей великий період школу закінчили багато поколінь наших односельців і деяких учнів з Розліт.

- 159 -

Багато поколінь учителів працювало в школі. Всі люди, які навчалися в нашій школі, згадують добрим словом школу і вчителів, що дали їм дорогу в життя. На цей урочистий день були запрошені представники влади з району і нашого села. А також на цих урочистостях було багато людей з нашого села, кому випала можливість відвідати рідну школу. На це знаменне св’ято прийшли наші люди, які в різний час закінчували нашу школу. У людей був радісний настрій і в той же час було трохи сумно за тими роками, коли люди навчалися в школі.

Всіх учителів, які працювали в нашій школі вже не можна і пригадати, але деяких з них потрібно назвати. З 1951 року викладав історію і географію молодий білявий учитель Самійленко Микола Олександрович. На мою особисту думку, він був найкращий і найцікавіший учитель. Математику і конституцію читала Куьменко Анастасія Яківна. З 1952 року викладав фізику Ковбаса Анатолій Корнійович. Його дружина Явон Орина Володимирівна читала історію. Учителем початкових класів з 1952 року працювала Коваленко Зоя Іванівна, а з 1953 року – Науменко Ольга Пилипівна Потім з 1955 року навчав дітей Сологуб Микола Тимофійович, а з 1957 року навчала перші класи Бабак Ніна Тимофіївна. З 1953 року учителем історії працювала Матюха Дарія Дмитрівна. З 1949 року фізкультуру викладав син голови райвиконкому Пономарьов Олек-

- 160-

На фото: біля школи стоять зліва направо: сільський голова Коляда М.І, голова Коропської районної ради Куніцин М.В., голова профспілки працівників освіти району Четверик К.В., начальник відділу освіти Короп-ської РДА Кирилюк В.Д., директор школи Горох Т.Д., учителі: Коробейник Н.П. і Лисенко В.І., а також учениця з Розльот.

сандр Свиридович. З 1951 року учителем фізкультури за суміс- ництвом працював голова сільради Мельник Михайло Хомич. З 1952 року фізкультуру викладав Швець Федір Захарович, а зимою його змінив Коструб Павло Тихонович. З 1956 року учителем природознавства і хімії працював Сагань Павло Трохимович. З 1961 року завучем і вчителем математики працював Зубок Микола Андрійович, а також його дружина Віра Кирилівна теж викладала математику. За всі ці післявоєнні роки і після цих учителів, що я назвав, працювало багато вчителів, яких описати я не зможу за відсутністю у мене інформації про них.

- 161-

Визначні наші земляки

Коструб Сергій Андрійович

Народився 23 січня 1963 року в Краснодарському краї. Батько, Коструб Андрій Нестерович, був льотчиком цивільної авіації. Коли

и

Сергій ще був невеликим, його мама захворіла і померла. Після закінчення середньої школи, Сергій вступив до Чернігівського військового училища льотчиків. Після його закінчення, був направлений на службу на Далекий Схід. Там він літав на бойових літаках десять років. Потім вступив до Військово–повітряної академії імені Ю.А.Гагаріна. Після її закінчення був конкурс відбору керівних кадрів і Сергія Андрійовича призначили на посаду заступника начальника Генерального штабу Росії. Там він і працює до цього часу. Фото вгорі.

Коструб Андрій Нестерович

Це батько Сергія Андрійовича. Він народився 30 листопада 1938 року в Радичеві в бідній сім’ї колгоспників. Батько Андрія – Нестер Захарович загинув на фронті в квітні 1945 року, визволяючи Польщу. Незважаючи на великі післявоєнні труднощі, Андрій

- 162 -

ріс здібним і допитливим. Ще підлітком він працював радистом на колгоспному радіовузлі, кіномеханіком і не проходивши курсів, вже стажувався водієм на різних автомобілях. Після служби в армії на Півночі, він одружився і відразу виїхав в Краснодарський край. Через деякий час дружина Ганна Петрівна захворіла і після тривалої хвороби померла молодою, залишивши невеликих дітей Сергія і Світлану. Після закінчення Калужського льотного училища за фахом інструктор-льотчик літав на літаках: ЯК-18а, ЗЕТ-326, Ту-134, Ту-134а і Ан-2. Загальний наліт більше десяти тисяч годин в повітрі. За безаварійну роботу за весь час польотів, нагороджений нагрудним знаком і медаллю «Ветеран праці».

Сапон Михайло Микитович

Народився в 1932 році в сім’ї колгоспників. Батько, Микита Григорович, працював головою колгоспу «17 партз’їзд», потім – головою колгоспу «Вільне Життя», а далі до пенсії працював головою сільради. Мати працювала теж у колгоспі.

Після закінчення школи в Радичеві, Михайло ходив до школи в село Іваньків. Потім середню школу закінчував у Понорниці. Після цього вступив до Чернігівського військового училища льотчиків. Навчався разом з майбутнім космонавтом Андріяном Ніколаєвим.

Після закінчення училища літав на військових літаках. Потім, коли на аеродроми поступила нова техніка, Михайлу випала честь літати на літаку нового покоління. Одного разу о 12 годиі ночі під час польоту літак загорівся. Щоб палаючий літак відвести від аеро- дрому, він вирішив робити посадку на полі. Літак торкнувся землі і декілька разів перекинувся. З палаючого літака Михайла викинуло і пошукові служби його знайшли обгорілого і в несвідомому стані. Після одужання йому заборонили літати за станом здоров’я.

Після цього Михайло Микитович служив при військових штабах. Біля п’яти років служив на Далекому Сході – на острові Сахалін. Одночасно без відриву від служби закінчив військову академію в місті Калінін. Після академії служив у Криму, далі при штабі Київського військового округу. На початку 1980 року був відряд-жений до столиці Перу Ліми військовим радником. У цій Латино-

американській країні Михайло Микитович разом з командувачем військово-повітряних сил Перу робив інспекційні обльоти аеро- дромів. Там він пробув чотири роки. Після приїзду до Києва подав

– 163 –

у відставку по досягненню службового віку. Демобілізувавшись, працював у міністерстві енергетики України.

. Сапон Олексій Микитович

Народився в 1946 році. Це молодший брат Михайла Микитовича. Він так, як і брат Михайло, вирішив бути військовим льотчиком. Після закінче- ння середньої школи в 1965 році вступив до Єйського вищого військо- вого училища. Після його закінчення був направлений на військову службу в Грузію. Там був недовго і потім його послали служити в Білорусію. Через декілька років його полк попав під скорочення і він прибув на службу до Москви. Там Олексій Микитович вступив до Військово–повітряної академії імені Ю.А.Гагаріна і успішно її закінчив. Захистивши дисертацію, він отримав наукове звання – кандидат воєнних наук. Тепер він доцент. Працював викладачем академії. На фото, що зліва, Олексій Микитович – полковник, його син теж полковник, молодший син і дружина.

Супрун Федір Михайлович

Народився 21 квітня 1959 року в нашому селі в сім’ї колгоспників. Батько Михайло Максимович весь час працював лісником в Радичеві. Його фото на сторінці № 140. Мати Тетяна Яківна все життя працювала в колгоспі на фермі дояркою. Після закінчення восьмирічної школи в 1974 році вступив до Київського радіоме- ханічного технікуму на відділення радіоапаратобудування, яке закінчив з відзнакою. В 1978 році був зарахований до Київського вищого4

– 164 –

військового інженерного училища зв’язку, яке закінчив теж з відзнакою у 1983 році. Проходив службу в Польщі протягом п’яти років. Неодноразово був у відрядженнях на військових заводах Ленінграда, Німеччини та Середньої Азії. У 1988 році був направлений на Далекий Схід, де доводилось інспектувати війська на Курильських островах, в Хабаровському і Приморському краях і в Амурській області. В 1992 році переїхав до Київа. Протягом дванадцяти років проходив тут службу на різних посадах в головному управлінні зв’язку та Генеральному штабі України. Був призначений науковим керівником розробки системного проекту побудови стаціонарної цифрової інтегральної мережі зв’язку збройних сил України. В 2001 році був відряджений до Туркменії, щоб допомогти їм у системі зв’язку, за що був нагороджений президентом Туркменії. У листопаді 2004 року звільнився з армії в званні полковник. Після цього залишився в Києві і працює в системі зв’язку «Укртелеком».

Никипорець Петро Пилипович

Народився в 1942 році в сім’ї колгоспників. Після закінчення школи закінчив Сосницький с/г технікум за фахом бухгалтер с/г підприємств. Працював у бухгалтерії. Після служби в армії працював у Хабаровському краї. Потім був економістом колгоспу в Розльотах. Далі – навчання в Одеській вищій партійній школі. Після її закінчення працював в апараті Коропсь- кого райкому партії. Потім Петро Пилипович був обраний секретарем Коропського райкому партії. На цій посаді він працював до закриття райкомів в 1991 році. Далі впродовж тривалого часу працював начальником районного управління статистики. Після виходу на пенсію згодом очолив районну ветеранську організацію. Дружина Віра Тимофіївна спочатку працювала головним зоотехніком колгоспу в Розльотах. Далі – в райуправлінні статистики, а потім – головним спеціалістом управління економіки держадміністрації.

– 165 –

Боровик Олександр Григорович.

Велику допомогу надавав нашому селу і колгоспу голова колгоспу «Авангард» Боровик Олександр Гри- горович. Він народився 20 листо- пада 1938 року в селі Свердловка. Після школи працював трактористом Авдіївської МТС. Служити в армії довелось у Воркуті, Комі АРСР. В тому краї служили Андрій Несте- рович, який потім став льотчиком та Іван Миколайович. Після служби в армії, Олександр Григорович працю- вав комбайнером, потім бригадиром тракторної бригади. Далі працював механіком. В лютому 1967 року був обраний головою колгоспу «Авангард». Закінчив Українську сільськогосподарську академію в 1973 році за фахом вчений агроном. Він нагороджений орденами Леніна (1971, 1981), орденом князя Ярослава Мудрого V ст., Герой Соціалістичної Праці, Герой України. Заслужений працівник с/г України. Почесний член Української Академії аграрних наук, очолював Всеукраїнську спілку с/г підприємств. Був депутатом Верховної ради України двох скликань. Його фото зліва. При його допомозі в нашому колгоспі було замінено племінне стадо корів, яких потім Василь Прокопович обмінював нашим колгоспникам. З допомогою Боровика до Радичева був проведений газопровід.

Молявко Олексій Олександрович

Народився в 1949 році в Радичеві в сім’ї Олександра Опанасовича та Федосі Минівни. Батько був родом з Шаболта– сівки, а мати з Радичева. Обоє відбували каторгу «остарбайтерами» в Німеччині.

Після закінчення школи Олексій вступив до Житомирського с/г інституту і в 1971 році його закінчив. Потім працював на Чемерській науково-дослідній станції по вирощуванню елітного насіння. Там захис-

- 166 -

тив дисертацію по вирощуванню картоплі і отримав звання кандидата с/г наук. Потім переїхав до Брянська. В 1980 році був обраний завідувачем відділом технології виробництва картоплі Брянського філіалу Всеросійськоо інституту. З 1987-го по 1990 рік - інструктор Брянського обкому, потім другий секретар обкому партії. З 1996 року - директор Брянськоо філіалу інституту. В 2000 році захистив докторську дисертацію по збільшенню виробництва картоплі. За час роботи директоом, було виведено 9 нових сортів картоплі. З 1996 року він очолював наукову раду інституту. В 2005 році йому присвоєно наукове звання професор. Він опублікував більше ста друкованих праць. За особистий вклад в науку і виробництво Молявко нагороджений почесною грамотою міністер– ства с/г СРСР і ЦК профспілок, а також медаллю «За трудову відзнаку».

Валентина Микитівна Михайленко

Член Національної Спілки Письменників України та Національної спілки журналістів, Національної спілки краєзнавців України, автор та укладач 12 поетичних, прозових і краєзнавчих книжок, літера- турних альманахів «Коропщина літературна» та «Сіверяночка». Працює бібліографом центральної районної бібліотеки, займається історичним краєзнавством. Свої дослідження друкує в часописах, зокрема – в районних газетах «Коропщина» та «Нові горизонти». Видала книги популярних нарисів про рідне містечко «Короп істори- чний» (2006 р.) та «Короп» (2008 р.). Очолює районне літературне об’єд–нання «Первоцвіти Коропщини».

В. Михайленко – лауреат VІ Всеук- раїнського конкурсу романів, кіно- сценаріїв та п’єс «Коронація слова» (2006р., роман «На лезі радості»), обласного літературного конкурсу «Краща книга року» (2008, 2009, 2010 років), районної літературної премії імені Василя Нікітіна (2009 р.), переможець журналістських фестивалів (2003, 2005 років).

- 167 - -

Никипорець Микола Якович

Народився 8 січня 1939 року в Радичеві в багатодітній сім’ї. Батько Яків Єгорович був 1909 року народження. Мати Устя Мики- тівна – 1910 року. Вони працювали в колгоспі. Микола закінчив Крисківську середню школу в 1956 році і три роки навчався в Харківському торговому інституті. Під час практики в ресторані «Інтурист» Микола Якович випадково зустрівся з викладачем військово-морського училища, який його умовив перейти на навчання до нього у Владивосток. В 1964 році закінчив з відзнакою Тихоокеанське вище військово-морське училище імені Макарова за фахом військовий інженер-електромеханік. До 1968 року служив на кораблях Чорно- морського флоту. З 1968-го по 1971 рік служив командиром у вищому військово-морському училищі імені Нахімова. Потім впродовж 17 років був виклада- чем кафедри електротехніки і бойових засобів флоту цього училища. В 1980 - 1983 рр. працював викладачем Військово-Морської академії імені Асада в Сирії. В 1984 - 1985 рр. працював спеціалістом в Югославії. В 1988 році вийшов на пенсію і став працювати в об’єднанні рибної галузі. Військове звання полковник.

- 168 -

Руденко Сергій Гнатович

Народився 20 жовтня 1904 року в Коропі в сім'ї шевця (сапожника). У 1923 році добровольцем вступив до Червоної армії. Закінчив військову школу льотчиків у 1927, Вищу академію ім. Жуковського (1932р) та її оперативний факультет (1936р). З 1927 - льотчик, з 1932 року - командир ескадрильї,  полку, бригади, заступник командира і командир авіадивізії. генерал-майор авіації (29.10.1941). У Велику Вітчиз- няну війну - командир авіадивізії, командувач військово-повітряних сил армії і Калінінського фронту, заступ- ник командувача  ВДВ  Волховського і Південно-Західного фронтів, з жовтня 1942 - командувач 16-ю повіт- ряною армією. Генерал-лейтенант авіації (27.01.43). Генерал-полковник авіації (11.05. 1944). За майстерне керівництво повітряною армією і проявлені при цьому мужність і героїзм 18 серпня 1944 р. присвоє- но звання Героя Радянського Союзу. З 1948 по вересень 1949 - командувач ВДВ, з вересня 1949 начальник Головного штабу ВПС, з 1950 - командувач дальньою авіацією, заступник головнокоманду- вача ВПС, з 1953 - начальник Головного штабу - перший заступник головнокомандувача ВПС, з 1958  - перший заступник головноко- мандувача ВПС. маршал авіації (11.03.1955). З 1968  - начальник Військово-повітряної академії ім. Гагаріна, 1973 - у групі генераль- них інспекторів МО СРСР, в 1961 - 1966рр. кандидат у члени ЦК КПРС, депутат Верховної Ради СРСР. Помер у Москві 10 липня 1990 року. Похований на  Новодівичому кладовищі.

Нагороджений 6 орденами Леніна, 4 орденами Червоного Прапо- ра, двома  орденами Суворова 1-го ступеня,  орденом Кутузова  1-го ступеня, орденом Суворова 2-го ступеня,  орденом Жовтневої Революції, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР" 3-го ступеня та багатьма медалями. Нагороджений також іноземними орденами.

- 169 -

Володимир Максимович Пилипець 

народився 16 вересня 1946 року в селі Мезин Коропського району. Мешкає у Чернігові. 

Понад сто років тому в Мезині (правильніше було б Мізині) археологи виявили палеолітичне поселення, що здивувало науковий світ — поселенню вже понад 20 тисяч років, воно існувало ще за часів мандленської культури. А ще в тому селі над Десною неповторна природа. Ну як не писати віршів…  Там, у Мезині, пройшли його дитинство і юність, там назавжди залишилися і радість, і невимовний смуток… Щоправда, смутку більше, адже… 

Володимир Пилипець

Життя, як слід метеорита,

Що спалахне і вже погас,

І сходим тихо ми з орбіти,

Йдемо у вічність, не в запас.

І без жалю свій дім полишим,

Світанки росяні, діла,

І солов′їв, і шелест вишень,

Й гаї в околицях села.

Тож час відведений потрібно

Прожити вдячно на землі,

Аби лишити пам'ять гідну,

Перш, ніж розтанути в імлі.

- 170

- 171-

Радичевські довгожителі

Мельник Юхим Кирилович (це дід Мельника Олексія Васильовича)

народився 18 травня 1885 року і помер 1 лютого 1982 року. Прожив майже 97 років.

Никипорець Василь Єгорович (це дід Никипорця Григорія Михай- ловича – Олійника) народився 25 квітня 1897 року і помер 1 жовтня 1997 р. Прожив більше 100 років. А за розповідями їхніх рідних, дід

Василя Єгоровича – Клим прожив 107 років.

Ященко Кулина Кирилівна (дівоча Коробейник це мати Марії Данилівни) народилася 31 травня 1900 року і померла 21 лютого 2005 року. Прожила всього без трьох місяців 105 років.

Смашний Мина Васильович народився 10 грудня 1909 року і помер 19 липня 2007 року. Прожив майже 98 років.

Ященко Домаха Іванівна (це баба Петра Ульяновича) народилася в 1874 році і померла в 1969 році. Прожила 95 років.

А мати Петра Ященко Марія Григорівна народилася 8 квітня 1913 року і померла 22 березня 2007 року. Прожила 94 роки.

Онищенко Леонтій Ониськович народився 18 червня 1909 року і помер 16 травня 2000 року. Прожив 91 рік.

А його дружина Онищенко Палажка Федотівна (дівоче Кожушко) народилася в 1909 році, а померла в 2002 році. Прожила 93 р.

Осовик Марія Миколаївна (дівоче Никипорець – Середина́) народи- лась 4 січня 1920 року і померла (згоріла в своїй хаті) 5 лютого 2012 року. Прожила всього 92 роки.

Никипорець Мотря Іванівна (це прабаба Наді, що за Смашним

Толіком. На цю бабу казали «Ма́́руска») народилася в 1862 році,

а померла в 1958 році. Прожила всього 96 років.

Коструб Наталка Климівна (це баба Сикольчук Наді Федорівни-

Левкової, що була за Іваном Гуриновим.) народилася в 1860 році і

померла в 1955 році. Прожила 95 років.

Коструб Хівра Костянтинівна, 1917 року народження. Вже прожила 95 років і тепер мешкає в Донбасі.

Никипорець (Зуй) Марія Романівна народилася в 1916 році і померла в 2010 році. Прожила 94 роки.

Сапон Марина Йосипівна народилася 1 березня 1914 року і померла 25 червня 2012 року. Прожила всього більше 98 років.

Никипорець Михайло Олексійович народився 18 листопада 1924 року. В 1914 році йому 90 років.

Осовик Палажка Кирилівна народилася 19 жовтня 1922 року. Їй уже виповнилось 91 рік.

- 172 -

Про пошту

Колись в дореволюційні часи в Радичеві пошти не було. Найближче поштове відділення було в селі Авдіївка. Звідти і доставлялась поштова кореспонденція. В нашому селі тоді випису- вали газети 5 дворів: батюшка, учитель, два двори Сохових і Пузир. Газети та листи в село доставлялись дуже рідко.

Протягом тривалого часу найближче поштове відділення було в Крисках. Тоді в Радичеві був один листоноша, який розносив листи, газети і повідомлення про посилки чи грошовий переказ. А люди з Радичева самі ходили на Криски за посилками. Мені самому одного разу довелось сходити на Криски за книжками, які були вислані маленькою посилкою. Це було навесні 1954 року.

В 1955 році поштове відділення відкрили в селі Радичев. Першим його начальником був Мельник Михайло Хомич. Він працював аж до самої пенсії. З роботою Мельник справлявся нормально, але був грубуватий по відношенню до людей. Такий стиль роботи у нього був, коли він працював головою сільради. А в 1981 році на його місці стала працювати молода жінка Сємченко Антоніна Степанів- на. Вона працювала до 1993 року. Роботу виконувала чесно і гарно. До людей відносилась уважно. Після неї деякий час працювала Никипорець Надія Григорівна (дочка Григорія Грека), а тепер тут працює вже багато років Карпенко Ніна Олексіївна. Вона гарно обслуговує людей на пошті та ще й виконує обов’язки листоноші. З роботою Ніна справляється гарно. Всі дівчата на пошті працювали гарно і професійно.

Трохи треба сказати за роботу наших листонош. Після війни довго носив пошту Никипорець Андрій Михайлович. Він немло- дим швидко ходив з поштовою сумкою. Одержував він пошту в Крисках і справлявся один. З 1955 року працював Тихоновський Іван Федорович, а з 1956 по 1959 рік – Коструб Андрій Ларіонович, який був начальником під час відпусток Мельника. Це мій брат. Він все життя служив військовим офіцером. Після нього працювали по два листоноші. Довго працювала Старчик Марія Карпівна.

В п’ятдесяті роки і пізніше до Радичева пошту привозив конем з Крисок Онищенко Леонтій Ониськович (Левон). Раніше, з березня 1944 року і до 1946 року, він працював головою колгоспу «Вільне Життя». Його фотографія на сторінці 94.

- 173-

Припинення існування колгоспу

Перший етап реформування нашого колгоспу розпочався з рішення загальних зборів колгоспу, що відбулися в 1992 році, згід- но з якими розпочалось розпаювання майна в колгоспі. Для цього було вирішено розподілити всю вартість колгоспного майна пропо- рційно фонду заробітної плати колгоспників за весь період, що знаходився в наших колгоспних архівах. Наші архіви дали можли- вість взяти весь заробіток колгоспників за останні 40 років. А для справедливого підрахунку цього фонду оплати праці колгоспників було використано, рекомендовані інститутом аграрних наук, коефі- цієнти окремо за різні періоди. Це дало можливість колгоспникам продати свої майнові паї за 25 % їх вартості.

І тепер при наближенні до села по ліву сторону видно гарні приміщення молочно-товарної ферми, які побудував Михієнко. А при Василю Прокоповичу їх поштукатурили від дороги, щоб мали кращий вигляд і подвір’я ферми обгородили. Тепер ці приміщення викупив Бородюк В.М. і переробляє їх на склади.

При Михієнку надій на корову виріс з півтори тисячі до трьох тисяч літрів на корову. При ньому 19 передовиків були нагоро- джені орденами і медалями. Він теж мав урядові нагороди.

У нас був здібний голова колгоспу Рябко Василь Прокопович, який прибув до нас, коли йому було тридцять років і працював у нас двадцять років. За першу третину свого керівництва була зроблена газифікація Радичева і Розльот. Зроблено водогін і асфальтування доріг. Побудовано гарні будинки для колгоспників. Це все велике і важливе будівництво було збудоване за рахунок держави. А колгоспне виробництво поступово стало падати.

Після припинення державного фінансування економічний стан господарства поступово погіршувався. Неодноразово доводилося брати кредити в банках, а коли не було чим віддавати борги, то нових кредитів не давали. Тоді було рекомендовано для одержання кредиту збільшити майновий пай керівнику до 5 % від суми всього майна в господарстві. Це було записано в статут і в результаті останнього реформування Рябко В.П. став директором товариства з обмеженою відповідальністю «Хотинь».

За новим статутом колишні колгоспники, крім засновників, не мали права контролювати і втручатися в господарську діяльність.

- 174

Через деякий час Рябко передав свої повноваження молодому спеціалісту Ященку Володимиру Петровичу, який погодився взяти відповідальність за вже вмираюче господарство. Сільськогоспо дарське виробництво продовжувало занепадати, і в 2008 році Чернігівський суд визнав наш колгосп банкрутом і його не стало.

А люди, які працю- вали в колгоспі, прода- ли свої майнові паї Бородюку Володимиру Миколайовичу, який виявився найбільш здібним керівником, а частина колгоспників продади майнові паї іншому підприємцю.